Лі Вей визначив умови перебування Ґу Мана в перші дні... не було ніяких умов.
Мо Сі був дуже незадоволений цим, його обличчя було похмурим:
- Навіщо я привів його до маєтку Сіхе? Не для того, щоб він просто відпочивав. Дай йому сьогодні щось зробити.
Лі Вей поспішно відповів:
- Сьогодні не можу.
- Чому ні? Ти береш з нього хабарі?
- Як я можу? - Сказав Лі Вей. - Крім того, Ґу Ман навіть не знає, що означає «давати хабаря».
Побачивши, як прохолодне красиве обличчя Сіхе Дзюня напружилося й ніби вкрилося кригою, Лі Вей безпорадно пояснив:
- Мій пане, хоча Ґу Ман засвоїв деякі правила в саду Лвомей, він усе ще в основному тварина. Програвши Вам у сутичці, він тепер насторожений щодо Вас. Це нормально, що він нервовий і напружений після переїзду на нове місце.
- Ти говориш про людину чи про кота?
Мо Сі був явно розлючений, але Лі Вей просто скористався його порівнянням, щоб далі переконати. Він сплеснув у долоні й сказав:
- Ах, мій пан дуже мудрий! Ви маєте рацію! Поводьтеся з ним, як з котом.
- ...
Чи був на світі хтось більш вправний у лестощах, ніж Лі Вей?
Після того, як він виразив таке захоплення, Мо Сі не міг більше його лаяти. Він просто дивився на нього, дозволивши йому продовжити думку.
Лі Вей:
- Мій пане, будь ласка, подумайте про це так: коли кішка вперше потрапляє в дім, вона боїться незнайомих людей. Лише коли вона ознайомиться з усім, тільки тоді захоче виходити, бродити, ловити щурів тощо. Ґу Ман зараз саме такий. Дивіться, він новенький, він нікого не знає і вже ховається хтозна де. Вчора я шукав його протягом шичен [2 години]. Вгадайте, де він ховався?
Мо Сі холодно відповів:
- Мене не цікавить, де він ховається.
- Словом, коли я нарешті знайшов його, я не встиг навіть відкрити рота, як він вмить утік.
Мо Сі трохи помовчав, а тоді різко спитав:
- Де він ховався?
- ...
Слуги поблизу не витримали. Усі вони могли лише захоплюватись тим, що у Лі Вея лише трошки смикнулось око, а тоді він, як і раніше, спокійно промовив:
- Бак для рису у коморі.
Він на мить замовк, а потім додав ще одне речення:
- Після того, як він сховався всередині, він навіть закрився кришкою.
Мо Сі поклав долоню на чоло - мабуть, у нього боліла голова.
- Тож, мій пане, - сказав Лі Вей, - навіть якщо цей захоче поговорити з ним і організувати для нього якусь роботу, я не зможу його знайти. І навіть якщо я знайду його, він утече, щойно побачить мене.
Мо Сі:
- ...
Те, що казав Лі Вей, мало сенс, але чому це зіпсувало йому настрій?
- Цей думає, не турбуватися за нього цими днями і не лякати його, а як вийде сам на подвір’я погрітись на сонечку, тоді я і дам йому роботу.
Мо Сі на мить замислився. Гаразд, тільки так вони і могли зробити.
А потім розчаровано сказав:
- Даси йому найважчу роботу.
- Звичайно, звичайно.
Мо Сі вважав, що цей Лі Вей трохи переборщив, але його слова були скоріш розумними, ніж навпаки... Звірина натура Ґу Мана була надто очевидною, усі його дії в маєтку Сіхе були схожі на дії нещодавно привезеної тварини.
Він спеціально стежив кілька днів. Як і сказав Лі Вей, Ґу Ман завжди ховався в темному, відокремленому куточку протягом дня, спостерігаючи парою яскравих очей за тим, що відбувалося зовні, пильнуючи за кожним, хто проходив повз.
Мо Сі виявив, що для сховку Ґу Ман віддає перевагу двом місцям, і першим був бак з рисом у коморі. Одного разу він не зміг стриматися; з серйозним обличчям він підійшов і з клацанням відсунув край дерев’яної кришки. Як і очікувалося, на нього дивилися дві тьмяні точки світла. Мо Сі та ті точки світла якусь мить дивилися одне на одного, мовчки й одночасно збентежено, а потім він знову клацнув кришкою.
Але Ґу Ман явно більше не вважав бак з рисом безпечним лігвом: Мо Сі не встиг зробити і двох кроків, як знову почув клацання кришки позаду. Коли він повернув голову, то побачив, що Ґу Ман почав тихо виповзати з посудини.
Та не встиг він торкнутися підлоги, як, схопившись за край баку, повернув голову, і знову наткнувся на погляд Мо Сі.
Ґу Ман:
- ...
Мо Сі:
- ...
Ґу Ман миттєво пірнув назад у посудину і закрився кришкою. З цікавості Мо Сі знову спробував відсунути кришку. Цього разу та ніби застрягла і не зсовувалась, хоч як він тягнув.
Мо Сі це розізлило й розвеселило одночасно. Він двічі постукав по кришці і спитав:
- Що, тепер ти не «Вівтарний звір», а «Звір баку з рисом»?
Ґу Ман не видавав жодного звуку зсередини, вдаючи, що його там немає, але сила, яка тримала кришку, не ослабла.
Мо Сі сказав ще кілька фраз; але ніби камінь упав у море, вони залишилися без відповіді і він почав сердитись. Зрештою він змахнув рукавами, не маючи більше бажання витрачати слова на Ґу Мана. Кинувши на останок «Просто божевільний», він повернувся і вийшов.
Коли ж наступного дня Мо Сі пішов перевірити комору, Ґу Ман уже не використовував рисовий бак як схованку.
Ще одним лігвом, яке подобалось Ґу Ману, був льох. Це було його улюблене місце - після рисового баку - для переховування вдень. Однак цього разу Мо Сі не хотів дивитися на нього. У будь-якому разі, у підвалі було надто темно і єдине, що він міг би побачити - це два ока, що ледь світяться, а це було зовсім нецікаво.
Але одного разу, пізно ввечері, читаючи при світлі лампи, він почув шелест знадвору. Кінчиками пальців відкривши щілину в дерев’яному вікні, він побачив Ґу Мана, що йшов у місячному світлі; його обличчя було спокійним, але очі були насторожені, блакитні зіниці рухалися, розглядаючи це дивне нове місце.
Так повторювалось наступні кілька ночей поспіль. Ґу Ман іноді присідав на кам’яну лаву, щоб заворожено дивитися на місяць, його обличчя було дуже спокійним, а очі завжди дуже приголомшеними.
Іноді він дивився на рибу в озері. Час від часу він простягав руку, щоб розбити відображення світла на поверхні води, яке холодно освітлювало його спину.
Але більшість часу — від чого Мо Сі втрачав дар мови - Ґу Ман виходив на пошуки їжі.
Мо Сі не знав точних меж нинішнього апетиту Ґу Мана, але, просто побачивши це кілька разів, він подумав, що вони надмірні. Наприклад, цього вечера Ґу Ман зайшов до їдальні, а через деякий час насилу звідти вийшов. У ясному місячному світлі тінь цього «злодія» була надзвичайно великою.
Воно і не дивно, бо за плечима він ніс два бамбукових кошика, повних парового хліба, на шию була намотана низка сосисок, з рота звисав м’ясний млинець - Мо Сі не сумнівався, що він вибрав найбільший. Також в руках він ніс купу вареної кукурудзи, навіть кілька качанів тримав під пахвами.
- ... Ну просто ведмідь, — пробурмотів Мо Сі за щілиною у вікні кабінету.
Вівтарний Ведмідь роззирнувся, пересвідчуючись, що поруч нікого немає, і приготувався мчати назад до підвалу. Однак він рухався занадто швидко, і кілька качанів випало з його рук.
Ґу Ман тупо дивився на них, на мить задумавшись. Тримаючи кукурудзяні качани в руках і під пахвами, він присів і неквапливо став підбирати кукурудзу з землі.
Підібрав ті, що лежали на землі - випали ті, що тримав під пахвами... знову підібрав, знову притиснув до себе, знову випали, підібрав, притиснув - випали...
Якщо Ґу Ман прикидався, подумав Мо Сі, то йому не варто було тяжко працювати в якості генерала, він міг просто виступати в Ліюань*.
*Ліюань або Грушевий сад був першою відомою імператорською академією сценічного мистецтва та музики в Китаї.
Ґу Ман же на задньому дворі був геть розгублений. Він знову невпевнено простягнув руку, перевіряючи, чи зможе підняти кукурудзу з землі.
Добре! Взяв!
...
Ті качани, що були під його руками, знову впали.
Ґу Ман серйозно не розумів чому і спантеличено почухав голову.
Це був необережний рух – ще кілька качанів впали.
Мо Сі:
- ...
Ймовірно, через те, що він не міг більше терпіти цю дурість, або, можливо, думав, що виступ Ґу Мана був надто ідеальним, або навіть тому, що він смутно відчував, що Ґу Ман міг бути справді нетямою і навіть не намагався обдурити інших; в решті решт в серці Мо Сі піднявся нудотний порив вогню, змусивши його відчинити вікно і голосно вилаятися:
- Ти дурний? Ти свиня? Ти що, не можеш закинути кілька качанів до кошика, що висить у тебе на спині?
Маленькі слуги в сусідніх будинках здригнулися й повідчиняли вікна, щоб одне за одним визирнути з сонними очима. Деякі навіть кричали:
- Що трапилося, що сталося?
- Там монстри? Там якісь монстри?
В результаті вони побачили цю картину.
В одну мить запанувала абсолютна тиша.
Гнів Мо Сі не мав меж:
- Ти навіть не знаєш, як зібрати кукурудзу, я втомився просто дивлячись на тебе!
- ...
Навіть м’ясний млинець випав з рота Ґу Мана. Він повернув голову і витріщився на нього. Побачивши холодне і зле обличчя Мо Сі, яке могло налякати богів і спинити демонів, він дійсно, насправді...
Він схопив качан з відсутнім виразом обличчя і жбурнув його прямо в Мо Сі!
Мо Сі сердито сказав:
- Ти смієш таке мені робити?!
Удар Ґу Мана не влучив у ціль. Розвернувшись він побіг із своєю ношею, ледь не спіткнувся через надмірну швидкість, але в цей момент він раптом продемонстрував свій досвід бойових мистецтв, відштовхнувшись однією рукою перед тим, як його обличчя торкнулося землі. Піднявшись зі швидкістю світла, він дістався підвалу. Всі його рухи були плавними і неймовірно спритними.
У місячному світлі на землі було видно доріжку розсипаної кукурудзи.
Слуги:
- ...
Мо Сі:
- ...
Реакція Лі Вея була найшвидшою. Миттю опустивши віконниці й блискавично вимкнувши світло, він удав, що нічого не бачив.
Іншим не пощастило і вони отримали суворий докір генерала Мо:
- На що дивитесь! Чого ще не спите?!?
Поганий настрій від того, що він привселюдно став мішенню для жбурляння кукурудзяним качаном, не розвіявся так легко. Мо Сі був злий всю ніч, трохи пригасивши свій гнів тим, що кинув вогняні кулі в десять кошиків кукурудзи.
Але всередині він все ще кипів, коли стояв біля озера, годуючи рибу.
Він скреготів зубами, злобно питаючи Лі Вея:
- Як він сміє кидати щось у мене?
Лі Вей з жалем зітхнув. Його Сіхе-Дзюнь був чудовим у всіх відношеннях, але він був дуже впертим і мав важкий характер.
Очищаючи фрукти для Мо Сі, він неодноразово повторював:
- Айя, мій пане, не гнівайтесь. Немає нікого, хто замінить Вас, якщо Ви захворієте. Це лише один качан. Хіба це додасть комусь радості, якщо Ви захворієте? До того ж у світі є закон карми: сьогодні він Вас ударив, завтра Ви ударити його. Перечекайте ці дні і все буде добре. Давайте, пане, з’їжте шматочок груші.
Мо Сі подумав, що іншого шляху дійсно немає. Він міг тільки, холодно насупившись, мовчки прийняти грушу.
Це було схоже на вирощування тварин. З часом Ґу Ман став уже не так пильно стежити за різними представниками маєтку Сіхе. Іноді він виходив удень, мовчки досліджуючи закутки та дерева; а коли на подвір’ї нікого не було, він сідав біля озера й тихенько грівся на сонці.
Одного разу вдень була гарна погода. Мо Сі медитував під деревом, але здавалося, що на цьому дереві було повно білок, які готуються до зими: шелестіло листя і навіть постійно падали ягоди.
Спочатку Мо Сі не зважав на це і був лише трохи роздратований, але раптом ягода із стуком влучила Мо Сі в голову.
- ...
Він ніколи не бачив такого зухвалого щурячого виродка! Мо Сі відкрив очі, сердито піднявши голову...
Високо на стовбурі, що хитався, у тіні листя сидів Ґу Ман, запихаючи ягоди у мішечок й закидаючи до рота.
Він був трохи необережний: хапав з дерева жменями, й іноді ягоди випадали проміж його пальців і падали на землю. Одна з таких, мабуть, і влучила в Мо Сі.
Він на мить втратив дар мови і розлютився. Зрештою, безмовний і злий, він вирішив жорстоко вдарити ногою стовбур дерева.
Із стукотом пішов ягідний дощ. Мо Сі стояв під цим дощем і сердито кричав:
- Ґу Ман!
Щасливий збирач ягід Ґу Ман зрозумів, що під деревом хтось є. Він одразу опустив погляд і зустрівся очима з Мо Сі.
Вони довго дивилися один на одного; Ґу Ман мовчки ворухнув щоками і вони перетворилися на бугри — здавалося, що в його роті була не одна ягода.
Мо Сі холодно сказав:
- Злазь звідти!
Ґу Ман знову ворухнув щоками.
Раптом він накинув на шию свій маленький полотняний мішечок і заліз ще вище, ховаючись за гілками.
Мо Сі ледь не знепритомнів від люті:
- Добре. Дуже добре. Ти не боїшся впасти і розбитися на смерть?
У відповідь зверху знову посипались ягоди.
Мо Сі:
- ...
Тож він зціпив зуби і терпів довгі дні, поки надворі не стало прохолодніше. Одного разу Мо Сі піднявся з ліжка й помітив, що Лі Вей чекає надворі. Побачивши, що Мо Сі відкрив двері, він вклонився та сказав:
- Мій пане.
Мо Сі подивився на
нього. Сьогодні був вихідний день у військовому відомстві Чонхва; Лі Вей не чекав би його так без причини, тому він м’яко запитав:
- Щось трапилося у військовій частині?
Лі Вей улесливо засміявся:
- Ні, я прийшов, щоб принести вам хороші новини.
Далі
Розділ 44 - Використай мене
Коли Мо Сі прибув до головного залу, там уже був Ґу Ман. - Сьогодні вранці я сказав йому кілька слів, а він хоч і не відповів нічого, принаймні більше не втікає, - сказав Лі Вей. - Мабуть, вже звик. Із завтрашнього дня організую йому роботу. Байдужа, холодно-красива постать Мо Сі на мить зупинилася в дверях зали. Радості на його обличчі не спостерігалося. Через деякий час він холодно запитав: - Чому ця людина сіла на моє місце? Мо Сі приймав їжу в залі за великим столом із жовтого палісандра. Хоча за столом було два місця, друге завжди було порожнім, його ніхто ніколи не займав. Був один нетямущий слуга, який збирався витягти його, чим викликав надзвичайне невдоволення Сіхе-Дзюня. У слуг було два припущення щодо другого стільця: перше - це місце було для принцеси Мендзе. Друге - перфекціонізм господаря вимагав симетрії. Але, звичайно, справжньої відповіді не знав навіть Лі Вей. Інше ж почесне місце завжди належало Мо Сі. Але в цей момент Ґу Ман спокійненько сидів собі на місці Мо Сі і дивився на нього. Обличчя Мо Сі було холодним, як лід. Він сказав: - Встань. - ... Лі Вей тихо кашлянув і поспішно сказав Ґу Ману: - Скоріше, вставай, пан розгнівається. - ... Ґу Ман трохи насупився. Він справді не розумів, що означало «пан», оскільки в садовому павільйоні Лвомей були лише «гості» та «наглядачі». Він подивився на Мо Сі, думаючи, що його звуть Джушан [пан], і запитав: - Твоє ім’я Джушан? Дивлячись на його невинний вираз обличчя, Мо Сі відчув, що його голова ось-ось спалахне вогнем. Він рушив вперед, пара очей холодно дивилася на Ґу Мана: - Я хочу, щоб ти встав. Ґу Ман не рухався, тому Мо Сі потягнувся, щоб схопити його; але перш ніж він навіть торкнувся одягу Ґу Мана, його супротивник уже швидко, мов тінь, зіскочив зі стільця і став збоку, дуже насторожений. Хоча Мо Сі ненавидів Ґу Мана, він не залякував і не принижував його, оскільки був холодним та справедливим. Якщо його не виводити з себе, він не робитиме нічого жахливого. Також він був вищий за те, щоб вживати заходи подібні рішенню Мужон Ляня відправити Ґу Мана до публічного дому. Але зараз він прокинувся злий, і, природно, його ставлення до Ґу Мана було гіршим ніж зазвичай. Побачивши це, Лі Вей злякався, що вони двоє посваряться і буде нова халепа, тому він кинувся лаяти Ґу Мана: - Подивись на себе! Ти можеш сидіти будь-де в такому великому будинку, але вперто хочеш зайняти почесне місце Сіхе-Дзюня! Ким ти себе вважаєш? Віднині будеш у мене вчити правила! Дурень! Мо Сі роздратовано насупився: - Забери його. Негайно. Але Ґу Ман не погодився: - Я хочу сісти тут. Він пішов і відсунув стілець навпроти Мо Сі, плануючи сісти на нього. Очі Мо Сі трохи здригнулися, наче його зачепили за якусь таємницю в серці, і це роздратувало його: - Ти не можеш... Там ти також не можеш сидіти... Чому ти хочеш залишитися тут? Ґу Ман показав на стіл: - Їжа. - ... - Я бачив. Щодня тут з’являється їжа, - сказав Ґу Ман. - Люди принесуть це тобі, дуже смачно. Він спокійно зустрів прохолодний погляд Мо Сі: - Я чекаю. Обличчя Мо Сі було похмурим: - Ти чекаєш тут на їжу? Ґу Ман кивнув. Мо Сі якусь мить мовчки дивився на нього, а тоді раптом усміхнувся: - Ґу Ман, ким ти себе вважаєш? Сказавши, він розвернувся, щоб сісти. Він розправив відділення для зброї, заховане в сріблястому оздобленні рукавів, і не піднімаючи голови промовив: — Лі Вей, нехай він йде. — Так, мій пане. Лі Вей зробив паузу, вагаючись, та все ж запитав: - А як щодо їжі? - Хіба у нього немає купи кукурудзи в льосі? Хай повертається туди й пожує її. Цього разу Ґу Ман відкрив рота перш ніж Лі Вей встиг щось відповісти: - Нічого не залишилося. Мо Сі: - Е? Ґу Ман сказав: - Я усе з’їв. Мо Сі підвів очі: - Ти взяв два кошики булочок на пару, чотири чи п’ять низок ковбаси та сім великих млинців. - Я все з’їв. - ... - Я не знаю людей у їдальні... їх занадто багато. Я не піду. Ґу Ман промовив повільно, з прохолодними й ясними очима: - Я можу прийти лише сюди. - ... Чому ти можеш прийти сюди? - Тому що я тебе знаю. Ти дав мені води. Ґу Ман зробив паузу, а потім продовжив: - Ти навчив мене «життя гірше смерті». Ти також взяв пові... Келих з вином пролетів і з тріском розбився об стіну, перервавши фразу Ґу Мана «взяв повію як я». Здавалося, в очах Мо Сі спалахнуло тьмяне світло, він скрипнув зубами: - Замовкни. Ґу Ман більше нічого не говорив. Лі Вей стояв осторонь, дивлячись то на одного, то на іншого. Вперше він не знав, як бути посередником. Мо Сі схрестив руки на грудях, сидячи за столом з холодним виразом обличчя і дивився на Ґу Мана. Через деякий час він раптом підняв підборіддя й повільно запитав: - Ти пам’ятаєш що-небудь іще? Ґу Ман нахилив голову, трохи подумав і врешті похитав головою. Мо Сі опустив вії, усміхнувся й підвів очі, щоб легко промовити: - Тоді геть. Ґу Ман не пішов; він спокійно дивився в обличчя Мо Сі. Він не благав, не виказував жодних інших емоцій - він просто повідомляв Мо Сі. Він стояв отак, прямо перед ним, з майже грубим виразом обличчя, і вперто сказав: - Я голодний. Вони стояли навпроти, дивлячись один на одного, ніби порівнюючи якусь силу в очах один одного. Зрештою, Мо Сі заговорив першим: - ... Це нормально. Але оскільки ти пробув в садовому павільйоні Лвомей протягом двох років, ти, мабуть, розумієш, що не можеш отримати щось безкоштовно. Якщо ти хочеш їсти - треба працювати. Він трохи нахилився вперед, його гострі очі дивилися на бліде обличчя Ґу Мана так, ніби готові були прорізати товстий панцир і дістатися ніжної плоті. Його голос був глибоким і повільним: - Ґу-шисьон, я дам тобі можливість вибрати. Давай, скажи мені, що ти можеш зробити для мене? - ... Чорні очі дивилися в блакить, у них виднівся відблиск придушеної ненависті: - Що ти хочеш для мене зробити, що ти можеш зробити для мене? Якщо скажеш це правильно, я виконаю твої бажання. Просто відкрий рота. Ґу Ман безмовно подивився на нього. Через мить він простяг руку. Очі Мо Сі затремтіли: - Що ти цим маєш на увазі? - Щоб ти ударив. Я не вмру, - Ґу Ман був беземоційним. - Але за кожен удар я отримаю їжу. Ніяких ударів без їжі. - ... Мо Сі спитав: - Ще одне правило саду Лвомей? - Так. Мо Сі підвівся, відвернувся й сказав: - Запам’ятай наступне. Це маєток Сіхе, а не маєток Ваншу і точно не сад Лвомей. Мені не цікаво знущатися над тобою. - А що тобі цікаво? На красивому обличчі Мо Сі з’явився дивний вираз, ніби він згадав щось з минулого, про що не міг говорити. Але він швидко повернув своєму обличчю колишній спокійний, холодно-зарозумілий вираз: - Звідки мені знати. Чому б тобі не запропонувати свої послуги. Ґу Ман був збентежений: - Запропонувати... Мо Сі пояснив: - Це означає сказати самому. Ґу Ман на мить задумався і продовжив розповідати як його можна «використати»: - Тоді, ти любиш лаяти людей? ...«Бити» чи «лаяти»? Мо Сі раптом відчув образу, ніби його зневажали, і сердито відповів: - Хіба я схожий на таку людину? Лі Вей: - ... Ґу Ман знову почав розмірковувати. Цього разу він думав довго і виглядав розгубленим: - Я не знаю. Я не знаю, що ще я можу зробити. Серйозність цих блакитних очей, що дивилися на Мо Сі, трохи дратувала; на гарному і зазвичай спокійному обличчі Ґу Мана несподівано показалася нервозність. - ... - Але я не хочу повертатися в сад Лвомей. - ... - Я не хочу повертатися. Спостерігаючи за ним, Мо Сі дуже розлютився, але він не знав, як його лаяти. Придушуючи гнів, він раптом почув наступну пропозицію Ґу Мана: - Я також можу спати і їсти, тобі це цікаво? - ... Мо Сі не відповів і Ґу Ман продовжив: - Ще я можу... Він наполегливо розмірковував, що ж іще він може робити. Його обличчя уже почервоніло від напруги, але він все ще не міг придумати, що ще він може. Колись він був таким сильним, таким проникливим; колись він був найнеймовірнішим молодим генералом Чонхва. Він був схожим на хмару тліючого вогню, що вибухає натхненням, силою, надією та любов’ю. Колишній генерал Ґу виглядав непереможним в очах Мо Сі. Але його душі були знищені, розум і пам’ять пошкоджені, а полум’я згасло. Він був лише випаленою землею, яка залишилася після того, як генерал Ґу згорів. - Я більше нічого не можу, - в решті решт повільно сказав він, піднявши очі на Мо Сі, ніби змирившись. - Я можу тільки це. Виразом обличчя і взагалі зовнішнім виглядом Ґу Ман був схожий на жалюгідну дитину, яка прагнула гарячого хліба, але, перебравши всі свої речі, знайшла лише забруднену мушлю каурі. Він не знав, чи достатньо цього було, але все одно закусивши губу, нерішуче запропонував свою єдину монету. - Ти хочеш використати мене? Він на мить замислився, і відчув, що буде краще додати «ім’я» Мо Сі, і щиро додав: - Джушан? Мо Сі все ще грав із прихованою під рукавом зброєю і ледь не порізав собі палець. - ... Він довго не міг говорити, відчуваючи десь у своєму серці недобре свербіння. Він смутно розумів, що це за почуття, і знав, що воно небезпечне, тож швидко відвів погляд від Ґу Мана, не змінившись в обличчі. - Не називай мене як заманеться. Ти вже зустрічав мене раніше, мене звуть Мо Сі. Подумавши, він нетерпляче додав: - Забудь про це, ти повинен називати мене Сіхе-Дзюнь. Мо Сі закрив прихований відсік зі зброєю, на мить завмер, а тоді повернувся знову поглянути на Ґу Мана і просто сказав: - Слухай. Маєток Сіхе не схожий на сад Лвомей. Тут ніхто тебе не битиме, але ти злочинець, тому стосовно багатьох речей ти не маєш свободи. Якщо ти хочеш їсти, ти повинен працювати. - Але я не знаю... - Ти знав, - сказав Мо Сі. - Якщо ти не пам’ятаєш, Лі Вей навчить тебе знову. Роби так, як він каже. Коли закінчиш, то зможеш піти поїсти. - Чи буде їжа, якщо я закінчу роботу? - Так, але лінуватися не можна. Зрозуміло? Ґу Ман кивнув. — То йди. - Мо Сі подивився на водяний годинник на столику. - Після того, як виконаєш сьогоднішню роботу, можеш прийти сюди на вечерю. Лі Вей поспішно запитав: - Мій пане, вам знадобиться інший стілець? - Навіщо? - Мо Сі кинув на нього погляд. – Хіба тут немає вільного? - ... «Але це крісло так довго без господаря - хіба ви не берегли його для принцеси Мендзе, як говорять чутки?» Хоча серце Лі Вея було збентежене, але він продовжив виконувати свої обов’язки як годиться, забрав Ґу Мана і збирався йти; та не встиг він вийти, як Мо Сі покликав його: - Почекай, іди сюди. - Яку вказівку має мій пан? Мо Сі задумливо подивився на Ґу Мана та сказав Лі Вею: - Піди на кухню і скажи головному кухарю, що я маю замовлення на сьогоднішню вечерю, - він знизив голос і тихо сказав Лі Вею кілька речень, а потім вже звичайним голосом додав: - Тож зроби, як я кажу. Іди. Перше завдання, яке Лі Вей дав Ґу Ману, було дуже простим, але енергозатратним. Рубка дров. - Хоча Сіхе-Дзюнь - Сяндзюнь, займається самовдосконаленням, та в нашому маєтку є багато робітників, які працюють неповний робочий день і є звичайними людьми. Вони не можуть викликати вогняну кулю помахом руки, тому в маєтку все ще не вистачає дров на зиму, - Лі Вей вказав на маленьку гору полін перед собою. - Порубай це все. Ти отримаєш вечерю, лише якщо закінчиш. Ґу Ман подивився на деревину перед собою і без жодного звуку повернувся до Лі Вея. - Ти розумієш? - запитав Лі Вей. - Якщо ні - спитай! - ... Побачивши, що він все ще мовчить, Лі Вей засукав рукави і зробив декілька різких рухів: - Рубай. Дрова. Ти розумієш? Порубай всі ці дрова. Здавалося, Ґу Ман зрозумів лише наполовину, але вхопив найважливіше слово «рубай». Нічого більше не кажучи, він підняв сокиру, встромлену в землю, і повернувся, щоб уточнити у Лі Вея: - Порубати це? - Так, порубати це. - Все? - Все. - Я зможу поїсти лише після того, як усе порубаю? - Зможеш поїсти тільки порубавши все. Ґу Ман закінчив розмову, відвернувшись і мовчки піднявши сокиру, щоб рубати дрова. Така робота не потребувала абсолютно нічого, окрім часу та зусиль. Це було вкрай нецікавою справою, тому ніхто в маєтку Сіхе не любив цим займатись. Тим не менш, Ґу Ман робив це без нарікань. Він трохи стиснув губи, його вії були мокрими від поту. Він з усієї сили рубив поліна, наче мав велику образу чи ненависть до цієї деревини... Він працював завзято, і кожен раз, як купа полін зменшувалася, він відчував себе на крок ближче до їжі. Коли надворі стемніло, гора полін стала горою пнів. Ґу Ман кинув сокиру й навіть не витер піт із обличчя, а одразу попрямував до головного залу, щоб забрати свою «винагороду». За вікном була темна ніч, йшов сильний сніг і було страшенно холодно, а головний зал був рясно освітлений свічками. Стіл із палісандрового дерева вже був накритий стравами, що підтримувалися в теплі, на маленькій печі з червоної глини у котлі кипів суп, випускаючи струмені гарячого пару. Мо Сі сидів за столом і чекав на нього. Авторці є що сказати: Ґу Ман: Гей, ходи сюди, пограємо в хованки!! Сісі: Дитина. -Кілька хвилин потому... Сісі: Га? Чому його немає в баку для рису? У льосі теж нема... Піду подивлюсь на подвір’ї. Манман на даху: Дитина!
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!