Мо Сі вдає бездоганність

 

Наступного дня армія повернулася додому. Все місто охопила метушня, адже жителі, старе й мале – всі повиходили на вулиці і заполонили їх настільки, що ніде було голкою ткнути.

- Північна прикордонна армія, вітаємо з поверненням!

Коли процесія увійшла до міста, з обох боків вулиці відчулася дивна атмосфера, наче в горщик із киплячою олією налили воду, але потім швидко накрили його дерев’яною кришкою, притишуючи шиплячі звуки хвилювання під нею.

Люди шанобливо схилили голови, але безперервно кидали обережні погляди на елітну армію, що проїжджала повз.

Мо Сі був вбраний у форму імператорської армії, його ноги у військових чоботах зі сталевими оздобленням були в стременах. Окрім пояса та наруків’їв, що сяяли крижаним сріблом, він був повністю в чорному.

- Сіхе-Дзюнь надто гарний, аааааа!

- Я просто вмираю, вмираю...

- Мені здається, він щойно поглянув на мене!

- Га? Не будь смішною, крім принцеси Мендзе в його очах більше нікого не існує!

- Але він ще не одружився з принцесою... Цього року йому вже тридцять, у нього немає ні дружини, ні нареченої, ні наложниці - хіба не можна мені трохи помріяти?

Що стосується інших офіцерів і солдатів, вирази їх обличь були набагато відкритішими, ніж у Мо Сі. Кожен із них із задоволенням махав людям, що стояли на вулицях, а Юе Ченьцін взагалі щасливо приймав квіти, які йому передавали молоді дівчата, і хотів вставити їх у своє волосся. Лише після того, як Мо Сі застережливо зиркнув на нього, він насуплено відмовився від цієї ідеї і обмежився тим, що просто тримав квіти в руках і нюхав, напустивши жалісний вигляд.

Але головна дорога була дуже довгою і гарної поведінки Юе Ченьціна вистачило лише на деякий час, після чого він знову почав красуватись і посміхатись, кидаючи кокетливі погляди і звертаючись до оточуючих:

- Привіт, дівчата!
  Добре виглядаєте!
  Цей покірний слуга шукає наложниць, про їжу та житло можете не хвилюватись.

Мо Сі суворо сказав:

- Юе Ченьціне!

Юе Ченьцін закрив рота.

Обладунки Північної прикордонної армії відбивали яскраве сонячне світло, їхня зброя сліпила очі впродовж усієї процесії. Колись вони були солдатами Ґу Мана, але зараз вже не могли поводитись як раніше. Коли в минулому Ґу Ман з перемогою повертався до міста, він охоче махав містянам і жартував, їдучи верхи на чолі процесії, а солдати, які йшли за ним, були веселими та розслабленими і посміхалися, приймаючи від цивільних закуски та вино. Однак їхнім нинішнім командиром був Сіхе-Дзюнь. На обличчі цього чоловіка не було і натяку на усмішку, тож інші, звичайно, не наважувалися бути надто розкутими.

Їм знадобилося більше півгодини, щоб повільно проїхати на своїх конях від міських воріт до Імператорського палацу, а після прибуття туди відбулася ще довга й виснажлива церемонія нагородження, на якій їм потрібно було стати на коліна, вклонитися і висловити подяку – все це було, м’яко кажучи, надзвичайно клопітно. Навіть коли дійшло вже до вечірнього бенкету, Мо Сі не мав ні хвилини спокою.

Як сказав би Юе Ченьцін, він відчував себе зобов’язаним поводитися з тими молодими дівчатами «цнотливо, але елегантно, відсторонено, але чемно».

До речі, коли Юе Ченьцін вперше пожартував про «цнотливість» Мо Сі, Сіхе-Дзюнь в якості покарання змусив його сто разів переписати від руки «Жіночі чесноти»*. Сіхе-Дзюнь тоді холодно сказав: «Юе Ченьціне, ти не знаєш, що означає слово «цнотливість»? Ходи сюди, я дам тобі це засвоїти».

 

*відомий текст часів династії Джов

 

Однак, незалежно від того, скільки разів Юе Ченьцін переписав слова «Дівочі чесноти вічні, жіночі скарги нескінченні», жарт про те, що Сіхе-Дзюнь був «цнотливим, але елегантним, відстороненим, але чемним» непомітно поширився по всій армії.

Кожен про себе думав, що це правда. Сіхе-Дзюню було вже тридцять років, але він відмовлявся одружуватись, і все заради принцеси Мендзе. На бенкеті це було вкрай очевидно: навколо Мо Сі крутилося безліч дівчат з благородних сімей, а він на них навіть оком не кинув.

- Давно не бачились, Сіхе-Дзюню.

- Сіхе-Дзюню, здається, Ви трохи схудли.

- Сіхе-Дзюню, що скажете про прикрасу, яку я одягла сьогодні?

Серед цієї групи знатних красунь найбільше розпускала пір’я принцеса Яньпін, молодша сестра принцеси Мендзе. Вона вже мала жіночу спокусливу фігуру, хоч тільки цього року досягла шлюбного віку, і все, що було в неї на думці - це пишні, рясні початки весняного кохання.

Вона з усмішкою підійшла до Мо Сі, її губи були яскравими й ніжними, як соковиті ягоди.

Побачивши цю картину здалеку, навіть не проковтнувши повністю тістечка в роті, Юе Ченьцін поспішно схопив поряд друга, якого давно не бачив:

- Гей, гей!

- Чого тобі?

Юе Ченьцін схвильовано сказав:

- Нумо, подивись туди!

- Це ж принцеса Яньпін і Сіхе-Дзюнь... На що там дивитися? У принцеси Яньпін немає шансів.

- Ні-ні-ні. Я хочу, щоб ти на власні очі побачив легендарне «цнотливо, але елегантно, відсторонено, але чемно» Сіхе-Дзюня!

- ...Ти мало переписував «Жіночі чесноти»?

Юе Ченьцін був людиною, яка не вчилась на своїх помилках. Посміхаючись, він підтягнув друга ближче, щоб підслухати генерала з принцесою.

- Зятю, - принцеса Яньпін з усмішкою зупинилася перед Мо Сі. Її тон був сповнений флірту з моменту як вона відкрила рот.

Мо Сі опустив вії, на мить завмерши через таке звернення, а потім розвернувся, щоб «цнотливо» піти.

Яньпін поспішно зупинила його:

- Зятю, Ви весь час стоїте тут з серйозним виразом обличчя, ігноруючи всіх дівчат. Ви незадоволені, що тут немає моєї сестри?

Мо Сі мить помовчав, перш ніж елегантно відповісти:

- Принцесо, Ви помиляєтесь. Я ще неодружений.

- Я назвала Вас так просто для забави.

Мо Сі стримав свій гнів, відсторонено відповівши:

- Ця тема не підходить для забави.

- Добре, добре, не сердьтеся. Останні кілька років здоров’я моєї сестри не в найкращому стані. Нещодавно вона підхопила застуду. Інакше вона б обов’язково прийшла побачитися з Вами.

Мо Сі знав, що здоров’я принцеси Мендзе було слабким через нього, тож він чемно спитав:

- Як вона?

Юе Ченьцін зареготав:

- Ха-ха! Бачиш? Що я казав?!

Його друг подумав, що той сміється надто голосно, і хоча бенкет був сповнений жвавих розмов, існувала небезпека, що Сіхе-Дзюнь їх помітить. Навіть якщо Юе Ченьціна не хвилювало переписування «жіночих чеснот», його друг не хотів отримати удар по своїй гордості, тому він закрив Юе Ченьціну рота й відтягнув його подалі.

Ці двоє пішли, але розмова між принцесою Яньпін і Мо Сі ще не закінчилася.

Яньпін продовжувала усміхатись:

- Після двох років на кордоні Ви все ще думаєте лише про мою сестру? Не переживайте, це просто жар і головний біль – так само, як завжди, Ви ж це добре знаєте. З нею все буде в порядку, вона просто має відпочити.

Мо Сі нічого не сказав.

- Чесно кажучи, зі здоров’ям моєї сестри, хіба може вона наповну насолодитися компанією Сіхе-Дзюня, якщо попередньо не одужає?

Говорячи, Яньпін окинула сповненим жадібного захоплення поглядом довгі ноги Мо Сі, потім підняла очі до звабливого вигину його адамового яблука і затримала їх на високому переніссі. Вона зітхнула:

- Якщо моїй сестрі не покращає, вона не зможе вийти заміж у цьому житті. Ви справді збираєтесь все життя берегти себе для неї?

- ....

- Було б дуже шкода...

Вона пригорнулася до Мо Сі, від неї линуло нудотно-солодким ароматом рум’ян, її волосся було прикрашене перлами та нефритом, що виблискували на чорному, а між бровами намальована рожева півонія. З посмішкою вона нахилилася вперед, щоб було краще видно, як здіймаються її сніжно-білі нефритові груди.

- Чому б не спробувати зі мною? Я вже виросла і я не гірша за неї, - Яньпін спробувала обхопити своїми м’якими руками його талію. - Просто провести разом ніч – не варто сприймати це надто серйозно.

Вона усміхнулась, висунула кінчик свого ніжно-рожевого язика і облизала губи.

- Я впевнена, вам це сподобається.

Це вже було занадто.

«Не варто сприймати це надто серйозно». Це речення могло б потрапити до трійки найненависніших для Мо Сі фраз у світі. Принцеса Яньпін не тільки не змогла звабити його, а й зачепила за найболючіше місце.

- ...

Мо Сі зиркнув на неї, мить помовчав, а тоді холодно сказав:

- Відійди.

- Гей… Т-ти!...

Але Мо Сі вже пройшов повз неї, насупивши брови.

Китиці, що прикрашали терасу Фейяо, тріпотіли на вітрі. Мо Сі взяв у рознощика ще одну склянку із вмістом бурштинового відтінку. Його довгі, закуті в чорні шкіряні військові черевики зупинились лише коли він підійшов до краю тераси і сперся на барвисті перила, щоб подивитись на яскраві вогні міста.

Залишивши залу, сповнену гнітючої нудьги, він нарешті зміг перевести подих. Він зробив ковток ягідного вина зі своєї склянки, його адамове яблуко ворухнулося.

Він уже протягом багатьох років безперервно терпів увагу прихильних до нього дам, але йому досі це не подобалось і він досі до цього не звик.

В минулому у Мо Сі не було так багато шанувальників, і коли він ходив по вулицях, небагато хто наважувався глянути на нього. Тоді його характер був надзвичайно поганим. Наскільки поганим? Для порівняння, сьогоднішній Сіхе-Дзюнь був ніжним, добродушним і милим.

Пізніше в його сім’ї відбулися великі потрясіння і всі відчули, що цей молодий пан Мо був приречений. Знатні заклиначі ігнорували його, а незнатні просто не наважувалися до нього підходити.

Тільки Ґу Ман, цей божевільний, що не боявся смерті, був готовий стати його товаришем. Тільки він охоче вирішив скласти компанію цьому молодому паничу, що впав у немилість, і втішав його: «Не хвилюйся, навіть якщо ти більше не знатний молодий пан, ти - все одно ти. В твоєму серці є іскра і рано чи пізно вона засяє. Я це бачу, і в майбутньому це побачать інші».

Зрештою, Мо Сі вийшов з кризи і вирвався з тіні сім’ї Мо. Він бився на кожному фронті, його військові успіхи перевершили навіть його предків у дні їх слави. Ніхто більше ніколи не думав про нього тільки як про сина клану Мо, натомість до нього ставились як до шановного Сіхе-Дзюня.

Все більше дівчат звертали на нього увагу.

А після того, як Ґу Ман вчинив зраду, жінки повністю змінили свої смаки. Одна за одною вони почали захоплюватися Мо Сі, а деякі навіть сумно зітхали:

- Ох, добре, коли чоловіки трохи нудні - тоді вони більш чесні і не розчарують нас, як той Ґу Ман.

- Хоч у Сіхе-Дзюня поганий характер, але він говорить все як є. Якщо йому є що сказати, він скаже це прямо і ніколи не буде прикидатися.

Одна дівчина в борделі якось навіть ляснула по столу, поставила руки в боки і заявила:

- Сіхе-Дзюнь — найчистіший чоловік, якого я коли-небудь бачила! Клянуся своєю честю, якщо Сіхе-Дзюнь коли-небудь прийде відвідати мене, я не тільки не візьму з нього грошей, але й заплачу йому сама!

У результаті Сіхе-Дзюнь дійсно прийшов наступного дня, але не для того, щоб відвідати її, а щоб закрити цей бордель із вбивчим виразом на обличчі.

- Який сором – зваблювати шеньдзюня*. Вашим покаранням буде піти й стати жінками з хороших сімей, - Мо Сі опечатав бордель, люто застеріг їх та в гніві пішов...

 

*Шанобливе звернення до заклинача/культиватора, часто перекладають як «безсмертний»

 

І залишив позаду натовп красунь, які скиглили, що ніколи знову не будуть торгувати своїми тілами, оскільки Сіхе-Дзюнь закликав їх залишити цю справу, і слізно вихваляли доброту Сіхе-Дзюня.

Це було абсолютно незрозуміло!

Людям завжди хотілося знайти когось, хто здавався б досить хорошим, помістити його в глибину своїх сердець, а потім проектувати свої власні прекрасні фантазії на цю людину, перетворюючи її на джерело світла в своєму житті. Але Мо Сі анітрохи не хотів перетворюватися на нудного святого ідола — він не був таким ідеальним, як ті дівчата собі уявляли.

В його минулому були жалюгідні речі, про які він не міг нікому сказати.

Ніхто б не зрозумів.

Так само, як ніхто не пам’ятав, яким жалюгідним колись було життя Мо Сі.

Тож Ґу Ман тоді мав рацію, але водночас помилявся.

Він справді скинув кайдани клану Мо і завдяки власним здібностям став тим, хто блискуче сяяв в очах людей. Але він також знав, що ця слава належала лише досконалому й бездоганному Сіхе-Дзюню з їхньої уяви, і не мало жодного відношення до того загнаного й самотнього юнака з далекого минулого.

Від початку й до кінця Ґу Ман був єдиним, хто підійшов до того сварливого хлопця з сумнівним майбутнім, який мовчки сидів у кутку казарми. Тільки він від усього серця був радий возз’єднанню зі своїм маленьким шиді з Академії, якого він давно не бачив, і весело простяг йому руку, оголюючи в яскравій посмішці маленьке ікло.

Перед теплим вогнищем він посміхнувся і сказав:

- Давно не бачилися, Мо-шиді. Можна присісти поруч?

—–

- Давно не бачилися. Можна присісти поруч?

Раптом хтось за спиною Сіхе-Дзюня задав схоже питання. Пальці Мо Сі затремтіли і зі склянки мало не пролилося вино.

Наче уві сні він повернув голову і у місячному світлі під квітами тунгового дерева побачив знайому постать людини, що тихо дивилася на нього.

 

 

 

Авторці є що сказати:

Міні-театр:

Мо Сі: Юе Ченьціне, негайно виходь сюди.

Юе Ченьцін: (тремтить) Вітаю всіх, дозвольте мені трохи пояснити, я помилявся, сказавши вчора, що відстань робить серця ніжнішими. Я просто пожартував. Генерал Мо не одружений з принцесою Мендзе, він незайманий холостяк, що був одиноким тисячі років.

Ґу Ман: Хе-хе, хоча він і холостяк, але уже давно не незайманий.

Юе Ченьцін: ...Оу ...

Юе Ченьцін: Секундочку? Я ніби щось зрозумів??

Мо Сі: Переписування «Жіночих чеснот» або вишивання - вибирай сам.

Юе Ченьцін: ....