Зіткнення перед арміями

Коли Ґу Ман і ґвоши розпочали запеклий бій, Мужон Лянь не затримувався. Він взяв парчовий мішечок і зі своїм супроводом попрямував до Мо Сі.

Відстань від головних воріт до північної частини міста була не надто великою, але в цей момент повсюди палало полум’я битви, і їм перешкоджали заклиначі Ляо. Просування Мужон Ляня не було легким.

Представники обох сторін билися майстерно. Заклиначі, яких привів ґвоши, були найстрашнішою силою країни Ляо. Хоча підлеглі Мужон Ляня також були елітою, вони все ж не могли впоратися з демонічними майстрами Ляо. Тому, коли Мужон Лянь дістався абрикосового лісу в передмісті, його захисний бар’єр вже було розірвано, і більшість з його супроводу були важко поранені. Він не наважувався вступати в бій з заклиначами Ляо, тому тікав від переслідувачів, використовуючи звивисту місцевість абрикосового лісу.

- Я давно чула, що Ваншу-Дзюнь нікчема. Мало того, що він безмозкий, так і техніками не володіє. Сміх та й годі.

Очолювала цей загін Ляо заклиначка з палаючим батогом в руках. Вона стрибнула на гілку. Її прохолодний сміх за допомогою техніки залунав на весь абрикосовий ліс.

- Мужон Ляню, ти на кінці мотузки. Куди ти хочеш втекти?

Мужон Лянь на ходу кинув:

- Братик любить їздити верхи, коли йому нічого робити. Тебе це не обходить.

- Ти в безвиході, скоро помреш, а все ще гострий на язик?!

- У мене є дещо гостріше. Хочеш це побачити?

- Ти!... заклиначка Ляо не очікувала, що він буде таким безсоромним. На мить вона була приголомшена, а потім її гарне обличчя почервоніло від злості. Вона поспішно вдарила батогом. — Негідник!

Мужон Лянь на своєму золотому сніговому коні ухилився.

- Промахнулася, - глузував він.

- …

- Ти ж навмисно промахнулася? Це нормально? Ти не виконуєш всерйоз завдання ґвоши, а фліртуєш тут зі мною. Чесно кажучи, мені не подобається твій тип. Личко у тебе нічого, але талія занадто широка, а груди недостатньо великі.

- Мужон Ляню! Я вб’ю тебе!

- Ось чому я не люблю брати собі в підпорядкування жінок, - закотивши очі, сказав Мужон Лянь. - Всього кілька слів, і вони забувають, що їхнє завдання — вирвати парчовий мішечок, а не вбивати людей.

Обличчя заклиначки скривилося, наче її от-от вирве кров’ю.

- Я можу і вбити, і захопити мішечок!

- Звичайно, - погляд Мужон Ляня звернувся до неба і він легко мовив: - Крихітко, ти неймовірна.

- А-а! - сердито скрикнула заклиначка і поспішно погналася за ним.

Решта заклиначів закричали:

- Сьома пані, заспокойтеся!!

- Пане, будь обережні!! – вигукнув охоронець Мужон Ляня.

Розсипаючи дощем удари батогом, жінка кинулась за сніговим конем Мужон Ляня. Але через злість вона була розосередженою і Мужон Лянь легко ухилився.

Та він не наважувався розслабитися. Він прискорився й помчав галопом через туманний ліс, а вирвавшись з нього, рвучко смикнув повід і крикнув:

- Вгору!

Золотокрилий сніговий кінь різко розправив крила на цій просторій місцевості. Вітер свистів під крилами, коли він ніс свого вершника на поле бою на півночі міста.

Він летів швидко, але й у переслідувачів з Ляо зараз не було перешкод. Кілька заклинань просвистіли повз нього, і він, здавалося, вкрився холодним потом.

Що ближче Мужон Лянь був до яскраво освітленого табору на півночі міста, то шаленішим ставало його переслідування. В момент, коли він збирався приземлитися перед Північною прикордонною армією, батіг Сьомої пані обхопив задні копита сніжного коня, і вона різко смикнула!...

Духовний кінь заіржав, і Мужон Лянь миттю впав з його спини у бруд і пилюку.

- Кха... Кха-кха-кха...

Не встиг він підвестися, як заклиначі, що гналися за ним, уже приземлилися. Їхні очі за блищали — за винятком Сьомої Мадам, звичайно: її очі палали гнівом.

- От побачиш, я відріжу тобі язика! – скрипнула вона зубами.

Мужон Лянь же народився чорноротим і, навіть отак впавши, продовжував насміхатися й кепкувати:

- Нащо ти хочеш його відрізати? Щоб щодня брати його в долоні й облизувати?

Обличчя Сьомої пані позеленіло від огиди. Вона була однією з найшанованіших охоронців у країні Ляо. Зазвичай люди з повагою називали її «дзєдзє» або «Сьомою пані». Почувши такі образи, вона кинулася на нього, воліючи порубати на фарш.

Однак тут вирвалися з лісу і прибули двоє охоронців із супроводу Мужон Ляня. Побачивши, що їхній господар у критичному становищі, вони поспішили і, коли Сьома пані була близька до того, щоб розтрощити долоню Мужон Ляня, вони утворили перед ним бар’єр.

- Біжіть, пане!

- Біжіть!

Мужон Лянь, кашляючи, піднявся з землі. Його бойова сила раніше була не такою, але в останні кілька років він курив «Життя як сон», що надзвичайно підірвало та пошкодило його духовну енергію. Він глянув на двох охоронців, розвернувся і хотів бігти далі до табору з цим мішечком цянькунь. Однак не встиг він зробити і двох кроків, як відчув рибний присмак у легенях. Він схилився й виплюнув повний рот крові.

Його охоронці уже були як стріли в кінці польоту і не могли зупинити переслідувачів - лише виграти для нього трохи часу. Та ніхто не очікував, що саме зараз дасться в знаки його спричинена курінням хвороба.

Почувся тріск, бар’єр зі спалахом світла вибухнув. Двоє охоронців, серйозно поранені, впали на землю. Демонічні заклиначі Ляо знову кинулись на Мужон Ляня.

Він впав на землю. Його бліде обличчя було в плямах крові. Він подумки вилаявся, кінчики його пальців заніміли, та він був налаштований битися. Однак в цю мить з неба впала червона стіна дикого вогню і відрізала його від переслідувачів.

Загуділа земля, вмить згустилися хмари.

Стіна вогню закручувалася в хвилі, оранжево-золотисті іскри сипались навсібіч. На вершині вогняної стіни обличчям до вітру стояв чоловік у чорному.

- Сіхе-Дзюнь...

Мо Сі стояв на вершині вируючого духовного вогню, його Туньтянь сяяв в його руці. Раптом за ним спалахнуло полум’я і набуло форми гігантського кита, освітлюючи дев’ять небес.

- Перед Північною прикордонною армією ви не ступите далі і кроку, - Мо Сі дивився зверху вниз. Гігантський кит плив і танцював позаду нього. Він ще ні на кого не налітав, але всі знали, наскільки жахливим був Туньтянь Сіхе-Дзюня з Чонхва.

- Ось і все, - холодно сказав Мо Сі.

Перш ніж Сьома пані та інші встигли відповісти, вони почули звук, що наближався, і крізь стіну вогню побачили, як за своїм командиром ішли залиначі Північної прикордонної армії...

Десятки тисяч коней мчали галопом.

Ситуація змінилася в одну мить.

Мужон Лянь озирнувся на заклиначів Чонхва, що тягнулися до горизонту, потім повернувся, глянув на спину Мо Сі і нарешті видихнув.

Він простяг руку, яка трохи тремтіла через викликаний курінням недуг, і вийняв парчовий мішечок із залишками душі Кривавого демона-звіра. Він кілька разів кашлянув і сказав Мо Сі:

- ... Це ... це він дав мені. Ти дав йому завдання.

Ім’я Ґу Мана було табуйоване, ні Мужон Лянь, ні Мо Сі не могли відкрито згадати його перед армією, бо це спричинило б хвилювання.

Однак Мо Сі явно змінився в обличчі.

- Де він?

Мужон Лянь ворухнув губами, але не встиг він відповісти, як почув моторошний примароподібний голос, що за допомогою техніки ширився серед ночі.

- Він в моїх руках. Будь слухняним і поверни мені цей парчовий мішечок. А інакше…

За цим голосом, схожим на голос грифа, з ночі виринув чоловік у біло-золотому вбранні. Він приземлився на вершину найближчого дерева, тримаючи рукою млявого і, очевидно, непритомного воїна Чонхва.

Мужон Лянь був приголомшений. Ґу Ман?!

Мо Сі зблід ще більше.

Це Ґу Ман…

Ґу Ман, який вичерпав всю свою духовну енергію і використав критичну техніку, щоб потягнути час...

Ґвоши облизав губи. Очевидно, він вийшов з жорстокого бою: одяг закривавлений, на плечі глибока рана. Проте його очі за маскою були такі ж холодні й спокійні, як і завжди. Не можна було сказати, що він не хвилювався, але якийсь дивний спокій ніби був закарбований в його кістках, наче він уже пізнав хвилі, незнані звичайними людьми.

- Інакше, Сіхе-Дзюню, я подбаю про те, щоб ти пізнав, що таке каяття, - холодно усміхнувся ґвоши.

В цей момент прибула Мендзе на чолі свого батальйону, одягнена у чорне з золотом вбрання і з високо зібраним волоссям. Десятки тисяч людей слідували за нею. Побачивши таку конфронтацію, вона вражено мовила:

- Що відбувається?

Мо Сі стиснув губи і не відповів їй. Він не відводив очей від Ґу Мана, зброя в його руках випромінювала все більш яскраве світло.

Побачивши, що він має намір вбити, ґвоши підняв Ґу Мана вище, утворив кинджал і притиснув його йому до шиї, а тоді мило посміхнувся:

- О, ти хочеш це зробити? Як гадаєш, що буде швидше - мій клинок чи твоє закляття?

- Відпусти його! – холодно мовив Мо Сі.

- Легко, - ліниво відповів ґвоши. - Який мені сенс тримати його? Мені потрібен тільки цей парчовий мішечок. Ти даєш мені предмет, а я даю тобі людину. Чесний обмін. І не кажи, що в твоїх очах він того не вартий...

Довкола поступово стихло. Командири і солдати - всі мовчки дивилися на вкрай дивну сцену перед собою.

Годі й говорити, що всі були вражені. Вони стільки років слідували усюди за Сіхе-Дзюнєм - він ніколи не витрачав слів і одразу починав бій. Але сьогоднішня ситуація справді була дивною. Ваншу-Дзюнь, ґвоши країни Ляо, їхній вітчим - усі, здавалося, говорили загадками.

Що за парчовий мішечок?

Ким був цей захоплений воїн?

Чому ґвоши думав, використовуючи його, примусити Сіхе-Дзюня поступитись?

Десятки тисяч коней поволі затихли, і на заповненому заклиначами полі бою стало жахливо тихо. Погляди майже всіх зійшлися на цих людях в очікуванні відповіді Мо Сі.

Ґвоши притиснув вістря кинджала до обличчя Ґу Мана й підвів його опущену голову. Маска, що закривала його лице, вже була залита кров’ю.

- Сіхе-Дзюню, - сказав ґвоши, - як ти думаєш, як довго він зможе протриматися? Слухняно дай мені парчовий мішечок, що в твоїх руках. Не чекай, поки спливе час, потім пошкодуєш про це!