Переслідуй мене, якщо зможеш

Лі Вей визначив умови перебування Ґу Мана в перші дні... не було ніяких умов.

Мо Сі був дуже незадоволений цим, його обличчя було похмурим:

- Навіщо я привів його до маєтку Сіхе? Не для того, щоб він просто відпочивав. Дай йому сьогодні щось зробити.

Лі Вей поспішно відповів:

- Сьогодні не можу.

- Чому ні? Ти береш з нього хабарі?

- Як я можу? - Сказав Лі Вей. - Крім того, Ґу Ман навіть не знає, що означає «давати хабаря».

Побачивши, як прохолодне красиве обличчя Сіхе Дзюня напружилося й ніби вкрилося кригою, Лі Вей безпорадно пояснив:

- Мій пане, хоча Ґу Ман засвоїв деякі правила в саду Лвомей, він усе ще в основному тварина. Програвши Вам у сутичці, він тепер насторожений щодо Вас. Це нормально, що він нервовий і напружений після переїзду на нове місце.

- Ти говориш про людину чи про кота?

Мо Сі був явно розлючений, але Лі Вей просто скористався його порівнянням, щоб далі переконати. Він сплеснув у долоні й сказав:

- Ах, мій пан дуже мудрий! Ви маєте рацію! Поводьтеся з ним, як з котом.

- ...

Чи був на світі хтось більш вправний у лестощах, ніж Лі Вей?

Після того, як він виразив таке захоплення, Мо Сі не міг більше його лаяти. Він просто дивився на нього, дозволивши йому продовжити думку.

Лі Вей:

- Мій пане, будь ласка, подумайте про це так: коли кішка вперше потрапляє в дім, вона боїться незнайомих людей. Лише коли вона ознайомиться з усім, тільки тоді захоче виходити, бродити, ловити щурів тощо. Ґу Ман зараз саме такий. Дивіться, він новенький, він нікого не знає і вже ховається хтозна де. Вчора я шукав його протягом шичен [2 години]. Вгадайте, де він ховався?

Мо Сі холодно відповів:

- Мене не цікавить, де він ховається.

- Словом, коли я нарешті знайшов його, я не встиг навіть відкрити рота, як він вмить утік.

Мо Сі трохи помовчав, а тоді різко спитав:

- Де він ховався?

- ...

Слуги поблизу не витримали. Усі вони могли лише захоплюватись тим, що у Лі Вея лише трошки смикнулось око, а тоді він, як і раніше, спокійно промовив:

- Бак для рису у коморі.

Він на мить замовк, а потім додав ще одне речення:

- Після того, як він сховався всередині, він навіть закрився кришкою.

Мо Сі поклав долоню на чоло - мабуть, у нього боліла голова.

- Тож, мій пане, - сказав Лі Вей, - навіть якщо цей захоче поговорити з ним і організувати для нього якусь роботу, я не зможу його знайти. І навіть якщо я знайду його, він утече, щойно побачить мене.

Мо Сі:

- ...

Те, що казав Лі Вей, мало сенс, але чому це зіпсувало йому настрій?

- Цей думає, не турбуватися за нього цими днями і не лякати його, а як вийде сам на подвір’я погрітись на сонечку, тоді я і дам йому роботу.

Мо Сі на мить замислився. Гаразд, тільки так вони і могли зробити.

А потім розчаровано сказав:

- Даси йому найважчу роботу.

- Звичайно, звичайно.

Мо Сі вважав, що цей Лі Вей трохи переборщив, але його слова були скоріш розумними, ніж навпаки... Звірина натура Ґу Мана була надто очевидною, усі його дії в маєтку Сіхе були схожі на дії нещодавно привезеної тварини.

Він спеціально стежив кілька днів. Як і сказав Лі Вей, Ґу Ман завжди ховався в темному, відокремленому куточку протягом дня, спостерігаючи парою яскравих очей за тим, що відбувалося зовні, пильнуючи за кожним, хто проходив повз.

Мо Сі виявив, що для сховку Ґу Ман віддає перевагу двом місцям, і першим був бак з рисом у коморі. Одного разу він не зміг стриматися; з серйозним обличчям він підійшов і з клацанням відсунув край дерев’яної кришки. Як і очікувалося, на нього дивилися дві тьмяні точки світла. Мо Сі та ті точки світла якусь мить дивилися одне на одного, мовчки й одночасно збентежено, а потім він знову клацнув кришкою.

Але Ґу Ман явно більше не вважав бак з рисом безпечним лігвом: Мо Сі не встиг зробити і двох кроків, як знову почув клацання кришки позаду. Коли він повернув голову, то побачив, що Ґу Ман почав тихо виповзати з посудини.

Та не встиг він торкнутися підлоги, як, схопившись за край баку, повернув голову, і знову наткнувся на погляд Мо Сі.

Ґу Ман:

- ...

Мо Сі:

- ...

Ґу Ман миттєво пірнув назад у посудину і закрився кришкою. З цікавості Мо Сі знову спробував відсунути кришку. Цього разу та ніби застрягла і не зсовувалась, хоч як він тягнув.

Мо Сі це розізлило й розвеселило одночасно. Він двічі постукав по кришці і спитав:

- Що, тепер ти не «Вівтарний звір», а «Звір баку з рисом»?

Ґу Ман не видавав жодного звуку зсередини, вдаючи, що його там немає, але сила, яка тримала кришку, не ослабла.

Мо Сі сказав ще кілька фраз; але ніби камінь упав у море, вони залишилися без відповіді і він почав сердитись. Зрештою він змахнув рукавами, не маючи більше бажання витрачати слова на Ґу Мана. Кинувши на останок «Просто божевільний», він повернувся і вийшов.

Коли ж наступного дня Мо Сі пішов перевірити комору, Ґу Ман уже не використовував рисовий бак як схованку.

Ще одним лігвом, яке подобалось Ґу Ману, був льох. Це було його улюблене місце - після рисового баку - для переховування вдень. Однак цього разу Мо Сі не хотів дивитися на нього. У будь-якому разі, у підвалі було надто темно і єдине, що він міг би побачити - це два ока, що ледь світяться, а це було зовсім нецікаво.

Але одного разу, пізно ввечері, читаючи при світлі лампи, він почув шелест знадвору. Кінчиками пальців відкривши щілину в дерев’яному вікні, він побачив Ґу Мана, що йшов у місячному світлі; його обличчя було спокійним, але очі були насторожені, блакитні зіниці рухалися, розглядаючи це дивне нове місце.

Так повторювалось наступні кілька ночей поспіль. Ґу Ман іноді присідав на кам’яну лаву, щоб заворожено дивитися на місяць, його обличчя було дуже спокійним, а очі завжди дуже приголомшеними.

Іноді він дивився на рибу в озері. Час від часу він простягав руку, щоб розбити відображення світла на поверхні води, яке холодно освітлювало його спину.

Але більшість часу — від чого Мо Сі втрачав дар мови - Ґу Ман виходив на пошуки їжі.

Мо Сі не знав точних меж нинішнього апетиту Ґу Мана, але, просто побачивши це кілька разів, він подумав, що вони надмірні. Наприклад, цього вечера Ґу Ман зайшов до їдальні, а через деякий час насилу звідти вийшов. У ясному місячному світлі тінь цього «злодія» була надзвичайно великою.

Воно і не дивно, бо за плечима він ніс два бамбукових кошика, повних парового хліба, на шию була намотана низка сосисок, з рота звисав м’ясний млинець - Мо Сі не сумнівався, що він вибрав найбільший. Також в руках він ніс купу вареної кукурудзи, навіть кілька качанів тримав під пахвами.

- ... Ну просто ведмідь, — пробурмотів Мо Сі за щілиною у вікні кабінету.

Вівтарний Ведмідь роззирнувся, пересвідчуючись, що поруч нікого немає, і приготувався мчати назад до підвалу. Однак він рухався занадто швидко, і кілька качанів випало з його рук.

Ґу Ман тупо дивився на них, на мить задумавшись. Тримаючи кукурудзяні качани в руках і під пахвами, він присів і неквапливо став підбирати кукурудзу з землі.

Підібрав ті, що лежали на землі - випали ті, що тримав під пахвами... знову підібрав, знову притиснув до себе, знову випали, підібрав, притиснув - випали...

Якщо Ґу Ман прикидався, подумав Мо Сі, то йому не варто було тяжко працювати в якості генерала, він міг просто виступати в Ліюань*.

 

*Ліюань або Грушевий сад був першою відомою імператорською академією сценічного мистецтва та музики в Китаї.

 

Ґу Ман же на задньому дворі був геть розгублений. Він знову невпевнено простягнув руку, перевіряючи, чи зможе підняти кукурудзу з землі.

Добре! Взяв!

  ...

Ті качани, що були під його руками, знову впали.

Ґу Ман серйозно не розумів чому і спантеличено почухав голову.

Це був необережний рух – ще кілька качанів впали.

Мо Сі:

- ...

Ймовірно, через те, що він не міг більше терпіти цю дурість, або, можливо, думав, що виступ Ґу Мана був надто ідеальним, або навіть тому, що він смутно відчував, що Ґу Ман міг бути справді нетямою і навіть не намагався обдурити інших; в решті решт в серці Мо Сі піднявся нудотний порив вогню, змусивши його відчинити вікно і голосно вилаятися:

- Ти дурний? Ти свиня? Ти що, не можеш закинути кілька качанів до кошика, що висить у тебе на спині?

Маленькі слуги в сусідніх будинках здригнулися й повідчиняли вікна, щоб одне за одним визирнути з сонними очима. Деякі навіть кричали:

- Що трапилося, що сталося?

- Там монстри? Там якісь монстри?

В результаті вони побачили цю картину.

В одну мить запанувала абсолютна тиша.

Гнів Мо Сі не мав меж:

- Ти навіть не знаєш, як зібрати кукурудзу, я втомився просто дивлячись на тебе!

- ...

Навіть м’ясний млинець випав з рота Ґу Мана. Він повернув голову і витріщився на нього. Побачивши холодне і зле обличчя Мо Сі, яке могло налякати богів і спинити демонів, він дійсно, насправді...

Він схопив качан з відсутнім виразом обличчя і жбурнув його прямо в Мо Сі!

Мо Сі сердито сказав:

- Ти смієш таке мені робити?!

Удар Ґу Мана не влучив у ціль. Розвернувшись він побіг із своєю ношею, ледь не спіткнувся через надмірну швидкість, але в цей момент він раптом продемонстрував свій досвід бойових мистецтв, відштовхнувшись однією рукою перед тим, як його обличчя торкнулося землі. Піднявшись зі швидкістю світла, він дістався підвалу. Всі його рухи були плавними і неймовірно спритними.

У місячному світлі на землі було видно доріжку розсипаної кукурудзи.

Слуги:

- ...

Мо Сі:

- ...

Реакція Лі Вея була найшвидшою. Миттю опустивши віконниці й блискавично вимкнувши світло, він удав, що нічого не бачив.

Іншим не пощастило і вони отримали суворий докір генерала Мо:

- На що дивитесь! Чого ще не спите?!?

Поганий настрій від того, що він привселюдно став мішенню для жбурляння кукурудзяним качаном, не розвіявся так легко. Мо Сі був злий всю ніч, трохи пригасивши свій гнів тим, що кинув вогняні кулі в десять кошиків кукурудзи.

Але всередині він все ще кипів, коли стояв біля озера, годуючи рибу.

Він скреготів зубами, злобно питаючи Лі Вея:

- Як він сміє кидати щось у мене?

Лі Вей з жалем зітхнув. Його Сіхе-Дзюнь був чудовим у всіх відношеннях, але він був дуже впертим і мав важкий характер.

Очищаючи фрукти для Мо Сі, він неодноразово повторював:

- Айя, мій пане, не гнівайтесь. Немає нікого, хто замінить Вас, якщо Ви захворієте. Це лише один качан. Хіба це додасть комусь радості, якщо Ви захворієте? До того ж у світі є закон карми: сьогодні він Вас ударив, завтра Ви ударити його. Перечекайте ці дні і все буде добре. Давайте, пане, з’їжте шматочок груші.

Мо Сі подумав, що іншого шляху дійсно немає. Він міг тільки, холодно насупившись, мовчки прийняти грушу.

Це було схоже на вирощування тварин. З часом Ґу Ман став уже не так пильно стежити за різними представниками маєтку Сіхе. Іноді він виходив удень, мовчки досліджуючи закутки та дерева; а коли на подвір’ї нікого не було, він сідав біля озера й тихенько грівся на сонці.

Одного разу вдень була гарна погода. Мо Сі медитував під деревом, але здавалося, що на цьому дереві було повно білок, які готуються до зими: шелестіло листя і навіть постійно падали ягоди.

Спочатку Мо Сі не зважав на це і був лише трохи роздратований, але раптом ягода із стуком влучила Мо Сі в голову.

- ...

Він ніколи не бачив такого зухвалого щурячого виродка! Мо Сі відкрив очі, сердито піднявши голову...

Високо на стовбурі, що хитався, у тіні листя сидів Ґу Ман, запихаючи ягоди у мішечок й закидаючи до рота.

Він був трохи необережний: хапав з дерева жменями, й іноді ягоди випадали проміж його пальців і падали на землю. Одна з таких, мабуть, і влучила в Мо Сі.

Він на мить втратив дар мови і розлютився. Зрештою, безмовний і злий, він вирішив жорстоко вдарити ногою стовбур дерева.

Із стукотом пішов ягідний дощ. Мо Сі стояв під цим дощем і сердито кричав:

- Ґу Ман!

Щасливий збирач ягід Ґу Ман зрозумів, що під деревом хтось є. Він одразу опустив погляд і зустрівся очима з Мо Сі.

Вони довго дивилися один на одного; Ґу Ман мовчки ворухнув щоками і вони перетворилися на бугри — здавалося, що в його роті була не одна ягода.

Мо Сі холодно сказав:

- Злазь звідти!

Ґу Ман знову ворухнув щоками.

Раптом він накинув на шию свій маленький полотняний мішечок і заліз ще вище, ховаючись за гілками.

Мо Сі ледь не знепритомнів від люті:

- Добре. Дуже добре. Ти не боїшся впасти і розбитися на смерть?

У відповідь зверху знову посипались ягоди.

Мо Сі:

- ...

Тож він зціпив зуби і терпів довгі дні, поки надворі не стало прохолодніше. Одного разу Мо Сі піднявся з ліжка й помітив, що Лі Вей чекає надворі. Побачивши, що Мо Сі відкрив двері, він вклонився та сказав:

- Мій пане.

Мо Сі подивився на
нього. Сьогодні був вихідний день у військовому відомстві Чонхва; Лі Вей не чекав би його так без причини, тому він м’яко запитав:

- Щось трапилося у військовій частині?

Лі Вей улесливо засміявся:

- Ні, я прийшов, щоб принести вам хороші новини.