Незрівнянна красуня

Юе Ченьцін посміхнувся.

- Сіхе-Дзюнь запитав у потрібної людини! Щороку у Чонхва пліткарі складають рейтинги з різних питань, мені дуже подобається їх читати! Щодо найкрасивішої дівчини десять років тому - це, мабуть, Су Южов.

Мо Сі ніколи не був близько знайомий з жінками, а до тих із них, що ховалися в своїх кімнатах, але всюди були відомі як «незрівнянні красуні», він був ще більш байдужим; тому ім’я Су Южов було ніби знайоме, але він не міг згадати, що це за людина.

- Ти бачив її? Вона схожа на Хон Шао?

Юе Ченьцін похитав головою:

- Пані Су завжди ховає своє обличчя під вуаллю. Дуже мало людей бачили його. Я з молодшого покоління, тож, звичайно, не бачив.

На цих словах він із жалем зітхнув.

Мо Сі запитав:

- То все так, як Ґвоши сказав у видінні, вона вийшла заміж за холодного чоловіка?

- О так, - Юе Ченьцін на мить замислився, дивуючись. - Її чоловік насправді велика шишка. Тільки не кажіть мені, що та, про кого казав Ґвоши, справді вона?

Мо Сі та Мужон Чуї обмінялися поглядами.

Якщо Юе Ченьцін зміг так легко згадати цю жінку... знайти її точно не було б проблемою. Цілком ймовірно, що Лі Цінцянь уже дізнався від інших, хто вона, але чому він не пішов її схопити?

Мо Сі запитав:

- За кого вона вийшла заміж?

- ... - Юе Ченьцін постукав себе по лобі. - Та ну... Я ж уже говорив, я думав, ви двоє вже зрозуміли, чия вона кохана! Четвертий дядько, Сіхе-Дзюнь, ви двоє що, ніколи не читали книгу «Рейтинг краси Чонхва»?

Мо Сі:

- ...

Юе Ченьцін безпорадно запитав:

- А книгу «Рейтинг найбагатших людей Чонхва»?

Мо Сі нетерпляче запитав:

- За кого вона вийшла заміж?

- За майстра цілителя Дзяна, Дзян Фулі! - Юе Ченцін майже онімів. – Вона дружина найбагатшої людини Чонхва, хіба ви не знали???

Вираз очей Мо Сі змінився, він подумав, що в такому разі немає нічого дивного.

Два місця в Чонхва, до яких найважче потрапити: майстерня зброї Мужона Чуї та кабінет цілителя Дзяна.

Мо Сі мало що знав про «пані Су», але він чув про «пані Дзян». Кажуть, що ця жінка була неймовірно делікатною і цілий рік проводила на самоті у медичному кабінеті в маєтку Дзян, піклуючись про своє здоров’я і абсолютно не звертаючи уваги на зовнішні події.

Раніше Лі Цінцянь ще був обережним і боявся діяти проти сім’ї Дзян; але тепер, коли він злився з тілом меча, лишилася лише його насильницька демонічна воля. Він точно піде до їх резиденції.

Подумавши про це, Мо Сі підвівся. Дивлячись на Ґу Мана, який все ще спав серед бамбукових воїнів, він сказав:

- Я збираюся відвідати резиденцію Дзян. Пане Мужон, мені доведеться трохи потурбувати Вас, попросити подбати про...

Він не закінчив говорити. Раптом почувся гучний вибух, всі троє підняли голови й побачили, що східний ринок Чонхва охоплений сильним полум’ям, від якого в небо піднімався величезний стовп диму.

Юе Ченьцін злякався:

- Що... що сталося?!

- Давай подивимось, - сказав Мо Сі.

Юе Ченьцін поспішно кивнув, слідуючи за Мо Сі, але повернувся й побачив, що Мужон Чуї не поворухнувся. Він усе ще сидів за кам’яним столом, тільки викликав бамбукового воїна, щоб дати інструкції. Юе Ченьцін завагався:

- Четвертий дядько, не йдете?

Мужон Чуї провів поглядом по Ґу Ману, безвиразно сказавши:

- Ти не чув, що Сіхе-Дзюнь просив мене подбати про Ґу Мана? Я не можу піти.

Юе Ченьцін на мить задумався, кивнув і більше нічого не питав. Щойно вони вийшли з маєтку Юе, Мо Сі та Юе Ченьцін одразу ж зіткнулися з натовпом тікаючих в паніці простолюдинів, жінок і дітей, людей похилого віку; імперські охоронці та заклиначі стояли вздовж узбіччя дороги і скеровували їх:

- Ідіть до Відомства безпеки! Йдіть усі до Відомства безпеки!

Вогонь на східній стороні вирував усе гучніше й гучніше, освітлюючи широку смугу неба. Імператорські гвардійці літали на мечах, схожі на спалахи падаючих зірок на тлі ночі, і витягували простолюдинів із моря полум’я.

Хоч вони і були ще досить далеко, але вже могли чути звуки скиглення та крики заклиначів:

- Захопіть його!

- Приведіть підкріплення! Схопіть цього демона!

Зрозуміло, що «цим демоном» був демон меча Лі Цінцянь.

Юе Ченьцін був шокований:

- Чому Лі Цінцянь пішов не до маєтку Дзян, а в інше місце?

Мо Сі подумав, що, Лі Цінцянь уже міг побувати в маєтку, але не побачити там людини, яку шукав. Він сказав:

- Спершу ходімо до східного ринку.

Вони кинулися на східний ринок Чонхва і виявили, що ситуація навіть гірша, ніж вони уявляли; весь вуличний ринок палав демонічним вогнем, схоже на півонії багряне полум’я було здатне закрити небо й затулити сонце, високо в повітря здіймалися хмари густого диму. З цього моря вогню час від часу виринали заклиначі на мечах, що виносили важко поранених простолюдинів.

- Пожежа шириться! Треба зосередитись на її гасінні!

- Якщо так продовжиться, боюся, що протипожежний бар’єр не витримає…

У натовпі панував хаос. Розміщені в столиці Імперії війська поспішили сюди на допомогу, були тут також і солдати Північної прикордонної армії; чоловіки, які спочатку належали до Армії виродків, радісно кричали «Генерал Мо!» щойно побачили Мо Сі.

Були й такі, що тихо говорили:

- Він тут, він тут, вітчим тут.

Хоча минуло стільки років, солдати Армії виродків все ще любили називати Мо Сі «вітчимом» між собою, але слово, яке спочатку було образою, зараз стало чимось на кшталт ласкавого прізвиська.

«Вітчим» був одягнений у чорне, що виблискувало золотом. На своїх довгих ногах він наближався до скупчення диму.

Сягаюче неба полум’я східного ринку віддзеркалювалось в його очах.

- Вітчи... ой, генерале Мо, тут злий дух...

Мо Сі похитав головою й сказав:

- Зосередьтеся на собі та рятуйте людей. Я подбаю про решту.

Натовп був трохи наляканий, не знаючи, що збирається зробити їхній «вітчим». Мо Сі був заклиначем стихії вогню, чи міг він загасити полум’я?

Вони вже були у відчаї, коли раптом почули низький крик Мо Сі:

- Туньтянь, явись!

Наче крик кита долинув із безодні океану, свист прорізав небо, на долоні Мо Сі з’явився глянцевий білий жезл. Вершина — гармонічне сплетення золота зі сріблом, інкрустованого сліпучим дорогоцінним духовним каменем кита, що переливався чудовим блакитним світлом.

Юе Ченьцін був шокований – це справжня форма зброї Туньтянь?!

Туньтянь був найпотужнішою священною зброєю Мо Сі, і достатньо було однієї команди, щоб вивільнити приголомшливу силу.

Оскільки Туньтянь був дуже потужним, Мо Сі зазвичай використовував лише бар’єр для захисту, рідко викликаючи Туньтянь як жезл. Пояснення дуже просте: для захисту була потрібна лише духовна форма гігантського кита, але коли викликали скіпетр - це було для заклинательства.

Тонкі, холодні пальці Мо Сі стисли Туньтянь, спрямовуючи його на вируюче полум’я:

- «Квітучий дощ».

Деякі заклиначі були шоковані:

- Щ-що... в біса...

Неважливо, був це рідний батько чи вітчим - батько був батьком, чи міг би заклинач вогню справді загасити вогонь?

Було видно, як з кінчика скіпетра виходить промінь синього світла і піднімається прямо в небо. В одну мить це світло перетворилося на величезного кита; змахнувши плавниками й роззявивши рота, він попрямував у вогонь!

За долю секунди піднявся дикий вітер, розкидаючи пісок і рухаючи каміння. Багато заклиначів не змогли витримати цей імпульс духовної енергії; один за одним вони впали на коліна з виразом болю на обличчях.

Навіть Юе Ченьцін закашлявся і примружив очі, повністю дезорієнтований.

Гігантський блакитний кит врізався в драконоподібне море полум’я, нестримно запускаючи струмені піни та хвилі. Припливи та полум’я поширилися на тисячі лі, глибока ніч миттєво перетворилась на день! Пройшла злива, яка мометально намочила всю столицю Чонхва.

Під проливним дощем обличчя Мо Сі було бліде, як дорогоцінний нефрит. В очах відображалася гра блакитного світла та червоного полум’я, його чорний одяг мерехтів.

Минула лише секунда, але вогонь уже поступився хвилі, вогняні язики, немов тисячі коней і солдатів, відступали переможеними. За мить море вогню перетворилося на димлячий ринок. І ті заклиначі, яким пощастило побачити цю сцену на власні очі, були настільки вражені, що не могли промовити й слова. У кожного в серці, що прискорено билося, вирували різні емоції.

Заклиначі подумали: «О ні, жінки Чонхва ще більше втратять розум від цього чоловіка».

Заклинательки подумали: «Аааааааа~!!!»

Заклиначі Армії Виродків подумали: «Наш вітчим такий жорстокий, такий страшний, коли злий!»

Серед руїн, у розбурханих хвилях диму, повільно обернулася людина.

Джерелом полум’я справді був Лі Цінцянь.

На той час демонічна ці вже розлилася по його обличчю. Його очі були червоні, наче по ним повзали тисячі червоних павуків, а обличчя було більш спотвореним і демонічним, ніж раніше.

Мо Сі більше не міг розпізнати в ньому жодної тіні Лі-дзонши, майстра «Меча, що Розділяє Воду».

Демони-мечі зазвичай асимілювалися зі своїми власниками, і Лі Цінцянь був повністю придушений Ґвоши Королівства Ляо.

Лі Цінцянь помітив Мо Сі, вишкірив зуби й закричав:

- Мо Сі! Один раз ти захистив Чонхва, але чи зможеш ти захищати його завжди? Чи можеш ти вічно не спати, постійно захищаючи це місто?! Віддай ту суку на прізвище Су! Інакше я не дам Чонхва спокою!

Юе Ченьцін крикнув:

- А, схоже, Ви не можете атакувати резиденцію Дзян! Отже, Ви тут, щоб погратися з життям невинних людей! Ви дуже безсоромний!

Лі Цінцянь опустив голову, щоб засміятися:

- Хіба це я безсоромний? Хіба безсоромна не ця повія, ця Су? Згубна красуня, через яку стільки жінок було поховано в горах; тепер поводиться як боягузлива черепаха та дозволяє місту бути сповненим полум’я, а сама все ще ховається в маєтку Дзян, не бажаючи показувати своє обличчя! Ха-ха-ха.....Хон Шао....Хон Шао.....через цю людину вона померла ні за що! Курва... Боягузка..!

Серед присутніх заклиначів були і цілителі з резиденції Дзян, які почувши його слова не могли не розсердитися:

- Маячня! Наша пані вдосконалюється усамітнено, не знаючи зовнішніх речей. Вона не така людина, як ти описуєш! Витри свій брудний рот!

- Хіба не така? То що ж вона за людина? - Лі Цінцянь шалено розсміявся. - Я впевнений, що хочу це побачити! Яка нищівна краса! Варта того, щоб Ґвоши був закоханий до сьогодні!

Цілителі сердито відповіли:

- Ти в жодному разі не можеш з’явитися перед пані!

- Пані... ха-ха... яка там пані!? Вона просто повія! - Лі Цінцянь був наче божевільна змія, з чиїх гострих зубів капає смертельна отрута. - Я наполягаю на тому, щоб побачити зовнішність цієї жінки, я наполягаю на тому, щоб знищити її красу, кинути її перед Ґвоши Королівства Ляо...

Коли він заговорив про Ґвоши, спотворені риси його обличчя були чіткішими за вогонь:

- Цей звір… ха-ха-ха, на очах у цього закоханого ідіота я розірву тебе на шматки, розірву твою красу на шматки!!!

Він убив мою Хон Шао, тому я зроблю так, щоб людину, яку він любить, спіткала доля, гірша за смерть!

Це завивання пройшло крізь хмари, емоція вирувала, здавалося, він от-от вибухне...

Мо Сі попередив оточуючих:

- Будьте обережні.

Тіло Лі Цінцяня випромінювало чорну ці, що огортала його великими спіралями. Готуючись до ще одного спалаху божевілля, Мо Сі зробив крок вперед, Туньтянь сяяв в його руці. Інші підготували свої великі луки, готові стріляти!

Але раптом з кінця вулиці долинуло легке, як дим, зітхання:

- Достатньо.

Це був надзвичайно приємний голос. Навіть якщо не бачити зовнішність, можна зрозуміти, що говорила незрівнянна красуня.

Всі в шоці озирнулися і розступилися, утворивши доріжку. В її кінці стояла постать, огорнута білосніжним шовком, з блідою вуаллю, що прикривала її обличчя. Під слабким дощиком вона тримала чорну бамбукову парасольку з промасленого паперу. Вона зробила крок уперед, наче божество, що випливає з води.

Зіниці Лі Цінцяня різко звузилися.

Люди з маєтку Дзян були шоковані:

- Пані? Чому Ви прийшли?

- Пані, це небезпечно! Якщо у Вас виникнуть проблеми – як ми це пояснимо коли Майстер повернеться?

Пані Дзян сказала:

- Якби не голосове повідомлення з маєтку Юе, я б навіть не знала про таку серйозну подію. Як довго ви планували приховувати це від мене?

Промовляючи це вона неквапливими кроками йшла до демона меча Лі Цінцяня.

Юе Ченьцін тихо здивувався:

- З маєтку Юе...?

А, мабуть, повідомлення від четвертого дядька.

У цей момент в його серці зародилося незрозуміле почуття.

Усі казали, що його четвертий дядько був холоднокровним і беземоційним, нездатним відрізнити добре від поганого, і звертав увагу лише на результати. Він знав, що ці слова не пусті; Четвертий дядько закликав пані Дзян вийти, ймовірно, бажаючи, щоб вона з’явилася і зупинила божевілля Лі Цінцяня.

Хоча це була найефективніша тактика, вона, безсумнівно, штовхала пані Дзян у полум’яну яму.

«Майстер Невіглас ніколи не думає про ціну для досягнення своєї мети; йому було б байдуже, навіть якби це було життя члена його родини».

Це було судження Чонхва щодо Мужона Чуї.

Юе Ченьцін не хотів це чути, глибоко в душі він вважав, що його четвертий дядько був людиною, яка завжди глибоко мислила й усе робила з розумом.

Але така холодна, чітка оцінка насправді була жорстокою.

Пані Дзян зупинилася перед Лі Цінцянем, спокійно дивлячись на нього.

- Ти... – відблиск світла тремтів у зіницях Лі Цінцяня. - Ти Су Южов?!

- Так, це я, - сказала пані Дзян. - Ви спеціально шукали мене, щоб помститися за Ґвоши Королівства Ляо. Це правда?

Лі Цінцянь скрипнув зубами:

- Так! Я повинен побачити... як ти виглядаєш... ти, через яку всіх тих дівчат на Гори Дівочого Плачу поховали заживо!

Усі вірили, що пані Дзян відмовиться, але вона якусь мить подумала і несподівано сказала:

- Оскільки Ви хочете подивитися на моє обличчя, я дозволю Вам це зробити. Просто...

- Просто що?

Пані Дзян сказала:

- Є дещо, що я хочу розповісти Вам і тільки Вам. Це можна розказати лише Вам. Я не хочу, щоб хтось інший слухав. Це ніяк їх не стосується.

Лі Цінцянь закотив очі, дивлячись на неї згори вниз, наче бажаючи побачити, чи використовує вона якусь духовну зброю. Зрештою він стиснув щелепи:

- Я не боюся твоєї пастки. Якщо ти спробуєш мене обдурити, я вирву твоє серце, розірву його навпіл і з’їм…

- Крім цієї парасольки, я нічого з собою не брала, - сказала пані Дзян. - Але після того, як Ви почуєте це, я боюся, що Ваш розум розвалиться, бо буде не в змозі це витримати. Добре подумайте, хочете Ви це почути чи ні.

Лі Цінцянь трохи завагався, але зрештою голосно розреготався:

- Не треба мене дражнити! Просто говори!

Пані Дзян сказала:

- Тоді нахиліть своє вухо.

А потім натовп спостерігав, як Лі Цінцянь кивнув, а пані Дзян потягнулася вперед. Її губи під вуаллю злегка ворушились, вимовляючи кілька речень. Вираз божевілля та злоби Лі Цінцяня раптом завмер.

У той момент, коли пані Дзян знову стала рівно, спокійно спостерігаючи за ним, прохолодне світло в його очах і повний шок на його обличчі змусили глядачів відчути благоговіння.

- Що вона йому сказала? – прошепотів хтось.

- Я не знаю...

Лі Цінцянь подивився на пані Дзян так, наче бачив привида. Через якийсь час він, зблідлий, зробив крок назад:

- Ні... цього не може бути... як це могло бути?

Мадам Дзян сказала:

- Я не сказала жодного слова брехні.

Лі Цінцянь замислився, раптом знову завив, ніби йому вирвали серце:

- Ти брешеш!! Курва!! Ти брешеш!!! Твій рот повний брехні!!!! Ти... ти...

- Хіба Ви не хотіли побачити моє обличчя? Щойно Ви його побачите, то зрозумієте, правду я кажу чи ні.

Пані Дзян стала перед Лі Цінцянем. З цього ракурсу, окрім самого Лі Цінцяня, ніхто не міг розгледіти її обличчя. Вона підняла білу, гнучку руку й легенько смикнула вуаль, що прикривала її обличчя...

Не було чути жодного звуку.

Було так тихо, ніби вони опинилися на дні моря.

З нізвідки пролунав звук, схожий на струну цінь, яку потягли, щоб обірвати...

- Ти, ти справді...

- Тепер Ви вірите мені, - сказала пані Дзян. - Те, у що Ви вірили з самого початку, не було правдою.

Лі Цінцянь раптом зробив два кроки назад, схиливши голову, щоб розсміятися трохи божевільним сміхом:

- Ха-ха-ха... смішно! Я справді смішний! Весь час... я вірив... я справді вірив...

Розчарування та гнів атакували його, бажання його серця повністю розбилося. Під цими емоціями Лі Цінцянь раптом опустив голову, щоб виплюнути велику кількість чорної крові. Кров застрягла між його зубами, він упав і сів на підлогу. Наче весь він був роздертий; плачучи і сміючись, він показував на мадам Дзян, його груди сильно здіймалися, а очі були такими червоними, що лякали.

- Виявляється... насправді все було так!! Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха!!!!!!

- ...

- Тепер я знаю... Насправді Ґвоши був...через те, що...

Лі Цінцянь не закінчив, його зіниці звужувалися, а з губ текла чорна кров. Раптом, відкинувши голову назад, щоб засміятися, він жорстко вигукнув:

- Смішно! Справді смішно!!! Ха-ха-ха-ха! Справді смішно... Я так довго ненавидів це, і все даремно!! Все неправильно!!!

Демон-меч став навколішки, обличчям до неба і від болю видав серію переривчастих криків: спочатку сумних, потім змучених... наприкінці він упав на землю, його тіло спазмувалося від темної ці!

Лі Цінцянь рукою закрився від неба, захлинаючись від ридань, він бурмотів:

- Все не так...

Він звільнився від одержимості. Він ліг на землю, його божевільний сміх завмер. Почувся брязкіт, схожий на крики вмираючої ворони, який повільно тихішав і ставав хрипким. Зрештою, Лі Цінцянь згорнувся калачиком на землі, як якийсь артист після жалюгідного виступу.

Ніхто не міг уявити, що демон-меч, сповнений наміру вбивства, лише побачивши обличчя пані Дзян, втратить свою одержимість і перетвориться на калюжу смердючої крові...

Лі Цінцянь розвіявся саме так.

- Як... як Ви це зробили...

- Зрештою, що саме...

Люди в натовпі загомоніли.

Усі були здивовані та вражені і дивилися на мадам Дзян так, ніби щосили намагалися проникнути за завісу і дізнатися її таємниці.

Що це за історія, яку червоні губи цієї жінки прошепотіли на вухо Лі Цінцяня? Всього парою речень вона перемогла цього солдата з іншого світу, і він легко розстався з життям.

Що саме сказала пані Дзян цьому демону меча?!?

Під цими приголомшеними поглядами пані Дзян була спокійна, наче нічого не сталося. Дивлячись на тіло демона, що розвіюється, вона опустила вуаль на своєму бамбуковому капелюсі й повільно повернулася...

- Пані...

Пані Дзян сказала:

- Він більше не має образи і більше ніколи не зможе прийняти людську форму. Сьогодні я всіх засмутила; у серці, сповненому сорому, я відчуваю велику провину, - вона схилила голову, вклоняючись заклиначам, що зібралися. - Щодо збитків східного ринку - почекайте, поки мій чоловік повернеться, я йому докладно розповім і загладжу провину... Перепрошую.

Вона замовкла, кинувши погляд на слуг свого маєтку, сказавши:

- Всі ви, ходімо зі мною додому.

- ...

- Ходімо, більше нічого не буде.

- Але пані...

- Ходімо.

Її гнучка постать рушила вперед, красива й витончена, і зникла під зачарованими і здивованими поглядами натовпу.

На розмоклому та зруйнованому східному ринку хтось дивився в слід мадам Дзян, а хтось плакав над своїми спаленими та зруйнованими будинками. Були також ті, хто зачаровано дивився на калюжу крові, на яку перетворився Лі Цінцянь.

Юе Ченьцін пробурмотів:

- Наскільки гарне її обличчя? Чому одержимість Лі Цінцяня зникла, щойно він його побачив? Невже пані Дзян справді набагато гарніша за Хон Шао?

Мо Сі не говорив, насупивши тонкі брови і дивлячись на кров на землі.

Він знав, що ця ситуація не така проста. Пані Дзян змогла миттєво позбутися його одержимості точно не завдяки своїй «красі». Певно була якась інша причина.

Інакше він би не повторював, що «даремно ненавидів». Чому він ненавидів неправильно?

Юе Ченьцін побачив, що вираз його обличчя не такий, якого він очікував, і спитався:

- Сіхе-Дзюню...

Мо Сі похитав головою:

- У кожного є свої секрети. Якщо вам не потрібно, немає причин їх шукати.

- Авжеж....

- Повертайся до маєтку Юе. Я доповім Його Величності.

Юе Ченьцін погодився.

Дорогою він краєм ока щось помітив. Його кроки раптом зупинились.

Він пройшов перед невеликим будинком на східному ринку, що стояв навпроти пожежі – це було бідне і скромне житло. З першого погляду було видно, що це не помешкання заможної родини, але на вікнах був приліплений золотий духовний талісман...

Це був Талісман Незнищенності родини Юе.

Якщо придивитися, то такий талісман був не тільки на цьому будинку, але й на багатьох будинках навколо нього.

Можливо, лише завдяки захисту талісмана, ці будинки хоч і були на межі руйнування через пожежу, та вони, принаймні, не були повністю знищені, а їх мешканці врятувалися.

Але....

Юе Ченьцін підняв два пальці, витягнув виснажений духовний талісман і трохи нахмурився.

Так дивно. Талісман Незнищенності був найдорожчим оберегом його сім’ї. Коли в місті орудував «ґвалтівник», усі хотіли його купити, але не всі могли собі це дозволити. Його дядькові довелося відганяти деяких проблемних заклиначів, а його Четвертий дядько взагалі про таке не думав.

Ці талісмани... хто їх роздав?

Обмірковуючи це питання в своїй голові знову і знову, Юе Ченьцін подумав про одну людину.

Біла фігура, схожа на корінь лотоса, прикована хворобою до дерев’яного інвалідного візка з відрізом м’якої тканини на колінах.

...Дзян Єсюе.

Так, Дзян Єсюе, надто чутливий старий, інвалід, який навіть про себе не міг подбати, але мав м’яке серце. Талісмани Незнищенності у тих бідняків – мабуть, це він зробив їх і подарував їм.

Ця думка трохи збентежила Юе Ченьціна. З одного боку, він відчував, що відчужена манера поведінки його четвертого дядька й батька по відношенню до Дзян Єсюе були дещо жорстокими. З іншого боку, з юності він чув сотні глузливих реплік на адресу Дзян Єсюе. Цей Дзян Єсюе не мав навичок, він лише знав, як продати таємниці родини Юе, егоїстично обманюючи серця інших і заробляючи для себе популярність.

Але якби не добре серце Дзян Єсюе, який дав цим людям Талісмани Незнищенності, то наскільки більше було б жертв у сьогоднішній катастрофі на східному ринку...

Через ці суперечності Юе Ченьцін якийсь час не мав уявлення, що думати. Шум, який його оточував, заважав його думкам, ще більше заплутуючи їх.

Цього разу він смутно замислився, стосовно четвертого дядька і Дзян Єсюе: чи може бути, щ
о це четвертий дядько помиляється...

 

 

Авторці є що сказати:

Завтра вони почнуть жити разом!!!!

Щодо цього Ґвоши, не поспішайте, виступ Лі Цінцяня був просто вступом до виступу Ґвоши, у майбутньому він з’являтиметься не один раз і все буде чітко пояснено!! Цілую!! Надсилаю сердечка!!

Сьогодні я почала нову роботу, таку виснажливу! Сьогодні я буду спати добре! Вставайте рано, щоб підготуватися до завтрашнього спільного життя!