У ті роки, коли сила Чонхва різко зросла, у столиці з’явилося багато великих й малих ресторанів - наче пагонів бамбука після дощу. Але той, до якого Мо Сі привів Ґу Мана, явно був старшим.
Лебедина зала.
Колись цей ресторан був одним із найкращих ресторанів у столиці Чонхва.
Завітати сюди могли лише знатні аристократи, оскільки ціни були непомірно високі, але в останні роки Лебедина зала трохи опустила колись задрану голову, ймовірно, через конкуренцію. Цей «старий лебідь» не міг не зважати на дешевих «курчат» поряд з собою, меню стало менш агресивно дорогим, і тепер звичайні заклиначі могли собі дозволити пообідати тут.
Але, незважаючи на це, «старий лебідь» втрачав свою вдачу. Зараз якраз настав час обіду, але всередині було порожньо.
Мо Сі увійшов до ресторану, а Ґу Ман сліпо слідував за ним. До них поспішив підійти власник, трохи кругловидий чоловік на прізвище Лю:
- Айя, Сіхе-Дзюню, я Вас давно не бачив. Ви поїсти?
- Окрему кімнату.
- Звичайно. Ту, що й раніше?
Мо Сі якусь мить мовчав, а тоді сказав:
- Гмм.
Власник Льов запросив їх до окремої кімнати в кінці другого поверху.
На вході була тонка завіса з кедрового дерева, а підлога була вкрита товстим килимом із вишитими небесними тілами. Мо Сі все ще пам’ятав, коли вперше привів Ґу Мана в цю приватну кімнату: Ґу Ман ішов за ним, вражений і безмовний від гнітючої розкоші. Довгий час він був шокований, його обличчя позеленіло... «Дозволь мені прояснити, даґе: платиш ти, правда? Бо я не зможу заплатити, навіть якщо б ти мене продав».
Але так само, як і слава цього ресторану, колись мерехтливі золоті нитки килима були вкриті шаром пилу.
Мо Сі погортав меню, але оскільки його голова була сповнена плутаних думок, він не хотів придивлятися.
Зрештою він з хлопком закрив хитромудро вишите меню й підсунув його Ґу Ману.
- Обирай ти.
Ґу Ман саме грався мідною табличкою на нашийнику й злякався:
- Я не вмію читати.
Мо Сі:
- Там є зображення: в сувій вплетена духовна енергія, ти можеш їх побачити.
Почувши це, Ґу Ман відкрив меню, підняв його на рівні грудей і став уважно розглядати.
- Я хочу це.... це... і це... - Він то простягав руку, щоб тицьнути в меню, то зачаровано кусав палець. – Я такий голодний.
Мо Сі не вимовив жодного звуку й відвернувся, навіть не глянувши.
Ґу Ман помітив це і запитав:
- Ти все ще злишся?
- Ні.
Ґу Ман на мить задумався й раптом сказав:
- Не злися, ти теж важливий.
Серце Мо Сі закалатало, але обличчя залишилось незмінним і він холодно сказав:
- ... Навіщо лестити мені, у мене немає для тебе пахучого саше.
Ґу Ман усміхнувся:
- Але ти подарував мені намисто.
Якщо спочатку очі Мо Сі горіли ревнощами, то після цих слів ревнощі розвіялись, натомість прийшов морок.
Він подивився на чорнильно-чорний нашийник раба на шиї Ґу Мана й не міг більше сердитися.
Зрештою, велику зміну в його житті спричинив саме Ґу Ман. Якби не Ґу Ман тоді, сьогоднішнього Мо Сі не було б.
Відкинувши його ненависть до країни, у чому ще він міг звинуватити Ґу Мана?
Коли його сім’ю спіткало нещастя, саме Ґу Ман простягнув йому руку.
Коли він не мав ані імені, ані репутації, його супроводжував Ґу Ман.
Коли він відчував себе безпорадним, загнаним в кут, Ґу Ман сміявся і підбадьорював його.
Ґу Ман був добрим до нього.
«Не хвилюйся, все буде добре».
«Незважаючи на те, наскільки зараз все погано, навіть якщо твій дядько знищує тебе, ти все одно залишаєшся дворянином. Подивись на мене, я раб, і навіть я не хвилююся, про що хвилюєшся ти?»
«Якщо коли-небудь настане такий день, коли твій дядько вижене тебе і ти не матимеш куди йти, я віддам тобі половину свого дому і половину своєї їжі, щоб ти їв, добре?»
«У тебе все ще є я».
Скільки всього для нього зробив Ґу Ман?
У той час, коли майбутнє Мо Сі було невизначеним і його штовхнули до військової справи, лише Ґу Ман піклувався про його почуття, про те, чи достатньо він їв. Характер Мо Сі був холодним і впертим, а всі молоді дворяни, які жили в той час з ним, зневажали його. Вони відчували, що оскільки він рано втратив батька, а його мати вийшла заміж за іншого, незважаючи на скандал - щойно вона завагітніє Мо Сі опиниться в надзвичайно жалюгідному становищі.
Вони навіть навмисно псували його порцію їжі на підлозі.
Саме Ґу Ман зрозумів, що молодий пан зазнає утисків, і завжди залишав для нього частину своєї порції.
Але їжа, яку отримували раби, була поганою, і Ґу Ман розумів, що хоча Мо Сі нічого не казав, він насилу міг це їсти.
І тому він тяжко працював, виправдовуючись тим, що йому потрібно купити аксесуари чи рум’яна для тієї чи іншої дівчини, постійно обманюючи своїх побратимів... А потім мовчки купував закуски для свого маленького шиді, щоб принести трохи щастя цьому бідолашному малому.
Тоді всі у війську вважали Ґу Мана надто непостійним, висміювали його за те, що він не турбується про жіночу прихильність.
- Два дні тому він хотів купити нефритову брошку для Сяо Лань, сьогодні він знову шукає гроші, кажучи, що хоче купити квіткову брошку для Сяо Дє*. Ох, цей мисливець за спідницями.
*Сяо Лань і Сяо Дє: Маленька Орхідея і Маленький Метелик, прізвиська для дівчат
Тодішній найкращий друг Ґу Мана, Лу Джаньсін питався в нього:
- А-Мане, що з тобою трапилося? Раніше ти не був таким марнотратом - ти збожеволів щойно приєднався до армії?
Ґу Ман у відповідь безсоромно простягнув руку:
- Брате, ти залатиш мені? Я буду прати твій одяг протягом місяця.
Лу Джаньсін був шокований:
- Яка нова дівчина тебе цікавить зараз?!
Ґу Ман вигадав дивне виправдання:
- Дочка старого Вана з сусіднього села.
- ...Їй лише шість!!! Ти божевільний!
Ніхто не знав правди.
Ніхто не знав, що Ґу Ман з його «шаленим марнотратством в гонитві за дівчатами» насправді використовував відвідування борделю як привід аби втекти до сусіднього міста, щоб мити посуд в старенькому ресторані.
Ґу Ман за допомогою заклинання змінював зовнішність, перевдягався в інше вбрання і ніхто не міг сказати, що він був солдатом гарнізону. Він вимивав гороподібну купу тарілок з-під супу та рису і його шалена діяльність змусила власника закладу дивитися на це з благоговінням.
- Хлопче, чому б тобі не працювати тут повний робочий день? Я буду тобі відповідно платити.
Очі Ґу Мана яскраво світилися, наче зірки в літню ніч:
- Дякую власнику, але у мене є інша робота на постійній основі, я не можу втекти...
- О, це дуже погано, - власник ресторану погладив його по голові. - Рідко можна побачити такого працьовитого молодого хлопця.
Щоб піклуватися про нього, його Ґу-шисьон таємно страждав і виснажувався.
І спочатку Мо Сі гадки про це не мав.
Лише пізніше, коли він побачив закривавлений лист свого товариша по службі, він зрозумів, що любить і захоплюється цією людиною, на три роки старшою за себе. Через сніг і вітер він попрямував до Ґу Мана, щоб зізнатися йому; але в наметі був лише Лу Джаньсін, який сказав йому:
- Ґу Ман? Ґу Мана затягнули грати в міський бордель! Він не марнує свою молодість!
Ха-ха-ха!
У цей момент Мо Сі відчув, ніби його вдарили палицею по голові. Він на якийсь час завмер, але все ж не зміг себе стримати, тому сів на коня та помчав до публічного дому, про який говорив Лу Джаньсін. Але там він знайшов лише друзів Ґу Мана, а не його самого.
Він не збирався здаватися, в його грудях палав нестримний вогонь.
Він одну за одною обшукав кожну крамницю в сусідньому селі.
В решті решт він знайшов «бордель» Ґу Мана - на задньому дворі маленького ресторану.
Ґу Ман приховав свою зовнішність, тому Мо Сі спочатку не зміг би впізнати його; але він уважно спостерігав, і коли Ґу Ман підвів голову над мийкою Мо Сі побачив його обличчя.
І вмить впізнав Ґу-шиґе, якого шукав.
Від розчарування від слів «Ґу Ман пішов у бордель», до шоку від картини, як Ґу Ман миє посуд.
Тоді Мо Сі відчув біль у серці.
Він раптом розгубився і не знав, як відкрити рота й зізнатися. Він відчув прилив гарячої крові в грудях, і його спрямований на Ґу Мана погляд теж був гарячим.
Але початковий порив спершу затих, а потім вичерпався. Коли тільки-но захотів освідчитися, то пішов до намету і не знайшов його.
Коли побіг до публічного дому - розлючений, повний рішучості витягти його звідти - він не знайшов його.
А коли нарешті знайшов, той нестримний запал уже не був таким палким.
Він видихнув серед снігу, різко розсахнув дерев’яну хвіртку, пережахавши курей на подвір’ї, які стали розбігатися хто куди. І підійшов прямо до «невідомого» Ґу Мана.
Він побачив, що руки Ґу Мана були занурені у воду – у цю холодну погоду. Аби власник ресторану не виявив, що він заклинач, він не використовував заклинання, і руки його вже були обморожені.
Мо Сі раптом відчув, що йому перехопило подих. Він не знав, у своєму теперішньому стані, яке він мав право говорити про «кохання», яке він мав право просити Ґу Мана про щось більше.
Він мовчки стягнув Ґу Мана з маленької лавки, опустив довгі вії, і взяв крижані пальці Ґу Мана в свої руки.
Він тримав руки свого шиґе в долонях, потираючи їх, і лагідно спитав:
- Болить?
Ґу Ман посміхнувся, сказавши, що з ним усе гаразд.
- Цей холод — ніщо! Мужнім чоловікам потрібно бути грубішими, щоб добре виглядати, - Ґу Ман почухав потилицю тими опухлими наче редька пальцями і криво усміхнувся, показуючи маленьке ікло. - Твій Ґу Ман-ґеґе наймиліший.
Ті слова були дуже смішними: ніхто б не назвав замерзлі, схожі на білу редьку руки красивими.
Але Ґу Ману було байдуже. Він мав на увазі: оскільки ти в армії, в моєму загоні, і ти мій шиді, я не можу допустити, щоб тобі було погано.
Не те, щоб Мо Сі не намагався переконати Ґу Мана. Він сказав йому, що Ґу Ман дав йому дуже багато, а його майбутнє надто туманне і, можливо, він ніколи не зможе відплатити за цю ласку.
Але Ґу-шисьон, цей «армійський хуліган», лише посміхнувся, його довгі вії змерзлися в холоді сніжної ночі:
- Кому потрібно, щоб ти мені щось відплачував? Ти в моєму загоні, отже, ти мій брат, мені необхідно захищати тебе.
Мо Сі сказав:
- Але я...
- Ніяких «але». Якщо тобі вже так кортить, візьми сувій і записуй, записуй усе, що ти мені винний. Коли заробиш, то можеш повернути це все мені, - Ґу Ман, усміхаючись, потер потилицю. - Айя, моя принцеса така дурна диня*.
*Shagua [дурна диня] – це милий спосіб сказати «ідіот».
Мо Сі побачив, як у світлі на його обличчі з’явилася жива юна посмішка, і потай вирішив повернути Ґу Манові все найкраще. Не просто повернути - він мав взяти найрідкісніші скарби, найрозкішніші прикраси і віддати все це йому.
Він хотів піклуватися про нього до кінця життя.
Але що зрештою сталося?
Ґу Ман дав Мо Сі порятунок, але Мо Сі відплатив тими чорними як смола ланцюгами на його шиї.
За іронією долі, насправді це було найкраще, що він коли-небудь давав Ґу Ману. Після пережитої зради і ненависті, після того, як його серце замерзло, наче сталь, це було останнє, що він міг йому дати.
Виявляється, це було все його «життя».
Страви були замовлені; Мо Сі все ще сидів мовчки, зі схрещеними руками. Його думки блукали десь далеко.
Ґу Ман раптом сказав:
- Ти досі нещасливий.
Мо Сі підвів голову і поглянув на нього:
- ...Цього разу не дуже.
Ґу Ман наполягав:
- Чому ти нещасливий?
- ...
- Тобі не подобається це місце? Ми можемо піти в інше.
Мо Сі зітхнув, виринаючи зі спогадів, і сказав:
- Яке інше місце? У цьому ресторані готують хороші страви, раніше деякі з них тобі дуже подобалися, але я не знаю, чи ти замовив їх зараз.
- Раніше я… — пробурмотів Ґу Ман. - Мені справді подобалося?
- Як я вже сказав, ми знали один одного.
Ґу Ман трохи подумав і здався, сказавши:
- Мабуть так, якщо ти так кажеш...
У цьому ресторані було багато страв Сичуаньської кухні, але Ґу Ману не була чужа гостра їжа. Зрештою, Західний Шу* був союзником Чонхва, і коли його розривали війна та хаос, Ґу Ман вирушив туди на допомогу. Відтоді він перетворився з людини, яка терпіти не могла навіть дрібку чилі, на людину, яка могла одним махом проковтнути тарілку курки з олією кайєнського перцю, навіть не змінившись в обличчі.
*Західний Шу, це сучасний Сичуань, відомий своєю гострою їжею.
Але бути здатним їсти означало лише, що він міг це їсти. Мо Сі знав, що Ґу Ман все ще віддавав перевагу місцевій кухні.
Мо Сі гадки не мав, чи сумував Ґу Ман за плоскими булочками своєї батьківщини, коли бачив виноградні вина на столі після того як зрадив і відправився до країни Ляо.
Чи шкодував він про це, хоча б трохи?
Страви цього ресторану відрізнялися від звичайних легких страв Чонхва, все було дуже насиченим. Половина кухні була відкрита, закрита лише завісою, і гості внизу могли чути шкварчання гарячої олії та дзвін посуду; час від часу чувся гуркіт полум’я, що наповнював залу яскраво-червоним кольором.
- Баклажани Юсян*, холодна курка, кошик з пшеничними млинцями; обидва гості можуть насолодитися цим, поки воно гаряче, - офіціант тримав по тарілці в кожній руці та одну на голові. - Воно не дуже смачне, коли холодне.
*Юсян - це приправа, до якої входять: часник, шніт-цибуля, імбир, цукор, сіль, перець тощо, літ. «рибний аромат», але без риби.
Ґу Ман простягнув руку і мовчки зняв кошик з голови офіціанта.
Пшеничні млинці були начинені м’ясом, приготованим на смальці, тісто розплющували та загортали в нього свинячий фарш, мелений чилі та зелену цибулю, яскраву, як нефрит. Їх обмащували з обох боків смальцем і запікали в печі. Від них йшов гарячий аромат смаження.
Ґу Ман не любив зеленої цибулі, але, коли вийняв її всю, млинець йому дуже сподобався. Він тримав його в руках і завзято їв. Інші страви з’являлися одна за одною: двічі обсмажена соковита свинина, яку тримали паличками, блищала від соусу і соків, мерехтіла від олії. Варена капуста в насиченому курячому бульйоні, зі свіжим солодким смаком. Ливер, нарізаний та укладений в чудові рулетики, з м’якою і хрусткою текстурою, приготовані з часником на сильному вогні - здавалося, що вони все ще були оповиті залишками диму, коли потрапляли до рота.
Страви були приправлені просто, але аромат був сильним; варто тільки торкнутись паличками і вже текли слинки, пряність перцю стимулювала ніс і язик. В жодній страві на цьому столі не використовувалися дорогі інгредієнти, але усе було неймовірно смачним – все полягало у вишуканій майстерності кухарів, і це стало причиною непомірних цін у минулому.
Перепрошую, опис страв може бути неточним – я собі всю голову зламала при перекладі цього уривку, порівнюючи різні тексти – і усюди розбіжності
- Так смачно, - сказав Ґу Ман, а потім пробурмотів собі під ніс. - Здається, я їв це раніше?
Коли Мо Сі почув це, його і без того слабкий апетит пропав взагалі. Він поклав палички і відвернувся, щоб подивитися у вікно на вулицю й дорогу внизу.
Ґу Ман облизав залишки з губ:
- Принцесо, що сталося?
Мо Сі спочатку не поворухнувся, але через мить різко повернувся і підвів очі:
- Як ти мене назвав?
Авторці є що сказати:
[Картка персонажа]
Мужон Чуї
Вік: 33
Зріст: 180 см
Статус: досвідчений і впертий «домосід», з дірками в мозку, що лагодить каструлі.
Відверто кажучи: «Невігластво» Чонхва, майстер зброї високого рівня.
Статус: три місяці не виходить, не змінює одяг, природно блідий.
Відверто кажучи: Майстер-Невіглас.
Більше за все любить: це таємниця.
Ненавидить: дуже дратують Дзян Єсюе та Юе Ченьцін.
Улюблений колір: білий.
Їжа, яку він не любить: всі органи.
Улюблені страви: тістечка з солодкими начинками.
Зброя: всілякі інструменти для виготовлення зброї, талісмани, китиці з кінських хвостів.
Далі
Розділ 50 - Ненавиджу тебе
Ґу Ман злякався різкої зміни виразу його обличчя й вагався, перш ніж відповісти: - Принцесо... Ніби вся кров з його тіла хлинула в голову. Це слово гуділо у вухах Мо Сі, наче великий камінь, що падає в океан. Якийсь час він не міг нормально висловитись: - Ти, ти, чому... чому ти... - Чому що? Кінчики пальців Мо Сі похолоділи; він не втримався й потягнувся до чашки чаю на столі, щоб якось приховати тремтіння рук, і хрипко запитав: - Чому ти назвав мене так? - О, Лі Вей навчив мене. Він сказав, що принцеса - це благородна і високоморальна людина, про яку треба піклуватися, - Ґу Ман усміхнувся. - Мені здається, ти саме такий. - ... - Щось не так? Він наче впав зі скелі: ще грав адреналін, емоції вирували... але вже були крижаними. Мо Сі скрипнув зубами, відвернувся і сказав: - Нічого. Через якийсь час він помітив, що вираз Ґу Мана був дещо спантеличеним. Мо Сі заплющив очі, стримуючи і відганяючи тугу в серці, і тихо змінив тему: - Пий суп, за мене не хвилюйся. Ґу Ман опустив голову і подивився на капусту в своїй мисці: - Але супу вже немає. Він обвів поглядом стіл, а потім втупився в миску гострого супу з фрикадельками перед Мо Сі. - Хочеш спробувати мій? Ґу Ман кивнув. Мо Сі приглушив свої почуття, але його емоції були змішані; він не хотів відверто сердитися і просто підштовхнув миску з супом до Ґу Мана: - Тут перець горошком. Смак надто сильний, будь обережний. Прийнявши миску, Ґу Ман розірвав на частини останній шматок пшеничного млинця, що був у нього в руках, і занурив в суп. Він подув на миску й взяв ложку, щоб відігнати горошини перцю. Але він не зміг уникнути всіх - одна вирвалася й потрапила йому в рот. Спочатку він не помітив і навіть роздавив її зубами. Результат не змусив себе чекати: Ґу Ман одразу почав випльовувати шкірку перцю, його очі були вологі, а язик онімів і відчував дискомфорт. Він швидко відсунув миску з супом. - Це отруйно. Мо Сі спочатку був шокований. Ґу Ман не міг їсти спеції? Але він швидко зрозумів, що Ґу Мана поступово виробив терпимість до спецій - спочатку він взагалі не їв їх. Коли країна Ляо зламало його розум, вони, ймовірно, анулювали всі набуті ним терпимості. Це усвідомлення ще більш знервувало його; досі він все ще мав проблиск надії, сподівався, що нетямність Ґу Мана була удаваною, але всі ці дні, які вони провели разом, кожен рух Ґу Мана говорив йому, що це не так. Давній Вівтарний Звір дійсно був мертвий. Той, ким Мо Сі міг володіти, кого міг ненавидіти, кому міг мститися, був лише обвугленими залишками перед його очима. Мо Сі дивився на нього і якусь мить мовчав. - Немає отрути. Ґу Ман відкрив рота й висолопив язика, виглядаючи дуже ображеним: - Я був отруєний. -... Пояснювати йому щось не мало сенсу, тому Мо Сі налив чашку жасминового чаю з льодом і подав йому: - Пий повільно, це вилікує отруту. Ґу Ман скептично взяв чашку і скрививши обличчя, сьорбнув.Краще? - Угум, - Ґу Ман кивнув і нерішуче подивився на столик з їжею. - Я більше не їстиму. - Просто не їж того, що «отруєно», - сказав Мо Сі Ґу Ман насупився, трохи незадоволений: - Це місце погане, я не прийду наступного разу. Мо Сі подивився на його почервонілі губи і раптом відчув, як в його серці піднялося темне бажання. Він сказав: - ...Ґу Мане. - Е? - Коли я вперше запросив декого поїсти, ми прийшли саме сюди. Знаєш, хто це був? Ґу Ман задумався. - Я? Очі Мо Сі заблищали, але він швидко помітив розгубленість в очах Ґу Мана та розчув питання в його голосі. Мо Сі більше не говорив. Він мовчки заплющив очі, глибоко зітхнув і замовк. Закінчивши трапезу, ці двоє колишніх товаришів, а тепер ворогів, пройшли берегом озера, почервонілого від призахідного сонця. Над мостом висіли червоні ліхтарі, а в річці відбивалося м'яке, мрійливе рожеве небо. Човни ставали на якір перед настанням ночі, розбиваючи помахом дерев'яного весла це відображення у воді на мерехтливі осколки світла. Ґу Ман йшов поруч з Мо Сі і, випнувши щоки, їв приготовану на пару булочку, яку Мо Сі купив для нього. Мо Сі зупинився й подивився на відображення річки. Через довгий час, ніби все ще маючи останній проблиск надії, він тихо пробурмотів: - ...Якби не смерть Лу Джаньсіна тоді, ти б не зайшов так далеко... - Як далеко? - ... Мо Сі дивився на відображення у воді, і сказав: - Це нічого. Нічого страшного, навіть якщо ти все забув, поки ти живий, ще є шанс. - Угум. - Що означає «угум»? - Жінка з саду Лвомей казала, що «угум» означає згоду зі словами інших людей. Якщо ви погодитеся, інші люди будуть щасливі. - ... - Навіщо намагатися зробити мене щасливим? - спитав Мо Сі. Ґу Ман відкусив ще булочки і сказав: - Тому що ти хороша людина. Вираз обличчя Мо Сі змінився на шок, а потім він байдуже промовив: - Ти дійсно не вмієш читати людей. Ґу Ман проковтнув те, що відкусив, у світлі ліхтариків на Мо Сі дивилася пара чистих, невинних очей. - Угум. - ...Ти навіть з цим погоджуєшся? - Угум. - ... Забудь. Через деякий час, вкрай незадоволений, він повернув голову: - Наскільки я хороший? - Зачекай, - сказав Ґу Ман і взявся обнюхувати обличчя, шию та вуха Мо Сі, як собака. Якби ті дівчата, які обожнювали Мо Сі, могли зараз це побачити, вони б точно збожеволіли. Це було просто неможливо, щоб Сіхе-Дзюнь дозволив комусь наблизитися так близько та вчиняти такі дивні та інтимні дії. Хіба він не мав перекинути цю людину, а тоді зламати їй ребра? Але те, що вони знали, було лише частиною цілого: Мо Сі дійсно не любив, щоб до нього торкалися незнайомці, але Ґу Ман був винятком. Не лише тому що Ґу Ман зараз був дуже наївним і все, що він робив - просто слідував дитячим інстинктам: якщо йому щось було цікаво, він клав це собі в рот, щоб спробувати; якщо він хотів дізнатися більше про щось, він підходив понюхати це. А також тому, що колись Мо Сі та Ґу Ман були дуже-дуже близькі, і він давно звик до нього. - У тебе є запах, - нарешті сказав Ґу Ман, - відмінний від інших людей. Мо Сі подивився на нього: - Який запах? Ґу Ман похитав головою: - Я не знаю. Але... Він зробив павзу, ніби намагаючись сформулювати відповідний опис своїм жалюгідним мозком, але, очевидно, йому це не вдалося. Він просто сказав: - Дуже солодко, ти пахнеш як ложка меду. - ... Мо Сі не захотів продовжувати з ним цей дивний діалог, але запитав: - Що ще? Ґу Ман простягнув половину булочки, що залишилася. - Тільки ти купив би мені це, - сказав він і збентежено подивився на Мо Сі. - Чому ти так непокоїшся про це? Мо Сі був наляканий. Виходить, це було настільки очевидно, що його непокоїть, яке він справляє враження? У світлі ліхтарів, що відбивалося від води, великі витягнуті очі Ґу Мана дивилися на нього, такі спокійні та умиротворені. Мо Сі похитав головою і не відповів, лише сказав: - Ти друга людина на землі, яка каже, що я хороший. - А хто перша? Мо Сі мить мовчки дивився на нього, а тоді сказав: - Теж ти. Ґу Ман був трохи шокований: - Мене двоє? - ...Я не це мав на увазі. Забудь, немає сенсу тобі пояснювати. Подив Ґу Мана минув і він сказав: - Тож ти маєш піти запитати інших людей. Буде дуже багато тих, хто скаже, що ти хороший. Інших не було. Вже минуло багато часу з тих пір як він отак відкривав рота перед іншою людиною. Так само, як не відкривав серця. Його крижана відчудженість, його самотність і холод, що морозить кістки, штовхали до прірви кожного, хто намагався наблизитися до нього. Мо Сі думав про себе в молодості, думав про Ґу Мана, що мив посуд, думав про покійного імператора, думав про Мендзе; нарешті, він згадав про ті вогні битви на озері Донтін того року, як він стояв на колінах перед Ґу Маном, як жебрак, благаючи його повернутися. Ці спогади викликали біль в його старому шрамі на грудях... Ті, хто зрадив його, чи ті, кого він зрадив - усі, здавалося, були змиті в цьому рум'яному відображенні в озері. Він заплющив очі, відчуваючи гіркоту в серці. Коли він знову спробував заговорити, хрипота в його голосі злякала навіть його самого. - Ґу Мане, ти знаєш, насправді ми з тобою маємо багато спільних секретів, про які нікому більше не говорили, я... Більше він не видав жодного звуку. Він не робив подібного десять років, тому слова застрягли в його горлі, неспроможні вибратися. Поступово його імпульс зник. Він був схожий на демона, якому вирвали язика, і вся гіркота могла лише залишитися всередині. Він звик ковтати її. У цей момент він раптом почув, як Ґу Ман говорить: - Не кажи так, я не слухаю. Мо Сі підняв голову: - Чому? На нічному вітрі Ґу Ман відкинув пасма волосся, що спадали йому на очі, притулився до однієї з дерев'яних колон і, схиливши голову, поглянув на Мо Сі: - Тому що ти насправді не хочеш мені говорити. Якщо я справді знав тебе, то, можливо, у майбутньому я згадаю це. Тож нема потреби. Він закрив вуха: - Я не слухаю. - ... Мо Сі глянув на те, як він закрив вуха, якийсь час помовчав, а потім раптом розсміявся. Це був перший раз за довгий час, коли він сміявся щиро, не «зневажливим сміхом», «поверхневим сміхом» чи «удаваним сміхом». Мо Сі притулився до дерев'яного стовпа і довго сміявся. Ґу Ман спостерігав за ним і повільно опустив руки від своїх вух, але потім знову підняв їх. Цього разу щоб доторкнутися до обличчя Мо Сі. Його пальці були холодні. Зазвичай Мо Сі мав би сердито відступити. Але під тими вогнями, в супроводі стукоту весел, та болю, що мучив його цілий день, а, можливо і довше, ніж цілий день, а весь час після зради Ґу Мана - тільки його вії трохи ворухнулися, він не міг сказати нічого жорстокого. Він лише відчув, що куточки його очей стали вологими. - Принцесо, - врешті смиренно промовив Ґу Ман і, не замислюючись, додав ще одне речення. - На звороті «намиста», можеш викарбувати своє ім'я? - Тому що я виглядаю як хороша людина? Він не очікував, що Ґу Ман похитає головою. - Ні, - сказав він. - Тому що я думаю, що я справді тебе знав. Мо Сі лише відчув, що все його серце схопили гострі кігті. Навіть дихати стало боляче. - Я не знаю, що таке «господар», - сказав Ґу Ман. - Але... мені здається, я хочу, щоб це був ти. Мо Сі деякий час спостерігав за ним і не міг описати своїх почуттів; його серце було в тисячі, десять тисяч разів бруднішим за п'ять перекинутих пляшок смаку*. Зрештою йому довелося стриматися, доклавши зусиль сильніших за ці десять тисяч, щоб тихо й повільно сказати: - Ти не гідний. *«його серце було брудніше, ніж п'ять перевернутих пляшок смаку», пляшки солодкого/кислого/солоного/гіркого/гострого, якщо змішати їх вміст то відокремити буде дуже важко. - Що означає гідний? Мо Сі виразився інакше: - Я маю на увазі, що не можна. Ґу Ман подумав. - То що ж мені робити, щоб стати гідним? Мо Сі не зміг відповісти, мить подивився на нього і просто спитав: - Хіба ти не розумієш, що я тебе ненавиджу? Ґу Ман ошелешено запитав: - Що таке «ненависть»? - Поглянь мені в очі. Я ненавиджу, що я не можу випити твою кров, здерти з тебе шкіру, мучити тебе голими руками, доки ти не опинишся за дюйм від смерті, і завдавати тобі такого болю, щоб більше не залишилося бажання бути живим, - погляд Мо Сі був холодним, він дивився на нього, чітко вимовляючи кожне слово. - Це є ненависть. Ґу Ман подивився йому в очі. Вони були дуже близько, дивились одне одному в очі, повільно дихали. Мо Сі смутно відчув у цьому щось недоречне, і хотів просто відштовхнути Ґу Мана, але в цей момент почув, як той сказав: - Але... здається, ти почуваєшся недобре... ніби тобі болить. Ненависть до мене, вона завдає тобі болю? Авторці є що сказати: [Різноманітні прізвиська від Ґу Манмана] Якби Ґу Манман давав всім прізвиська ~ Мо Сі - Принцеса (більше не проблема) Юе Ченьцін - Маленька Біла Пташка (тому що його комір має коло з білого пір'я) Дзян Єсюе - Хороша людина (-занадто просто) Мужон Чуї - Сяолонну* (Через його білі мантії? Великий білий кіт по сусідству хоче з вами поговорити.) *Маленька Пані Дракониця, шидзвень з «Condor Heroes Return», красива дівчина вся в білому Імператор - Хе-хе-монстр (який сказав йому, що має погані наміри, хе-хе) Мужон Лянь - пані борделю (кого сьогодні дражнила А-Лянь?) Дзян Фулі - Дзян Хулі* (Тепер я знаю, що Ґу Манман з Худзянь**!) * Хулі означає лисиця. ** Це жарт, де люди з Фудзянь вимовляють деякі репліки з початковим звуком «ф». «Фу» звучить як «ху», тому Фулі>Хулі. Цей жарт згадувався в одній з екстр Ерхи, «Побачення наосліп Сюе Мена».
Читати
Відгуки
так сумно з того, що ґу ман вважає нашийник своїм намистом.. певне, він і не бачив що за штука у нього на шиї. це усвідомлений обман. навіть не хочу уявляти його реакцію на правду. хотілося б сидіти невидимим привидом коло цих двох, і їсти разом із ними, або ж хоча б почути цей прекрасний апетитний запах. випав із "Принцесо, що сталося?", і якщо хтось спитає, що я відчував, коли це прочитав, я просто напишу... "КХЕЗВХУЗХАДУЗВЗЕУЩВУЗАЗУХВУХХК" як жаль, що не можу скинути це подрузі, бо прийдеться скинути пів розділу щоб вона зрозуміла прикол із правильної сторони