Правда про непостійність

У ті роки, коли сила Чонхва різко зросла, у столиці з’явилося багато великих й малих ресторанів - наче пагонів бамбука після дощу. Але той, до якого Мо Сі привів Ґу Мана, явно був старшим.

Лебедина зала.

Колись цей ресторан був одним із найкращих ресторанів у столиці Чонхва.

Завітати сюди могли лише знатні аристократи, оскільки ціни були непомірно високі, але в останні роки Лебедина зала трохи опустила колись задрану голову, ймовірно, через конкуренцію. Цей «старий лебідь» не міг не зважати на дешевих «курчат» поряд з собою, меню стало менш агресивно дорогим, і тепер звичайні заклиначі могли собі дозволити пообідати тут.

Але, незважаючи на це, «старий лебідь» втрачав свою вдачу. Зараз якраз настав час обіду, але всередині було порожньо.

Мо Сі увійшов до ресторану, а Ґу Ман сліпо слідував за ним. До них поспішив підійти власник, трохи кругловидий чоловік на прізвище Лю:

- Айя, Сіхе-Дзюню, я Вас давно не бачив. Ви поїсти?

- Окрему кімнату.

- Звичайно. Ту, що й раніше?

Мо Сі якусь мить мовчав, а тоді сказав:

- Гмм.

Власник Льов запросив їх до окремої кімнати в кінці другого поверху.

На вході була тонка завіса з кедрового дерева, а підлога була вкрита товстим килимом із вишитими небесними тілами. Мо Сі все ще пам’ятав, коли вперше привів Ґу Мана в цю приватну кімнату: Ґу Ман ішов за ним, вражений і безмовний від гнітючої розкоші. Довгий час він був шокований, його обличчя позеленіло... «Дозволь мені прояснити, даґе: платиш ти, правда? Бо я не зможу заплатити, навіть якщо б ти мене продав».

Але так само, як і слава цього ресторану, колись мерехтливі золоті нитки килима були вкриті шаром пилу.

Мо Сі погортав меню, але оскільки його голова була сповнена плутаних думок, він не хотів придивлятися.

Зрештою він з хлопком закрив хитромудро вишите меню й підсунув його Ґу Ману.

- Обирай ти.

Ґу Ман саме грався мідною табличкою на нашийнику й злякався:

- Я не вмію читати.

Мо Сі:

- Там є зображення: в сувій вплетена духовна енергія, ти можеш їх побачити.

Почувши це, Ґу Ман відкрив меню, підняв його на рівні грудей і став уважно розглядати.

- Я хочу це.... це... і це... - Він то простягав руку, щоб тицьнути в меню, то зачаровано кусав палець. – Я такий голодний.

Мо Сі не вимовив жодного звуку й відвернувся, навіть не глянувши.

Ґу Ман помітив це і запитав:

- Ти все ще злишся?

- Ні.

Ґу Ман на мить задумався й раптом сказав:

- Не злися, ти теж важливий.

Серце Мо Сі закалатало, але обличчя залишилось незмінним і він холодно сказав:

- ... Навіщо лестити мені, у мене немає для тебе пахучого саше.

Ґу Ман усміхнувся:

- Але ти подарував мені намисто.

Якщо спочатку очі Мо Сі горіли ревнощами, то після цих слів ревнощі розвіялись, натомість прийшов морок.

Він подивився на чорнильно-чорний нашийник раба на шиї Ґу Мана й не міг більше сердитися.

Зрештою, велику зміну в його житті спричинив саме Ґу Ман. Якби не Ґу Ман тоді, сьогоднішнього Мо Сі не було б.

Відкинувши його ненависть до країни, у чому ще він міг звинуватити Ґу Мана?

Коли його сім’ю спіткало нещастя, саме Ґу Ман простягнув йому руку.

Коли він не мав ані імені, ані репутації, його супроводжував Ґу Ман.

Коли він відчував себе безпорадним, загнаним в кут, Ґу Ман сміявся і підбадьорював його.

Ґу Ман був добрим до нього.

«Не хвилюйся, все буде добре».

«Незважаючи на те, наскільки зараз все погано, навіть якщо твій дядько знищує тебе, ти все одно залишаєшся дворянином. Подивись на мене, я раб, і навіть я не хвилююся, про що хвилюєшся ти?»

«Якщо коли-небудь настане такий день, коли твій дядько вижене тебе і ти не матимеш куди йти, я віддам тобі половину свого дому і половину своєї їжі, щоб ти їв, добре?»

«У тебе все ще є я».

Скільки всього для нього зробив Ґу Ман?

У той час, коли майбутнє Мо Сі було невизначеним і його штовхнули до військової справи, лише Ґу Ман піклувався про його почуття, про те, чи достатньо він їв. Характер Мо Сі був холодним і впертим, а всі молоді дворяни, які жили в той час з ним, зневажали його. Вони відчували, що оскільки він рано втратив батька, а його мати вийшла заміж за іншого, незважаючи на скандал - щойно вона завагітніє Мо Сі опиниться в надзвичайно жалюгідному становищі.

Вони навіть навмисно псували його порцію їжі на підлозі.

Саме Ґу Ман зрозумів, що молодий пан зазнає утисків, і завжди залишав для нього частину своєї порції.

Але їжа, яку отримували раби, була поганою, і Ґу Ман розумів, що хоча Мо Сі нічого не казав, він насилу міг це їсти.

І тому він тяжко працював, виправдовуючись тим, що йому потрібно купити аксесуари чи рум’яна для тієї чи іншої дівчини, постійно обманюючи своїх побратимів... А потім мовчки купував закуски для свого маленького шиді, щоб принести трохи щастя цьому бідолашному малому.

Тоді всі у війську вважали Ґу Мана надто непостійним, висміювали його за те, що він не турбується про жіночу прихильність.

- Два дні тому він хотів купити нефритову брошку для Сяо Лань, сьогодні він знову шукає гроші, кажучи, що хоче купити квіткову брошку для Сяо Дє*. Ох, цей мисливець за спідницями.

 

*Сяо Лань і Сяо Дє: Маленька Орхідея і Маленький Метелик, прізвиська для дівчат

 

Тодішній найкращий друг Ґу Мана, Лу Джаньсін питався в нього:

- А-Мане, що з тобою трапилося? Раніше ти не був таким марнотратом - ти збожеволів щойно приєднався до армії?

Ґу Ман у відповідь безсоромно простягнув руку:

- Брате, ти залатиш мені? Я буду прати твій одяг протягом місяця.

Лу Джаньсін був шокований:

- Яка нова дівчина тебе цікавить зараз?!

Ґу Ман вигадав дивне виправдання:

- Дочка старого Вана з сусіднього села.

- ...Їй лише шість!!! Ти божевільний!

Ніхто не знав правди.

Ніхто не знав, що Ґу Ман з його «шаленим марнотратством в гонитві за дівчатами» насправді використовував відвідування борделю як привід аби втекти до сусіднього міста, щоб мити посуд в старенькому ресторані.

Ґу Ман за допомогою заклинання змінював зовнішність, перевдягався в інше вбрання і ніхто не міг сказати, що він був солдатом гарнізону. Він вимивав гороподібну купу тарілок з-під супу та рису і його шалена діяльність змусила власника закладу дивитися на це з благоговінням.

- Хлопче, чому б тобі не працювати тут повний робочий день? Я буду тобі відповідно платити.

Очі Ґу Мана яскраво світилися, наче зірки в літню ніч:

- Дякую власнику, але у мене є інша робота на постійній основі, я не можу втекти...

- О, це дуже погано, - власник ресторану погладив його по голові. - Рідко можна побачити такого працьовитого молодого хлопця.

Щоб піклуватися про нього, його Ґу-шисьон таємно страждав і виснажувався.

І спочатку Мо Сі гадки про це не мав.

Лише пізніше, коли він побачив закривавлений лист свого товариша по службі, він зрозумів, що любить і захоплюється цією людиною, на три роки старшою за себе. Через сніг і вітер він попрямував до Ґу Мана, щоб зізнатися йому; але в наметі був лише Лу Джаньсін, який сказав йому:

- Ґу Ман? Ґу Мана затягнули грати в міський бордель! Він не марнує свою молодість!

Ха-ха-ха!

У цей момент Мо Сі відчув, ніби його вдарили палицею по голові. Він на якийсь час завмер, але все ж не зміг себе стримати, тому сів на коня та помчав до публічного дому, про який говорив Лу Джаньсін. Але там він знайшов лише друзів Ґу Мана, а не його самого.

Він не збирався здаватися, в його грудях палав нестримний вогонь.

Він одну за одною обшукав кожну крамницю в сусідньому селі.

В решті решт він знайшов «бордель» Ґу Мана - на задньому дворі маленького ресторану.

Ґу Ман приховав свою зовнішність, тому Мо Сі спочатку не зміг би впізнати його; але він уважно спостерігав, і коли Ґу Ман підвів голову над мийкою Мо Сі побачив його обличчя.

І вмить впізнав Ґу-шиґе, якого шукав.

Від розчарування від слів «Ґу Ман пішов у бордель», до шоку від картини, як Ґу Ман миє посуд.

Тоді Мо Сі відчув біль у серці.

Він раптом розгубився і не знав, як відкрити рота й зізнатися. Він відчув прилив гарячої крові в грудях, і його спрямований на Ґу Мана погляд теж був гарячим.

Але початковий порив спершу затих, а потім вичерпався. Коли тільки-но захотів освідчитися, то пішов до намету і не знайшов його.

Коли побіг до публічного дому - розлючений, повний рішучості витягти його звідти - він не знайшов його.

А коли нарешті знайшов, той нестримний запал уже не був таким палким.

Він видихнув серед снігу, різко розсахнув дерев’яну хвіртку, пережахавши курей на подвір’ї, які стали розбігатися хто куди. І підійшов прямо до «невідомого» Ґу Мана.

Він побачив, що руки Ґу Мана були занурені у воду – у цю холодну погоду. Аби власник ресторану не виявив, що він заклинач, він не використовував заклинання, і руки його вже були обморожені.

Мо Сі раптом відчув, що йому перехопило подих. Він не знав, у своєму теперішньому стані, яке він мав право говорити про «кохання», яке він мав право просити Ґу Мана про щось більше.

Він мовчки стягнув Ґу Мана з маленької лавки, опустив довгі вії, і взяв крижані пальці Ґу Мана в свої руки.

Він тримав руки свого шиґе в долонях, потираючи їх, і лагідно спитав:

- Болить?

Ґу Ман посміхнувся, сказавши, що з ним усе гаразд.

- Цей холод — ніщо! Мужнім чоловікам потрібно бути грубішими, щоб добре виглядати, - Ґу Ман почухав потилицю тими опухлими наче редька пальцями і криво усміхнувся, показуючи маленьке ікло. - Твій Ґу Ман-ґеґе наймиліший.

Ті слова були дуже смішними: ніхто б не назвав замерзлі, схожі на білу редьку руки красивими.

Але Ґу Ману було байдуже. Він мав на увазі: оскільки ти в армії, в моєму загоні, і ти мій шиді, я не можу допустити, щоб тобі було погано.

Не те, щоб Мо Сі не намагався переконати Ґу Мана. Він сказав йому, що Ґу Ман дав йому дуже багато, а його майбутнє надто туманне і, можливо, він ніколи не зможе відплатити за цю ласку.

Але Ґу-шисьон, цей «армійський хуліган», лише посміхнувся, його довгі вії змерзлися в холоді сніжної ночі:

- Кому потрібно, щоб ти мені щось відплачував? Ти в моєму загоні, отже, ти мій брат, мені необхідно захищати тебе.

Мо Сі сказав:

- Але я...

- Ніяких «але». Якщо тобі вже так кортить, візьми сувій і записуй, записуй усе, що ти мені винний. Коли заробиш, то можеш повернути це все мені, - Ґу Ман, усміхаючись, потер потилицю. - Айя, моя принцеса така дурна диня*.

 

*Shagua [дурна диня] – це милий спосіб сказати «ідіот».

 

Мо Сі побачив, як у світлі на його обличчі з’явилася жива юна посмішка, і потай вирішив повернути Ґу Манові все найкраще. Не просто повернути - він мав взяти найрідкісніші скарби, найрозкішніші прикраси і віддати все це йому.

Він хотів піклуватися про нього до кінця життя.

Але що зрештою сталося?

Ґу Ман дав Мо Сі порятунок, але Мо Сі відплатив тими чорними як смола ланцюгами на його шиї.

За іронією долі, насправді це було найкраще, що він коли-небудь давав Ґу Ману. Після пережитої зради і ненависті, після того, як його серце замерзло, наче сталь, це було останнє, що він міг йому дати.

Виявляється, це було все його «життя».

Страви були замовлені; Мо Сі все ще сидів мовчки, зі схрещеними руками. Його думки блукали десь далеко.

Ґу Ман раптом сказав:

- Ти досі нещасливий.

Мо Сі підвів голову і поглянув на нього:

- ...Цього разу не дуже.

Ґу Ман наполягав:

- Чому ти нещасливий?

- ...

- Тобі не подобається це місце? Ми можемо піти в інше.

Мо Сі зітхнув, виринаючи зі спогадів, і сказав:

- Яке інше місце? У цьому ресторані готують хороші страви, раніше деякі з них тобі дуже подобалися, але я не знаю, чи ти замовив їх зараз.

- Раніше я… — пробурмотів Ґу Ман. - Мені справді подобалося?

- Як я вже сказав, ми знали один одного.

Ґу Ман трохи подумав і здався, сказавши:

- Мабуть так, якщо ти так кажеш...

У цьому ресторані було багато страв Сичуаньської кухні, але Ґу Ману не була чужа гостра їжа. Зрештою, Західний Шу* був союзником Чонхва, і коли його розривали війна та хаос, Ґу Ман вирушив туди на допомогу. Відтоді він перетворився з людини, яка терпіти не могла навіть дрібку чилі, на людину, яка могла одним махом проковтнути тарілку курки з олією кайєнського перцю, навіть не змінившись в обличчі.

 

*Західний Шу, це сучасний Сичуань, відомий своєю гострою їжею.

 

Але бути здатним їсти означало лише, що він міг це їсти. Мо Сі знав, що Ґу Ман все ще віддавав перевагу місцевій кухні.

Мо Сі гадки не мав, чи сумував Ґу Ман за плоскими булочками своєї батьківщини, коли бачив виноградні вина на столі після того як зрадив і відправився до країни Ляо.

Чи шкодував він про це, хоча б трохи?

Страви цього ресторану відрізнялися від звичайних легких страв Чонхва, все було дуже насиченим. Половина кухні була відкрита, закрита лише завісою, і гості внизу могли чути шкварчання гарячої олії та дзвін посуду; час від часу чувся гуркіт полум’я, що наповнював залу яскраво-червоним кольором.

- Баклажани Юсян*, холодна курка, кошик з пшеничними млинцями; обидва гості можуть насолодитися цим, поки воно гаряче, - офіціант тримав по тарілці в кожній руці та одну на голові. - Воно не дуже смачне, коли холодне.

 

*Юсян - це приправа, до якої входять: часник, шніт-цибуля, імбир, цукор, сіль, перець тощо, літ. «рибний аромат», але без риби.

 

Ґу Ман простягнув руку і мовчки зняв кошик з голови офіціанта.

Пшеничні млинці були начинені м’ясом, приготованим на смальці, тісто розплющували та загортали в нього свинячий фарш, мелений чилі та зелену цибулю, яскраву, як нефрит. Їх обмащували з обох боків смальцем і запікали в печі. Від них йшов гарячий аромат смаження.

Ґу Ман не любив зеленої цибулі, але, коли вийняв її всю, млинець йому дуже сподобався. Він тримав його в руках і завзято їв. Інші страви з’являлися одна за одною: двічі обсмажена соковита свинина, яку тримали паличками, блищала від соусу і соків, мерехтіла від олії. Варена капуста в насиченому курячому бульйоні, зі свіжим солодким смаком. Ливер, нарізаний та укладений в чудові рулетики, з м’якою і хрусткою текстурою, приготовані з часником на сильному вогні - здавалося, що вони все ще були оповиті залишками диму, коли потрапляли до рота.

Страви були приправлені просто, але аромат був сильним; варто тільки торкнутись паличками і вже текли слинки, пряність перцю стимулювала ніс і язик. В жодній страві на цьому столі не використовувалися дорогі інгредієнти, але усе було неймовірно смачним – все полягало у вишуканій майстерності кухарів, і це стало причиною непомірних цін у минулому.

Перепрошую, опис страв може бути неточним – я собі всю голову зламала при перекладі цього уривку, порівнюючи різні тексти – і усюди розбіжності

- Так смачно, - сказав Ґу Ман, а потім пробурмотів собі під ніс. - Здається, я їв це раніше?

Коли Мо Сі почув це, його і без того слабкий апетит пропав взагалі. Він поклав палички і відвернувся, щоб подивитися у вікно на вулицю й дорогу внизу.

Ґу Ман облизав залишки з губ:

- Принцесо, що сталося?

Мо Сі спочатку не поворухнувся, але через мить різко повернувся і підвів очі:

- Як ти мене назвав?

Авторці є що сказати:

[Картка персонажа]

Мужон Чуї

Вік: 33

Зріст: 180 см

Статус: досвідчений і впертий «домосід», з дірками в мозку, що лагодить каструлі.

Відверто кажучи: «Невігластво» Чонхва, майстер зброї високого рівня.

Статус: три місяці не виходить, не змінює одяг, природно блідий.

Відверто кажучи: Майстер-Невіглас.

Більше за все любить: це таємниця.

Ненавидить: дуже дратують Дзян Єсюе та Юе Ченьцін.

Улюблений колір: білий.

Їжа, яку він не любить: всі органи.

Улюблені страви: тістечка з солодкими начинками.

Зброя: всілякі інструменти для виготовлення зброї, талісмани, китиці з кінських хвостів.