Ненавиджу тебе

Ґу Ман злякався різкої зміни виразу його обличчя й вагався, перш ніж відповісти:

- Принцесо...

Ніби вся кров з його тіла хлинула в голову. Це слово гуділо у вухах Мо Сі, наче великий камінь, що падає в океан. Якийсь час він не міг нормально висловитись:

- Ти, ти, чому... чому ти...

- Чому що?

Кінчики пальців Мо Сі похолоділи; він не втримався й потягнувся до чашки чаю на столі, щоб якось приховати тремтіння рук, і хрипко запитав:

- Чому ти назвав мене так?

- О, Лі Вей навчив мене. Він сказав, що принцеса - це благородна і високоморальна людина, про яку треба піклуватися, - Ґу Ман усміхнувся. - Мені здається, ти саме такий.

- ...

- Щось не так?

Він наче впав зі скелі: ще грав адреналін, емоції вирували... але вже були крижаними.

Мо Сі скрипнув зубами, відвернувся і сказав:

- Нічого.

Через якийсь час він помітив, що вираз Ґу Мана був дещо спантеличеним. Мо Сі заплющив очі, стримуючи і відганяючи тугу в серці, і тихо змінив тему:

- Пий суп, за мене не хвилюйся.

Ґу Ман опустив голову і подивився на капусту в своїй мисці:

- Але супу вже немає.

Він обвів поглядом стіл, а потім втупився в миску гострого супу з фрикадельками перед Мо Сі.

- Хочеш спробувати мій?

Ґу Ман кивнув. Мо Сі приглушив свої почуття, але його емоції були змішані; він не хотів відверто сердитися і просто підштовхнув миску з супом до Ґу Мана:

- Тут перець горошком. Смак надто сильний, будь обережний.

Прийнявши миску, Ґу Ман розірвав на частини останній шматок пшеничного млинця, що був у нього в руках, і занурив в суп. Він подув на миску й взяв ложку, щоб відігнати горошини перцю. Але він не зміг уникнути всіх - одна вирвалася й потрапила йому в рот.

Спочатку він не помітив і навіть роздавив її зубами. Результат не змусив себе чекати: Ґу Ман одразу почав випльовувати шкірку перцю, його очі були вологі, а язик онімів і відчував дискомфорт. Він швидко відсунув миску з супом.

- Це отруйно.

Мо Сі спочатку був шокований. Ґу Ман не міг їсти спеції?

Але він швидко зрозумів, що Ґу Мана поступово виробив терпимість до спецій - спочатку він взагалі не їв їх. Коли країна Ляо зламало його розум, вони, ймовірно, анулювали всі набуті ним терпимості.

Це усвідомлення ще більш знервувало його; досі він все ще мав проблиск надії, сподівався, що нетямність Ґу Мана була удаваною, але всі ці дні, які вони провели разом, кожен рух Ґу Мана говорив йому, що це не так.

Давній Вівтарний Звір дійсно був мертвий.

Той, ким Мо Сі міг володіти, кого міг ненавидіти, кому міг мститися, був лише обвугленими залишками перед його очима.

Мо Сі дивився на нього і якусь мить мовчав.

- Немає отрути.

Ґу Ман відкрив рота й висолопив язика, виглядаючи дуже ображеним:

- Я був отруєний.

-...

Пояснювати йому щось не мало сенсу, тому Мо Сі налив чашку жасминового чаю з льодом і подав йому:

- Пий повільно, це вилікує отруту.

Ґу Ман скептично взяв чашку і скрививши обличчя, сьорбнув.Краще?

- Угум, - Ґу Ман кивнув і нерішуче подивився на столик з їжею. - Я більше не їстиму.

- Просто не їж того, що «отруєно», - сказав Мо Сі

Ґу Ман насупився, трохи незадоволений:

- Це місце погане, я не прийду наступного разу.

Мо Сі подивився на його почервонілі губи і раптом відчув, як в його серці піднялося темне бажання. Він сказав:

- ...Ґу Мане.

- Е?

- Коли я вперше запросив декого поїсти, ми прийшли саме сюди. Знаєш, хто це був?

Ґу Ман задумався.

- Я?

Очі Мо Сі заблищали, але він швидко помітив розгубленість в очах Ґу Мана та розчув питання в його голосі.

Мо Сі більше не говорив. Він мовчки заплющив очі, глибоко зітхнув і замовк.

Закінчивши трапезу, ці двоє колишніх товаришів, а тепер ворогів, пройшли берегом озера, почервонілого від призахідного сонця. Над мостом висіли червоні ліхтарі, а в річці відбивалося м'яке, мрійливе рожеве небо.

Човни ставали на якір перед настанням ночі, розбиваючи помахом дерев'яного весла це відображення у воді на мерехтливі осколки світла.

Ґу Ман йшов поруч з Мо Сі і, випнувши щоки, їв приготовану на пару булочку, яку Мо Сі купив для нього.

Мо Сі зупинився й подивився на відображення річки. Через довгий час, ніби все ще маючи останній проблиск надії, він тихо пробурмотів:

- ...Якби не смерть Лу Джаньсіна тоді, ти б не зайшов так далеко...

- Як далеко?

- ...

Мо Сі дивився на відображення у воді, і сказав:

- Це нічого. Нічого страшного, навіть якщо ти все забув, поки ти живий, ще є шанс.

- Угум.

- Що означає «угум»?

- Жінка з саду Лвомей казала, що «угум» означає згоду зі словами інших людей. Якщо ви погодитеся, інші люди будуть щасливі.

- ...

- Навіщо намагатися зробити мене щасливим? - спитав Мо Сі.

Ґу Ман відкусив ще булочки і сказав:

- Тому що ти хороша людина.

Вираз обличчя Мо Сі змінився на шок, а потім він байдуже промовив:

- Ти дійсно не вмієш читати людей.

Ґу Ман проковтнув те, що відкусив, у світлі ліхтариків на Мо Сі дивилася пара чистих, невинних очей.

- Угум.

- ...Ти навіть з цим погоджуєшся?

- Угум.

- ... Забудь.

Через деякий час, вкрай незадоволений, він повернув голову:

- Наскільки я хороший?

- Зачекай, - сказав Ґу Ман і взявся обнюхувати обличчя, шию та вуха Мо Сі, як собака. Якби ті дівчата, які обожнювали Мо Сі, могли зараз це побачити, вони б точно збожеволіли. Це було просто неможливо, щоб Сіхе-Дзюнь дозволив комусь наблизитися так близько та вчиняти такі дивні та інтимні дії.

Хіба він не мав перекинути цю людину, а тоді зламати їй ребра?

Але те, що вони знали, було лише частиною цілого: Мо Сі дійсно не любив, щоб до нього торкалися незнайомці, але Ґу Ман був винятком. Не лише тому що Ґу Ман зараз був дуже наївним і все, що він робив - просто слідував дитячим інстинктам: якщо йому щось було цікаво, він клав це собі в рот, щоб спробувати; якщо він хотів дізнатися більше про щось, він підходив понюхати це.

А також тому, що колись Мо Сі та Ґу Ман були дуже-дуже близькі, і він давно звик до нього.

- У тебе є запах, - нарешті сказав Ґу Ман, - відмінний від інших людей.

Мо Сі подивився на нього:

- Який запах?

Ґу Ман похитав головою:

- Я не знаю. Але...

Він зробив павзу, ніби намагаючись сформулювати відповідний опис своїм жалюгідним мозком, але, очевидно, йому це не вдалося.

Він просто сказав:

- Дуже солодко, ти пахнеш як ложка меду.

- ...

Мо Сі не захотів продовжувати з ним цей дивний діалог, але запитав:

- Що ще?

Ґу Ман простягнув половину булочки, що залишилася.

- Тільки ти купив би мені це, - сказав він і збентежено подивився на Мо Сі. - Чому ти так непокоїшся про це?

Мо Сі був наляканий.

Виходить, це було настільки очевидно, що його непокоїть, яке він справляє враження?

У світлі ліхтарів, що відбивалося від води, великі витягнуті очі Ґу Мана дивилися на нього, такі спокійні та умиротворені.

Мо Сі похитав головою і не відповів, лише сказав:

- Ти друга людина на землі, яка каже, що я хороший.

- А хто перша?

Мо Сі мить мовчки дивився на нього, а тоді сказав:

- Теж ти.

Ґу Ман був трохи шокований:

- Мене двоє?

- ...Я не це мав на увазі. Забудь, немає сенсу тобі пояснювати.

Подив Ґу Мана минув і він сказав:

- Тож ти маєш піти запитати інших людей. Буде дуже багато тих, хто скаже, що ти хороший.

Інших не було. Вже минуло багато часу з тих пір як він отак відкривав рота перед іншою людиною. Так само, як не відкривав серця.

Його крижана відчудженість, його самотність і холод, що морозить кістки, штовхали до прірви кожного, хто намагався наблизитися до нього.

Мо Сі думав про себе в молодості, думав про Ґу Мана, що мив посуд, думав про покійного імператора, думав про Мендзе; нарешті, він згадав про ті вогні битви на озері Донтін того року, як він стояв на колінах перед Ґу Маном, як жебрак, благаючи його повернутися. Ці спогади викликали біль в його старому шрамі на грудях... Ті, хто зрадив його, чи ті, кого він зрадив - усі, здавалося, були змиті в цьому рум'яному відображенні в озері.

Він заплющив очі, відчуваючи гіркоту в серці. Коли він знову спробував заговорити, хрипота в його голосі злякала навіть його самого.

- Ґу Мане, ти знаєш, насправді ми з тобою маємо багато спільних секретів, про які нікому більше не говорили, я...

Більше він не видав жодного звуку.

Він не робив подібного десять років, тому слова застрягли в його горлі, неспроможні вибратися. Поступово його імпульс зник.

Він був схожий на демона, якому вирвали язика, і вся гіркота могла лише залишитися всередині. Він звик ковтати її.

У цей момент він раптом почув, як Ґу Ман говорить:

- Не кажи так, я не слухаю.

Мо Сі підняв голову:

- Чому?

На нічному вітрі Ґу Ман відкинув пасма волосся, що спадали йому на очі, притулився до однієї з дерев'яних колон і, схиливши голову, поглянув на Мо Сі:

- Тому що ти насправді не хочеш мені говорити.

Якщо я справді знав тебе, то, можливо, у майбутньому я згадаю це. Тож нема потреби.

Він закрив вуха:

- Я не слухаю.

- ...

Мо Сі глянув на те, як він закрив вуха, якийсь час помовчав, а потім раптом розсміявся. Це був перший раз за довгий час, коли він сміявся щиро, не «зневажливим сміхом», «поверхневим сміхом» чи «удаваним сміхом».

Мо Сі притулився до дерев'яного стовпа і довго сміявся. Ґу Ман спостерігав за ним і повільно опустив руки від своїх вух, але потім знову підняв їх. Цього разу щоб доторкнутися до обличчя Мо Сі.

Його пальці були холодні.

Зазвичай Мо Сі мав би сердито відступити.

Але під тими вогнями, в супроводі стукоту весел, та болю, що мучив його цілий день, а, можливо і довше, ніж цілий день, а весь час після зради Ґу Мана - тільки його вії трохи ворухнулися, він не міг сказати нічого жорстокого.

Він лише відчув, що куточки його очей стали вологими.

- Принцесо, - врешті смиренно промовив Ґу Ман і, не замислюючись, додав ще одне речення. - На звороті «намиста», можеш викарбувати своє ім'я?

- Тому що я виглядаю як хороша людина?

Він не очікував, що Ґу Ман похитає головою.

- Ні, - сказав він. - Тому що я думаю, що я справді тебе знав.

Мо Сі лише відчув, що все його серце схопили гострі кігті. Навіть дихати стало боляче.

- Я не знаю, що таке «господар», - сказав Ґу Ман. - Але... мені здається, я хочу, щоб це був ти.

Мо Сі деякий час спостерігав за ним і не міг описати своїх почуттів; його серце було в тисячі, десять тисяч разів бруднішим за п'ять перекинутих пляшок смаку*. Зрештою йому довелося стриматися, доклавши зусиль сильніших за ці десять тисяч, щоб тихо й повільно сказати:

- Ти не гідний.

 

*«його серце було брудніше, ніж п'ять перевернутих пляшок смаку», пляшки солодкого/кислого/солоного/гіркого/гострого, якщо змішати їх вміст то відокремити буде дуже важко.

 

- Що означає гідний?

Мо Сі виразився інакше:

- Я маю на увазі, що не можна.

Ґу Ман подумав.

- То що ж мені робити, щоб стати гідним?

Мо Сі не зміг відповісти, мить подивився на нього і просто спитав:

- Хіба ти не розумієш, що я тебе ненавиджу?

Ґу Ман ошелешено запитав:

- Що таке «ненависть»?

- Поглянь мені в очі. Я ненавиджу, що я не можу випити твою кров, здерти з тебе шкіру, мучити тебе голими руками, доки ти не опинишся за дюйм від смерті, і завдавати тобі такого болю, щоб більше не залишилося бажання бути живим, - погляд Мо Сі був холодним, він дивився на нього, чітко вимовляючи кожне слово. - Це є ненависть.

Ґу Ман подивився йому в очі. Вони були дуже близько, дивились одне одному в очі, повільно дихали.

Мо Сі смутно відчув у цьому щось недоречне, і хотів просто відштовхнути Ґу Мана, але в цей момент почув, як той сказав:
- Але... здається, ти почуваєшся недобре... ніби тобі болить.
Ненависть до мене, вона завдає тобі болю?

 

 

Авторці є що сказати:

[Різноманітні прізвиська від Ґу Манмана]

Якби Ґу Манман давав всім прізвиська ~

Мо Сі - Принцеса (більше не проблема)

Юе Ченьцін - Маленька Біла Пташка (тому що його комір має коло з білого пір'я)

Дзян Єсюе - Хороша людина (-занадто просто)

Мужон Чуї - Сяолонну* (Через його білі мантії? Великий білий кіт по сусідству хоче з вами поговорити.)

 

*Маленька Пані Дракониця, шидзвень з «Condor Heroes Return», красива дівчина вся в білому

 

Імператор - Хе-хе-монстр (який сказав йому, що має погані наміри, хе-хе)

Мужон Лянь - пані
 борделю (кого сьогодні дражнила А-Лянь?)

Дзян Фулі - Дзян Хулі* (Тепер я знаю, що Ґу Манман з Худзянь**!)

 

* Хулі означає лисиця.

** Це жарт, де люди з Фудзянь вимовляють деякі репліки з початковим звуком «ф». «Фу» звучить як «ху», тому Фулі>Хулі. Цей жарт згадувався в одній з екстр Ерхи, «Побачення наосліп Сюе Мена».