Від людини до демона один крок

Розділ 161 - Плітки про зв'язки

Мо Сі вивів Ґу Мана з кімнати. Почуття в серці однієї людини можуть бути таємницею. Почуття між двома - договором. Коли ж третя особа дізнається про них, їх можуть використати в своїх цілях. Свідками стали більше десятка людей. Хоча всі вони були першокласними секретними охоронцями Внутрішнього палацу, все ж, вони були людьми. Секрет дізналася дюжина чоловік, тож новина про те, що Сіхе-Дзюнь ризикував своїм життям, щоб врятувати зрадника, швидко рознеслася по всій столиці Чонхва, наче у неї виросли крила. До цього вже було багато припущень щодо їх стосунків. Коли ж стало відомо про це, багато людей, які до цього ще були обережними та стриманими, засумнівалися. - Сіхе-Дзюнь божевільний? Навіщо йому робити це заради зрадника? - А? Ти все ще не знаєш? Насправді між ними не такі вже й прості стосунки. - Я знаю, що вони були братами, які разом пройшли вогонь і воду, але… - Братами, які разом пройшли вогонь і воду? Тобі справді варто піти послухати, що говорить Мужон Лі. Він родич королівської сім’ї і його слова, певно, справедливі. Правда точно шокує тебе настільки, що ти будеш не в змозі закрити рота! На якийсь час місто охопили хвилювання. Однак Мо Сі був не в настрої турбуватися про ці дрібниці. Хоча він прибув вчасно, щоб врятувати Ґу Мана від повного поглинення демонічною енергією, таємничий «убивця» розповів Ґу Ману про Небесну Обітницю. Це був ще один важкий удар для людини, яка вже була на межі. Це остаточно зруйнувало свідомість Ґу Мана. Як і попереджав Дзян Фулі, нинішній стан Ґу Мана був гіршим, ніж тоді, коли Країна Ляо тільки-но відправила його назад в якості дару до мирної угоди. У той час Ґу Ман хоч і вважав себе диким вовком, та принаймні зберіг багато людського в своїй поведінці. Однак Ґу Ман, який знову пережив травму, після пробудження майже втратив усі людські почуття. - Коли в країні Ляо вдосконалювали його тіло, то хотіли перетворити його на зброю з плоті та крові. Їм не потрібно було, щоб він мав якісь думки. Поки він підкорявся наказам, цього було достатньо, - говорила Мендзе виснаженому Мо Сі на веранді в саду маєтку Сіхе після лікування Ґу Мана. – Але, якщо подумати, це була їх перша спроба зробити щось подібне, тож вони не дуже добре це контролювали змін зазнала лише духовна сила Ґу Мана. Крім цього, пізніше, коли він став виявляти ознаки божевілля і все більше виходив з-під контролю Ляо, аби уникнути непередбачуваних небезпек, вони вирішили знищити дві його душі, які відповідали за спогади, і відправили його до нас у Чонхва.  Як бачите, зараз його стан абсолютно вийшов з-під контролю. Хоч демонічна енергія не поглинула його повністю, він, по суті, став людиною, що не розуміє людських почуттів… Мендзе на мить завагалася. Слово «монстр» готове було злетіти з її губ, але вона не змогла його вимовити. Обличчя Мо Сі було надто втомленим і сповненим болю. Вона виросла з ним, та за стільки років знайомства рідко бачила його таким. За верандою накрапав дощ. Червоний лотос у ставку колихався від вітру. Під широким листям лотоса рухався золотий короп, від чого вода ніби виблискувала. У тиші Мо Сі раптом тихо сказав: - Але він все ще пам’ятає мене. Мендзе: - … - Після того, як я вивів його з тої кімнати, він був без свідомості майже два дні. Коли ж прокинувся, він не реагував ні на кого іншого, хто звертався до нього, але він все ще пам’ятає мене, - Мо Сі опустив очі. Здавалося, він розмовляв із Мендзе, але водночас ніби заспокоював себе. - Він завжди слухає все, що я йому кажу. - Це тому, що він не був повністю поглинутий темною ці. Наразі він фактично втратив пам’ять, залишилося лише кілька незначних фрагментів, – зітхнула Мендзе. - Насправді, я не знаю, як довго він може протриматися. Мо-даґе, майстер-цілитель Дзян також казав тобі раніше, що якщо не повернути йому дві його душі, це буде глухий кут. Мо Сі різко заплющив очі. Краплі дощу билися по черепиці, карнизах і каменю навколо водоймища. Його темні брови були насуплені, а тонкі губи під високим носом щільно стиснуті. Якби це тільки Мендзе говорила, що немає способу врятувати його, у нього був би принаймні проблиск надії. Але перший майстер-цілитель Чонхва, Дзян Фулі, вже сказав йому те саме: «...Якщо не знайти дві частинки його душі, навіть безсмертні не зможуть його врятувати.». Нігті Мо Сі глибоко вп’ялися в долоні. Раптом він сказав: - Скільки заклиначів-цілителів у Дев’яти Провінціях можуть використовувати метод керування душею? Мендзе була шокована. - Мо-даґе, не кажіть, що Ви хочете… Мо Сі обернувся і сказав їй: - Я хочу прикликати для нього дві зниклі душі. Реакцію на ці безмежно абсурдні слова було майже неможливо приховати. Мендзе пробурмотіла: - Це… Це ж все одно, що шукати голку в копиці сіна. Щойно душа відділена, вона може бути втрачена де завгодно. Навіть якщо хтось у цьому величезному світі володіє методом керування душею, може знадобитися десять або двадцять років, щоб знайти її, і пройти через незліченні труднощі – це не буде легким завданням. - Я знаю, - Мо Сі дивився на завісу дощу за карнизами, заклавши руки за спину. - Звичайно, знайти ці дві душі буде нелегко. Після павзи глибоким і низьким голосом він промовив - Але відпустити його ще важче. - … - Колись всі думали, що моя сім’я в жахливому становищі і що я приречений ніколи не зробити собі ім’я, ніхто не турбувався про мене. Коли я вперше пішов у казарму, я усе робив один: патрулював сам, ходив у розвідку сам, їв сам. Якось я натрапив на вовків-демонів і був весь вкритий отруйною кров’ю. Я думав, що ніхто не прийде рятувати мене, не буде ризикувати своїм життям, бо в Чонхва не було нікого, з ким би я був близьким. Мендзе була трохи збентежена. У той час Мо Сі був дуже юним, і вона ще не мала близьких зв’язків із ним. Тепер, слухаючи, як він розповідав про минуле, вона не знала, як його втішити, тож лише видала тихий звук згоди. - Він прийшов, щоб врятувати мене, - сказав Мо Сі. - Він не думав про те, що теж може отруїтися, не думав, чи зможе розвіяти демонічну ці після того, як врятує мене, не турбувався про те, хто я, чи про мої обставини. Мендзе, зараз те саме стосується мене. Хай як важко це буде, який буде результат і скільки часу це займе. Поки він живий і поки живий я, я не озирнуся назад. Поки хтось із нас не помре. Зелені бамбуки м’яко гойдалися біля блідих стін подвір’я, видаючи під вітром і дощем вологий і похмурий шелест. Мо Сі сказав останні кілька слів: - Або ж поки він не одужає. Мендзе подивилася на чоловіка перед собою. Справді, цими днями вона чула багато пліток у місті. Як одна з найближчих до нього людей, вона краще за інших розуміла правду про те, що у Мо Сі на думці і що значить для нього Ґу Ман. Але через це вона також відчувала, що Мо Сі насправді був дуже сильним. В його руках горів вогонь, який ось-ось мав згаснути, перед ним пролягала темна дорога, і він отримав найжахливішу звістку. Але Мо Сі це витримав. Вона багато років займалася цілительством і бачила різних людей, які перед обличчям труднощів проявляли слабкість, безрозсудність, замикалися в собі або ж втрачали контроль. Вона бачила, як з різних причин діти з сумом полишають спроби врятувати своїх тяжкохворих батьків, як чоловіки боягузливо полишають своїх слабких дружин… ці люди, мабуть, були загнані в глухий кут, тому могли лише опустити голови. Вона не була на їхньому місці і не відчувала страждань цих людей, тому не хотіла давати оцінку правильності їх вибору, називати його проявом егоїзму чи слабкості. Вона також звикла бачити мінливість людської натури, тому її серце тремтіло, коли хтось проявляв упертість і не корився долі. Мо Сі не скаржився, не став різким чи безрозсудним, не зламався і не втрачав контроль. Навіть дурень міг помітити на його обличчі тіні важких емоцій і те, як тремтіли кінчики його пальців. Але його голова залишалася тверезою і він жорстко себе тримав. Він не витрачав свою енергію ні на що зайве, навіть на щось, що могло полегшити його самопочуття. Від початку до кінця він витримував ця кошмари, які уже незліченну кількість разів могли розбити йому серце, з якимось жорстоким по відношенню до себе спокоєм. Нарешті Мендзе важко зітхнула і сказала: - Техніка керування душею… це відгалуження однієї з Трьох Великих Заборонених Технік, Техніки Відродження. І щоб оволодіти цією технікою, заклинач-цілитель повинен не тільки бути на досить високому рівні вдосконалення, але також мати можливість практикувати цю техніку. В легендах про цілительство більшість із таких людей були близькі до надзвичайної могутності, а їхні вчинки і місцезнаходження майже міфічні. Але… - Мендзе на мить замовкла, і вчепилася своїми тонкими пальцями за манжети. Потім, ніби зважившись, підвела голову й сказала: - Якось я бачила одну легенду в книзі цілительства. На північ від міста Лінь’ань є дрімучий ліс і гори, і в цих горах живе майстер-відлюдник, який опанував Техніку Відродження. Вона практично бачила як в темних очах Мо Сі загорається світло. - Техніка керування душею є першим кроком Техніки Відродження, - продовжила вона. - Якщо чутки правдиві, цей майстер, безперечно, може прикликати дві душі, яких бракує Ґу-шисьону… але… - Вона відвела погляд і тихо мовила: - Але це лише чутки і неможливо сказати напевно, чи є справді такий майстер поблизу Лінь’аня. Якщо є, його нелегко буде знайти серед лісів і гір. А ще кажуть, що його вдача непередбачувана: якщо він в доброму гуморі, то допомагатиме людям, якщо ж в поганому, то може завдати шкоди. Тож навіть якщо ви справді знайдете його, важко сказати, буде це катастрофою чи благословенням. Але, попри її застереження, по виразу обличчя Мо Сі Мендзе зрозуміла, що той ніколи не відступиться від цього шляху. - Мо-даґе, - зітхнула вона, - якщо Ви справді хочете піти, я не зможу Вас зупинити. Війна між Чонхва та країною Ляо вже почалася, Лянь-даґе серйозно поранений і прикутий до ліжка, його життя висить на волосині, і я не знаю, чи можливо його врятувати. Якщо Ви справді досягнете успіху і Ґу-шисьон одужає, це буде чудово для Чонхва. Але... Боюся Ван-сьон [про Імператора] не захоче відпускати вас із столиці. Вона трохи помовчала. - Як щодо цього: поверніться до маєтку й добре відпочиньте. Придушуючи демонічну енергію Ґу-шисьона, Ви також отримали багато травм. Я поясню й попрошу про все Ван-сьона. Вона лагідно й тепло посміхнулася Мо Сі, хоча тінь смутку в її очах неможливо було приховати. - Вибачте, що не помітила все першою і, коли Вашу родину спіткало нещастя, мене не було поруч… Дозвольте мені допомогти Вам цього разу. Якщо Ви зможете врятувати… врятувати його... - Вона опустила голову, і тонкі пасма волосся впали на її струнку білу шию. - Тоді я також буду дуже щаслива. Не хвилюйтеся і залиште розмову з Ван-сьоном мені. Дощ посилювався. Мендзе дала ще кілька настанов щодо використання ліків, потім покликала Юе Нян, і вони вдвох, під парасольками, пішли. Мо Сі ж повернувся до кімнати, щоб продовжити доглядати за Ґу Маном. Лише кілька слуг залишилися стояти на порожньому подвір’ї. Серед них був і управляючий Лі. - Пане, чому Ви хмуритесь? Про що думаєте? Слова нового помічника витягнули Лі Вея із задумливості. Він відвів погляд від стіни й прокашлявся. - … Ні про що. Це було дивно. Він чув розмову між принцесою Мендзе та своїм господарем, і почувався незручно. Колись Лі Вей служив у палаці і бачив дуже багато дружин та наложниць. Хоч вони всі і мали шляхетне походження, та все ж були людьми. А люди мають почуття, які не так легко відпустити. Ось чому хтось може до світанку сидіти наодинці в порожньому наметі. Ось чому хтось може від душі сміятися у своєму палаці, почувши, що улюблена наложниця померла від хвороби. Ось чому мають місце маніпуляції, ненависть і заздрість. Ось чому багато хто не в змозі з чимось змиритися. Але Мендзе здивувала Лі Вея. Хоча вона боролася, сумувала, виявляла небажання, ці її боротьба, смуток і небажання здалися Лі Вею надто фальшивими, як нафарбоване личко красуні. Почуття, які можна було так легко відпустити, не були справжніми почуттями, годі й говорити, що вона чекала на Мо Сі більше десяти років. А може, як у однієї з трьох чеснот Чонхва, її вдача і справді відрізнялася від вдачі звичайних жінок? Подумавши так, Лі Вей злегка насупився.