Не рухайся

З жаровні летіли іскри, світло-зелені штори були відкриті.

Мо Сі сидів на краю ліжка, його чорні очі дивилися на Ґу Мана.

Він сказав:

- Стань на коліна.

Ставати на коліна — це те, чого Ґу Ман давно навчився в саду Лвомей, але йому це не подобалося. Це було не з гордості, а тому, що він не знав, чого хочуть від нього ті люди, які казали йому стати на коліна. Чому, незважаючи на те, що він кожного разу правильно ставав на коліна, злість не зникала з їхніх обличь, натомість вони ставали ще лютішими, набуваючи криваво-червоного відтінку?

Він не знав, яку частину цієї позиції робив неправильно.

Ґу Ман завагався, дивлячись на Мо Сі, а потім став навколішки біля ліжка господаря маєтку Сіхе у ніг цього чоловіка.

Раніше йому було байдуже, чи були інші задоволені ним, але зараз людина перед ним була його мискою рису, від неї залежала наявність м’яса на столі завтра, тому він завжди сподівався зробити цю людину щасливішою.

Але Мо Сі, здавалося, був не дуже задоволений.

- Хтось коли-небудь казав тобі, що означає стати на коліна? – холодно спитав Мо Сі, опустивши очі.

Ґу Ман похитав головою.

- Така поза - на колінах – означає неволю, покору, смиренність і повагу, - Мо Сі подивився на нього. - Але нічого з цього на твоєму обличчі не видно.
Ти щойно зігнув коліна, а спина залишилася прямою.

Ґу Ман нічого не сказав, ніби не мав уявлення, що говорити. Він просто стояв на колінах, розгублено і безпорадно кліпаючи очима.

Він був настільки відкритим і чесним, що здавався грубим.

Так, тому він і розлютив усіх, хто змусив його стати на коліна. Незважаючи на те, що він стояв навколішках, на його обличчі не було й натяку на сором. Протягом останніх двох років багато людей хотіли бачити його приниженим, бачити, що він нещасний і живе життям, гіршим за смерть - але нікому цього не вдалося.

Ґу Ман був як чистий аркуш паперу, спокійно сприймав всі прокляття, а його невігластво стало його найкращим захистом.

Мо Сі раптом розлютився, схопив Ґу Мана за щоку й, нахилившись над ним, зазирнув йому в очі. Агресія, яку він випромінював, була схожа на меч, що вилетів з ножнів, наче хотів прорізати Ґу Мана.

- Ґу Ман, ти справді думаєш, що я нічого не можу тобі зробити?

Але Ґу Ман лише подивився на нього. Відповіддю, яку він дав через довгий час, було:

- Ти пив?

- ...

Мо Сі був вражений; ніби щось згадавши, він наче ошпарений відпустив щоку Ґу Мана.

Він доклав багато сили: на білій щоці Ґу Мана залишилось дві яскраво-червоних плями.

Мо Сі похмуро повернувся:

- Яке це має відношення до тебе?

Ґу Ман торкнувся своєї щоки:

- Багато людей пили в саду Лвомей. Вони багато пили, а потім їм ставало дуже погано.

- Це називається бути п’яним, - холодно сказав Мо Сі.

- То ти п’яний?

Мо Сі повернув голову до нього:

- Якби я був п’яний, чи міг би я так з тобою розмовляти?

- То колись раніше ти був п’яний?

- Я...

Надворі шелестів сніг і завивав північний вітер.

Це була просто обмовка, яка відгукнулася лише потріскуванням вугілля.

«Я ніколи раніше не був п’яним.

Єдиний раз, коли я трохи перебрав - ти це бачив, ти це витерпів, ти пробачив це.

І відтоді я суворо тримав себе, ніколи більше не дозволяючи піддаватися цьому.

Як ти забув це? Як ти міг це забути?

Як ти посмів це забути?!!!»

Ці слова закипіли в його серці, пара піднялася вгору, перетворившись на безжальні слова, що вирвались з його вуст.

- Тебе мої справи не обходять.

І тоді Ґу Ман замовк.

Обидва безмовно дивилися один на одного, погляд Мо Сі був таким, наче міг пронизати ці чисті блакитні очі й проникнути прямо в серце Ґу Мана.

І тоді Мо Сі подумав: якби він міг штрикнути його, якби він міг жорстоко розірвати його на частини, проколоти його, побачити таємниці в його кістках, потік його крові, чітко роздивитися його брудну душу...

Поки він міг бачити, наскільки нечистою була людина перед ним, він переставав чіплятися за минуле.

Ґу Ман поворушив пальцями на ногах і раптом спитав:

- Ти хотів аби я супроводжував тебе, щоб подивитися один на одного?

Мо Сі зиркнув:

- Продовжуй мріяти.

- То що ти хочеш, щоб я зробив?

Мо Сі серйозно і сердито замислився, більше не дивлячись на Ґу Мана.

- Слідуй за мною цієї ночі.

У цій фразі явно була якась інтимність, яка звучала не дуже доречно.

Але двоє в кімнаті були далекі від того, щоб так подумати.

Мо Сі дійсно хотів не дати Ґу Ману відпочити через те, що сам не міг заснути, а Ґу Ман слідував за своєю «мискою з їжею», щиро вірячи, що вони як товариші по зграї мають розділити і сон, і безсоння.

- Так: ти читаєш, я сплю, - Мо Сі деякий час перебирав свою книжкову полицю, а потім кинув в Ґу Мана сувій під назвою «Хроніки небесних страждань».

- Я не вмію читати...

- Хіба Лі Вей не навчав тебе протягом місяця? - Мо Сі сердито змахнув руками і ліг. – Прочитай слова, які знаєш.

- О...

Ґу Ман взяв «Хроніки небесних страждань» і почав читати вголос заголовок:

- «Кукурудза в гарячій біді*».

 

*Як ми можемо зрозуміти, оригінальні ієрогліфи назви дещо схожі на те, що озвучив Ґу Ман, але...

 

Мо Сі мало не вдарив його по обличчю подушкою.

Слухаючи протягом ночі читання Ґу Мана, Мо Сі дійшов висновку, що з «Хронік небесних страждань», які він запам’ятав у віці п’яти років, він не міг зрозуміти жодного речення. Ґу Ман під примусом «читав» книгу, про яку він ніколи раніше не чув. Тож у другій половині ночі сон все ще не йшов і Мо Сі скотився з ліжка, довго сердито дивився на Ґу Мана, а тоді раптом простягнув руку і підняв його.

Ґу Ман:

- Куди йдемо?

Мо Сі сказав:

- Вчитися.

Ґу Ман довго стояв навколішках і його ноги заціпеніли, тож коли його різко підняли, він не міг рухатися і, зробивши два кроки, він похитнувся і став завалюватись.

Падаючи, він інстинктивно хотів за щось учепитися. Найближчим був Мо Сі, тому в сум’ятті він міцно вчепився за його талію.

Хоча був найсуворіший період зими, у кімнаті горіло вугілля; Мо Сі ж був сильною, теплокровною людиною, тому на ньому був лише один шар одягу. Обійми Ґу Мана відокремлював від тіла Мо Сі лише тонкий шар спідньої білизни, що огортала його тонку м’язисту талію. Живіт Мо Сі піднімався і опускався під рукою Ґу Мана в такт диханню.

Зазвичай охайний одяг був стягнутий вбік, відкривши частину м’язистих грудей.

Мо Сі дивився на нього з розгубленим, трохи змішаним виразом обличчя.

Якби на місці Ґу Мана була якась жінка чи навіть якийсь інший чоловік, вони б точно знепритомніли від надто маскулінного запаху та статури Сіхе-Дзюня.

Але давня прихильність Ґу Мана зникла, а його вовчі почуття, здається, не були відкритими до любові. Тож він не відчув нічого по відношенню до цього чоловічого екземпляру перед собою і не помітив нічого вартого уваги. Якщо б його запитали, що він відчув, це було просто жорсткість і жар, що викликало у нього певне відчуття небезпеки.

Мо Сі стиснув зуби.

- Відпусти.

Ґу Ман все ще тримався за його талію, блакитні очі дивилися на Мо Сі. Він відверто сказав:

- Я не можу встати, - він показав на свої ноги. - Зламані.

Обличчя Мо Сі набувало все більш імлистого відтінку:

- Вони заціпеніли, а не зламані. Ти маєш відпустити мене!

Ґу Ман помітив, що вираз його обличчя був недобрим, і подумав, що ця людина легко дратується і не вміє піклуватися про своїх товаришів - навіть його Фаньдов вміє це краще. Подумавши так, він мовчки відпустив його, силкуючись підвестися. Мо Сі тієї ж секунди відчинив двері й пройшов під колонадою до кабінету.

Чотири стіни кабінету були красивими та простими, всередині не було особливих прикрас і не було жаровні.

Мо Сі мав духовне ядро вогняної стихії, а зараз, на додачу, він ще й розлютився, тож був абсолютно не проти холоду, підходячи до столу в одному шарі одягу.

Він подивився на Ґу Мана, який топтався біля дверей, і сказав:

- Котись сюди!

Ґу Ман на секунду завмер, а тоді ліг на підлогу.

- Що ти робиш?

Ґу Ман почав котитися, один оберт, два оберти...

Красиве обличчя Мо Сі було спотворене гнівом:

- Я кажу тобі котитися, і ти справді це робиш?

Ґу Ман сів, зітхаючи:

- Тоді скажи мені, що робити.

Якби не тихий і скромний вираз «шукаю вказівок» на його обличчі, Мо Сі міг би подумати, що це колишній «армійський розбійник», який грає з ним.

Мо Сі стримав своє розчарування і сказав:

- Ходи сюди.

Здавалося, Ґу Ман не хотів дратувати цього хлопця, що легко вибухає, й уточнив:

- Мені не потрібно котитися, так?

- ...Підійди ближче.

Тоді Ґу Ман піднявся з підлоги й підійшов до Мо Сі, спокійно дивлячись на нього й чекаючи його наступних слів.

Мо Сі дивився на полицю й не міг знайти підходящої книги для навчання людей читанню і письму, тому він насупився й вирішив взяти пензлик, фарбу, папір і камінь, щоб подрібнити фарбу, та розклав їх на столі з жовтого сандалового дерева.

- Скількох слів навчив тебе Лі Вей?

Ґу Ман став рахувати відомі йому слова на пальцях, і після того, як використав усі на руках, став ворушити голими пальцями ніг, використовуючи їх, щоб рахувати далі. Коли закінчились і вони, він не міг не сказати з гордістю:

- Багатьох.

Мо Сі відсунув стілець і сказав:

- Сідай.

Ґу Ман сів, дивлячись на нього з цікавістю.

Мо Сі схрестив руки й схилився над сандаловим столом. Він оглянув його з ніг до голови, а потім, змахнув рукою, і вогонь з його долоні запалив кожну лампу в кімнаті:

- Я тебе перевірю.

- Що означає «перевірю»?

- Тобто я говорю, а ти пиши.

Ґу Ман усе ще мав погані звички, набуті в Лвомей. Він незграбно взяв пензлик, щедро вмочив його в чорнило і запитав:

- Якщо я напишу добре, буде винагорода?

- Якщо ти напишеш погано, то буде покарання.

Початкове очікування на обличчі Ґу Мана змінилося на тривогу, він з побоюванням запитав:

- Не буде їжі?

- ...

Мо Сі подивився на нього; у жовтому світлі свічок худе обличчя Ґу Мана було так близько, пара омитих морем очей дивилися на нього. Останнім часом ці очі рідко виявляли таку ж апатію та відчуженість, яких вони були сповнені в саду Лвомей.

Мало-помалу людське поверталося до очей Ґу Мана.

Але скільки б разів Мо Сі не намагався підловити його, він так і не зміг вловити навіть найменшого натяку на те, що у Ґу Мана залишилися якісь спогади.

- Побачимо, - сказав Мо Сі.

Ґу Ман наполягав:

- Мені потрібно їсти. Інакше я буду дуже голодний.

Мо Сі витріщився на нього:

- Яке ти маєш право торгуватися зі мною? Пиши.

Незграбна каліграфія розпливлася на письмовому папері; Мо Сі говорив слово, а Ґу Ман писав. Якщо він писав правильно, Мо Сі мовчав, але якщо він писав неправильно, Мо Сі кричав на нього і називав дурнем.

Спочатку він попросив Ґу Мана написати два-три-чотири-п’ять, потім Ґу Ман написав його ім’я, а потім своє власне.

Пізніше, все ще незадоволений і з розбитим серцем, Мо Сі вимагав, щоб Ґу Ман написав: «Якщо я живий, я повернуся до тебе, якщо я помру, я буду тужити за тобою завжди*» і «Біль від розлуки закінчується лише тоді, коли ми двоє знову зустрінемося**».

 

*Вірш Янь Дзідао [Довга туга].

**Династія Східна Хань (25-220), поет без імені, який використовував псевдонім Су Ву, [Прощальний подарунок дружині].

 

Під кінець були слова, які Ґу Ман не знав як писати, але Мо Сі не відпускав його, притиснувши до стільця, і не давав йому встати.

Ґу Ман відчув несправедливість:

- Я не знаю, як…

Світло було слабким, сніг надворі тьмяним. Мо Сі подивився на незграбні слова, безладно розкидані по сторінці; у рядку «туги» були тисячі помилок. Він став позаду Ґу Мана і взяв пензлик.

- Я тебе навчу.

Сніг сипав на підвіконня, Ґу Ман сидів у кріслі, а над ним схилилася висока фігура Мо Сі. Кожен його мазок, кожен завиток, кожна лінія були тонкими й елегантними. Ґу Ман жалюгідно намагався повторити написане ним, але, не дописавши, не втримався і чхнув.

Мо Сі підняв зап’ястя, переставши писати, і, опустивши голову, спитав:

- Холодно?

Ґу Ман не любив турбувати інших; тим паче, що інший був чоловіком, і він також був чоловіком, тому він хотів зберегти трохи конкурентоспроможності та похитав головою, але знову чхнув.

Мо Сі:

- Іди і одягни щось іще. Якщо ти перемерзнеш, мені коштуватиме зусиль, щоб подбати про тебе.

Ґу Ман потер носа:

- Зовсім трохи, не дуже холодно.

Оскільки Ґу Ман так сказав, у Мо Сі не було причин наполягати; якби він продовжив, то могло б здатися, що він піклується про нього. І тому він продовжив вчити Ґу Мана словам.

Але поки він писав, Ґу Ман не витримав холоду. Він не усвідомлював цього, лише інстинктивно шукав джерела тепла поблизу, повільно рухаючись до Мо Сі.

Мо Сі був глибоко зосереджений на написанні ієрогліфів і спочатку він не звернув уваги на дрібні рухи Ґу Мана. А коли помітив, Ґу Ман уже на зразок вовка, що намагається зігрітись, присунувся і був лише в чи [третина метра] від нього, так що з наступним рухом він міг сховатися в його обіймах.

- ...

Очі Мо Сі потемніли, і він відклав пензель. Він різко схопив Ґу Мана за підборіддя, змусивши його поглянути на себе, і зловісно звузив очі:

- Раніше, коли я казав тобі вийти й одягнутися, ти цього не зробив. Що ти хочеш тепер?

 

Авторці є що сказати:

[omegaverse/abo mystery]

Сі-мей: Раніше, коли я сказав тобі вийти й одягнути теплий одяг, ти не хотів. Чого ти хочеш зараз?

Ґу Манман: Я більше не можу так жити, ти можеш бути піччю для Його Величності, битися з Мужон Лянєм, захищати Дзян Єсюе, а я не можу навіть трохи наблизитися, щоб погрітися????

Сі-мей: Ні.

Ґу Манман: Чому?!!!

Сі-мей (хапає за підборіддя, дивлячись на шию і загострюючи зуби): Оскільки всі вони альфи чи бети, їхній запах для мене зовсім непривабливий. Я не хочу нікого кусати.