Давня ненависть

У мить ока промайнули ті два роки, протягом яких Північна прикордонна армія охороняла кордон.

Стотисячна армія розбила на ніч табір на березі річки: ще один день подорожі – і вони зможуть нарешті зі славою повернутися додому. Солдати готували собі їжу, годували коней і прали одяг. Вода великої річки виблискувала в сяйві призахідного сонця, освітлюючи духовних звірів, що лежали на березі, та людей, що купалися на мілководді.

- Агов, потри-но мені спину! Завтра ми будемо вдома, а я виглядаю, як мавпа в багнюці - моя мати лаятиме мене до смерті.

- Ґе, допоможи мені з голінням, я не вмію цього робити сам.

Чоловіки біля мілкої затоки щиро сміялися, жартували між собою, допомагали один одному приводити себе в порядок, а їх очі сяяли нестримним щастям.

Голка й нитка в турботливій маминій руці, омріяна людина з весняних снів* - ці мандрівні сини повертаються додому. Вони виконуватимуть належні їм обов’язки, будь то вшанування батьків чи одруження – кожного з них очікувало щось, на що він чекав і про що мріяв.

 

*З поеми часів династії Тан «Пісня сина-мандрівника» Мен Дзяо та «Чотири сини Лонсі ІІ» Чень Тао

 

З усієї армії, мабуть, тільки Мо Сі не було чого очікувати. Його батьки померли, він не мав ні дружин, ні наложниць. Вся імперська столиця Чонхва чекала на його повернення, але в усьому місті яскравих вогнів не було жодної свічки, запаленої власне для нього.

Він поводився як завжди відсторонено, губи стиснуті під точеним носом. Хоч полум’я битв попередніх кількох років уже згасло, та його обвуглені рештки досі можна було побачити в очах Мо Сі. Через це він виглядав ще більш безжальним і гнітючим, ніби щойно вийшов зі сніжної ночі. Наче його тіло стягували не військовий пояс і армійське взуття, а правила і дисципліна.

- Сіхе-Дзюню, завтра ми повернемося до міста і Ви зможете знову зустрітися з принцесою Мендзе, - Юе Ченьцін щойно закінчив з купанням і повертався з берега річки. Помітивши Мо Сі, він засяяв. – Як кажуть, відстань робить серця...

- Якщо ти хочеш, щоб я штовхнув тебе назад у річку, то можеш продовжити.

Юе Ченьцін негайно замовк і шанобливо вклонився Мо Сі.

- ....Генерале Мо, у мене відчуття, що в цьому житті Ви, ймовірно, досягнете Просвітлення.

Мо Сі проігнорував його і став біля річки, дивлячись на холодні чорні гори вдалині. Одразу за цими піками розташовувалась столиця Чонхва, яку він не бачив вже дуже давно.

Після років битв і двох років у гарнізоні він не бував вдома тисячі днів і ночей і справді не знав, як поживала принцеса Мендзе.

Що стосується Ґу Мана...

Очі Мо Сі потьмяніли.

Два роки тому країна Ляо відправила Ґу Мана назад до столиці Чонхва як дарунок до мирної пропозиції, і коли він прибув, це спричинило ґвалт…

- Ха-ха-ха, коли міські ворота відчинилися, процесія увійшла і ми побачили, як виглядає той сумнозвісний генерал Ґу, всі були вражені.

- Це дійсно було щось! Я ніколи не забуду цю картину!

Мо Сі поняття не мав, що то була за «картина». Єдине, що він зрозумів - здавалося, щось не так було із зовнішністю Ґу Мана.

Але що означає «щось не так»?

У нього не було руки чи ноги? Його очі осліпли чи він став німим?

Він гадки не мав.

З його нинішнім статусом йому було недоречно розпитувати про такі речі. Він фрагментарно чув про це в розмовах людей там, де вони зупинялися, але зазвичай він був надзвичайно відсторонений і всі заклиначі настільки поважали його, що щойно він з’являвся, балачки негайно стихали і усі тільки ввічливо вітали його:

- Генерале Мо.

Мо Сі не було що сказати, тому він лише кивав, стояв на місці ще якусь мить, а потім тихо й холодно йшов. Коли ж повертався до свого намету, то довго слухав звуки вітру, що свистів зовні, тупо дивлячись на те, як колихаються від того вітру стіни намету, не в змозі заснути.

Насправді Юе Ченьцін кілька разів щось бурмотів про це в його присутності, але балачки цього хлопця не варто сприймати серйозно: якби він згадував про щось десять разів, то кожен наступний з десяти це була б інша історія. Мо Сі ж був стриманою людиною і ніколи не виявляв ініціативи, щоб розпитати конкретно, тому до цього дня він не мав жодного уявлення про ситуацію Ґу Мана.

Усе, що він знав - Ґу Ман досі був живий.

Цього було достатньо.

Усі говорили, що Мо Сі та Ґу Ман були заклятими ворогами. В Чонхва була поширена така думка: якщо зраднику Ґу Ману одного дня судилося зустріти свій кінець, найкращим для нього був би меч до шиї, бо це означало б швидку смерть. На другому місці – бути схопленим і повернутим до Чонхва: так, принаймні, він теж просто зустріне свою смерть. Найгіршим для нього варіантом було б потрапити до рук Мо Сі – це був би кінець, який важко навіть уявити.

Поговорювали, що Мо Сі підготував триста шістдесят п’ять способів тортур з тим, щоб кожен день піддавати Ґу Мана новому виду катування протягом цілого року, аби влаштувати йому життя гірше смерті.

Юе Ченьцін з посмішкою розповів про ці чутки самому Сіхе-Дзюню, щоб посміятися. Але несподівано Мо Сі не знайшов в цьому ані краплі смішного. Натомість він заплющив на мить очі і з насмішкою промовив:

- Думаєш, я б так з ним обходився?

- Ем, це був просто жарт...

Але Мо Сі повністю проігнорував пояснення Юе Ченьціна. Його зачепили за хворе місце. В наметі, де не було сторонніх, в своєму божевіллі і одержимості він заревів:

- Не будь дурним! Це він обрав такий кінець, а зараз він каже, що я змусив його до цього, що спитаю це з нього, що влаштую йому життя гірше смерті.

Очі Мої Сі спалахнули червоним, коли він виплюнув:

- Кого з нас змусили страждати від життя, гіршого за смерть – хіба він не знає?

Юе Ченьціну забрало мову і він заприсягнувся ніколи більше про це не говорити. Здавалося, що він мав рацію. Сіхе-Дзюнь був зраджений своїм найкращим другом, тож хоч зовні він досі виглядав холодним і зібраним, всередині він був на межі. Ще один крок – і він втратить розум.

Це правда, що Мо Сі зневажав Ґу Мана, настільки, що хотів особисто розітнути йому грудну клітину і побачити на власні очі, чи була його кров холодною, а серце чорним... Він справді не міг би сказати, чи відчував він щось іще, окрім глибокої ненависті.

Він знав Ґу Мана половину свого життя. За цей час дуже багато всього сталося.

Колись Ґу Ман був рабом. Він не був жорстоким по натурі, але був дуже зосереджений на тому, щоб зробити щось грандіозне, і сліпо відданим братерським вузам.

На жаль, правління в Дев’яти Провінціях* надусе цінувало кровну лінію, благородне походження. Хоча попередній Імператор мав слабкість до його талантів і зробив виняток, призначивши його на посаду генерала, після його смерті погляд нового Імператора на цього Ґу Мана з низьким походженням не був доброзичливим.

 

*Назва стародавнього Китаю

 

Він заздрив йому, сумнівався в ньому і позбавив його влади.

Він навіть перетнув межу, чого Ґу Ман не зміг винести.

Мо Сі на власні очі спостерігав, як Ґу Ман падає в прірву.

Він намагався втішити Ґу Мана як близького друга і сперечався з ним як із товаришем. У той час вони обидва були призначені до Військового Відомства, а Ґу Ман занепав духом та регулярно не з’являвся на роботі.

Коли Мо Сі знайшов його, той був у борделі, слухав музику та пив вино, поклавши голову на м’які ноги танцівниці. Побачивши, що увійшов Мо Сі, він заплющив свої сп’янілі очі й посміхнувся.

- Сіхе-Дзюнь, ти прийшов.

Мо Сі майже кипів, він грюкнув дверима і великими кроками ввійшов до кімнати. На подив усіх присутніх він ляснув Ґу Мана по обличчю і сказав:

- Ти, в біса, хочеш отак гнити решту свого життя?

Ґу Ман п’яно посміхнувся, обійняв руками його за шию і інтимно промовив:

- Так, молодий пане Мо. Не хочеш гнити разом зі мною?

- Йди до біса!

Ґу Ман розреготався.

- Це не має значення. Зрештою, ти знать, а я раб. Я знаю, ти вважаєш мене брудним. Я також знаю, що як би важко не билося моє військо, скільки б ми не пролили крові і скільки б не втратили життів, в очах нинішнього Імператора ми не маємо значення. Це наша провина, що ми не гідні практикувати вдосконалення, але ми посміли спробувати, незважаючи на наше невисоке походження.

Після цього Ґу Мана відправили зі столиці з дорученням, але він вже не повернувся звітувати.

Люди думали, що він загинув через якийсь нещасний випадок, багато його шанувальниць тоді сумували та проливали сльози за ним.

Але одного разу з передової доповіли, що бачили силует Ґу Мана посеред бойового формування країни Ляо.

Ґу Ман дезертирував.

Скандальна новина подібно лісовій пожежі поширилась по всьому Чонхва, запаливши полум’я люті в усіх - лиш серце Мо Сі, здавалося, замерзло.

Він не повірив.

Він не міг у це повірити. Поки не побачив це на власні очі, на туманних водах озера Донтін, де військові кораблі та водяні демони вступили в бій. Тактика, яку застосовувала Країна Ляо, була настільки знайомою, що розбила його самовладання на друзки.

Він бачив такий жахливий безстрашний стиль ведення бою раніше незліченну кількість разів – одного разу як Ґу Ман розробив його на піщаному столі і протягом кожної із славетних битв Армії Виродків.

Мо Сі сказав головнокомандувачу, що їм необхідно викликати майстрів бар’єру і перейти в оборону, що вони мають негайно відступити та припинити бій, бо інакше до кінця дня весь авангард буде похований на дні озера.

- Я знаю, як він б’ється.

Але командувач відмовився слухати:

- Чого вартий той Ґу Ман? Думаєте, народжений рабом нахаба зможе перемогти такого чистокровного нащадка богів як я?

Цей сивий білобородий вельможа був сповнений пихи і не думав, що Ґу Ман вартий хвилювання.

Так запалало полум’я бою і кінця йому було не видно.

Імператорська армія, що під керівництвом Ґу Мана пройшла неушкодженою через сотні битв, зазнала своєї першої повної і цілковитої поразки від військових кораблів Ляо. Керовані духовною енергією човни гучно вибухали один за одним, а з озера виринали водні демони і розривали заклиначів. Вогонь сягав до неба, вода була забарвлена кров’ю.

У розпачі нищівної поразки Мо Сі, маючи при собі один лиш меч, рушив до головного корабля країни Ляо.

Навколо палало пекло, здіймався нескінченний чорний дим. Країна Ляо була країною, де практикувалося демонічне вдосконалення і закляття їхніх заклиначів були лютими та жорстокими. Сотні з них обернулися до Мо Сі, випромінюючи бажання вбити…

- Заждіть.

Пролунав знайомий голос і з темної каюти вийшла фігура.

Вони зустрілися знову.

Його шкіра набула темнішого відтінку, його тіло стало міцнішим, ніж раніше, але очі залишилися незмінними - такі ж яскраві та чорні, вони ніби могли бачити крізь усі хитрощі світу. Верхня частина його тіла була оголена, міцна та струнка талія обмотана кількома шарами бинтів, на плечі накинутий чорний плащ, а на чолі пов’язана закривавлена стрічка — він зірвав її з мертвого солдата армії Чонхва.

Ґу Ман недбало притулився до борту корабля, примружив очі й подивився на Мо Сі, а потім захихотів:

- Давно не бачились, Сіхе-Дзюню.

Вітер здіймав запах крові.

Військові звіти розвідників та стиль ведення битви на озері Донтін вказували на те, що новим генералом країни Ляо був ніхто інший як колишній Вівтарний звір Чонхва. Мо Сі нічого не говорив, але досі відмовлявся в це вірити.

Він був впевнений, що Ґу Ман не міг так жахливо вчинити. Незважаючи на все, що сталося, Ляо була злою, глибоко жорстокою країною, що визнавала тільки війну. Ґу Ман міг залишити Чонхва, але, хай там що, він би ніколи не перейшов до країни Ляо. Мо Сі вважав, що людина не може так змінитись, тож він відмовлявся вірити у щось до того, як побачить його на власні очі. Але зараз....

Він заплющив очі, ковтнув слину і після тривалого мовчання спромігся лише на два слова:

- Ґу Ман...

- Гм?

Низький голос Мо Сі був на межі того, щоб затремтіти:

- ...Тож ти дійсно впав так низько.

Ґу Ман засміявся у світлі палаючих вогнів, пасма чорного волосся, що обрамляли його обличчя, хвилювалися на вітрі. Він показово розвів руками:

- А що в цьому поганого?

- ....

- Я думаю, це прекрасно. В країні Ляо цінують талант. Навіть якщо їхнє вдосконалення в демонічних мистецтвах є неправедним, але з людьми там обходяться справедливо.

Говорячи це, Ґу Ман вказав на оздоблену золотом синю стрічку на своєму лобі.

- Ця стрічка чистокровних дворян - незалежно від того, скільки свого життя я присвятив би вашій країні, чи скільки дивовижних досягнень було б на моєму рахунку - я ніколи не зможу її отримати, і все через моє походження... – Ґу Ман посміхнувся. – Але в Ляо не так.

- Це стрічка, яка належить лише нащадкам героїчних предків, які пожертвували собою, - прогарчав Мо Сі, - зніми її!

Ґу Ман з цікавістю торкнувся вкритої кривавими плямами шовкової стрічки й усміхнувся:

- Правда? Це носив досить молодий заклинач. Я відрізав йому голову і побачив цю гарної роботи стрічку; подумав, що буде марнотратством залишити її на голові мерця, тому взяв її побавитись. Що? Ти теж хочеш? - Його губи викривилися в жорстокій посмішці. – У тебе має бути власна, чому ти хочеш забрати мою?

Мо Сі розпалився від гніву:

- ЗНІМИ ЇЇ!

- Сіхе-Дзюню, - голос Ґу Мана був вкрай солодким, але тон, яким він говорив, випромінював небезпеку. - Ти увійшов у лігво ворога зовсім один, то де твої манери? Невже ти справді думаєш, що я буду сентиментальним через наше минуле і не наважуся вбити тебе?

Він витягнув темний духовний клинок, оповитий чорною енергією.

- Озеро Донтін сьогодні поховало у своїх водах майже весь авангард армії вашої вельмишановної країни. Мо Сі, навіть якщо ти сильний, зрештою, ти просто заступник генерала і ти не зміг переконати того дурного старого вельможу. Це було так по-дурному, що мені хочеться плюватися кров’ю. Стільки людей загинуло, але він не прийшов просити пощади. Ти ж явився шукати небезпечних пригод на свою голову.

- ...

Ґу Ман усміхнувся:

- Це тому, що ти хочеш бути похованим разом із загиблими в бою солдатами Чонхва?

Мо Сі не відповів. Після секунди мовчання він рушив до Ґу Мана.

- ......

Його військові чоботи залишали сліди на плямах свіжої крові на палубі. Нарешті Мо Сі заговорив:

- Ґу Мане. Я знаю, що Чонхва винен тобі, і я теж тобі винен.
Ти надто багато зробив для мене, тому я не буду битися з тобою сьогодні.

Ґу Ман вишкірився:

- Хотів би побачити, як ти спробуєш.

- Ти запитав, чи хочу я, щоб мене поховали разом із солдатами, які віддали свої життя сьогодні... Якщо моя смерть переконає тебе залишити країну Ляо, - він підходив усе ближче, - тоді так. Моє життя — твоє.

Ґу Ман перестав посміхатися, його очі потемнішали.

- ...Я дійсно вб’ю тебе.

Мо Сі був незворушним; він кинув швидкий погляд на закривавлену синю із золотим оздобленням шовкову стрічку на лобі Ґу Мана, а тоді повільно перевів погляд вниз на його обличчя.

- Тоді просто вбий мене. І після цього не забудь повернутися назад.

Це був останній раз, коли Мо Сі намагався повернути його.

Над щоглою пронісся білий орел, блиснув клинок...

Почувся глухий ріжучий звук. З рани потекла кров.

Холодний клинок проштрикнув Мо Сі серце, безжально розриваючи його.

- Я ж казав, що вб’ю тебе.

Клинок все ще був встромлений у груди Мо Сі. Ґу Ман скривив губи в усмішці, глузуючи:

- Ким ти себе вважаєш? Яке ти маєш право повчати мене? Ти думав якщо помреш, я відчую себе винним і повернуся назад? Не будь дурнем!

Він підняв голову, зневажливо подивився вниз і зітхнув:

- Як генерал, як солдат, як людина, ти не можеш бути надто сентиментальним щодо минулих зв’язків.

Сказавши це, він повільно опустився на одне коліно, сперся ліктем на ту ногу, що була вище, а іншою рукою стиснув стікаючий кров’ю клинок і витягнув його. Бризнула кров.

Кінчиком леза Ґу Ман торкнувся підборіддя Мо Сі і підвів його обличчя.

- Не думай, що я не розумію, що ти планував. Сіхе-Дзюню, справа не в тому, що ти не хочеш битися зі мною, а в тому, що ти ясно розумієш, що у тебе немає шансів на перемогу, тому ти готовий поставити своє життя проти моєї совісті.

Багряна кров повільно сочилася крізь одяг Мо Сі, але в цей момент він не відчував болю.

Тільки холод.

Пронизливий холод...

Він заплющив очі.

Ні. Якби це було можливо, я б ніколи навіть не думав битися з тобою. У минулому ти дав мені світло, дав мені тепло. Кров тече через моє серце тільки завдяки тобі.

Без тебе сьогоднішнього мене не було б.

- Вибач, що розчаровую, - апатично промовив Ґу Ман.

- ...

- Мо Сі, на твоєму місці, потрапивши в таку ситуацію, я б радше поставив на карту своє життя, щоб забрати ворогів разом з собою. Я б не став так наївно намагатись переконати свого противника повернути назад. Колись ми були братами – і це остання річ, якої я можу навчити тебе.

Останнє, що бачив Мо Сі перед тим, як втратити свідомість, були заклиначі країни Ляо, які ковзали над поверхнею води на своїх мечах і нетерпляче говорили:

- Генерале Ґу, з північного сходу йде підкріплення, це основні сили заклиначів-цілителів Мендзе, подивіться...

Мо Сі не почув решту. Не в силах більше триматися, він завалився вперед і впав на закривавлену палубу.

Після цієї кривавої битви у Чонхва впевнились, що зрадливий генерал Ґу Ман перейшов до країни Ляо, ставши на службу найтемнішій державі в усіх Дев’яти Провінціях. Через помилку, зроблену за наказом старого генерал-командувача, армія зазнала великих втрат: з десятитисячного авангарду вціліло менше сотні заклиначів.

Мо Сі лежав без свідомості кілька тижнів.

Ґу Ман вдарив його ножем у груди, але цього було недостатньо, щоб змусити його зупинитись і повернути назад.

Він згадав слова, які колись сказав йому Ґу Ман, до того, як покинув столицю.

- Мо Сі, дорога наверх мені закрита, мені нікуди йти. Все, що я можу зробити - це піти назустріч пеклу.

- Ґу Мане...

- Досить, - Ґу Ман попросив у рознощика пляшку вина. Знявши печатку, Ґу Ман посміхнувся і наповнив одну чашку для себе і ще одну для Мо Сі. З дзвінким звуком винні чашки торкнулися одна одної, бризнули краплі вина і очі Ґу Мана заблищали. - Нумо, випий ще разок за мене. Твій Ґу Ман-ґеґе відтепер стане поганим хлопцем.

У той час Мо Сі навіть похитав головою і подумав, що він просто говорить зайве. Кожне слово, що зривалося з його губ, звучало як жарт.

Мо Сі знав Ґу Мана багато років, його серце було настільки м’яким, що він навіть завмирав, щоб не наступити на мураху. Як настільки невинне дитя могло стати поганим хлопцем?

І що ж зрештою сталося? Підлеглі того невинного дитя вбили товаришів Мо Сі. А власне невинне дитя мало не вбило його.

- На щастя, принцеса Мендзе прибула вчасно, щоб врятувати Вас. Цей клинок — священна зброя з країни Ляо, просочена демонічною отрутою. Якби вона прибула пізніше, боюся, Ви б уже померли. На Ваших грудях залишиться шрам; Вам треба кілька місяців відпочити...

Що б не казав цілитель далі, Мо Сі не почув жодного слова. Він опустив голову і поглянув на свої груди, вкриті бинтами. Відмерлу плоть видалили, але разом з нею з його грудей було вирвано щось іще, що змушувало його відчувати порожнечу і біль, розчарування й ненависть.

Лише коли Ґу Ман отримав належну відплату за свої злочини і його відправили назад до його колишньої столиці – лише тоді Мо Сі відчув, що шрам на його грудях нарешті перестав кровити.

Але все одно болів.

Через багато років, в ніч перед поверненням Північної прикордонної армії, Мо Сі не міг заснути і сидів один у своєму наметі, несвідомо потираючи трохи вологі очі. Він повернув голову в сторону, слабке світло свічки з обтягнутого тканиною світильника освітлювало його жорсткий і холодний профіль. Він заплющив очі.

Він, беззаперечно, був відданим чиновником, а Ґу Ман - зрадником. Мо Сі ненавидів його і розумів, що той винен.

Але між своїх тремтячих вій він ніби бачив Ґу Мана з їх минулого в Академії, це усміхнене, миле й пустотливе обличчя. Коли він усміхався, було видно його маленьке ікло, а його очі були яскравішими за будь-яку зірку, яку коли-небудь бачив Мо Сі. Тоді ясно світило сонце, старійшини читали довгі й нудні лекції, а Ґу Ман, спираючись на свій стіл, таємно малював еротичну книгу з собою в головній ролі, і був у надзвичайному захваті від себе, бо всі дівчата в книзі були закохані в нього.

Жоден з них не передбачав такого майбутнього.

 

 

 

Авторці є що сказати:

Ґу Ман-Ман: Коли мені дозволять перестати діяти лише в діалогах/спогадах/монологах/прологах?!

Мо Сі: Коли будеш добре поводитись.

Ґу Ман-Ман: Лаодзі завжди був до біса добрим!

Мо Сі: Слідкуй за мовою.

Ґу Ман-Ман: Лаодзі армійський хуліган! Якщо я не називатиму себе лаодзі, ти хочеш, щоб я називав так когось іншого?

Мо Сі: Якщо ти не будеш слухати, я заблокую ще один розділ*.

 

*Jjwxc блокує розділи, які вважає неприйнятними через цензуру... І у випадку Мітбан це трапляється часто.

 

Ґу Ман-Ман: Ґеґе, бос, господар, чоловік, ваша величність, любий, лаодзі - як би ти не хотів, щоб я тебе називав, я згоден, давай обговоримо це питання....

Мо Сі: Гаразд. Тоді йди проси ліжко.

Ґу Ман: ???