Власник

Наступного дня імператорський двір не працював, тому Мо Сі взяв Ґу Мана, щоб занести його ім’я до рабського реєстру.

У більшості країн раби не мали статусу. Їм не дозволяли розвиватися, не дозволяли вчитися читати; їх називали «нижча каста».

Хоча Чонхва принципово не відрізнявся від цих країн, принаймні ставлення до рабів тут було трохи м’якшим.

З того часу, як попередній імператор успадкував трон, у Чонхва поклали край суворій приказці про «нижчу касту» і дозволили тим, хто має здібності, бути винятком і приєднатися до Академії Вдосконалення, щоб вдосконалювати своє духовне ядро. Колишній імператор навіть давав титул генерала чоловікам рабського походження, дозволивши їм створювати війська та служити країні.

Ці дії вже викликали значну суперечку в Чонхва: тодішнє дворянство протестувало, кажучи, що вже були погані прецеденти і що неможливо вгадати амбіції диких вовків. Якщо Імператор дасть рабам владу, вони зажадають більшого.

Цим вони хотіли сказати: якщо дозволити рабам займатись самовдосконаленням, то важко гарантувати, що рано чи пізно вони не зажадають влади і не захочуть повалити уряд — а хто хоче бути поваленим і розтоптаним?

Але попередній Імператор не послухався.

Він відчував, що повсюдно у дев’яти провінціях розгорається полум’я війни, конфлікти між країнами стають дедалі гострішими. Поки є здібні люди, їх треба використовувати; інакше, навіть якщо внутрішні конфлікти стабілізуються, зовнішніх проблем не уникнути.

Ґу Ман і його армія виродків виросли саме в цій ситуації.

Однак кожен імператор правив по-різному. Коли трон успадкував новий імператор, він відчув, що «внутрішня стабільність» важливіша за «зовнішню небезпеку», і тому використав Ґу Мана, щоб заточити свій ніж, усунувши його від влади та прибравши з посади, щоб заспокоїти серця знаті.

Так вони прийшли до того, що мають сьогодні.

— Ми приїхали.

Карета зупинилася біля невеликої крамниці біля Академії вдосконалення, і Мо Сі рушив уперед, щоб постукати в приховані двері.

Це був вузький вхід до старої, напівзруйнованої кузні. На недбало викинутій дошці великими літерами було написано: «Майстерня Цисінь*». Одному з ієрогліфів уже бракувало трьох червоних рисок збоку.

 

*Цисінь означає «добре серце».

 

Ґу Ман запитав:

- Що це за місце?

Мо Сі не відповів, просто штовхнув хиткі старі двері й впустив Ґу Мана всередину.

Освітлення в крамниці було поганим, сонячне світло ззовні не часто проникало всередину, і будівля була наповнена сильним запахом гнилої деревини. Крамар, щоб заощадити, не хотів навіть лампи запалювати, покладаючись лише на світло від печі.

Перед піччю сидів, зігнувшись, старий і повільно працював міхами. З кожним натиском червоні вуглинки мерехтіли пурпуровим димом, а розплавлене залізо сліпучо-помаранчевого кольору текло в канавки, нагадуючи підземну магму.

- Дядько Сон, - покликав Мо Сі.

Старий коваль був повністю зосереджений на своєму творінні. Крім того, у нього був поганий слух, і він зовсім не чув руху позаду себе.

Мо Сі підвищив голос, щоб знову покликати:

- Дядько.

Тільки тепер старий відповів, повільно повернувши голову, світло вогню відбилося на його зморшкуватому обличчі. Це робило його точнісінько схожим на апельсин, який надовго залишили на сонці - зморшкуватий і жовтий.

Він глянув на Мо Сі і дивився якусь мить, потім подивився на Ґу Мана і раптом, здавалося, щось зрозумів. Він поспішно підвівся, щоб з легким тремтінням вклонитися, і пробурмотів:

- Ой, ой… це генерал Ґу…

Ґу Ман, розгублений, стояв на тому самому місці. Він помітив, що старий нахилився, склавши до нього руки, і незграбно повторив те саме у відповідь.

Мо Сі якусь мить мовчав, а тоді сказав:

- Він давно перестав бути генералом Ґу.

Тремтячий старий дядько Сон збентежено спитав:

- Це так? Хто він тепер?

- В’язень.

Дядько Сон був шокований і ще довго дивився на Ґу Мана.

- В’язень... в’язень...

Він повільно підійшов, його зморшкувата рука стисла руку Ґу Мана, і після того, як той байдуже подивився на нього, по обличчю старого раптом розпливлася усмішка. Він почав говорити нісенітницю:

- Айя, Сяо Ґу, тобі пощастило. Бачиш, цей дядько тобі не збрехав, чи не так? В країні багато хороших людей. Відтепер ти більше не маленький раб маєтку Ваншу.

Говорячи, він радісно ляснув Ґу Мана по потилиці:

- Давай, дядько зніме з твоєї шиї цей нашийник.

Від цих незв’язних слів старого в очах Мо Сі раптом промайнув спалах агонії.

Він заплющив очі, його адамове яблуко хитнулося. Тільки-но він хотів щось сказати, як почув нагорі глухий шум, скрип дерев’яних східців. Пролунав тихий голос:

- Сіхе-Дзюнь, чого ви прийшли?

Мо Сі обернувся й побачив чоловіка в білому вбранні, який, спираючись на тростину, важко спускався сходами.

Це був Дзян Єсюе.

Дзян Єсюе був власником цієї кузні з виробництва зброї, а дядько Сон був майстром в маєтку Юе, колишнім шанованим вчителем Дзян Єсюе. Після того, як Дзян Єсюе був виключений з сім’ї Юе, єдиним з маєтку Юе, хто захотів супроводжувати його, був цей старий.

- Я привів його сюди, щоб включити до реєстру рабів, - сказав Мо Сі.

- Кого? - здивувався Дзян Єсюе.

Мо Сі відхилив вбік своє високе струнке тіло, показавши Ґу Мана, який оглядався навколо широко розплющеними очима.

Дзян Єсюе пробурмотів:

- ... Це генерал Ґу...

Дядько Сон не хотів залишитися осторонь, він простягнув зморшкувату, як кора дерева, руку, щоб поплескати свого учня по спині, радісно сказавши:

- Сьогодні хороший день, Єсюе, подивися. Наш Сяо Ґу виріс. Хіба він не перший раб, якому в Чонхва зняли нашийник? Це справді непросто.

- ...

Дзян Єсюе зітхнув:

- Шифу, те, про що ти говориш, сталося дуже давно.

Старий Сон підозріло спитав:

- Я знову неправильно пам’ятаю?

- Так. Тоді я ще міг ходити і бігати, - Дзян Єсюе опустив вії й усміхнувся, коли звернувся до старого. - Шифу, ти втомився, йди відпочинь.

Дзян Єсюе заспокоїв старого, повернувшись до двох людей:

- Мої вибачення, Сіхе-Дзюню. Слова Шифу останніми роками завжди трохи сплутані. Будь ласка, не звинувачуйте його.

Мо Сі відповів:

- Нічого страшного.

Ґу Ман кліпнув очима і повторив те саме:

- Нічого страшного.

Мо Сі подивився на нього. Цей погляд був не лютий, а лише трохи дивний, наче він був оповитий тінями старих спогадів.

Дзян Єсюе, що спостерігав за цією сценою, смиренно зітхнув і сказав:

- Щоб включити його до реєстру рабів, будь ласка, йдіть за мною нагору.

Мо Сі запитав:

- Але Ваші ноги...

- Я можу спиратися на тростину, -Дзян Єсюе посміхнувся. - Це не проблема, я можу ходити.

Вони піднялися на другий поверх кузні, де було набагато світліше, на полицях висіла різна зброя, зроблена із концентрованої духовної енергії.

У цьому світі зброя, яку використовували заклиначі, здебільшого запускалася за допомогою духовної енергії. Заклиначі йшли до кузні зброярів, вибирали зброю, яка їм подобалася, і давали реміснику змішувати її з їхнім духовним ядром під час лиття. Щоб скористатися нею, вам потрібно було лише подумати про заклинання, і зброя буде викликана.

Хоча ця зброя не була такою потужною, як священна, метод заклинання не надто відрізнявся і її сила все одно була вражаючою.

Крім того, щоб виготовити більш жорстоку зброю, ремісники подорожували, щоб зібрати різні типи духовних інгредієнтів: дзьоб вогняного фенікса, кігті дракона, бивні білих слонів, що ковтають небо. Що лютіший був духовний звір, що сильнішою духовна сила ядра, то більш нищівною буде сила зброї.

Також деякі ремісники використовували для виготовлення зброї лютих духів, і завершена робота могла навіть викликати їхніх привидів у бій. Найбільш класичною версією був Талісман Демона Води, що передавався в сім’ї Ваншу-Дзюня, який, за чутками, був викуваний із 9000 потонулих духів, сповнених енергії образи. Демон меча Лі Цінцянь був створений за тим самим принципом.

Але зброярня Дзян Єсюе була іншою. Про напівсліпого старого годі й казати. Сам же Дзян Єсюе був доброю людиною з надзвичайно м’яким серцем, який навіть мураху не хотів убивати. Битися з феніксами та вбивати драконів – для нього це було абсолютно неможливо.

- Духовна енергія, яку ми використовуємо для виготовлення нашої зброї, походить від рослин.

Він повернув голову, побачивши, що Мо Сі дивиться на підвіконня, і трохи зніяковів. Те, що він сушив на сонці, було в’ялим, м’яким духовним інгредієнтом і, очевидно, не дуже корисним.

- Діти з Академії Вдосконалення... приходять сюди купити зброю, і навряд постраждають від неї.

- У цьому немає нічого поганого, - відгукнувся Мо Сі.

Дзян Єсюе трохи засміявся.

Незважаючи на те, що його техніка виготовлення зброї походила з родини Юе, спосіб, яким він її створював, був зовсім іншим. Юе Дзюньтянь прагнув лише влади, а Мужон Чуї не усвідомлював всієї жорстокості, тому з юності Дзян Єсюе постійно сперечався зі своїм батьком через розбіжності в їх філософії.

Переконання людей важко змінити, якщо вони не зазнають надзвичайних страждань.

Хоча, насправді Мо Сі відчував, що навіть якби Дзян Єсюе не втратив дружину, він зрештою все-таки пішов би іншим шляхом, ніж його родина.

Дзян Єсюе взяв сталевий ящик із тієї купи зброї, змахнув пил з поверхні і став перед ними.

Одного разу Мо Сі супроводжував Ґу Мана, щоб зняти нашийник раба, тож ця скринька йому була добре знайома. Через це Дзян Єсюе завагався і подивився на нього:

- Сіхе-Дзюню, я збираюся творити заклинання, чи не хочете ви відійти, щоб не дивитися на це?

Обличчя Мо Сі було дуже спокійним, він дивився на цю смолянисто-чорну скриньку без будь-яких емоцій:

- Немає необхідності.

- Добре, тоді я почну.

Він поставив скриньку, потім звернувся до Ґу Мана:

- Ґу... - слова були на кінчику його язика, але він не знав, як їх сказати, і лише зітхнув. - Сідай, будь ласка.
Закрий очі.
Засунь руку в коробку.

Перші два пункти Ґу Ман спокійно виконав, але від останнього відмовився. Він знову розплющив очі, подивився на ту скриньку і пробурмотів:

- ...Мені не подобається ця штука.

Він підняв голову й глянув на Мо Сі:

- Я хочу піти.

- Сиди.

- Я йду.

Мо Сі сказав:

- Якщо ти хочеш залишитися в моєму маєтку Сіхе, ти маєш робити як він каже.

У Ґу Мана не було виходу. Він лише скривив рота, виглядаючи скривдженим і трохи настороженим; якийсь час він перебував в нерішучості, але все ж потягнувся до коробки.

Мо Сі звернувся до Дзян Єсюе:

- Творіть заклинання.

Дзян Єсюе кивнув. Те, як Мужон Лянь зробив це колись, було неправильно. Нашийник раба сам по собі мав велику силу і, якщо його необережно поставити, міг спричинити буйство духовної енергії носія або навіть його смерть.

Але серед тодішньої молоді ніхто з цього не знав.

Майстер Дзян Єсюе опустив очі, повторюючи заклинання. Дуже швидко з отворів у коробці вийшла чорна ці й піднялась по руці Ґу Мана, як змія. Від передпліччя до плеча, по ключиці.......вона обвилося навколо його шиї і зрештою згустилася у чорний залізний обруч. Із залишків димчастої ці утворилася невеличка табличка, що звисала з нашийника.

- Готово.

Ґу Ман відкрив очі, торкнувшись своєї шиї. Торкнувшись нашийника вперше, він не заговорив. Дуже швидко він торкнувся його знову. Цього разу, повернувши голову, він задумливо пробурмотів:

- ...Намисто...

Мо Сі зі своїми довгими ногами і вузькою талією притулився до вікна, і, коли почув це, порожньо глянув на Ґу Мана:

- Що?

Ґу Ман був здивований:

- Ти подарував мені намисто?

Мо Сі не відповів, але Дзян Єсюе не витримав і кивнув йому.

Ґу Ман отримав відповідь, в його блакитних очах замерехтіло світло. Він кілька разів торкнувся свого нового рабського нашийника, якась обережна радість з’явилася на обличчі, яке зараз виглядало таким же ніжним і лагідним як колись.

А потім він повернув голову до Мо Сі і сказав:

- Дякую.

За вікном віяв вогкий вітер, тріпаючи волосся на скронях Мо Сі. Він стояв, схрестивши руки, і безмовно дивився на профіль Ґу Мана.

Теперішній Ґу Ман був ніби уламками колишнього генерала Ґу. Мо Сі хотів побачити в ньому тінь свого старого товариша, але врешті-решт йому лише вкололо очі тими уламками.

Коли ніхто не бачив, він заплющив свої поколоті й виснажені очі, йому перехопило горло...

Багато років тому також на другому поверсі майстерні Цисін, у тій самій кімнаті молодий Ґу Ман так само торкався нашийника раба і яскраво посміхався.

Тоді дядько Сон зняв цей нашийник.

- Все скінчено, Ґу-шисьоне. Відтепер ти більше не належиш Мужон Ляню.

Тоді Мо Сі подивився в обличчя Ґу Мана і урочисто сказав:

- Тепер ти вільний.

У той момент нашийник спав. Ґу Ман посміхався.

Минув час, що приніс із собою зміни.

Зараз намисто поверталося, але Ґу Ман так само посміхався.

Здавалося, нічого не змінилося.

Але Мо Сі відчув, що гірка оливка застрягла в його горлі, і він не міг її проковтнути, як би не намагався.

Та гіркота, здавалося, супроводжувала його все життя.

- Почекай хвилинку, - Дзян Єсюе говорив до Ґу Мана. - Це ще не кінець. Я маю ще додати кілька слів до цього... намиста.

- Яких слів?

- Твоє ім’я та реєстраційний номер.

Він став перегортати записи реєстрації рабів Чонхва.

- Ось, сімсот дев’ять.

Ґу Ман не знав, що це означає. Він просто сидів і слухав – так, наче розумів.

Дзян Єсюе використав духовну силу, щоб викарбувати літери. Закінчивши на одній стороні, він перейшов до іншої. І знову підняв голову, але цього разу для того, щоб поглянути не на Ґу Мана, а на того, хто стояв проти світла біля вікна з виразом, який було важко описати - Мо Сі.

- Сіхе-Дзюнь, а з цієї сторони...

Мо Сі сказав:

- Немає потреби карбувати.

- Але я боюся, що це не відповідає правилам. Якщо це не ім’я людини, то це має бути хоча б прізвище дворянина або назва маєтку.

- Це не обов’язково, - Мо Сі замовк і відвернувся.

Дзян Єсюе зітхнув:

- Але...

- На іншій стороні теж треба щось карбувати? - раптом запитав Ґу Ман. – Що?

- Так, - відповів йому Дзян Єсюе. - На ній має бути викарбуване ім’я твого господаря.

Ґу Ман на мить нахмурився, задумавшись. Коли Мо Сі збирався нетерпляче сказати йому, що треба вже йти звідси, він раптом продовжив:

- Я знаю, кого карбувати.

Він обернувся, щоб поглянути на Мо Сі:

- Карбувати тебе.

Мо Сі:

- ... Що за дурниці ти говориш.

- Ти мій джушан [мій господар], багато людей називають тебе так.

Мо Сі заплющив очі й насупив брови:

- Ти забагато говориш, ходімо швидше зі мною.

- Ти не можеш карбувати своє ім’я?

Мо Сі суворо сказав:

- Ні.

Він сам не знав чому, але лише смутно уявивши Ґу Мана з табличкою з його іменем на шиї, він відчув раптовий прилив жару. Він роздратовано похитав головою, бажаючи позбутися цього комара, що порушував його спокій. Він схопив Ґу Мана за комір, підняв його і сказав Дзян Єсюе:

- Старійшино Цінсю, до побачення.

Дзян Єсюе відповів:

- Я проводжу вас.

- Вам не зручно, не треба.

Дзян Єсюе посміхнувся:

- Нічого, я давно до цього звик. Крім того, мені потрібно піти на західну вулицю і купити соснової олії. Зачекайте мене, я візьму трохи грошей...

Мо Сі:

- А де Ваш інвалідний візок? Я допоможу Вам його дістати.

- Весь час сидіти теж недобре, достатньо буде тростини, - Дзян Єсюе поклав кілька монет у свій мішечок цянькунь. - Ходімо.

Вони втрьох прибули до крамниці на західній вулиці. Дзян Єсюе попросив власника крамниці дати йому дві пляшки соснової олії, і поки він чекав, щоб той наповнив пляшки, завіса на дверях відкрилася і закрилася - увійшов молодий хлопець, широко відкрив рота і крикнув:

- Крамарю, крамарю! Чи прийшов товар, який моя сім’я замовляла минулого разу?

За його спиною пролунав холодний, величний голос:

- Юе Ченьціне, не варто так стрибати.

Вони повернули голови й побачили, що до крамниці увійшов Юе Ченьцін, а слідом за ним - Мужон Чуї в білому вбранні.

Дві групи людей раптово зустрілися, для усіх це було несподіванкою.

Особливо для Мужон Чуї, його похмурі очі фенікса зупинилися на Дзян Єсюе і трохи звузилися.

Мужон Чуї:

- ...

Дзян Єсюе:

- ...

На мить атмосфера стала надзвичайною дивною.

Загальновідомо, що сестра Мужон Чуї була першою дружиною Юе Дзюньтяня, а мати Дзян Єсюе була наложницею Юе Дзюньтяня. Хоча обидві жінки вже померли, ці двоє з молодшого покоління не забули минулого.

Дзян Єсюе повільно сказав:

- Чуї...

Мужон Чуї не сказав ні слова, різко повернувся й пішов.

Юе Ченьцін спробував його швидко зупинити:

- Четвертий дядько...

Але Мужон Чуї вже підняв завісу й вийшов, уже ззовні почувся крижано-холодний голос з ноткою злості:

- Юе Ченьціне, щоразу, коли я виходжу з тобою, не трапляється нічого хорошого.

Юе Ченьцін був у відчаї і, повністю ігноруючи присутність Дзян Єсюе, тупнув ногою та сказав:

- Четвертий дядько! Я не знав, що він тут... Не йди, зачекай на мене...

Але Мужон Чуї відповів:

- Не йди за мною!

Він сказав не йти за ним, тож як Юе Ченьцін міг не послухатися? Він міг лише пригнічено стояти там де стояв і дивитись на інших. На мить запала тиша.

Дзян Єсюе зітхнув, вирішивши першим порушити це мовчання:

- ...Ченьцін. Чуї, він досі так ставиться до тебе?

Авторці є що сказати:

Мужон Лянь: Чому коли я дав тобі собачий нашийник, ти не подумав, що це намисто?

Ґу Ман: Тому що твої очі були злими.

Мужон Лянь: Що ще?

Ґу Ман: Тому що на тому, що ти мені дав, не було маленького бронзового кулона.

Мужон Лянь: Який ти прискіпливий! Що ще?

Ґу Ман: Тому що ти не такий милий, як принцеса Сісі!

Мужон Лянь: Цей шановний заб’є тебе до смерті своєю люлькою!