Важлива людина

Якби він мовчав, все було б нормально, але щойно він заговорив, в Юе Ченьціна одразу піднялися злоба та розчарування, ніби ті слова посилили біль в його серці. Він крикнув сердито:

- Як?.. Мій четвертий дядько дуже добрий до мене! Я вклонятимусь йому, хоч би як він до мене ставився! Не тобі в це втручатися!

- Я мав на увазі не це... - Дзян Єсюе був трохи збентежений, побачивши його червоне обличчя. - Я просто...

- Що ти просто? Якби ми не наштовхнулися на тебе, Четвертий дядько би точно не пішов! Він обіцяв сьогодні навчити мене збирати духовні камені! Це ти в усьому винен! Він пішов через тебе!!

Юе Ченьцін був відверто налаштований проти Дзян Єсюе. Висказавшись, він відвернувся і схрестив руки на грудях, не бажаючи більше дивитися на цю людину.

Дзян Єсюе, безсумнівно, зачепило таке ставлення. Його усмішка була трохи вимушеною, але він все ж спробував зняти напругу між ними:

- Ти почав вивчати ступені духовних каменів?

- Гмм!

- Це дуже складно, тобі потрібно буде дуже дбайливе наставництво. Якщо ти схочеш, я теж можу…

Юе Ченьцін насмішкувато сказав:

- Не можеш, я зовсім не хочу, щоб ти навчав мене. Ти аж ніяк не зможеш зрівнятися з моїм четвертим дядьком!

Дзян Єсюе не видав жодного звуку, опустивши очі. Через деякий час він сказав:

- Ти маєш рацію*, я справді не можу зрівнятися з Чуї...

 

*Коли Дзян Єсюе каже Юе Ченьціну «ти маєш рацію», ті символи також означають «досягти консенсусу»

 

- ...Гммф!

Дзян Єсюе тихо мовив:

- Мої вибачення.

Зрештою, Юе Ченьцін не був дріб’язковим і говорив необачно лише в моменти гніву. Висказавшись, він трохи заспокоївся. Почувши сумний, вологий голос Дзян Єсюе, Юе Ченьцін відчув, що був занадто різким. Він крадькома глянув на Дзян Єсюе, побачив, що той був засмучений, і швидко відвів погляд.

Саме в цей незручний момент із коридору вийшов продавець із двома пляшками соснової олії. Сім’я Юе була важливим клієнтом для цього магазину різноманітних товарів, тому він навіть не підніс товар для Дзян Єсюе, поспішаючи спершу улестити Юе Ченьціна:

- О, молодий пан Юе, шановний гість! Ходіть, будь ласка, присідайте. Товари, які замовляв маєток Юе, прибули, просто зачекайте, я негайно покличу людей, щоб вони вам все принесли…

Це дало Юе Ченьціну змогу вийти із ситуації і більше не звертати увагу на Дзян Єсюе. Він підійшов до прилавку, витягнув аркуш паперу зі складок свого вбрання й відкашлявся, щоб сказати:

- Нам також потрібно додати ці товари, усе для мого батька й четвертого дядька. Надішліть це все разом до мене додому.

- Звичайно-звичайно, - власник магазину любив таких клієнтів, які додавали товари в останню хвилину, одразу ж узяв папір і посміхнувся, ознайомлюючись з ним. Раптом він змінився в обличчі.

Юе Ченьцін зручно влаштувався біля прилавку, розкинувши руки, і запитав:

- Що таке? У вас знову немає чогось в наявності?

- Це...

- Чому останнім часом у вас завжди чогось бракує? - Юе Ченьцін був незадоволений. - Кожного разу, коли ми не можемо отримати всі необхідні товари одночасно, Четвертий дядько вважає мене марним. Минулого разу він був незадоволений, і якщо сьогодні буде те саме, тоді він...

Навіть від думки про це все волосся на його тілі встало дибки. Юе Ченьцін здригнувся:

- Я краще піду до іншої крамниці.

Продавець одразу ж занервував і поспіхом сказав:

- О, це не так! Молодий пан неправильно зрозумів, просто деякі товари потрібно перевірити. Ви можете присісти, ми підготуємо усе, що Ви попросили, - він повернув голову і звернувся до свого працівника. - А-Ду, йди сюди.

Той швидко підбіг і крамар потягнув його в темний куток, щоб прошепотіти щось йому на вухо. Коли він повернувся до покупця, на його обличчі була тепла привітна посмішка.

- Молодий пане Юе, будь ласка, відпочиньте спочатку в саду, а потім подивитесь, чи задоволені ви товарами, і тоді я зможу організувати карету для якнайшвидшої доставки до маєтку.

Це дозволило б йому більше не перебувати в одній кімнаті з Дзян Єсюе, тому Юе Ченьцін пішов за крамарем, нічого більше не сказавши. З падінням завіси на дверях зникла і його тінь.

Це була сімейна справа сторонніх людей, тому Мо Сі було незручно це коментувати. Дзян Єсюе опустив вії і, зі своїм худим слабким тілом, непомітно стояв у кутку. Він намагався виглядати спокійним, однак не зміг приховати тіні нещастя та смутку на своєму обличчі.

Власник крамниці пішов з Юе Ченьціном, а помічник А-Ду вийшов із внутрішнього коридору, тримаючи дві пляшки олії, і передав їх Дзян Єсюе:

- Старійшино Цінсю, вибачте, що змусили чекати. Ось дві пляшки тунгової олії. Будь ласка, візьміть.

- Що? - здивувався Дзян Єсюе.

- Дві пляшки тунгової олії. Ваша олія, беріть.

- Але я просив соснової олії... - сказав Дзян Єсюе.

«Шок» на обличчі А-Ду був неймовірно незграбним. Він, мабуть, не звик брехати, тому в процесі його обличчя почервоніло:

- Справді? Хазяїн чітко сказав «тунгова олія», я не так почув?

Дзян Єсюе спочатку не зрозумів.

- Тоді мені доведеться потурбувати вас, щоб замінити її.

Вираз обличчя в А-Ду був складним:

- А... Вам потрібна соснова олія? Сьогодні соснова олія закінчилася. Можливо, прийдете іншим разом?..

- Скільки разів ви хочете, щоб він приходив з його ногами? - раптом обірвав його слова глибокий холодний голос. Позаду Дзян Єсюе, дивлячись на нього, несподівано з’явився Мо Сі.

- Сі, Сіхе-Дзюнь...

Погляд Мо Сі був гострим, він холодно спитав:

- Це ви помилилися, чи маєтку Юе також потрібна соснова олія, і тому ви продали її їм?

- ...

Помічник не наважувався брехати Мо Сі, його обличчя ставало дедалі червонішим, він замовк, не сказавши ні слова.

Якщо вже дійшло до цього, як Дзян Єсюе міг не відреагувати? Він глибоко зітхнув, звертаючись до Мо Сі:

- Нехай буде ця, моя крамниця все одно недалеко звідси... Нехай та буде Ченьціну, щоб йому не довелося бігати. Зараз дуже холодно, і приходити сюди для нього не легко. До того ж, я знаю темперамент Чуї...

Ґу Ман дивився туди-сюди й торкався рабського ошийника на своїй шиї, ніби розуміючи, що Дзян Єсюе був доброю людиною, яка допомогла йому отримати його «намисто». Він раптом кинувся до виходу до внутрішнього саду.

Перш ніж його встигли зупинити, він притягнув назад Юе Ченьціна.

Ґу Ман тягнув його за комір шуби, обличчя Юе Ченьціна розпухло, він закашлявся:

- Гей, кха-кха! Що ти робиш! Ти маленька черепаха, відпусти мене!

Ґу Ман поставив його перед Дзян Єсюе і тільки тоді відпустив.

Юе Ченьцін пригнічено запитав, масажуючи шию:

- Чого ти хочеш?..

Ґу Ман повторив те, що чув:

- Хочу її, соснову олію.

- Хочеш соснової олії?

Ґу Ман вказав на збентеженого Дзян Єсюе:

- Він хоче, я ні.

Юе Ченьцін не міг не підняти голову й не глянути на Дзян Єсюе, але одразу ж відвів погляд, пробурмотівши:

- Ні, це те, що хоче мій четвертий дядько...

- Він прийшов першим, - сказав Ґу Ман.

- ...

- Покупці, які приходять першими, йдуть першими.

Крамар також прибіг і, побачивши цю сцену, відчув безпорадність. Присоромлений, він засміявся, не знаючи, що сказати.

Тепер Юе Ченьцін збагнув. Він не був нетямущою людиною. Він негайно повернувся до крамаря, щоб поглянути на нього широко розплющеними очима:

- Крамарю, Ви вже продали її? Ви обіцяли продати соснову олію йому, але злякалися, що я піду, і порушили своє слово?

Продавець поспішно сказав:

- Ні, все не так, я просто не так почув…

Юе Ченьцін помітив його хвилювання, все зрозумів і сердито сказав:

- Ви знову брешете! Ви великий поганий пес!

Дзян Єсюе не любив створювати неприємності і сказав, хитаючи головою:

- Нічого страшного, мені не поспіхом. Юе...... молодий пан, забирай товар. Я вже піду.

Він узяв свою тростину й, опустивши голову, повільно пішов до виходу.

Побачивши, як Дзян Єсюе скривдили стільки разів, сумління Юе Ченьціна нарешті не витримало. Якусь мить він дивився на нього, його обличчя скривилося. Коли Дзян Єсюе збирався штовхнути двері й піти, він не втримався і крикнув:

- Гей!

У той момент, коли це злетіло з його губ, Юе Ченьцін вже почав про це шкодувати. Трясця, батько, дядько і четвертий дядько не любили цю людину і якби дізналися, що він з ним розмовляв, то захотіли б з нього живцем здерти шкіру.

Але Дзян Єсюе вже зупинився.

Юе Ченьцін міг лише набратися сміливості, щоб продовжити:

- ...Те... хто...... для чого тобі соснова олія?...

- Зробити талісмани.

- О... — Юе Ченьцін схилив голову.

Через деякий час він не втримався від своєї цікавості і нерішуче запитав:

- Отже, коли Лі Цінцянь створював проблеми....ті Талісмани Незнищенності в місті, це ти роздав їх бідним?...

Дзян Єсюе нічого не сказав.

Юе Ченьцін відчув ще більше збентеження й знову подивився на нього.

Дзян Єсюе зітхнув.

- Холодно, тож більше не бігай. Бери покупки та йди додому раніше. Не зли знову свого Четвертого дядька.

Договоривши, він підняв завісу на дверях і пішов, залишивши Юе Ченьціна стояти там, де він був.

Зустрівшись поглядом з Мо Сі, Юе Ченьцін відчув себе винуватим і пробурмотів:

- Сіхе-Дзюню, я...

Втручатись у сімейні справи Юе було незручно, тому Мо Сі нічого не сказав. Він лише похитав головою і вийшов слідом за Дзян Єсюе.

Вони провели Дзян Єсюе назад до його крамниці, і коли той пішов, уже темніло. Дорогою Ґу Ман раптом запитав:

- Мо Сі, той Дзян Єсюе, чому він дозволив Білій Пташці забрати олію?

- Білій пташці?

- Це той... той, що назвав мене маленькою черепахою.

Мо Сі зрозумів: Ґу Ман говорив про Юе Ченьціна, який був одягнений у хутряну білу шубу, комір якої був оздоблений пухом. Через це Ґу Ман і назвав його Білою Пташкою.

Мо Сі пояснив:

- Тому що Дзян Єсюе – його даґе.

- Якщо ти даґе, ти маєш поступатися іншим?

Мо Сі якийсь час мовчав, а потім сказав:

- Ні. Це тому, що вони відчувають, що ці люди важливі в їхніх серцях, і тому вони готові поступитися на їх користь.

- Як той шисьон, що пригостив тебе смаженим гусаком?

Серце Мо Сі здригнулося.

- ...Ти думаєш, шисьон вважав мене важливим?

Ґу Ман подумав і сказав:

- Смажений гусак. Він дав його тобі. Ти важливий.

Мо Сі якусь мить якось дивно дивився на нього, не видаючи жодного звуку. Лише через деякий час він сказав:

- Той, хто дав тобі мішечок, ти вважаєш його важливим?

Ґу Ман без затримки відповів:

- Він важливий.

Обличчя Мо Сі одразу потемніло і він уїдливо проговорив:

- Ти відчуваєш, що ця людина важлива, але вона може зневажати тебе. Адже ти вже так довго у мене, але чомусь ми не бачили, щоб хтось у столиці непокоївся за тебе.

Ґу Ман опустив голову й мовчав.

Мо Сі ужалили і він у відповідь укусив того, хто завдав йому болю:

- Ти просто уявляєш прихильність, тобі достатньо одного пахучого саше. Якби ця людина насправді теж вважала тебе важливим, вона би прийшла шукати тебе. Ти неодноразово впадав у немилість, тому вона мала прийти тобі на допомогу.

Ґу Ман невиразно відповів:

- Не приходила.

- Не приходила, а ти все ще твердо вважаєш її важливою?

- Я... так, важливою.

Мо Сі трохи помовчав і ображено усміхнувся.

- Дуже цікаво. Що це за почесний герой, чому ти не познайомиш мене з ним?

Цього разу Ґу Ман похмуро похитав головою. Він опустив вії й більше не сперечався, виглядаючи дещо ображеним.

Засмутивши один одного, вони якийсь час йшли пліч-о-пліч мовчки. Тільки коли вони наблизились до центру міста Мо Сі нарешті знову звернувся до нього:

- Тут дуже людно, одягни капюшон.

Ґу Ман послухався.

Поки вони йшли, Мо Сі все думав про слова Ґу Мана і йому було важко на серці. Коли вони проходили повз чайну лавку, він купив чашку холодного чаю і став осторонь, щоб випити його.

Навколо поступово наростав шум.

- Айя, подивися, це Сіхе-Дзюнь...

- Мій чоловік ваааааааа!

- Не будь дурною! Очевидно, що він мій чоловік!

Незважаючи на те, що це була столиця імперії і Мо Сі не був тим, хто рідко виходить на вулицю, дівчата, що проходили повз, не могли на нього надивитися.

Мо Сі народився надзвичайно вродливим, особливо його губи. Незважаючи на те, що вони були тонкими й легкими, вони були дуже чуттєвої форми, і що більше на них дивитися, то більше хочеться поцілувати.

Але, нажаль, попри спокусливі губи його очі були крижаними і на всіх дивилися з нетерпінням, створюючи уявлення про Мо Сі як про аскетичну людину.

Але навіть так він не міг уникнути жадібних поглядів дівчат.

Хто знає, відколи це почалося, але в Чонхва поговорювали, що Сіхе-Дзюнь лише здавався таким відстороненим і холодно зарозумілим, але якщо подивитися на його широкі плечі, тонку талію та довгі ноги, а також на те, як він вибухає в гніві...

Айя, можна сказати, що в ліжку він може затрахати до небес.

До слова, прямо зараз на другому поверсі борделю зібрався натовп красивих дівчат. До настання ночі вони клієнтів не приймали, тому вдень лінувалися. Так сталося, що в цей момент вони їли закуски та розмовляли біля портику другого поверху, і, побачивши Мо Сі, не втримались від перешіптувань.

- Я можу заприсягтися, що в ліжку цей чоловік не буде ввічливим чи вишуканим, - вголос розмірковувала в борделі жіночка, лузгаючи насіння дині та обмахуючись прозорим віялом.

Дівчата навколо неї розсміялися, а одна кокетливо промовила:

- Мамо, ти не знаєш, про що говориш. Сіхе-Дзюнь - високоморальна людина, ніколи не відвідує публічні будинки. Звідки ти знаєш, який він у ліжку?

 

*Ті, хто читав Ерху, можуть знати, що означає «мама» в публічних будинках. Часто це хазяйка закладу.

 

- Тссс, ви всі дуже молоді, ваше вміння читати людей ще дуже слабке. Мама може не тямити в багатьох речах, але моя здатність читати чоловіків неперевершена, - грайливо сміючись, вона вказала на дівчат навколо себе. - Якщо вам випаде можливість переспати з ним, я боюся, що ви втратите через нього половину свого життя.

При думці про це ті сп’янілі від кохання дівчата засміялися ще веселіше:

- Мамо, я б хотіла, щоб він мене знищив.

- Ця ваша хоробрість лише на словах, - жінка закотила очі, показуючи віялом на далеку фігуру Мо Сі. - Подивіться на ноги, на плечі та спину, на талію — ви думаєте, він такий слабкий і хворобливий, як Ваншу-Дзюнь? Якщо ти справді ляжеш з ним, він тебе так затрахає, що тобі навіть на плач не стане дихання!

- Хе-хе, це все ж краще, ніж м’які креветки, що закінчують за два удари.

Що далі продовжувалась розмова, то більш непристойною вона ставала, і на контрасті з квітучими обличчями дівчат це створювало незрозуміле почуття жалю.

Усі знали, що добрі люди не спатимуть у їхніх ліжках.

І скільки б щирих і ніжних почуттів не було в їхніх серцях, вони могли запропонувати їх лише старим, потворним і непостійним чоловікам, які приходили до них у гості. Зрештою, їх зненавидять дружини цих чоловіків і зневажатимуть доньки благородних родин.

Вони сміялися, але почували себе самотніми.

Дівчина, яка спостерігала за віддаленою фігурою Мо Сі, тихо зітхнула:

- Ах...

Вона нічого не сказала, і всі сестри навколо неї поступово замовкли.

У цьому світі видатні, красиві чоловіки були недостатньо привабливими, а холоднокровні, пристрасні красиві чоловіки були недостатньо чуттєвими. Однак такі чоловіки, як Мо Сі, які явно мали характер та гарячу кров, але були чесними та порядними, холодними та крижаними... Ну, саме такі і викликали спрагу в серцях дівчат.

Але кому належало його серце?

- Я справді заздрю принцесі Мендзе, - раптом тихо сказала співачка, приховавши губи за віялом.

- Хто в Чонхва не заздрить принцесі Мендзе? - сказала дівчина поряд з нею. – Вона народилася, щоб мати усе.

Але не має значення, кому ще вона подобається - я чула, що Сіхе-Дзюнь не одружиться ні з ким, крім неї. Він просто чекає, поки вона поправить своє здоров’я, а тоді перенесе її через поріг як свою дружину. Айя, це справді викликає заздрість у сторонніх.

- Гей, гей, а кому ще вона подобається? Скажи нам, скажи.

- О, всім тим братикам-паничам, Дзіньюнь-Дзюню, Фен’я-Дзюню, Ваншу-Дзюню...

- Пфф, Ваншу-Дзюню? Неможливо, він любить тільки себе.

- Я чула, що Ґу Ману вона теж подобалася.

- ... Маячня. Ґу Ману подобалися всі, не було когось конкретного.

Але згадавши Ґу Мана з минулого, ці жінки були схвильовані. Гарненька дівчина сказала:

- Щодо цього: мамо, я чула, що коли ти супроводжувала армію, ти подобалася Ґу Ману.

Всі дівчата знову почали сміятися.

Їхня прийомна мати була однією з найвідоміших куртизанок у Чонхва. Вона мала вередливий і гарячий темперамент, через що її називали «Перчинкою». Зараз їй було лише за тридцять, і в її погляді ця перчинка досі відчувалася.

- Знову знущаєшся з мене, нащо ти мене згадуєш?

- Мені цікаво, мамо. Можливо, поділитесь досвідом?

- Так, якби не видатні вміння нашої мами, генерал Ґу не цінував би її так високо.

Жінка закотила очі:

- Ґу Ман? Не згадуй його. Кожні три дні його супроводжувала нова дівчина, який сенс згадувати про нього? - Вона помовчала, а тоді заговорила знову. - Якби він не посварився з Його Величністю, якби він не став зрадником і якби він усе ще був тим славетним і видатним генералом Ґу, б’юся об заклад, він би повеселився з вами усіма.

Вона подумала і плюнула:

- Справжній мисливець за спідницями.

Але вони не знали, що «мисливець за спідницями», про якого згадувала їх мати, був чоловіком у капюшоні, який слухняно наче дитина стояв біля Мо Сі.

Ґу Ман спостерігав, як Мо Сі п’є третю чашку холодного чаю, і відкрив рота:

- Ти будеш пити іще?

Мо Сі холодно подивився на нього:

- Чого ти хочеш?

Ґу Ман:

- Вечір, час їсти.

Він справді наважився виразити своє бажання.

Мо Сі все ще був незадоволений:

- Іди, знайди свого благодійника з пахучим мішечком.

Ґу Ман вперто сказав:

- Я тебе прошу.

Мо Сі розлютився:

- ... Принеси-подай - ти думаєш, я твій раб?

Хто б знав, що Ґу Ман покаже на себе зі словами:

- Я — раб, ти — господар.

- ...

- Але ти не мій джушан, - він виглядав дещо збентеженим. - Дзян Єсюе сказав, що на зворотному боці намиста має бути викарбуване твоє ім’я, але ти сказав, що цього робити не треба. Чому?

Мо Сі скрипнув зубами:

- Тому що я тебе не хочу.

Ґу Ман був приголомшений, вираз обличчя його був дуже спантеличений. Він став повторювати:

- Ти не хочеш мене. І ніхто мене не хоче. Чи є хтось, хто хоче Ґу Мана... ніхто не хоче Ґу Мана?

- Так.

Мо Сі свідомо чіпляв його за хворе місце та висміював його, але не розумів, чому найбільше ображеним почувався він сам.

Він повернув чашку чаю власнику лавки.

- Ти нікому не потрібен. Ходімо.

- Куди?

Мо Сі сердито сказав:

- Хіба ти не голодний? Я веду тебе поїсти.

 

 

Авторці є що сказати:

[Ляпас повертається дуже швидко]

Мо Сі: Я не хочу тебе.

Ґу Ман: Я хочу їжі.

Мо Сі: ... Гаразд, я відведу тебе поїсти.

Юе Ченьцін: Я не хочу з тобою говори
ти!

Дзян Єсюе: Вибач.

Юе Ченьцін: ... Добре, олія твоя, я дам її тобі.

Мужон Лянь: Я не хочу бути присутнім при дворі!

Імператор: Сьогодні ми збираємося обговорити постанову про заборону куріння.

Мужон Лянь: .....Добре, я негайно прибуду.

Єдиний, хто точно не отримав би ляпаса, це...

Четвертий дядько: Я йду! Не слідуй за мною!

Юе Ченьцін: Четвертий дядько... Уууууу!!!

Четвертий дядько: (вже далеко, ляпаса йому не дали)