- Ненависть до мене, вона завдає тобі болю?
- ...
Це було сказано без задньої думки. Мо Сі раптом заплющив очі, відчувши, що його серце зі спини проштрикнули безформним ножем, гаряча кров наповнила його груди й бризнула на підлогу.
Ґу Ман, відтоді як повернувся до Чонхва, бачив лише сповнені ненависті обличчя, образливі обличчя, агресивні обличчя, але він ніколи не бачив нічого схожого на нинішній вираз обличчя Мо Сі, тому поспішно сказав:
- Тоді я більше не хочу, щоб ти був моїм господарем, не будь нещасним.
- ...
- Не ненавидь мене. Якщо ти перестанеш мене ненавидіти, тобі перестане боліти?
Поверхня озера перетворилася на дрібні брижі, розбиті відблиски світла, схожі на небо, були всіяні мерехтливими зірками.
- ...Надто пізно.
Пройшло багато часу перш ніж Мо Сі хрипло продовжив:
- Ґу Ман, одного разу ти помреш від моєї руки... Нам судилося піти різними шляхами. Я присягнувся.
Він відвернувся, його гарне обличчя неясним у мерехтливому червоному світлі ліхтаря.
- Крім того, я точно не «хороша людина». Просто шисьон неправильно мене оцінив із самого початку.
Почувши його слова, Ґу Ман одразу проковтнув решту булочки і почав обмацувати власне тіло.
Мо Сі спостерігав за його незрозумілими діями і запитав:
- Що ти робиш?
Ґу Ман торкнувся свого одягу й, піднявши голову, сказав:
- Сухий.
Потім він взяв Мо Сі за руки, бажаючи, щоб той теж перевірив. Мо Сі, звичайно, відмовився і вирвав свої руки з його. Нахмурившись, він запитав:
- Що за дурниці ти робиш?
- Дивно. Я явно сухий, чому ти назвав мене шисьон*?
*Шисьон [старший брат по навчанню] звучить так само, як «мокрі груди».
Мо Сі:
- ...
Але те, що сказав Мо Сі, не було неправдою; він дійсно не був ідеально хорошою людиною.
Його жадібні амбіції, його грубість та імпульсивність, його нерішучість та відсутність контролю: усе це Ґу Ман бачив. Не просто бачив, а й приймав.
Але теперішній Ґу Ман поховав своє минуле. Тепер Мо Сі стояв у цій облозі абсолютно один, обурений через те, що він не міг звідти вирватися.
- Тоді чому ти маєш мене так ненавидіти?
- ...Тому що раніше я робив багато помилок з тобою.
Так вони розмовляли вже дорогою додому. Мо Сі сказав Ґу Ману:
- Надзвичайно неправильні речі.
Але коли Ґу Ман запитав його, яких саме, він не видав жодного звуку.
Насправді це було не зовсім так, як він сказав, щодо «багато» помилок. Стосовно Ґу Мана він відчував, що зробив лише одну справжню помилку.
А саме - закохався в Ґу Мана.
Це було схоже на злочин, який карався смертю, але він усе одно вчиняв його стільки разів; він був невиліковним ідіотом, який люто нагадував собі, що ніколи більше не зможе повторити цю помилку, але постійно наступав на ті самі граблі.
Тієї ночі Мо Сі лежав у ліжку, дивлячись сухими очима на візерунки на своїх шторах, і думав, чому б не вбити Ґу Мана одним ударом? Чому б не покінчити з цим? Навіщо він мучив себе у такий спосіб?
Потім він зрозумів: він очікував, що Ґу Ман згадає минуле і він не просто буде спостерігати як Ґу Ман відповість за свою зраду, і не просто почує його розкаяння чи побачить його сльози.
Він хотів, щоб Ґу Ман прийшов і спитав його, спитав у нього те, що знали лише вони двоє. Хотів злісно кричати на нього, гарчати, навіть якщо їм знову доведеться битися до кровопролиття, битися на смерть.
Це все ж було б краще, ніж теперішній стан, де спогади двох несе на плечах тільки один.
- Ґу Ман, - в тиші під балдахіном пролунало зітхання, таке тихе, що ледве було чути. – В решті решт ти ще жорстокіший за мене.
Так минув той період часу, коли Мо Сі постійно був насторожі, але так і не знаходив жодних ознак того, що Ґу Ман прикидається, і його надія зникла. Він поступово втрачав дух, і Ґу Ман його все більше дратував.
- Раніше, щоразу, коли Ґу Ман з’являвся, Ви уважно дивилися на нього. А тепер, коли він з’являється, Ви відвертаєтесь, - підсумував Лі Вей. - Ви справді розчаровані.
Цього можна було і не говорити. Увесь маєток Сіхе відчував розчарування Мо Сі.
Кажуть, що депресія робить людей несповна розуму; гнів Мо Сі був дуже довго придушений, тому його критика Ґу Мана поступово ставала дедалі божевільнішою.
«Чому ти їси руками?»
«Одягати вмієш, а прати не вмієш?»
«Лі Вей тричі вчив тебе готувати кашу з кореня лотоса, але ти все ще не в змозі відрізнити сільницю від цукорниці. Ти сліпий чи у тебе язик пошкоджено?»
Різноманітні завдання, які виконував Ґу Ман, зростали в об’ємі і в кількості, а вимоги ставали все вищими й вищими.
Що більше Мо Сі втрачав надію відновити спогади Ґу Мана, то більше нетерпіння він виявляв у своєму ставленні до нього. Зрештою навіть особисті слуги Мо Сі відчули нерозумність його дій.
- Хоча він зазвичай такий серйозний, він ніколи не кидався на нас без причини, і він точно не бував настільки суворим до нас...але щодо Ґу Мана...
- О, виявляється, він справді ненавидить Ґу Мана.
Через якийсь час слуги Мо Сі були абсолютно вільні, їм просто було нічого робити, тому що їх темпераментний Сіхе-Дзюнь уже доручив усю їх роботу Ґу Ману.
Звичайно, Ґу Ман був дуже кмітливим.
Хоча його розум був пошкоджений, він досі був здібним. Через місяць він зміг організовано виконувати всю роботу, якої його навчав Лі Вей. Крім того, він був фізично міцний і швидко працював, не скаржився навіть тоді, коли доводилося виконувати роботу за десятьох, і досі не говорив жодного слова про «втому».
- Погляньте, яке в нього жахливе життя, - розмовляли між собою слуги.
- Він має прокидатися о третій ґен [23:00-1:00], щоб нарубати дрова, розпалити печі для приготування їжі та приготувати сніданок о четвертій ґен [1:00-3:00], має прибратися у своїй кімнаті щойно прокинеться, потім він отримує догану, незалежно від того, наскільки добре він працює, після цієї порції лайки він снідає, і під час сніданку на нього все ще кричать, а потім, коли він йде на подвір’я, він повинен прати свій одяг, вивісити його, щоб висох, потім начистити до блиска підлогу в головній залі, в павільйоні для прийому гостей і в їдальні, потім потрібно погодувати рибу, прополоти задній сад і приготувати вечерю...
- Боже мій, цікаво, як він почувається.
Як він почувається?
Ніхто б не повірив йому, якби він це озвучив, але Ґу Ман насправді ні на що не нарікав.
Він розумів дуже мало слів, тому, коли Мо Сі кричав на нього, найбільше, що він уловлював, були прості фрази на зразок «Ти свиня». Крім того, оскільки він не розумів понять «власність», «справедливість», «порядність» чи «честь», він не відчував, що є про що хвилюватися.
Через свою звірину натуру він звик дивитися на речі як тварина, тому, хоча Мо Сі завжди сердився на нього, сипав численними гнівними словами, Ґу Ман не недолюблював його.
Тому що Мо Сі щодня давав йому смачну їжу.
В очах Ґу Мана маєток Сіхе був схожий на територію зграї вовків; Мо Сі був дуже лютим і тому був альфа-вовком. Він щодня виходив і отримував «чиновницьку платню», яку можна було обміняти на їжу, інструменти та одяг. Зрештою, Ґу Ман відчував, що Мо Сі був надзвичайно вправним мисливцем, тільки трохи занадто любив вити.
Але оскільки він був настільки здібним, Ґу Ман був готовий прийняти його.
Ролі та обов’язки в зграї були чітко визначені; якщо Мо Сі потрібно було вийти на полювання і він наказував йому залишатися на території та патрулювати, чистити, підмітати й добре митися, це мало сенс. Готувати теж, хоча це було дещо складнішим завданням: знадобилося близько десяти днів, щоб вивчити слова, написані на пляшках і каструлях, але він був цілком задоволений, тому що тепер знав не тільки «цукор» і «сіль», але також умів читати «рис», «борошно» і «олія». Від того він почувався дивовижно, і все завдяки «виючим» настановам Мо Сі.
Що стосується «оцту» і «соєвого соусу», то ці слова були дуже важкими; він їх ще не знав, але теж планував вивчити. У будь-якому випадку, оцет мав дуже сильний запах - він зморщив носа, щойно понюхав його, і зрозумів, що не зможе сплутати його ні з чим іншим у цьому житті.
Щодня Мо Сі ділився здобиччю і їв з ним, і Ґу Ман поступово став сприймати його як товариша по зграї.
Кожного разу, коли Мо Сі лаявся і кричав на нього, він нічого не говорив, але внутрішньо нервував. Він знав, що дратівливі вовки легко потрапляють у пастки, а якщо й не потраплять, то через лють можуть втратити багато шерсті. Якщо ж вони втратять шерсті забагато, вони можуть легко захворіти; а якщо захворіють, то можуть легко померти.
Він не хотів смерті Мо Сі, тому що Мо Сі був єдиною людиною з моменту його прибуття в Чонхва, яка бажала розділити з ним свою здобич.
Кілька разів він хотів втішити Мо Сі і допомогти йому менше злитися, але двічі покружлявши навколо нього, він не знайшовся, як допомогти йому заспокоїтися. Зрештою, він міг лише стояти осторонь, слухаючи, як Мо Сі лає його, і мовчки молитись за його довголіття.
Тільки тоді він мав би що їсти.
Вище були думки Ґу Мана.
На щастя, Мо Сі не здогадувався про них, інакше він би просто помер від люті.
Наближався кінець року, і Військове Відомство мало купу справ, через що Мо Сі запізнювався додому кілька днів поспіль.
Цього вечора, коли він повернувся зі світської вечері, навіть Лі Вей уже пішов спати.
Мо Сі підняв свої тонкі, бліді, холодні пальці, міцно затягнув комір і пройшов своїми довгими ногами у двері маєтку.
Він щойно випив на бенкеті, мав трохи хворий вираз обличчя, а в рисах читалося набагато більше нетерпіння, ніж зазвичай. Однак він завжди був самодисциплінованим і пив лише з ввічливості, а не для задоволення, і ніколи не вдавався до пияцтва. Він просто відчував у грудях надмірне тепло і дискомфорт.
Спочатку він збирався вмитися й поспати, але, проходячи повз Османтусову залу, він побачив Ґу Мана, який схилився біля колодязя і, засукавши рукава, купав великого чорного собаку.
- Хороший хлопчик, ти будеш добре виглядати, коли будеш чистий.
Але собака перестав бути хорошим хлопчиком: щойно він побачив Мо Сі – одразу вирвався з рук Ґу Мана та миттю втік. Ґу Ман підвівся, з його рук капала вода.
Він підняв руки і витер обличчя, але не дуже вдало - на носі ще залишилося трохи піни. Він посміхнувся:
- Ти повернувся.
Мо Сі заплющив очі, спробував стриматись, але у нього не вийшло і він знову гаркнув:
- Ти свиня?
Він подивився на ці замерзлі червоні пальці й згадав того Ґу Мана, який приховував правду від усіх і вислизав, щоб помити посуд і заробити грошей, аби попіклуватися про нього. Роздратування в його грудях стало ще виразнішим.
- А ти не знаєш, як нагріти в сараї води і помити нею?
- Фаньдов не любить гарячого.
- Хто?
Ґу Ман рукавом витер краплі води:
- Фаньдов*.
*«Рисова кишенька»
Мо Сі зрозумів, що мова йде про собаку, який пішов за ним із саду Лвомей, і втратив дар мови. Ґу Ман завжди в першу чергу дбав про вподобання інших, виробивши звичку йти назустріч і терпіти всілякі пов’язані з цим незручності.
І зараз він мав за брата лише цього собаку і ставився до нього як до людини, піклувався про нього та його емоції.
Холодної ночі Мо Сі дивився на Ґу Мана, на те, як місяць освітлював його чисте обличчя з невинним виразом і спокійними блакитними очима.
Мо Сі хотів сказати: «Чому ти це робиш?».
Але коли він ворухнув губами, то виплюнув іншу фразу:
- Ти що, святий?
Умившись, переодягнувшись до сну, він ліг, але метався й перевертався, не в змозі заснути.
Мо Сі відчув, що останнім часом божеволіє. Не отримавши відповіді, він був схожий на нестримного мстивого привида, серце якого сповнилося вогнем.
Іноді він навіть думав, що краще б Ґу Ман помер, чи краще б він сам помер - все було б краще, ніж ці постійні припущення, ці муки.
У другій половині ночі пішов сніг. Мо Сі дивився сухими очима у бездонну ніч, його пальці неумисно вчепилися в ковдру.
Раптом кров у його серці зашуміла.
Він не витримав і з гуркотом вискочив з-під балдахіну. Він навіть не подумав взутися й босоніж ступив у схожий на бавовну сніг.
- Ґу Ман!
Він кричав у «пащі лігва», створеного з купи великого каміння. Мо Сі справді відчув, що настав час знайти лікаря, який би його оглянув.
- Ґу Мане, виходь звідти!
Дверна завіса зашурхотіла, і Ґу Ман, потираючи очі, вийшов із втомленим і розгубленим обличчям.
- Що сталося?
Мо Сі довго скреготав зубами, а тоді жорстко відповів:
- Нічого.
Ґу Ман позіхнув і сказав:
- Тоді я повернуся.
Мо Сі:
- Зачекай!
- Що зараз?
- Є дещо.
Ґу Ман кліпнув очима:
- Що?
Мо Сі сказав з потемнілим обличчям:
- Я не можу спати.
Зупинившись на мить, він скрипнув зубами:
- Якщо я не можу заснути, тобі не можна відпочивати.
Якби так звернулись до нормальної людини, вона б неодмінно зблідла з переляку, ніби щойно побачила привида, і крикнула б: «Ти, мабуть, божевільний!»
Але Ґу Ман явно не був нормальною людиною, тож якийсь час він просто стояв, приголомшений, із розслабленим після сну обличчям, і спокійно сказав:
- ...О.
Цей звук «о» був таким же спокійним, як вода з давньої криниці, але ця вода потрапила в киплячу олію, що моментально спричинило іскри.
Мо Сі миттю розлютився. Він стояв у снігу босоніж, в легкому одязі, але не відчував ані найменшого холоду – він відчував жар. Він глянув на Ґу Мана палаючими очима.
Раптом він схопив його за руку, тримаючи так міцно, що на руці Ґу Мана одразу ж з’явилися червоні сліди. Мо Сі люто смикнув його, дивлячись йому в обличчя.
- Слухай, у мене сьогодні поганий настрій.
- Що я маю зробити? - Ґу Ман, здається, не заперечував. - Чи допоможе розтирання?
- Ти!..
Мо Сі втратив дар мови, а потім, скрипнувши зубами, повільно процідив:
- Добре. Дуже добре....... Хіба ти не став дурним? Хіба ти не втратив всю свою гідність, розуміння сорому, усі свої спогади? Хіба ти не смиренно підкоряєшся усьому?
Він дивився на ці спантеличені, але опущені в сніжній ночі очі, а в цих блакитних зіницях він бачив своє обличчя, пригнічене до божевілля.
Йому здалося досить комічним те, як вверх-вниз рухалося його адамове яблуко у спробі стримати бурхливу лють.
Але його дихання було гарячим, страшенно гарячим.
- Добре, - дивлячись на Ґу Мана, Мо Сі міцно схопив його за руку. – Цієї ночі ти складеш мені компанію.
Далі
Розділ 52 - Не рухайся
З жаровні летіли іскри, світло-зелені штори були відкриті. Мо Сі сидів на краю ліжка, його чорні очі дивилися на Ґу Мана. Він сказав: - Стань на коліна. Ставати на коліна — це те, чого Ґу Ман давно навчився в саду Лвомей, але йому це не подобалося. Це було не з гордості, а тому, що він не знав, чого хочуть від нього ті люди, які казали йому стати на коліна. Чому, незважаючи на те, що він кожного разу правильно ставав на коліна, злість не зникала з їхніх обличь, натомість вони ставали ще лютішими, набуваючи криваво-червоного відтінку? Він не знав, яку частину цієї позиції робив неправильно. Ґу Ман завагався, дивлячись на Мо Сі, а потім став навколішки біля ліжка господаря маєтку Сіхе у ніг цього чоловіка. Раніше йому було байдуже, чи були інші задоволені ним, але зараз людина перед ним була його мискою рису, від неї залежала наявність м’яса на столі завтра, тому він завжди сподівався зробити цю людину щасливішою. Але Мо Сі, здавалося, був не дуже задоволений. - Хтось коли-небудь казав тобі, що означає стати на коліна? – холодно спитав Мо Сі, опустивши очі. Ґу Ман похитав головою. - Така поза - на колінах – означає неволю, покору, смиренність і повагу, - Мо Сі подивився на нього. - Але нічого з цього на твоєму обличчі не видно. Ти щойно зігнув коліна, а спина залишилася прямою. Ґу Ман нічого не сказав, ніби не мав уявлення, що говорити. Він просто стояв на колінах, розгублено і безпорадно кліпаючи очима. Він був настільки відкритим і чесним, що здавався грубим. Так, тому він і розлютив усіх, хто змусив його стати на коліна. Незважаючи на те, що він стояв навколішках, на його обличчі не було й натяку на сором. Протягом останніх двох років багато людей хотіли бачити його приниженим, бачити, що він нещасний і живе життям, гіршим за смерть - але нікому цього не вдалося. Ґу Ман був як чистий аркуш паперу, спокійно сприймав всі прокляття, а його невігластво стало його найкращим захистом. Мо Сі раптом розлютився, схопив Ґу Мана за щоку й, нахилившись над ним, зазирнув йому в очі. Агресія, яку він випромінював, була схожа на меч, що вилетів з ножнів, наче хотів прорізати Ґу Мана. - Ґу Ман, ти справді думаєш, що я нічого не можу тобі зробити? Але Ґу Ман лише подивився на нього. Відповіддю, яку він дав через довгий час, було: - Ти пив? - ... Мо Сі був вражений; ніби щось згадавши, він наче ошпарений відпустив щоку Ґу Мана. Він доклав багато сили: на білій щоці Ґу Мана залишилось дві яскраво-червоних плями. Мо Сі похмуро повернувся: - Яке це має відношення до тебе? Ґу Ман торкнувся своєї щоки: - Багато людей пили в саду Лвомей. Вони багато пили, а потім їм ставало дуже погано. - Це називається бути п’яним, - холодно сказав Мо Сі. - То ти п’яний? Мо Сі повернув голову до нього: - Якби я був п’яний, чи міг би я так з тобою розмовляти? - То колись раніше ти був п’яний? - Я... Надворі шелестів сніг і завивав північний вітер. Це була просто обмовка, яка відгукнулася лише потріскуванням вугілля. «Я ніколи раніше не був п’яним. Єдиний раз, коли я трохи перебрав - ти це бачив, ти це витерпів, ти пробачив це. І відтоді я суворо тримав себе, ніколи більше не дозволяючи піддаватися цьому. Як ти забув це? Як ти міг це забути? Як ти посмів це забути?!!!» Ці слова закипіли в його серці, пара піднялася вгору, перетворившись на безжальні слова, що вирвались з його вуст. - Тебе мої справи не обходять. І тоді Ґу Ман замовк. Обидва безмовно дивилися один на одного, погляд Мо Сі був таким, наче міг пронизати ці чисті блакитні очі й проникнути прямо в серце Ґу Мана. І тоді Мо Сі подумав: якби він міг штрикнути його, якби він міг жорстоко розірвати його на частини, проколоти його, побачити таємниці в його кістках, потік його крові, чітко роздивитися його брудну душу... Поки він міг бачити, наскільки нечистою була людина перед ним, він переставав чіплятися за минуле. Ґу Ман поворушив пальцями на ногах і раптом спитав: - Ти хотів аби я супроводжував тебе, щоб подивитися один на одного? Мо Сі зиркнув: - Продовжуй мріяти. - То що ти хочеш, щоб я зробив? Мо Сі серйозно і сердито замислився, більше не дивлячись на Ґу Мана. - Слідуй за мною цієї ночі. У цій фразі явно була якась інтимність, яка звучала не дуже доречно. Але двоє в кімнаті були далекі від того, щоб так подумати. Мо Сі дійсно хотів не дати Ґу Ману відпочити через те, що сам не міг заснути, а Ґу Ман слідував за своєю «мискою з їжею», щиро вірячи, що вони як товариші по зграї мають розділити і сон, і безсоння. - Так: ти читаєш, я сплю, - Мо Сі деякий час перебирав свою книжкову полицю, а потім кинув в Ґу Мана сувій під назвою «Хроніки небесних страждань». - Я не вмію читати... - Хіба Лі Вей не навчав тебе протягом місяця? - Мо Сі сердито змахнув руками і ліг. – Прочитай слова, які знаєш. - О... Ґу Ман взяв «Хроніки небесних страждань» і почав читати вголос заголовок: - «Кукурудза в гарячій біді*». *Як ми можемо зрозуміти, оригінальні ієрогліфи назви дещо схожі на те, що озвучив Ґу Ман, але... Мо Сі мало не вдарив його по обличчю подушкою. Слухаючи протягом ночі читання Ґу Мана, Мо Сі дійшов висновку, що з «Хронік небесних страждань», які він запам’ятав у віці п’яти років, він не міг зрозуміти жодного речення. Ґу Ман під примусом «читав» книгу, про яку він ніколи раніше не чув. Тож у другій половині ночі сон все ще не йшов і Мо Сі скотився з ліжка, довго сердито дивився на Ґу Мана, а тоді раптом простягнув руку і підняв його. Ґу Ман: - Куди йдемо? Мо Сі сказав: - Вчитися. Ґу Ман довго стояв навколішках і його ноги заціпеніли, тож коли його різко підняли, він не міг рухатися і, зробивши два кроки, він похитнувся і став завалюватись. Падаючи, він інстинктивно хотів за щось учепитися. Найближчим був Мо Сі, тому в сум’ятті він міцно вчепився за його талію. Хоча був найсуворіший період зими, у кімнаті горіло вугілля; Мо Сі ж був сильною, теплокровною людиною, тому на ньому був лише один шар одягу. Обійми Ґу Мана відокремлював від тіла Мо Сі лише тонкий шар спідньої білизни, що огортала його тонку м’язисту талію. Живіт Мо Сі піднімався і опускався під рукою Ґу Мана в такт диханню. Зазвичай охайний одяг був стягнутий вбік, відкривши частину м’язистих грудей. Мо Сі дивився на нього з розгубленим, трохи змішаним виразом обличчя. Якби на місці Ґу Мана була якась жінка чи навіть якийсь інший чоловік, вони б точно знепритомніли від надто маскулінного запаху та статури Сіхе-Дзюня. Але давня прихильність Ґу Мана зникла, а його вовчі почуття, здається, не були відкритими до любові. Тож він не відчув нічого по відношенню до цього чоловічого екземпляру перед собою і не помітив нічого вартого уваги. Якщо б його запитали, що він відчув, це було просто жорсткість і жар, що викликало у нього певне відчуття небезпеки. Мо Сі стиснув зуби. - Відпусти. Ґу Ман все ще тримався за його талію, блакитні очі дивилися на Мо Сі. Він відверто сказав: - Я не можу встати, - він показав на свої ноги. - Зламані. Обличчя Мо Сі набувало все більш імлистого відтінку: - Вони заціпеніли, а не зламані. Ти маєш відпустити мене! Ґу Ман помітив, що вираз його обличчя був недобрим, і подумав, що ця людина легко дратується і не вміє піклуватися про своїх товаришів - навіть його Фаньдов вміє це краще. Подумавши так, він мовчки відпустив його, силкуючись підвестися. Мо Сі тієї ж секунди відчинив двері й пройшов під колонадою до кабінету. Чотири стіни кабінету були красивими та простими, всередині не було особливих прикрас і не було жаровні. Мо Сі мав духовне ядро вогняної стихії, а зараз, на додачу, він ще й розлютився, тож був абсолютно не проти холоду, підходячи до столу в одному шарі одягу. Він подивився на Ґу Мана, який топтався біля дверей, і сказав: - Котись сюди! Ґу Ман на секунду завмер, а тоді ліг на підлогу. - Що ти робиш? Ґу Ман почав котитися, один оберт, два оберти... Красиве обличчя Мо Сі було спотворене гнівом: - Я кажу тобі котитися, і ти справді це робиш? Ґу Ман сів, зітхаючи: - Тоді скажи мені, що робити. Якби не тихий і скромний вираз «шукаю вказівок» на його обличчі, Мо Сі міг би подумати, що це колишній «армійський розбійник», який грає з ним. Мо Сі стримав своє розчарування і сказав: - Ходи сюди. Здавалося, Ґу Ман не хотів дратувати цього хлопця, що легко вибухає, й уточнив: - Мені не потрібно котитися, так? - ...Підійди ближче. Тоді Ґу Ман піднявся з підлоги й підійшов до Мо Сі, спокійно дивлячись на нього й чекаючи його наступних слів. Мо Сі дивився на полицю й не міг знайти підходящої книги для навчання людей читанню і письму, тому він насупився й вирішив взяти пензлик, фарбу, папір і камінь, щоб подрібнити фарбу, та розклав їх на столі з жовтого сандалового дерева. - Скількох слів навчив тебе Лі Вей? Ґу Ман став рахувати відомі йому слова на пальцях, і після того, як використав усі на руках, став ворушити голими пальцями ніг, використовуючи їх, щоб рахувати далі. Коли закінчились і вони, він не міг не сказати з гордістю: - Багатьох. Мо Сі відсунув стілець і сказав: - Сідай. Ґу Ман сів, дивлячись на нього з цікавістю. Мо Сі схрестив руки й схилився над сандаловим столом. Він оглянув його з ніг до голови, а потім, змахнув рукою, і вогонь з його долоні запалив кожну лампу в кімнаті: - Я тебе перевірю. - Що означає «перевірю»? - Тобто я говорю, а ти пиши. Ґу Ман усе ще мав погані звички, набуті в Лвомей. Він незграбно взяв пензлик, щедро вмочив його в чорнило і запитав: - Якщо я напишу добре, буде винагорода? - Якщо ти напишеш погано, то буде покарання. Початкове очікування на обличчі Ґу Мана змінилося на тривогу, він з побоюванням запитав: - Не буде їжі? - ... Мо Сі подивився на нього; у жовтому світлі свічок худе обличчя Ґу Мана було так близько, пара омитих морем очей дивилися на нього. Останнім часом ці очі рідко виявляли таку ж апатію та відчуженість, яких вони були сповнені в саду Лвомей. Мало-помалу людське поверталося до очей Ґу Мана. Але скільки б разів Мо Сі не намагався підловити його, він так і не зміг вловити навіть найменшого натяку на те, що у Ґу Мана залишилися якісь спогади. - Побачимо, - сказав Мо Сі. Ґу Ман наполягав: - Мені потрібно їсти. Інакше я буду дуже голодний. Мо Сі витріщився на нього: - Яке ти маєш право торгуватися зі мною? Пиши. Незграбна каліграфія розпливлася на письмовому папері; Мо Сі говорив слово, а Ґу Ман писав. Якщо він писав правильно, Мо Сі мовчав, але якщо він писав неправильно, Мо Сі кричав на нього і називав дурнем. Спочатку він попросив Ґу Мана написати два-три-чотири-п’ять, потім Ґу Ман написав його ім’я, а потім своє власне. Пізніше, все ще незадоволений і з розбитим серцем, Мо Сі вимагав, щоб Ґу Ман написав: «Якщо я живий, я повернуся до тебе, якщо я помру, я буду тужити за тобою завжди*» і «Біль від розлуки закінчується лише тоді, коли ми двоє знову зустрінемося**». *Вірш Янь Дзідао [Довга туга]. **Династія Східна Хань (25-220), поет без імені, який використовував псевдонім Су Ву, [Прощальний подарунок дружині]. Під кінець були слова, які Ґу Ман не знав як писати, але Мо Сі не відпускав його, притиснувши до стільця, і не давав йому встати. Ґу Ман відчув несправедливість: - Я не знаю, як… Світло було слабким, сніг надворі тьмяним. Мо Сі подивився на незграбні слова, безладно розкидані по сторінці; у рядку «туги» були тисячі помилок. Він став позаду Ґу Мана і взяв пензлик. - Я тебе навчу. Сніг сипав на підвіконня, Ґу Ман сидів у кріслі, а над ним схилилася висока фігура Мо Сі. Кожен його мазок, кожен завиток, кожна лінія були тонкими й елегантними. Ґу Ман жалюгідно намагався повторити написане ним, але, не дописавши, не втримався і чхнув. Мо Сі підняв зап’ястя, переставши писати, і, опустивши голову, спитав: - Холодно? Ґу Ман не любив турбувати інших; тим паче, що інший був чоловіком, і він також був чоловіком, тому він хотів зберегти трохи конкурентоспроможності та похитав головою, але знову чхнув. Мо Сі: - Іди і одягни щось іще. Якщо ти перемерзнеш, мені коштуватиме зусиль, щоб подбати про тебе. Ґу Ман потер носа: - Зовсім трохи, не дуже холодно. Оскільки Ґу Ман так сказав, у Мо Сі не було причин наполягати; якби він продовжив, то могло б здатися, що він піклується про нього. І тому він продовжив вчити Ґу Мана словам. Але поки він писав, Ґу Ман не витримав холоду. Він не усвідомлював цього, лише інстинктивно шукав джерела тепла поблизу, повільно рухаючись до Мо Сі. Мо Сі був глибоко зосереджений на написанні ієрогліфів і спочатку він не звернув уваги на дрібні рухи Ґу Мана. А коли помітив, Ґу Ман уже на зразок вовка, що намагається зігрітись, присунувся і був лише в чи [третина метра] від нього, так що з наступним рухом він міг сховатися в його обіймах. - ... Очі Мо Сі потемніли, і він відклав пензель. Він різко схопив Ґу Мана за підборіддя, змусивши його поглянути на себе, і зловісно звузив очі: - Раніше, коли я казав тобі вийти й одягнутися, ти цього не зробив. Що ти хочеш тепер? Авторці є що сказати: [omegaverse/abo mystery] Сі-мей: Раніше, коли я сказав тобі вийти й одягнути теплий одяг, ти не хотів. Чого ти хочеш зараз? Ґу Манман: Я більше не можу так жити, ти можеш бути піччю для Його Величності, битися з Мужон Лянєм, захищати Дзян Єсюе, а я не можу навіть трохи наблизитися, щоб погрітися???? Сі-мей: Ні. Ґу Манман: Чому?!!! Сі-мей (хапає за підборіддя, дивлячись на шию і загострюючи зуби): Оскільки всі вони альфи чи бети, їхній запах для мене зовсім непривабливий. Я не хочу нікого кусати.
Читати
Відгуки
всенсі