Остання крапля

Розділ 160 - Від людини до демона один крок

  *Оригінальна назва人魔一念, що є відсилкою до буддійського人生两面， 佛魔一念 – «У людському житті є дві сторони, Будда та демон в одній думці». Це можна розглядати як опис легкого переходу між добром і злом: лише через одну думку будда 佛 (у Мітбан людина 人) може перетворитися на демона, і навпаки. На момент, коли прибули Мо Сі та Імператор, кімнату терапії вже оточила група охоронців, але підійти ближче ніхто не наважувався. - Вітаємо, Ваша Величносте! - Вітаємо, Сіхе-Дзюню! Імператор зупинився на місці й побачив, як демонічна енергія виривається з будиночка і лине в небо. Темний духовний потік у повітрі на мить згорнувся у форму розмитих пазурів, а потім перетворився на фантом вовчої голови з блакитними очима. - Де вбивця?! – суворо запитав Імператор. Зблідлий капітан охорони схрестив руки і сказав: - Цей підлеглий некомпетентний. Фізичні техніки вбивці просто відмінні, і він уже втік… цей підлеглий уже послав... послав людей в погоню за ним. - Де Ґу Ман?! – спитав Мо Сі. Капітан охорони у ці дні чув неоднозначні чутки про Мо Сі та Ґу Мана і коли Мо Сі раптово поставив таке запитання, у нього миттю проступив холодний піт. Він ковтнув і в паніці сказав: - Коли ми прибули, Ґу Ман вже спалахнув демонічною енергією. Цей підлеглий кілька разів намагався наблизитись, але, але… Імператор краєм ока глянув на нього і оцінив його жалюгідний вигляд: волосся розпатлане, щоки обпалені димом, а в кутику рота була кров. Слова догани, що готові були зірватись з його язика, перетворилися на зітхання. Він підняв голову і подивився на будівлю, повністю охоплену демонічною аурою. Кімната терапії під темним дахом була оповита танцюючими тінями снігових вовків, які, здавалося, будь-якої миті можуть вищерити ікла і вмить розірвати усіх на частини. Капітан охорони винувато пояснив Мо Сі: - Сіхе-Дзюню, демонічна аура в цій кімнаті надто сильна, звичайна людина взагалі не здатна туди увійти. Зараз ми можемо лише створити формацію за її межами. Щойно Ґу Ман вийде звідти, тоді... Мо Сі не став чекати, поки він закінчить, та й не хотів чути, як саме він закінчить. Перш ніж хтось встиг відреагувати, він ступив до вируючої демонічної аури й сам-один увійшов до кімнати терапії. Імператор був в шоці. - Мо Сі! - Сіхе-Дзюню… Мо Сі проігнорував повні приголомшення та страху вигуки натовпу. Хвилі полум’я демонічної енергії хлинули на нього і кололи, наче гострі ножі, але через нестримний вогонь, що охопив його серце, демонічне полум’я не не здалось йому таким нестерпним, як сказав капітан охорони. Або, можливо, через те, що його шисьон Ґу Ман був там, зайти в пекло і зануритись у вогняне море було не так уже й болісно. У цьому світі не існувало нічого більш болючого, ніж втрата. Мо Сі різко відчинив жовті сандалові двері. Вони скрипнули, і зсередини вирвалося демонічне полум’я. Він підняв руку, щоб заблокувати духовний потік, настільки сильний, що він ледве міг розплющити очі. Потім він подивився в глибину кімнати. Ґу Ман сидів на ліжку, згорнувшись калачиком. Біля нього був літопис-сувій, розтрощений на шматки його демонічним полум’ям. Він зігнув шию і низько опустив голову. Мо Сі бачив лише самотню постать, що згорнулася подібно звіру, але не міг бачити його обличчя.  - Ґу Мане… Він швидко підійшов до нього, але не встиг торкнутися його плеча, як був відштовхнутий сильною хвилею демонічної ці. Потім він побачив, як Ґу Ман підняв голову – на цьому гарному обличчі проявилися мітки темних заклять, його очі були налиті кров’ю, а їх блакить яскраво сяяла. Ґу Ман уже почав перетворюватись. Хоча в очах ще були деякі ознаки свідомості, на його обличчі виразно відбивався біль. Здавалося, Ґу Ман був на межі між дійсністю та сном, розгублено дивлячись на людину перед собою. - Ти обіцяв мені… — раптом хрипко сказав Ґу Ман. Він пильно дивився на обличчя Мо Сі, але здавалося, що розмовляв він не з ним. Ніс зморщений, очі божевільно палали. - Ти не зробив нічого з того, що обіцяв мені! Брехун! Перш ніж Мо Сі встиг відреагувати, Ґу Ман підняв руку й схопив його за горло. - Кха-кха... Здавалося, Ґу Ман був геть не при собі. Його блакитні очі рухалися зі сторони в сторону. Він підвівся і так стиснув шию Мо Сі, що той ледь не знепритомнів. - Я не прошу тебе очистити моє ім’я. Я давно знав, що буду відповідати за кров людей, яких убив протягом всіх цих років. Але ким ти мене вважаєш?! Мо Сі був майже не в змозі дихати. Він схопив Ґу Мана за руку і пробурмотів: - Ґу Мане… Однак людина, яку той зараз бачив, була не його маленьким шиді, а Імператором з дощової ночі на Золотій платформі вісім років тому. Монархом, який змусив Мо Сі принести Небесну Обітницю. Ґу Ман трохи схилив голову, кожне слово він цідив крізь зуби: - Армія, брати, репутація, спогади… У мене нічого немає. Вісім років я був між небом і землею, став ні людиною, ні привидом… А ти? Обіцяючи мені мир під небом, ти уявляв його для мене? Пообіцявши мені справедливість, ти дав мені її побачити? Ти отримав з цього усе, що міг отримати. Може відпустиш мене?! З мене досить! Я більше не хочу слухати твої геніальні задуми. Мені просто гидко! Ґу Ман не був святим, щоб не тримати образ. Образа в його грудях, яка досі стримувалася розумом, роз’ятрилася під впливом демонічної енергії. Ґу Ман люто тряхнув Мо Сі. Він дивився на обличчя Мо Сі, але не міг упізнати людину перед собою. Його охопили біль і божевілля, його свідомість була в безладі. Його вкрите шрамами тіло було охоплене темною демонічною енергією, що вивільнялася все більше і більше. Демонічні мітки з його серця поширилися на руки і шию… навіть на повіки. - Ґу Мане… - Мо Сі спробував послабити його хватку, не нашкодивши йому. - Подивись уважно… це… кха-кха, це я…! Що трапилося? Той убивця не вбив Ґу Мана, але натомість, очевидно, сказав йому щось таке, чого не слід було говорити. Щось, що вразило силу духа Ґу Мана і настільки зламало його. Що він сказав?! Мо Сі застогнав, коли Ґу Ман з гучним звуком притиснув його до стіни. Духовне полум’я демона-вовка, що вирувало за ним, стало яскравішим. Його блакитні очі засяяли ще яскравіше. В тих очах все сильніше проступало звіряче божевілля, залишаючи все менше людського. Єдине, що не розсіювалось — це сильний біль, що палав в його очах. - Чому… я не зміг врятувати Лу Джаньсіна… Його питання поступово перетворилися на бурмотіння, сповнене болю і самозвинувачень. - Чому… через мене… напали на Мужон Ляня… Його голос все більше нітився і ставав дедалі скорботнішим. - Чому… У розпачі він опустив голову, його плечі затремтіли. - Чому… Мо Сі був змушений піти цим шляхом… це я вплинув на його життя… це я… Холодний голос чоловіка в чорному досі лунав у його вухах. Правда була схожа на ніж, що врізався в його барабанні перетинки, проштрикнув горло і пройшов далі, перетворивши його нутрощі на криваве місиво. Сльози градом текли по його вкритому демонічними мітками обличчю. Темне полум’я на його тілі через відчай і біль вирувало все сильніше. Це тіло, надзвичайно гаряче від вируючої стихії, здавалося, скоро буде розірване й поглинуте нею. Його я потроху розсіювалося, демонічні мітки поширилися навіть на кінчики його пальців. Ґу Ман захлинався від ридань. - Це я… нічого не домігся… зробив… зробив усіх вас шаховими фігурами на дошці… Джаньсін. Мужон Лянь. Мо Сі… - Навіщо ти змусив його принести Небесну Обітницю!!! – зірваним голосом прокричав Ґу Ман. Мо Сі завмер. Тоді його погляд упав на нефритові уламки розбитого сувою-літопису. Він раптом усе зрозумів. Ґу Манові скрики ніби з силою проривалися з його закривавленого горла. Загнаний у скрутне становище, він скиглив, мов вмираючий звір. - Чому ти змусив його принести Небесну Обітницю?… Навіщо ти з ним так вчинив… Я просто хотів, щоб він жив краще життя… Я завжди сподівався, що він зможе жити краще… Це я завдав йому шкоди… Упертий. Претензійний. Самовпевнений. Він не залишив для Мо Сі вибору, не дав йому дізнатися правду. І, зрештою, опинився в цій ситуації. Ґу Мане, Ґу Мане… який же ти розумний. З-під чорного лацкана сочилася кров, безтямний Ґу Ман люто стискав Мо Сі. Він був надто близько і темна демонічна ці була подібна до тисяч гострих голок, що встромлялися його плоть і кістки, розрізаючи його на частини. Але не зважаючи на сильний біль і важкий тиск демонічної енергії, Мо Сі все ще тримався. Він із зусиллям підняв тремтячі руки, і повільно обхопив обличчя нестямного Ґу Мана. З горла підступив присмак крові. Він подивився вниз Ґу Манові в очі. Він хотів щось сказати, але тиск демонічної ці був надто сильним і, зрештою, він нічого не зміг вимовити. Тільки тремтячими кінчиками пальців... Ніжно торкнувся символа лотоса на шиї Ґу Мана. Я буду з тобою.  Коли мене немає поруч, масив захистить тебе. Якщо я тобі потрібен, якщо ти хочеш мені щось сказати, якщо можеш мені довіритись… просто покличе мене, шисьоне. Я обов’язково прийду до тебе. Обіцянка минулого була розвіяна, як сніг на вітрі, спалена й перетворена на попіл потужною демонічною ці. Кожна ділянка тіла Ґу Мана випромінювала небезпечну магічну енергію. Чим він був ближчим, тим глибшим був біль. Мо Сі погладив символ на шиї. Пальці, що торкалися його, були обпалені до крові, але він вперто продовжував своє. Зрештою, не зважаючи на гострий біль, як довіра прорізається крізь нерозуміння, як прощення прориває ненависть, його чиста душа пройшла через демонічний вир... Він міцно стиснув Ґу Мана в своїх обіймах. Він відчував, як сильно тремтіло його тіло, відчував, як демонічна ці вражає його внутрішні органи. Але що з того?  Він завжди дотримувався своєї обіцянки. Тієї, яку дав своєму шисьону ще будучи молодим, перед тим, як вирушити в далеку подорож. Як би небезпечно це не було, він повернеться до нього. Він обрав людину на все життя. Байдуже на кров, ідентичність, час. Він ніколи не брехав Ґу Ману. І цього разу, в цей момент, можливо, Ґу Ман нарешті зможе повірити, що його обіцянка, дана того дня, коли він був молодим і недосвідченим, була обіцянкою, яку він триматиме до кінця свого життя. - Так, Небесна Обітниця, - хрипко прошепотів Мо Сі йому на вухо. – Бачиш, шисьоне, який я дурний? Можеш залишитися і наглядати за мною? Я використав десять років життя... Поглянь на мене. Не дозволяй мені зробити такий дурний вибір знову… Він тихо закашлявся і на губах показалася кров. Мо Сі заплющив очі. Його долоня лежала на потилиці Ґу Мана. Демона, якого всі цуралися, як чуми, він тримав в своїх руках наче скарб. - Добре? Ґу Мана широко розплющив очі і спантеличено, з тремтінням, подивився на нього, не в змозі сфокусувати погляд. На мить запала тиша. І в цей момент дві формації лотоса засвітилися сліпучим світлом. Масиви мечів перетнулися один з одним, але не бажаючи завдавати одне одному шкоди, вони розсипалися на тріпотливі пелюстки, що світилися, й стали повільно опадати навколо двох людей. Демонічна енергія яскраво спалахнула... і згасла. Демонічні візерунки, що вкривали тіло Ґу Мана, розчинились під його шкірою. По його обличчю текли сльози. Волога ніби змила хаос і міазми з його очей, залишивши по собі чисту озерну блакить. Погляд Ґу Мана поступово прояснився і він тихо пробурмотів: - … Мо… Мо Сі? Перш ніж той встиг відповісти, Ґу Ман заплакав. - … Пробач... Пробач... Я… я не хотів завдати тобі болю, я не хотів примушувати тебе… Я справді… справді не знав, що ти… що ти… Більше він не міг говорити, його душили ридання. - Ці десять років… Скільки десятиліть у житті людини? Чому ти такий упертий? Чому ти віддаєш своє життя за старого друга, який, як ти думав, уже зрадив тебе? Мо Сі пригорнув його, погладив по волоссю, поцілував у маківку і тихо сказав: - Так. Десять років, - він дуже міцно його обійняв і хрипким голосом продовжив: - Тому, ти маєш бути добрим до мене. Інакше я можу сильно розізлитись. А коли я злюся… моє життя стає коротшим, так? Довгі вії були вкриті вологою. - Щоб побути зі мною довше, хоча б на один день, шисьоне, ти маєш бути слухняним. Ґу Ман захлинався від ридань. - Не перетворюйся на демона. Не звинувачуй себе. Не залишай мене. Мо Сі підняв руку і витер сльози на обличчі Ґу Мана. Весь закривавлений, він обійняв його. Очевидно, що він отримав важкі травми, та все одно захистив його. Він сперся підборіддям на чоло Ґу Мана. Його очі були вологі й червоні, але він усе одно ледь помітно посміхався і заспокоював: - Просто... Проведи решту мого життя зі мною вдома. Добре?