Наступного дня імператорський двір не працював, тому Мо Сі взяв Ґу Мана, щоб занести його ім’я до рабського реєстру.
У більшості країн раби не мали статусу. Їм не дозволяли розвиватися, не дозволяли вчитися читати; їх називали «нижча каста».
Хоча Чонхва принципово не відрізнявся від цих країн, принаймні ставлення до рабів тут було трохи м’якшим.
З того часу, як попередній імператор успадкував трон, у Чонхва поклали край суворій приказці про «нижчу касту» і дозволили тим, хто має здібності, бути винятком і приєднатися до Академії Вдосконалення, щоб вдосконалювати своє духовне ядро. Колишній імператор навіть давав титул генерала чоловікам рабського походження, дозволивши їм створювати війська та служити країні.
Ці дії вже викликали значну суперечку в Чонхва: тодішнє дворянство протестувало, кажучи, що вже були погані прецеденти і що неможливо вгадати амбіції диких вовків. Якщо Імператор дасть рабам владу, вони зажадають більшого.
Цим вони хотіли сказати: якщо дозволити рабам займатись самовдосконаленням, то важко гарантувати, що рано чи пізно вони не зажадають влади і не захочуть повалити уряд — а хто хоче бути поваленим і розтоптаним?
Але попередній Імператор не послухався.
Він відчував, що повсюдно у дев’яти провінціях розгорається полум’я війни, конфлікти між країнами стають дедалі гострішими. Поки є здібні люди, їх треба використовувати; інакше, навіть якщо внутрішні конфлікти стабілізуються, зовнішніх проблем не уникнути.
Ґу Ман і його армія виродків виросли саме в цій ситуації.
Однак кожен імператор правив по-різному. Коли трон успадкував новий імператор, він відчув, що «внутрішня стабільність» важливіша за «зовнішню небезпеку», і тому використав Ґу Мана, щоб заточити свій ніж, усунувши його від влади та прибравши з посади, щоб заспокоїти серця знаті.
Так вони прийшли до того, що мають сьогодні.
— Ми приїхали.
Карета зупинилася біля невеликої крамниці біля Академії вдосконалення, і Мо Сі рушив уперед, щоб постукати в приховані двері.
Це був вузький вхід до старої, напівзруйнованої кузні. На недбало викинутій дошці великими літерами було написано: «Майстерня Цисінь*». Одному з ієрогліфів уже бракувало трьох червоних рисок збоку.
*Цисінь означає «добре серце».
Ґу Ман запитав:
- Що це за місце?
Мо Сі не відповів, просто штовхнув хиткі старі двері й впустив Ґу Мана всередину.
Освітлення в крамниці було поганим, сонячне світло ззовні не часто проникало всередину, і будівля була наповнена сильним запахом гнилої деревини. Крамар, щоб заощадити, не хотів навіть лампи запалювати, покладаючись лише на світло від печі.
Перед піччю сидів, зігнувшись, старий і повільно працював міхами. З кожним натиском червоні вуглинки мерехтіли пурпуровим димом, а розплавлене залізо сліпучо-помаранчевого кольору текло в канавки, нагадуючи підземну магму.
- Дядько Сон, - покликав Мо Сі.
Старий коваль був повністю зосереджений на своєму творінні. Крім того, у нього був поганий слух, і він зовсім не чув руху позаду себе.
Мо Сі підвищив голос, щоб знову покликати:
- Дядько.
Тільки тепер старий відповів, повільно повернувши голову, світло вогню відбилося на його зморшкуватому обличчі. Це робило його точнісінько схожим на апельсин, який надовго залишили на сонці - зморшкуватий і жовтий.
Він глянув на Мо Сі і дивився якусь мить, потім подивився на Ґу Мана і раптом, здавалося, щось зрозумів. Він поспішно підвівся, щоб з легким тремтінням вклонитися, і пробурмотів:
- Ой, ой… це генерал Ґу…
Ґу Ман, розгублений, стояв на тому самому місці. Він помітив, що старий нахилився, склавши до нього руки, і незграбно повторив те саме у відповідь.
Мо Сі якусь мить мовчав, а тоді сказав:
- Він давно перестав бути генералом Ґу.
Тремтячий старий дядько Сон збентежено спитав:
- Це так? Хто він тепер?
- В’язень.
Дядько Сон був шокований і ще довго дивився на Ґу Мана.
- В’язень... в’язень...
Він повільно підійшов, його зморшкувата рука стисла руку Ґу Мана, і після того, як той байдуже подивився на нього, по обличчю старого раптом розпливлася усмішка. Він почав говорити нісенітницю:
- Айя, Сяо Ґу, тобі пощастило. Бачиш, цей дядько тобі не збрехав, чи не так? В країні багато хороших людей. Відтепер ти більше не маленький раб маєтку Ваншу.
Говорячи, він радісно ляснув Ґу Мана по потилиці:
- Давай, дядько зніме з твоєї шиї цей нашийник.
Від цих незв’язних слів старого в очах Мо Сі раптом промайнув спалах агонії.
Він заплющив очі, його адамове яблуко хитнулося. Тільки-но він хотів щось сказати, як почув нагорі глухий шум, скрип дерев’яних східців. Пролунав тихий голос:
- Сіхе-Дзюнь, чого ви прийшли?
Мо Сі обернувся й побачив чоловіка в білому вбранні, який, спираючись на тростину, важко спускався сходами.
Це був Дзян Єсюе.
Дзян Єсюе був власником цієї кузні з виробництва зброї, а дядько Сон був майстром в маєтку Юе, колишнім шанованим вчителем Дзян Єсюе. Після того, як Дзян Єсюе був виключений з сім’ї Юе, єдиним з маєтку Юе, хто захотів супроводжувати його, був цей старий.
- Я привів його сюди, щоб включити до реєстру рабів, - сказав Мо Сі.
- Кого? - здивувався Дзян Єсюе.
Мо Сі відхилив вбік своє високе струнке тіло, показавши Ґу Мана, який оглядався навколо широко розплющеними очима.
Дзян Єсюе пробурмотів:
- ... Це генерал Ґу...
Дядько Сон не хотів залишитися осторонь, він простягнув зморшкувату, як кора дерева, руку, щоб поплескати свого учня по спині, радісно сказавши:
- Сьогодні хороший день, Єсюе, подивися. Наш Сяо Ґу виріс. Хіба він не перший раб, якому в Чонхва зняли нашийник? Це справді непросто.
- ...
Дзян Єсюе зітхнув:
- Шифу, те, про що ти говориш, сталося дуже давно.
Старий Сон підозріло спитав:
- Я знову неправильно пам’ятаю?
- Так. Тоді я ще міг ходити і бігати, - Дзян Єсюе опустив вії й усміхнувся, коли звернувся до старого. - Шифу, ти втомився, йди відпочинь.
Дзян Єсюе заспокоїв старого, повернувшись до двох людей:
- Мої вибачення, Сіхе-Дзюню. Слова Шифу останніми роками завжди трохи сплутані. Будь ласка, не звинувачуйте його.
Мо Сі відповів:
- Нічого страшного.
Ґу Ман кліпнув очима і повторив те саме:
- Нічого страшного.
Мо Сі подивився на нього. Цей погляд був не лютий, а лише трохи дивний, наче він був оповитий тінями старих спогадів.
Дзян Єсюе, що спостерігав за цією сценою, смиренно зітхнув і сказав:
- Щоб включити його до реєстру рабів, будь ласка, йдіть за мною нагору.
Мо Сі запитав:
- Але Ваші ноги...
- Я можу спиратися на тростину, -Дзян Єсюе посміхнувся. - Це не проблема, я можу ходити.
Вони піднялися на другий поверх кузні, де було набагато світліше, на полицях висіла різна зброя, зроблена із концентрованої духовної енергії.
У цьому світі зброя, яку використовували заклиначі, здебільшого запускалася за допомогою духовної енергії. Заклиначі йшли до кузні зброярів, вибирали зброю, яка їм подобалася, і давали реміснику змішувати її з їхнім духовним ядром під час лиття. Щоб скористатися нею, вам потрібно було лише подумати про заклинання, і зброя буде викликана.
Хоча ця зброя не була такою потужною, як священна, метод заклинання не надто відрізнявся і її сила все одно була вражаючою.
Крім того, щоб виготовити більш жорстоку зброю, ремісники подорожували, щоб зібрати різні типи духовних інгредієнтів: дзьоб вогняного фенікса, кігті дракона, бивні білих слонів, що ковтають небо. Що лютіший був духовний звір, що сильнішою духовна сила ядра, то більш нищівною буде сила зброї.
Також деякі ремісники використовували для виготовлення зброї лютих духів, і завершена робота могла навіть викликати їхніх привидів у бій. Найбільш класичною версією був Талісман Демона Води, що передавався в сім’ї Ваншу-Дзюня, який, за чутками, був викуваний із 9000 потонулих духів, сповнених енергії образи. Демон меча Лі Цінцянь був створений за тим самим принципом.
Але зброярня Дзян Єсюе була іншою. Про напівсліпого старого годі й казати. Сам же Дзян Єсюе був доброю людиною з надзвичайно м’яким серцем, який навіть мураху не хотів убивати. Битися з феніксами та вбивати драконів – для нього це було абсолютно неможливо.
- Духовна енергія, яку ми використовуємо для виготовлення нашої зброї, походить від рослин.
Він повернув голову, побачивши, що Мо Сі дивиться на підвіконня, і трохи зніяковів. Те, що він сушив на сонці, було в’ялим, м’яким духовним інгредієнтом і, очевидно, не дуже корисним.
- Діти з Академії Вдосконалення... приходять сюди купити зброю, і навряд постраждають від неї.
- У цьому немає нічого поганого, - відгукнувся Мо Сі.
Дзян Єсюе трохи засміявся.
Незважаючи на те, що його техніка виготовлення зброї походила з родини Юе, спосіб, яким він її створював, був зовсім іншим. Юе Дзюньтянь прагнув лише влади, а Мужон Чуї не усвідомлював всієї жорстокості, тому з юності Дзян Єсюе постійно сперечався зі своїм батьком через розбіжності в їх філософії.
Переконання людей важко змінити, якщо вони не зазнають надзвичайних страждань.
Хоча, насправді Мо Сі відчував, що навіть якби Дзян Єсюе не втратив дружину, він зрештою все-таки пішов би іншим шляхом, ніж його родина.
Дзян Єсюе взяв сталевий ящик із тієї купи зброї, змахнув пил з поверхні і став перед ними.
Одного разу Мо Сі супроводжував Ґу Мана, щоб зняти нашийник раба, тож ця скринька йому була добре знайома. Через це Дзян Єсюе завагався і подивився на нього:
- Сіхе-Дзюню, я збираюся творити заклинання, чи не хочете ви відійти, щоб не дивитися на це?
Обличчя Мо Сі було дуже спокійним, він дивився на цю смолянисто-чорну скриньку без будь-яких емоцій:
- Немає необхідності.
- Добре, тоді я почну.
Він поставив скриньку, потім звернувся до Ґу Мана:
- Ґу... - слова були на кінчику його язика, але він не знав, як їх сказати, і лише зітхнув. - Сідай, будь ласка.
Закрий очі.
Засунь руку в коробку.
Перші два пункти Ґу Ман спокійно виконав, але від останнього відмовився. Він знову розплющив очі, подивився на ту скриньку і пробурмотів:
- ...Мені не подобається ця штука.
Він підняв голову й глянув на Мо Сі:
- Я хочу піти.
- Сиди.
- Я йду.
Мо Сі сказав:
- Якщо ти хочеш залишитися в моєму маєтку Сіхе, ти маєш робити як він каже.
У Ґу Мана не було виходу. Він лише скривив рота, виглядаючи скривдженим і трохи настороженим; якийсь час він перебував в нерішучості, але все ж потягнувся до коробки.
Мо Сі звернувся до Дзян Єсюе:
- Творіть заклинання.
Дзян Єсюе кивнув. Те, як Мужон Лянь зробив це колись, було неправильно. Нашийник раба сам по собі мав велику силу і, якщо його необережно поставити, міг спричинити буйство духовної енергії носія або навіть його смерть.
Але серед тодішньої молоді ніхто з цього не знав.
Майстер Дзян Єсюе опустив очі, повторюючи заклинання. Дуже швидко з отворів у коробці вийшла чорна ці й піднялась по руці Ґу Мана, як змія. Від передпліччя до плеча, по ключиці.......вона обвилося навколо його шиї і зрештою згустилася у чорний залізний обруч. Із залишків димчастої ці утворилася невеличка табличка, що звисала з нашийника.
- Готово.
Ґу Ман відкрив очі, торкнувшись своєї шиї. Торкнувшись нашийника вперше, він не заговорив. Дуже швидко він торкнувся його знову. Цього разу, повернувши голову, він задумливо пробурмотів:
- ...Намисто...
Мо Сі зі своїми довгими ногами і вузькою талією притулився до вікна, і, коли почув це, порожньо глянув на Ґу Мана:
- Що?
Ґу Ман був здивований:
- Ти подарував мені намисто?
Мо Сі не відповів, але Дзян Єсюе не витримав і кивнув йому.
Ґу Ман отримав відповідь, в його блакитних очах замерехтіло світло. Він кілька разів торкнувся свого нового рабського нашийника, якась обережна радість з’явилася на обличчі, яке зараз виглядало таким же ніжним і лагідним як колись.
А потім він повернув голову до Мо Сі і сказав:
- Дякую.
За вікном віяв вогкий вітер, тріпаючи волосся на скронях Мо Сі. Він стояв, схрестивши руки, і безмовно дивився на профіль Ґу Мана.
Теперішній Ґу Ман був ніби уламками колишнього генерала Ґу. Мо Сі хотів побачити в ньому тінь свого старого товариша, але врешті-решт йому лише вкололо очі тими уламками.
Коли ніхто не бачив, він заплющив свої поколоті й виснажені очі, йому перехопило горло...
Багато років тому також на другому поверсі майстерні Цисін, у тій самій кімнаті молодий Ґу Ман так само торкався нашийника раба і яскраво посміхався.
Тоді дядько Сон зняв цей нашийник.
- Все скінчено, Ґу-шисьоне. Відтепер ти більше не належиш Мужон Ляню.
Тоді Мо Сі подивився в обличчя Ґу Мана і урочисто сказав:
- Тепер ти вільний.
У той момент нашийник спав. Ґу Ман посміхався.
Минув час, що приніс із собою зміни.
Зараз намисто поверталося, але Ґу Ман так само посміхався.
Здавалося, нічого не змінилося.
Але Мо Сі відчув, що гірка оливка застрягла в його горлі, і він не міг її проковтнути, як би не намагався.
Та гіркота, здавалося, супроводжувала його все життя.
- Почекай хвилинку, - Дзян Єсюе говорив до Ґу Мана. - Це ще не кінець. Я маю ще додати кілька слів до цього... намиста.
- Яких слів?
- Твоє ім’я та реєстраційний номер.
Він став перегортати записи реєстрації рабів Чонхва.
- Ось, сімсот дев’ять.
Ґу Ман не знав, що це означає. Він просто сидів і слухав – так, наче розумів.
Дзян Єсюе використав духовну силу, щоб викарбувати літери. Закінчивши на одній стороні, він перейшов до іншої. І знову підняв голову, але цього разу для того, щоб поглянути не на Ґу Мана, а на того, хто стояв проти світла біля вікна з виразом, який було важко описати - Мо Сі.
- Сіхе-Дзюнь, а з цієї сторони...
Мо Сі сказав:
- Немає потреби карбувати.
- Але я боюся, що це не відповідає правилам. Якщо це не ім’я людини, то це має бути хоча б прізвище дворянина або назва маєтку.
- Це не обов’язково, - Мо Сі замовк і відвернувся.
Дзян Єсюе зітхнув:
- Але...
- На іншій стороні теж треба щось карбувати? - раптом запитав Ґу Ман. – Що?
- Так, - відповів йому Дзян Єсюе. - На ній має бути викарбуване ім’я твого господаря.
Ґу Ман на мить нахмурився, задумавшись. Коли Мо Сі збирався нетерпляче сказати йому, що треба вже йти звідси, він раптом продовжив:
- Я знаю, кого карбувати.
Він обернувся, щоб поглянути на Мо Сі:
- Карбувати тебе.
Мо Сі:
- ... Що за дурниці ти говориш.
- Ти мій джушан [мій господар], багато людей називають тебе так.
Мо Сі заплющив очі й насупив брови:
- Ти забагато говориш, ходімо швидше зі мною.
- Ти не можеш карбувати своє ім’я?
Мо Сі суворо сказав:
- Ні.
Він сам не знав чому, але лише смутно уявивши Ґу Мана з табличкою з його іменем на шиї, він відчув раптовий прилив жару. Він роздратовано похитав головою, бажаючи позбутися цього комара, що порушував його спокій. Він схопив Ґу Мана за комір, підняв його і сказав Дзян Єсюе:
- Старійшино Цінсю, до побачення.
Дзян Єсюе відповів:
- Я проводжу вас.
- Вам не зручно, не треба.
Дзян Єсюе посміхнувся:
- Нічого, я давно до цього звик. Крім того, мені потрібно піти на західну вулицю і купити соснової олії. Зачекайте мене, я візьму трохи грошей...
Мо Сі:
- А де Ваш інвалідний візок? Я допоможу Вам його дістати.
- Весь час сидіти теж недобре, достатньо буде тростини, - Дзян Єсюе поклав кілька монет у свій мішечок цянькунь. - Ходімо.
Вони втрьох прибули до крамниці на західній вулиці. Дзян Єсюе попросив власника крамниці дати йому дві пляшки соснової олії, і поки він чекав, щоб той наповнив пляшки, завіса на дверях відкрилася і закрилася - увійшов молодий хлопець, широко відкрив рота і крикнув:
- Крамарю, крамарю! Чи прийшов товар, який моя сім’я замовляла минулого разу?
За його спиною пролунав холодний, величний голос:
- Юе Ченьціне, не варто так стрибати.
Вони повернули голови й побачили, що до крамниці увійшов Юе Ченьцін, а слідом за ним - Мужон Чуї в білому вбранні.
Дві групи людей раптово зустрілися, для усіх це було несподіванкою.
Особливо для Мужон Чуї, його похмурі очі фенікса зупинилися на Дзян Єсюе і трохи звузилися.
Мужон Чуї:
- ...
Дзян Єсюе:
- ...
На мить атмосфера стала надзвичайною дивною.
Загальновідомо, що сестра Мужон Чуї була першою дружиною Юе Дзюньтяня, а мати Дзян Єсюе була наложницею Юе Дзюньтяня. Хоча обидві жінки вже померли, ці двоє з молодшого покоління не забули минулого.
Дзян Єсюе повільно сказав:
- Чуї...
Мужон Чуї не сказав ні слова, різко повернувся й пішов.
Юе Ченьцін спробував його швидко зупинити:
- Четвертий дядько...
Але Мужон Чуї вже підняв завісу й вийшов, уже ззовні почувся крижано-холодний голос з ноткою злості:
- Юе Ченьціне, щоразу, коли я виходжу з тобою, не трапляється нічого хорошого.
Юе Ченьцін був у відчаї і, повністю ігноруючи присутність Дзян Єсюе, тупнув ногою та сказав:
- Четвертий дядько! Я не знав, що він тут... Не йди, зачекай на мене...
Але Мужон Чуї відповів:
- Не йди за мною!
Він сказав не йти за ним, тож як Юе Ченьцін міг не послухатися? Він міг лише пригнічено стояти там де стояв і дивитись на інших. На мить запала тиша.
Дзян Єсюе зітхнув, вирішивши першим порушити це мовчання:
- ...Ченьцін. Чуї, він досі так ставиться до тебе?
Авторці є що сказати:
Мужон Лянь: Чому коли я дав тобі собачий нашийник, ти не подумав, що це намисто?
Ґу Ман: Тому що твої очі були злими.
Мужон Лянь: Що ще?
Ґу Ман: Тому що на тому, що ти мені дав, не було маленького бронзового кулона.
Мужон Лянь: Який ти прискіпливий! Що ще?
Ґу Ман: Тому що ти не такий милий, як принцеса Сісі!
Мужон Лянь: Цей шановний заб’є тебе до смерті своєю люлькою!
Далі
Розділ 48 - Важлива людина
Якби він мовчав, все було б нормально, але щойно він заговорив, в Юе Ченьціна одразу піднялися злоба та розчарування, ніби ті слова посилили біль в його серці. Він крикнув сердито: - Як?.. Мій четвертий дядько дуже добрий до мене! Я вклонятимусь йому, хоч би як він до мене ставився! Не тобі в це втручатися! - Я мав на увазі не це... - Дзян Єсюе був трохи збентежений, побачивши його червоне обличчя. - Я просто... - Що ти просто? Якби ми не наштовхнулися на тебе, Четвертий дядько би точно не пішов! Він обіцяв сьогодні навчити мене збирати духовні камені! Це ти в усьому винен! Він пішов через тебе!! Юе Ченьцін був відверто налаштований проти Дзян Єсюе. Висказавшись, він відвернувся і схрестив руки на грудях, не бажаючи більше дивитися на цю людину. Дзян Єсюе, безсумнівно, зачепило таке ставлення. Його усмішка була трохи вимушеною, але він все ж спробував зняти напругу між ними: - Ти почав вивчати ступені духовних каменів? - Гмм! - Це дуже складно, тобі потрібно буде дуже дбайливе наставництво. Якщо ти схочеш, я теж можу… Юе Ченьцін насмішкувато сказав: - Не можеш, я зовсім не хочу, щоб ти навчав мене. Ти аж ніяк не зможеш зрівнятися з моїм четвертим дядьком! Дзян Єсюе не видав жодного звуку, опустивши очі. Через деякий час він сказав: - Ти маєш рацію*, я справді не можу зрівнятися з Чуї... *Коли Дзян Єсюе каже Юе Ченьціну «ти маєш рацію», ті символи також означають «досягти консенсусу» - ...Гммф! Дзян Єсюе тихо мовив: - Мої вибачення. Зрештою, Юе Ченьцін не був дріб’язковим і говорив необачно лише в моменти гніву. Висказавшись, він трохи заспокоївся. Почувши сумний, вологий голос Дзян Єсюе, Юе Ченьцін відчув, що був занадто різким. Він крадькома глянув на Дзян Єсюе, побачив, що той був засмучений, і швидко відвів погляд. Саме в цей незручний момент із коридору вийшов продавець із двома пляшками соснової олії. Сім’я Юе була важливим клієнтом для цього магазину різноманітних товарів, тому він навіть не підніс товар для Дзян Єсюе, поспішаючи спершу улестити Юе Ченьціна: - О, молодий пан Юе, шановний гість! Ходіть, будь ласка, присідайте. Товари, які замовляв маєток Юе, прибули, просто зачекайте, я негайно покличу людей, щоб вони вам все принесли… Це дало Юе Ченьціну змогу вийти із ситуації і більше не звертати увагу на Дзян Єсюе. Він підійшов до прилавку, витягнув аркуш паперу зі складок свого вбрання й відкашлявся, щоб сказати: - Нам також потрібно додати ці товари, усе для мого батька й четвертого дядька. Надішліть це все разом до мене додому. - Звичайно-звичайно, - власник магазину любив таких клієнтів, які додавали товари в останню хвилину, одразу ж узяв папір і посміхнувся, ознайомлюючись з ним. Раптом він змінився в обличчі. Юе Ченьцін зручно влаштувався біля прилавку, розкинувши руки, і запитав: - Що таке? У вас знову немає чогось в наявності? - Це... - Чому останнім часом у вас завжди чогось бракує? - Юе Ченьцін був незадоволений. - Кожного разу, коли ми не можемо отримати всі необхідні товари одночасно, Четвертий дядько вважає мене марним. Минулого разу він був незадоволений, і якщо сьогодні буде те саме, тоді він... Навіть від думки про це все волосся на його тілі встало дибки. Юе Ченьцін здригнувся: - Я краще піду до іншої крамниці. Продавець одразу ж занервував і поспіхом сказав: - О, це не так! Молодий пан неправильно зрозумів, просто деякі товари потрібно перевірити. Ви можете присісти, ми підготуємо усе, що Ви попросили, - він повернув голову і звернувся до свого працівника. - А-Ду, йди сюди. Той швидко підбіг і крамар потягнув його в темний куток, щоб прошепотіти щось йому на вухо. Коли він повернувся до покупця, на його обличчі була тепла привітна посмішка. - Молодий пане Юе, будь ласка, відпочиньте спочатку в саду, а потім подивитесь, чи задоволені ви товарами, і тоді я зможу організувати карету для якнайшвидшої доставки до маєтку. Це дозволило б йому більше не перебувати в одній кімнаті з Дзян Єсюе, тому Юе Ченьцін пішов за крамарем, нічого більше не сказавши. З падінням завіси на дверях зникла і його тінь. Це була сімейна справа сторонніх людей, тому Мо Сі було незручно це коментувати. Дзян Єсюе опустив вії і, зі своїм худим слабким тілом, непомітно стояв у кутку. Він намагався виглядати спокійним, однак не зміг приховати тіні нещастя та смутку на своєму обличчі. Власник крамниці пішов з Юе Ченьціном, а помічник А-Ду вийшов із внутрішнього коридору, тримаючи дві пляшки олії, і передав їх Дзян Єсюе: - Старійшино Цінсю, вибачте, що змусили чекати. Ось дві пляшки тунгової олії. Будь ласка, візьміть. - Що? - здивувався Дзян Єсюе. - Дві пляшки тунгової олії. Ваша олія, беріть. - Але я просив соснової олії... - сказав Дзян Єсюе. «Шок» на обличчі А-Ду був неймовірно незграбним. Він, мабуть, не звик брехати, тому в процесі його обличчя почервоніло: - Справді? Хазяїн чітко сказав «тунгова олія», я не так почув? Дзян Єсюе спочатку не зрозумів. - Тоді мені доведеться потурбувати вас, щоб замінити її. Вираз обличчя в А-Ду був складним: - А... Вам потрібна соснова олія? Сьогодні соснова олія закінчилася. Можливо, прийдете іншим разом?.. - Скільки разів ви хочете, щоб він приходив з його ногами? - раптом обірвав його слова глибокий холодний голос. Позаду Дзян Єсюе, дивлячись на нього, несподівано з’явився Мо Сі. - Сі, Сіхе-Дзюнь... Погляд Мо Сі був гострим, він холодно спитав: - Це ви помилилися, чи маєтку Юе також потрібна соснова олія, і тому ви продали її їм? - ... Помічник не наважувався брехати Мо Сі, його обличчя ставало дедалі червонішим, він замовк, не сказавши ні слова. Якщо вже дійшло до цього, як Дзян Єсюе міг не відреагувати? Він глибоко зітхнув, звертаючись до Мо Сі: - Нехай буде ця, моя крамниця все одно недалеко звідси... Нехай та буде Ченьціну, щоб йому не довелося бігати. Зараз дуже холодно, і приходити сюди для нього не легко. До того ж, я знаю темперамент Чуї... Ґу Ман дивився туди-сюди й торкався рабського ошийника на своїй шиї, ніби розуміючи, що Дзян Єсюе був доброю людиною, яка допомогла йому отримати його «намисто». Він раптом кинувся до виходу до внутрішнього саду. Перш ніж його встигли зупинити, він притягнув назад Юе Ченьціна. Ґу Ман тягнув його за комір шуби, обличчя Юе Ченьціна розпухло, він закашлявся: - Гей, кха-кха! Що ти робиш! Ти маленька черепаха, відпусти мене! Ґу Ман поставив його перед Дзян Єсюе і тільки тоді відпустив. Юе Ченьцін пригнічено запитав, масажуючи шию: - Чого ти хочеш?.. Ґу Ман повторив те, що чув: - Хочу її, соснову олію. - Хочеш соснової олії? Ґу Ман вказав на збентеженого Дзян Єсюе: - Він хоче, я ні. Юе Ченьцін не міг не підняти голову й не глянути на Дзян Єсюе, але одразу ж відвів погляд, пробурмотівши: - Ні, це те, що хоче мій четвертий дядько... - Він прийшов першим, - сказав Ґу Ман. - ... - Покупці, які приходять першими, йдуть першими. Крамар також прибіг і, побачивши цю сцену, відчув безпорадність. Присоромлений, він засміявся, не знаючи, що сказати. Тепер Юе Ченьцін збагнув. Він не був нетямущою людиною. Він негайно повернувся до крамаря, щоб поглянути на нього широко розплющеними очима: - Крамарю, Ви вже продали її? Ви обіцяли продати соснову олію йому, але злякалися, що я піду, і порушили своє слово? Продавець поспішно сказав: - Ні, все не так, я просто не так почув… Юе Ченьцін помітив його хвилювання, все зрозумів і сердито сказав: - Ви знову брешете! Ви великий поганий пес! Дзян Єсюе не любив створювати неприємності і сказав, хитаючи головою: - Нічого страшного, мені не поспіхом. Юе...... молодий пан, забирай товар. Я вже піду. Він узяв свою тростину й, опустивши голову, повільно пішов до виходу. Побачивши, як Дзян Єсюе скривдили стільки разів, сумління Юе Ченьціна нарешті не витримало. Якусь мить він дивився на нього, його обличчя скривилося. Коли Дзян Єсюе збирався штовхнути двері й піти, він не втримався і крикнув: - Гей! У той момент, коли це злетіло з його губ, Юе Ченьцін вже почав про це шкодувати. Трясця, батько, дядько і четвертий дядько не любили цю людину і якби дізналися, що він з ним розмовляв, то захотіли б з нього живцем здерти шкіру. Але Дзян Єсюе вже зупинився. Юе Ченьцін міг лише набратися сміливості, щоб продовжити: - ...Те... хто...... для чого тобі соснова олія?... - Зробити талісмани. - О... — Юе Ченьцін схилив голову. Через деякий час він не втримався від своєї цікавості і нерішуче запитав: - Отже, коли Лі Цінцянь створював проблеми....ті Талісмани Незнищенності в місті, це ти роздав їх бідним?... Дзян Єсюе нічого не сказав. Юе Ченьцін відчув ще більше збентеження й знову подивився на нього. Дзян Єсюе зітхнув. - Холодно, тож більше не бігай. Бери покупки та йди додому раніше. Не зли знову свого Четвертого дядька. Договоривши, він підняв завісу на дверях і пішов, залишивши Юе Ченьціна стояти там, де він був. Зустрівшись поглядом з Мо Сі, Юе Ченьцін відчув себе винуватим і пробурмотів: - Сіхе-Дзюню, я... Втручатись у сімейні справи Юе було незручно, тому Мо Сі нічого не сказав. Він лише похитав головою і вийшов слідом за Дзян Єсюе. Вони провели Дзян Єсюе назад до його крамниці, і коли той пішов, уже темніло. Дорогою Ґу Ман раптом запитав: - Мо Сі, той Дзян Єсюе, чому він дозволив Білій Пташці забрати олію? - Білій пташці? - Це той... той, що назвав мене маленькою черепахою. Мо Сі зрозумів: Ґу Ман говорив про Юе Ченьціна, який був одягнений у хутряну білу шубу, комір якої був оздоблений пухом. Через це Ґу Ман і назвав його Білою Пташкою. Мо Сі пояснив: - Тому що Дзян Єсюе – його даґе. - Якщо ти даґе, ти маєш поступатися іншим? Мо Сі якийсь час мовчав, а потім сказав: - Ні. Це тому, що вони відчувають, що ці люди важливі в їхніх серцях, і тому вони готові поступитися на їх користь. - Як той шисьон, що пригостив тебе смаженим гусаком? Серце Мо Сі здригнулося. - ...Ти думаєш, шисьон вважав мене важливим? Ґу Ман подумав і сказав: - Смажений гусак. Він дав його тобі. Ти важливий. Мо Сі якусь мить якось дивно дивився на нього, не видаючи жодного звуку. Лише через деякий час він сказав: - Той, хто дав тобі мішечок, ти вважаєш його важливим? Ґу Ман без затримки відповів: - Він важливий. Обличчя Мо Сі одразу потемніло і він уїдливо проговорив: - Ти відчуваєш, що ця людина важлива, але вона може зневажати тебе. Адже ти вже так довго у мене, але чомусь ми не бачили, щоб хтось у столиці непокоївся за тебе. Ґу Ман опустив голову й мовчав. Мо Сі ужалили і він у відповідь укусив того, хто завдав йому болю: - Ти просто уявляєш прихильність, тобі достатньо одного пахучого саше. Якби ця людина насправді теж вважала тебе важливим, вона би прийшла шукати тебе. Ти неодноразово впадав у немилість, тому вона мала прийти тобі на допомогу. Ґу Ман невиразно відповів: - Не приходила. - Не приходила, а ти все ще твердо вважаєш її важливою? - Я... так, важливою. Мо Сі трохи помовчав і ображено усміхнувся. - Дуже цікаво. Що це за почесний герой, чому ти не познайомиш мене з ним? Цього разу Ґу Ман похмуро похитав головою. Він опустив вії й більше не сперечався, виглядаючи дещо ображеним. Засмутивши один одного, вони якийсь час йшли пліч-о-пліч мовчки. Тільки коли вони наблизились до центру міста Мо Сі нарешті знову звернувся до нього: - Тут дуже людно, одягни капюшон. Ґу Ман послухався. Поки вони йшли, Мо Сі все думав про слова Ґу Мана і йому було важко на серці. Коли вони проходили повз чайну лавку, він купив чашку холодного чаю і став осторонь, щоб випити його. Навколо поступово наростав шум. - Айя, подивися, це Сіхе-Дзюнь... - Мій чоловік ваааааааа! - Не будь дурною! Очевидно, що він мій чоловік! Незважаючи на те, що це була столиця імперії і Мо Сі не був тим, хто рідко виходить на вулицю, дівчата, що проходили повз, не могли на нього надивитися. Мо Сі народився надзвичайно вродливим, особливо його губи. Незважаючи на те, що вони були тонкими й легкими, вони були дуже чуттєвої форми, і що більше на них дивитися, то більше хочеться поцілувати. Але, нажаль, попри спокусливі губи його очі були крижаними і на всіх дивилися з нетерпінням, створюючи уявлення про Мо Сі як про аскетичну людину. Але навіть так він не міг уникнути жадібних поглядів дівчат. Хто знає, відколи це почалося, але в Чонхва поговорювали, що Сіхе-Дзюнь лише здавався таким відстороненим і холодно зарозумілим, але якщо подивитися на його широкі плечі, тонку талію та довгі ноги, а також на те, як він вибухає в гніві... Айя, можна сказати, що в ліжку він може затрахати до небес. До слова, прямо зараз на другому поверсі борделю зібрався натовп красивих дівчат. До настання ночі вони клієнтів не приймали, тому вдень лінувалися. Так сталося, що в цей момент вони їли закуски та розмовляли біля портику другого поверху, і, побачивши Мо Сі, не втримались від перешіптувань. - Я можу заприсягтися, що в ліжку цей чоловік не буде ввічливим чи вишуканим, - вголос розмірковувала в борделі жіночка, лузгаючи насіння дині та обмахуючись прозорим віялом. Дівчата навколо неї розсміялися, а одна кокетливо промовила: - Мамо, ти не знаєш, про що говориш. Сіхе-Дзюнь - високоморальна людина, ніколи не відвідує публічні будинки. Звідки ти знаєш, який він у ліжку? *Ті, хто читав Ерху, можуть знати, що означає «мама» в публічних будинках. Часто це хазяйка закладу. - Тссс, ви всі дуже молоді, ваше вміння читати людей ще дуже слабке. Мама може не тямити в багатьох речах, але моя здатність читати чоловіків неперевершена, - грайливо сміючись, вона вказала на дівчат навколо себе. - Якщо вам випаде можливість переспати з ним, я боюся, що ви втратите через нього половину свого життя. При думці про це ті сп’янілі від кохання дівчата засміялися ще веселіше: - Мамо, я б хотіла, щоб він мене знищив. - Ця ваша хоробрість лише на словах, - жінка закотила очі, показуючи віялом на далеку фігуру Мо Сі. - Подивіться на ноги, на плечі та спину, на талію — ви думаєте, він такий слабкий і хворобливий, як Ваншу-Дзюнь? Якщо ти справді ляжеш з ним, він тебе так затрахає, що тобі навіть на плач не стане дихання! - Хе-хе, це все ж краще, ніж м’які креветки, що закінчують за два удари. Що далі продовжувалась розмова, то більш непристойною вона ставала, і на контрасті з квітучими обличчями дівчат це створювало незрозуміле почуття жалю. Усі знали, що добрі люди не спатимуть у їхніх ліжках. І скільки б щирих і ніжних почуттів не було в їхніх серцях, вони могли запропонувати їх лише старим, потворним і непостійним чоловікам, які приходили до них у гості. Зрештою, їх зненавидять дружини цих чоловіків і зневажатимуть доньки благородних родин. Вони сміялися, але почували себе самотніми. Дівчина, яка спостерігала за віддаленою фігурою Мо Сі, тихо зітхнула: - Ах... Вона нічого не сказала, і всі сестри навколо неї поступово замовкли. У цьому світі видатні, красиві чоловіки були недостатньо привабливими, а холоднокровні, пристрасні красиві чоловіки були недостатньо чуттєвими. Однак такі чоловіки, як Мо Сі, які явно мали характер та гарячу кров, але були чесними та порядними, холодними та крижаними... Ну, саме такі і викликали спрагу в серцях дівчат. Але кому належало його серце? - Я справді заздрю принцесі Мендзе, - раптом тихо сказала співачка, приховавши губи за віялом. - Хто в Чонхва не заздрить принцесі Мендзе? - сказала дівчина поряд з нею. – Вона народилася, щоб мати усе. Але не має значення, кому ще вона подобається - я чула, що Сіхе-Дзюнь не одружиться ні з ким, крім неї. Він просто чекає, поки вона поправить своє здоров’я, а тоді перенесе її через поріг як свою дружину. Айя, це справді викликає заздрість у сторонніх. - Гей, гей, а кому ще вона подобається? Скажи нам, скажи. - О, всім тим братикам-паничам, Дзіньюнь-Дзюню, Фен’я-Дзюню, Ваншу-Дзюню... - Пфф, Ваншу-Дзюню? Неможливо, він любить тільки себе. - Я чула, що Ґу Ману вона теж подобалася. - ... Маячня. Ґу Ману подобалися всі, не було когось конкретного. Але згадавши Ґу Мана з минулого, ці жінки були схвильовані. Гарненька дівчина сказала: - Щодо цього: мамо, я чула, що коли ти супроводжувала армію, ти подобалася Ґу Ману. Всі дівчата знову почали сміятися. Їхня прийомна мати була однією з найвідоміших куртизанок у Чонхва. Вона мала вередливий і гарячий темперамент, через що її називали «Перчинкою». Зараз їй було лише за тридцять, і в її погляді ця перчинка досі відчувалася. - Знову знущаєшся з мене, нащо ти мене згадуєш? - Мені цікаво, мамо. Можливо, поділитесь досвідом? - Так, якби не видатні вміння нашої мами, генерал Ґу не цінував би її так високо. Жінка закотила очі: - Ґу Ман? Не згадуй його. Кожні три дні його супроводжувала нова дівчина, який сенс згадувати про нього? - Вона помовчала, а тоді заговорила знову. - Якби він не посварився з Його Величністю, якби він не став зрадником і якби він усе ще був тим славетним і видатним генералом Ґу, б’юся об заклад, він би повеселився з вами усіма. Вона подумала і плюнула: - Справжній мисливець за спідницями. Але вони не знали, що «мисливець за спідницями», про якого згадувала їх мати, був чоловіком у капюшоні, який слухняно наче дитина стояв біля Мо Сі. Ґу Ман спостерігав, як Мо Сі п’є третю чашку холодного чаю, і відкрив рота: - Ти будеш пити іще? Мо Сі холодно подивився на нього: - Чого ти хочеш? Ґу Ман: - Вечір, час їсти. Він справді наважився виразити своє бажання. Мо Сі все ще був незадоволений: - Іди, знайди свого благодійника з пахучим мішечком. Ґу Ман вперто сказав: - Я тебе прошу. Мо Сі розлютився: - ... Принеси-подай - ти думаєш, я твій раб? Хто б знав, що Ґу Ман покаже на себе зі словами: - Я — раб, ти — господар. - ... - Але ти не мій джушан, - він виглядав дещо збентеженим. - Дзян Єсюе сказав, що на зворотному боці намиста має бути викарбуване твоє ім’я, але ти сказав, що цього робити не треба. Чому? Мо Сі скрипнув зубами: - Тому що я тебе не хочу. Ґу Ман був приголомшений, вираз обличчя його був дуже спантеличений. Він став повторювати: - Ти не хочеш мене. І ніхто мене не хоче. Чи є хтось, хто хоче Ґу Мана... ніхто не хоче Ґу Мана? - Так. Мо Сі свідомо чіпляв його за хворе місце та висміював його, але не розумів, чому найбільше ображеним почувався він сам. Він повернув чашку чаю власнику лавки. - Ти нікому не потрібен. Ходімо. - Куди? Мо Сі сердито сказав: - Хіба ти не голодний? Я веду тебе поїсти. Авторці є що сказати: [Ляпас повертається дуже швидко] Мо Сі: Я не хочу тебе. Ґу Ман: Я хочу їжі. Мо Сі: ... Гаразд, я відведу тебе поїсти. Юе Ченьцін: Я не хочу з тобою говори ти! Дзян Єсюе: Вибач. Юе Ченьцін: ... Добре, олія твоя, я дам її тобі. Мужон Лянь: Я не хочу бути присутнім при дворі! Імператор: Сьогодні ми збираємося обговорити постанову про заборону куріння. Мужон Лянь: .....Добре, я негайно прибуду. Єдиний, хто точно не отримав би ляпаса, це... Четвертий дядько: Я йду! Не слідуй за мною! Юе Ченьцін: Четвертий дядько... Уууууу!!! Четвертий дядько: (вже далеко, ляпаса йому не дали)
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!