Ґу Ман влаштовує роздягання

Невдовзі після того, як Мо Сі отримав секретного листа зі столиці, новина про те, що Ґу Мана скоро буде повернуто до міста, була нарешті оголошена громадськості імператором Чонхва, як і те, яке саме покарання на нього чекає: його передадуть під повний контроль Ваншу-Дзюня.

Ця новина швидко поширилася по Чонхва і, хоча армія Мо Сі знаходилася далеко на північному кордоні, вони також дізналися про це на третій день після оголошення.

Північна прикордонна армія закипіла від хвилювання.

Зовні вони, як завжди, залишалися незворушними та мовчазними, але щойно вони залишали службу, можна було помітити, як майже всі жваво обговорюють цю тему. Мо Сі спостерігав за ними, але на цей раз не намагався їх зупиняти.

Він розумів, що для них цілком природно бути такими невдоволеними, адже Північна прикордонна армія колись була непереможною армією генерала Ґу. Переважна більшість солдатів армії колись була готова піти за Ґу Маном на смерть. Зараз їх почуття щодо нього були надзвичайно складними. Їх вірність країні не підлягала сумніву, але колись вони також були щиро віддані своєму командувачу Ґу Ману — незважаючи на те, що саме Ґу Ман колись дав їм назву «Армія виродків»*.

 

*王⼋军 (wángbā jūn), де 王⼋ також перекладається як «черепаха». Армія Ванба – Армія Виродків, або ласкаво «армія черепашок»))

 

Серйозно, це не жарт. До того, як Мо Сі зайняв нинішню посаду, запис особового складу армії вівся так:

  Льов Даджван, солдат Армії Виродків.

  Джан Даянь, командир загону Армії Виродків.

.....

І так далі.

Очолював список «Ґу Ман, генерал-командувач Армії Виродків».

Взагалі, за логікою, ніхто не захотів би долучатись до aрмії з такою вульгарною назвою, але де там.

У той час Ґу Ман був найславетнішим високопоставленим офіцером Чонхва. Більшість відомих генералів обмежувались власними цілями, були зв’язані зобов’язаннями або діяли б зарозуміло.

Але Ґу Ман був іншим. Він народився рабом, без батьків, без турботи в світі, без амбіцій, які можна втратити, і без страху смерті.

Якби всі провідні генерали Чонхва зняли свій одяг і встали в ряд, Ґу Ман не обов’язково виявився б найміцнішим із них, але він точно був би хлопцем із найбільшою кількістю шрамів.

Він цілком заслуговував на звання «Вівтарного Звіра Імперії Чонхва».

Тодішній замісник Ґу Мана завжди дивився на його травми та критикував:

- Ти головнокомандуючий, чому завжди біжиш у бій попереду всіх? Ти що, навіть не знаєш як ховатися?

А Ґу Ман посміхався у відповідь. Його обличчя наче не належало до поля бою; воно було дуже ніжним, в рисах відчувалася дитяча наївність. Коли люди дивилися на це обличчя, все, що приходило в голову, це маленька квітка, що розквітала на рівнині після першого дощу, а не кровопролиття чи смерть.

Після цього цей чарівно милий чоловік кліпав своїми чорними очима, злегка кривив м’які губи і шовковим голосом жартома заспокоював свого розлюченого друга:

- У мене дуже довгі ноги, я не маю вибору, окрім як швидко бігти. Це все від природи, а я просто не маю вибору.

Його присутність, здавалося, приносила на поле бою сміх і легкість, хоч такі місця зазвичай просякнуті пробираючим до кісток холодом та багряною кров’ю.

Він пам’ятав день народження кожного свого товариша, а між битвами часто приводив заклиначів зі свого табору у села випити та повеселитися. Навіть коли час від часу натрапляв на хитрих місцевих селян, які називали захмарні ціни, Ґу Ман не сердився, він просто посміхався й кидав усі свої мішечки з грошима на стіл, щоб обміняти їх на м’ясо та вино для своїх людей.

Під кінець вечора він кричав на весь голос:

- Добре їжте й пийте! Сьогодні ввечері лаодзі* хоче, щоб ви всі розтягнули та наповнили свої животи! Всі ви мої дорогі кохані! Якщо у нас закінчаться кошти, лаодзі знайде як розплатитись!

 

*⽼⼦ лаодзі – старший, старійшина, батько.

 

Ґу Ман був людиною слова і одного разу він здер увесь свій військовий одяг та обладунки, кинув їх на прилавок та обміняв на вино з цвіту білої груші. Тоді буйні солдати засміялися й сказали:

- Генерале Ґу, ми ще хочемо яловичини! У Вас є ще щось, що Ви можете зняти?

На той момент на ньому залишилася лише білосніжна одежина, але він засміявся і вказав на них пальцем:

- Дайте мені хвилинку.

- Ні в якому разі! Генерале Ґу, Ви ж насправді не збираєтеся віддавати своє спіднє, правда!?

- Воно ж не може багато коштувати...

Ґу Ман не мав наміру знімати своє спіднє, але це правда, що в нього вже не залишилося нічого цінного. Думаючи, він закусив губу, а потім, під здивованими й зацікавленими поглядами підійшов до гарненької овдовілої хазяйки і поцілував її в щоку.

Солдати остовпіло замовкли, вдова теж була приголомшена - їй забрало мову, з черпака в її руці капало вино. Через деякий час вона нарешті прийшла до тями і погналася за Ґу Маном, замахуючись черпаком…

- Безсоромник! Яке жахливе залицяння!

Навколо загримів сміх.

Під підбадьорливі оплески та посмішки відвідувачів, вдова переслідувала Ґу Мана по всій залі, а він, сміючись, благав пощади:

- Я був щирий! Справді! Ти така гарна! Така гарна!

- Я знаю, що я гарна! Ти теж непогано виглядаєш, юначе! Але ти, трясця, геть безсоромний! Хіба ти не знаєш як прокрастися в моє ліжко вночі? Нащо таке робити на очах стількох людей? Збоченець!

Цей збоченець вже здійняв страшний галас, але не забув безсоромно вигукнути на додачу:

- Так-так-так, я прийду завтра ввечері, або ж можу залишитися з тобою сьогодні, якщо ти даси нам ще дві порції яловичини! Прошу, прекрасна пані!

- Тьфу! Відтоді, як ви розбили тут табір, ти просив мене записати на твій рахунок три порції яловичини, це вже четверта! Щоразу ти казав, що прийдеш «завтра ввечері», ти брехливий маленький демон, ти!... – кричала у відповідь вдова і стукнула маленьким кулачком по стільниці так, що вона тріснула.

Армійські хулігани мало не каталися по підлозі від сміху. Хоч вдова і говорила так, та все ж миле личко Ґу Мана і обіцянки прийти «завтра ввечері» допомогли йому отримати ще дві порції тушкованої яловичини.

- Генерале Ґу, ви точно володієте мистецтвом перемагати людей...

- Ну, звісно. — похвалився Ґу Ман і задоволено прихорошився. – Я пройшов через тисячі квітів, мої перемоги відомі усім!

З таким командиром не дивно, що знайшовся юнак, який сміливо заявив:

- Неважливо, що нас називають «армією Ванба», навіть якби нас назвали «армією Дзіба*», я б все одно долучився до генерала Ґу!

 

*Тут використано鸡⼋ (jī bā), воно нічого не означає, просто римується з Ванба. Справжній жарт полягає в тому, що це звучить як 鸡巴, сленгове слово для позначення члена.

 

Його друг, що сидів поруч, з презирством відвернувся й відповів:

- Дорогенький, я бачу, що всі ті класичні книги, які ти читав, були марними. Як грубо.

- А ти змінив би його на краще?

- Замість «Дзіба» чому б не сказати «Дзі Ба», тобто завершити бій.

 

*戟罢 (jǐ bà) перекладається як «алебарда» і «припинити/звільнити/зупинити», але, що важливіше, звучить схоже з попереднім «дзіба», тільки інші тони («jī bā» та «jǐ bà»)

 

Юнак був вражений і з ентузіазмом промовив:

- Яка чудова назва, мені подобається.

- В жодному разі, я просто так це бовкнув. Кому справді сподобається така назва, як «Дзі Ба»? Це було б надто принизливо. Піди і спитай, якщо не віриш мені. Навіть собака занервував би, якби йому дали таке ім’я.

Юнак посміхнувся:

- Ніколи не кажи «ніколи». Якщо чогось не існує зараз, це не означає, що його не буде в майбутньому. Якщо навіть імператорську армію можна назвати «виродками», я не вважаю неможливим, щоб чомусь іншому дали в майбутньому назву Дзі Ба.

На щастя, Ґу Ман не чув цих балачок, бо хтозна, може він ударив би по столу, схвалюючи цю ідею, перейменував би себе на «генерал армії Дзі Ба Ґу Ман» і потягнув би за собою усіх своїх офіцерів і солдатів страждати разом.

Серед жорстокості війни лише така трохи божевільна людина, як Ґу Ман, могла знайти натхнення жартувати. Він не лише мав під командуванням «Армію Виродків», але і власноруч створив їм прапор: вирізав з нефритово-зеленої тканини черепаху і навіть додав їй реалістичного хвостика. Він наклав на прапор заклинання, змусивши цю черепаху ревіти: «Ванба! Ванба [черепахи/виродки]! Ім’я, що землю потрясає і кожен в світі його знає!»

Сором та й годі.

Коли він вперше виставив цей прапор на полі бою, це до смерті розсмішило ворожого генерала. Але зрештою, не минуло й півдня, як стотисячна армія заклиначів ворога була перетворена Армією Виродків на ридаючу масу.

Після цього Ґу Ман брав участь у багатьох великих і малих битвах і завжди повертався переможцем.

В результаті протягом років, коли Ґу Ман був генералом, вороги Чонхва блідли щойно бачили черепашачий хвіст. Найбільш жахаючою для них картиною, мабуть, був прапор з маленькою черепахою, що здіймався над димом битви, коли генерал Ґу галопом мчав на них і, відкашлявшись, з усією серйозністю представлявся перед ними:

- Кхм. Вітаю, панове. Я Ґу Ман, генерал-командувач Армії Виродків, і я тут, щоб повчитися у вас, шановне панство.

Соромом було вже те, що вони не могли перемогти цього молодого заклинача, але ще ганебнішим був той факт, що їм доводилось повертатися додому і, схлипуючи, звітувати своєму Імператорові: «О ні, Ваші підлеглі справді вкрай некомпетентні, ми були безсилі проти Армії Виродків!»

Це був абсолютний кошмар.

Ґу Ман був пустотливим і шаленим, але для офіцерів і солдатів Чонхва він був сповнений харизми. У той час багато людей шанували його настільки, що повірили в його безглузду теорію ніби «брудні імена приносять добре життя», сприйняли це як святе писання, і тоді народилося багато дітей, які мали нещастя отримати від батьків «брудні імена»:

Чу Ґенджван [Міцне Коріння].

Сюе Тєджу [Залізний Стовп].

Дзян Дантон [Болючі Яйця].

Тому першим, що зробив Мо Сі очоливши Армію Виродків, була зміна цієї сміховинної назви. Він би ніколи не допустив, щоб його військовий запис виглядав як «Мо Сі, генерал Армії Виродків». Це абсолютно неприпустимо!

Так Армію Виродків було перейменовано на Північну прикордонну армію, війська перейшли під командування Мо Сі і цей темний гумор, що був таким же незмінним, як дим і кровопролиття, розсипався разом зі славною репутацією Ґу Мана.

І ті маленькі черепахи, які кричали та ревли «Ванба! Ванба! Ім’я, що землю потрясає і кожен в світі його знає!» були ніби неймовірно абсурдним жартом - їх вже ніколи не побачити на полі бою.

Життя армії стало чистим і урочистим. Не було ні квітів, ні нектару, ніхто не намагався запам’ятати ім’я найнижчого солдата, ніхто не виводив людей на гулянку, ніхто не купував дешеве вино за одяг зі своєї спини. Битви знову стали абсолютно безжальними і холоднокровними.

Настала нескінченна зима.

Хоча зараз більша частина Північної прикордонної армії до глибини душі ненавиділа Ґу Мана, ймовірно, саме їхнє минуле було причиною, через яку вони, згадуючи ім’я Ґу Мана, не могли почуватись так само, як інші люди.

Особливо це стосувалося тих, хто ходив на війну і повертався разом із генералом Ґу, ветеранами «Армії Виродків». Кожного разу, коли вони промовляли ім’я Ґу Мана, щось незбагненне виринало в їхніх очах.

- Ох, я справді не міг уявити, що він закінчить ось так.

- Ваншу-Дзюнь — відомий тиран. Боюся те, що Його Величність передав Ґу Мана йому – дуже поганий знак.

- Він точно помре жахливою смертю...

Люту амбіційну людину не обов’язково всі ненавиділи, але зрадників лаяли повсюдно. Тільки зібравшись окремо ветерани колишньої Армії Виродків могли нескінченно балакати про речі, які не мали нічого спільного з «ненавистю».

Коли розмова затихла, один зі старших, зрештою, занепав духом:

- Ох, яка добра була людина... Якби не сталося того, що сталося, він не мав би...

- Тсс! Тихіше! Згадувати ту стару історію – жити набридло?!

Той старший солдат зойкнув і коли, отямившись, усвідомив, що ледь не зірвалося з його язика, п’яні зірки в його очах вмить розсіялись, а сам він не міг не здригнутися.

Солдат поруч із ним продовжував докоряти:

- Зараз ми працюємо під командуванням генерала Мо, і Ґу Ман – людина, яку він ненавидить найбільше. Ти ж знаєш його натуру – якби він це почув, ми обидва не побачили б наступного ранку!

- Так-так, маєш рацію. Ото вже... Забуваюсь, коли випиваю...

Солдати, що сиділи біля вогнища, не промовили більше ні слова, мовчки дивлячись на полум’я, кожен занурився в свої думки. Через деякий час хтось нарешті тяжко зітхнув і сказав:

- Всі люди міняються, я гадаю. Усе, що ми можемо зараз сказати – така в генерала Ґу доля.

- Скільки років минуло, чому ти все ще називаєш його генералом Ґу?

- Ой, справді. Ґу Ман, Ґу Ман.

В прикордонній фортеці стояла тиха ніч, тріщало багаття, вистрілюючи золотими іскрами, яскравішими за зірки.

Той п’яний ветеран ліг на підлогу, заклав під голову руки, подивився на нічне небо й знайшов зірку Дзівей*, що яскраво виблискувала. Він важко ковтнув, а потім пробурмотів собі під ніс так, що ніхто, окрім нього, не чув:

 

*Дзівей, або Поляріс – зірка із сузір’я Бейдов (Великої Ведмедиці), зірка імператора

 

- Ох, чесно кажучи, я вступав на службу, щоб слідувати за Ґу Маном. Я навіть якось випив з ним біля багаття, і він не виявляв ніякої зарозумілості. У той час я... я дивився як він сміється і думав: ех, якщо одного дня я міг би померти за нього в бою, це був би гарний спосіб піти. Хто ж знав, що він може закінчити ...

Зустрівши таку долю.

Коли птахів збили, луки прибирають*.

 

*Ідіома, яка означає, що того, що вже не має користі, позбуваються

 

Використавши Ґу Мана, ворожа країна знову відправила його назад до Чонхва разом з іншими дарунками до мирної угоди. Цей чоловік пережив багато злетів і падінь, побачив багато краси світу, але один хибний рух – і він перетворився на зрадника. Однак що сталося, те сталося, і вороття не було.

То саме це називається «сам собі могилу вирив»? Наполегливо працював, щоб це обернулося для нього крахом?

Повертаючись до головного, хоч він зустрів трагічну долю, та звинувачувати в цьому він міг тільки самого себе. Для людей було втішно побачити, що він став непотрібним обом сторонам. В цю мить майже кожен в Чонхва очікував на кінець Ґу Мана.

Відрубування голови, тисяча порізів, варіння заживо, рубання на фарш, розтягування п’ятьма кінними возами... Навіть наївна маленька дівчинка, яка ледве навчилася говорити, могла прошепелявити, повторюючи за дорослими: «Ми не можемо легко відпустити цю ганебну свинячу голову».

Таким чином Ґу Ман, генерал Ґу, колишній героїчний полководець імперії Чонхва, заклятий ворог Мо Сі, легендарна людина, яку колись славили як Вівтарного Звіра – ось так жалюгідно перетворився на «ганебну свинячу голову».

 

 

 

Авторці є що сказати:

Мо Жань: Мені здається, що сьогодні вже було багато міні-театрів у розділі. До речі, Ґу Мане, ти не можеш використовувати назву «Армія Дзіба»*. Питання не в авторському праві, а в прапорі твоєї армії. Назвавши себе Армією Виродків, ти вирізав прапор у формі черепахи і зробив так, щоб та черепаха горлала: «Виродки! Виродки! Ім’я, що землю потрясає ...»

Тоді, якщо б ти назвав армію Дзіба, чи не потрібно було б вирізати прапор у формі стовпа і зачаклувати, щоб він кричав: «Члени! Члени! Ім’я, що землю потрясає ...»?

 

*Тасянь-Дзюнь в Ерсі використав «Дзіба» і «Ванба», даючи назви рокам свого правління.

 

Ґу Ман: ??? Гей, друже, про що ти говориш? Ти не за адресою.

Чу Ваньнін: Мо Жаню, ти повертаєшся сюди прямо зараз!