За дверима стояв Мо Сі.
Він виглядав так, ніби щойно виповз із гори трупів і моря крові: біле як папір обличчя, одяг у кривавих плямах, погляд лякаючий.
Крім Мо Сі прибув також Дзян Єсюе. Однак Дзян Єсюе, здавалося, опинився у важкому становищі. Він сидів у своєму інвалідному візку з похмурим виразом обличчя і дивився на двох людей по два боки кам’яних воріт із сумом і безпорадністю.
Ці двоє були однаково закривавлені та поранені.
Однак вони також були однаково упертими, а їхні серця незламними.
Побачивши Ґу Мана, Мо Сі оторопів. Здавалося, він не відчував болю у власному тілі, але страждав від іншого. Він посунув ноги вперед й рушив до Ґу Мана. Проте лише кілька перших кроків можна було назвати ходьбою. Під кінець він став хитатись і спотикатись.
- Ґу Ман…
Слабкий шепіт зісковзнув з його блідих губ. Він ще двічі повторив його емоції наростати, як дощ, що посилювався:
- Ґу Ман, Ґу Мане!!
Незважаючи на те, що його духовне ядро було на межі, він не переймався цим, викликав Шуайжань і батогом розірвав ланцюги, що скували Ґу Мана. Просякнуте кров'ю тіло мляво впало вниз.
Мо Сі розкрив руки й обійняв його.
- Все гаразд, усе гаразд… Я заберу тебе. Я зараз заберу тебе… Усе гаразд, я…
Тіло людини в його руках було вкрай холодним, кінчики пальців вже набули синьо-фіолетового кольору. Темно-червона кров сочилася з його чола.
Мо Сі простягнув тремтячі руки, щоб прибрати кляпа між губами та язиком Ґу Мана. Його зір затуманився слізьми, що текли й падали на маленьке брудне обличчя Ґу Мана.
Власне, його шисьон ніколи не був високою і сильною людиною. Він народився малим і наївним. В його очах завжди була якась вроджена дитячість. Це ті, хто згрупувався навколо нього, хто звик до його сили, його хоробрості, його відваги, та лагідності, зробили його своїм маяком, зробили його непереможним.
Але в цей момент, обійнявши його, Мо Сі зрозумів, що людина в його руках була дуже худою й маленькою. Час забрав життєву силу Ґу-шисьона і генерала Ґу, залишивши лише Ґу Мана зі шрамами по всьому тілу.
Усі ці шрами, старі чи нові, перепліталися в очах Мо Сі. Від цього його серце наповнили нескінченна скорбота і біль. Він ясно усвідомив...
Ґу Мана незліченну кількість разів розбивали на друзки. Смерть його побратимів, страта його старшого брата, буття шпигуном, важке загартовування країни Ляо та загибель його товаришів у ті п'ять років, коли він служив ворогові.
Знову і знову доля штовхала його з високого місця й розбивала на друзки, але він знову й знову намагався зібрати себе докупи як людину.
Він справді з усіх сил намагався триматися. Якби це був хтось інший, то був би вже розтертий в порох і пил або ж ніколи не зміг би піднятися.
Але Ґу Ман зціпив зуби і вистояв.
Бо за ним були його брати, які ніколи не повернуться, а попереду світанок, якого він завжди прагнув.
- Ґу Ман…
Лєїн надто сильно вразив Ґу Мана. Незважаючи на те, що той зрештою звільнився від нього, пам’ять, яку він старанно відновив, зазнала незворотних ушкоджень.
Він перевів свої заплакані ясно-блакитні очі й туманно глянув на Мо Сі. На якусь мить Мо Сі здалося, що Ґу Ман все ще хотів вдавати сильного, навіть хотів відштовхнути його, але Мо Сі схопив його підняту холодну руку з фіолетовими слідами від залізних кайданів.
Повіки Ґу Мана були напіввідкриті, розфокусовано він глянув на Мо Сі. Через деякий час він сказав:
- Мо Сі...
- Це я, я тут, я тут, - Мо Сі перехопило подих. Він тримав Ґу Мана за руку, його вологі вії тремтіли. Він поцілував кінчики його пальців. - Я тут …
Ґу Ман ошелешено дивився на людину перед собою.
Його свідомість була вже геть затуманена.
Усі спогади в його голові вирували, руйнувались, ніби щомиті могли розвіятися. Ті сніжні ночі в таборі, ті літні полудні в школі, та ніч повноліття, майбутнє, яке його принцеса обіцяв йому знову і знову.
Здавалося, ніби все вкрилося шаром снігу, потім ще одним. Важкий сніг опадав і тиснув на його свідомість, намагаючись потроху приховати сліди минулого.
Ґу Ман знав, що він, можливо, не зможе протриматися довго. Біль від того, що він щось втратив, потім відновив, а після цього знову втратив, тиснув на його внутрішні органи. Можливо, тому, що в цей момент поруч з ним була людина, яку він любив найбільше в житті, а він мав ось-ось її забути, у цьому сильному болю Ґу Ман раптом відчув якесь небажання та слабкість, яких ніколи раніше не відчував.
Він із силою схопив руку Мо Сі. Він широко розплющив очі й задихався. Дивлячись на обличчя Мо Сі, він сказав надзвичайно хрипким і слабким голосом.
- Я…
Але що він мав сказати?
Я не зрадник?
Я не погана людина?
Справа не в тому, що я тебе не люблю, не в тому, що я не хочу бути з тобою, і не в тому, що я хочу віддалитися від тебе.
Чи можеш ти мені повірити?
Він нічого не міг сказати.
Навіть у цей момент він нічого не міг сказати!
Вітер і дощ Золотої платформи, відділені стількома бурхливими роками, лилися на його палаюче серце, гасячи його єдине егоїстичне полум’я. Він ніби почув голос Імператора, який здавався благальним і величним — він став заручником мрії, до якої прагнув усе життя.
«Я можу пообіцяти, що ти побачиш справедливе майбутнє для кожного героя, незалежно від його походження».
Герої, незалежно від походження.
Справедливе ставлення до кожного.
Щоб нікому більше не довелося бути затягнутим у боротьбу між старими та новими силами та померти несправедливою смертю.
Щоб більше не було нікого, хто б не міг захистити своїх братів і був змушений робити те, чого не хотів... Кого все життя пригнічували б через його низьке походження.
Щоб більше не було тих, що любили один одного, але ховалися через свою кров та не наважувалися віддати одне одному своє серце…
«Генерале Ґу, мені потрібна людина. Вона має бути достатньо відданою, сміливою та розумною. Мені потрібна людина, яка могла б піти до країни Ляо та передавати інформацію для мене, яка могла б стати отрутою для країни Ляо і старих дворян».
«Ґу-ціне. Чи бажаєш ти бути правою рукою Чонхва і взяти на себе такий тягар?»
Грім і блискавка Золотої платформи ніби знову засяяли в його серці. Він розплющив очі, пригашуючи весь вроджений егоїзм і проковтнув всі несказані слова назад.
Так.
Він був шпигуном.
З того дня, як він погодився на прохання Імператора, вороття йому не було.
Але…
Небеса ніби пожаліли його. Небеса ніби відчули, що в гіркоті його життя має бути щось солодке. Він нічого не сказав, але почув, як Мо Сі, міцно тримаючи його за руку, прошепотів:
- Я тобі вірю.
- …
Його блакитні очі повільно й порожньо роззирнулися й подивились на сумне обличчя Мо Сі.
- Я завжди віритиму тобі… Я ніколи не покину тебе знову.
Ґу Ман розумів, що мав здивуватись і запитати, чому він раптом це сказав, запитати, звідки він знав, що Ґу Ман пережив. Але, можливо, його голова була в безладі і найсильнішим почуттям в цей момент була хвиля образи .
Я тобі вірю.
П’ять років зради, три роки по поверненні додому.
Він раптом ясно усвідомив, що так багато років чекав цих слів. Уві сні він дуже прагнув, щоб хтось сказав йому ці слова, але ніхто не говорив йому їх. Ніхто не давав йому цих трьох слів.
До сьогодні.
Ці роки буття шпигуном, зрештою, були надто важкими.
Сльози котилися з очей Ґу Мана. Він захекався, ніби хотів щось сказати, але горло його було повне крові і він не міг вимовити ні звуку. Тiльки губи ворухнулись, а вiн зiщулився, затремтiв i мовчки заплакав.
Мо Сі вперше бачив, щоб Ґу Ман плакав так сумно й безпорадно. Мо Сі підняв свою закривавлену руку й торкнувся обличчя Ґу Мана. Він хотів витерти його сльози, але чим більше він торкався, тим бруднішим ставало обличчя.
У Мо Сі теж текли сльози, пальці сильно тремтіли. Він погладив м’які, але холодні щоки Ґу Мана, але не витирав їх. Він подивився на Ґу Мана. Навколо було так багато людей, та він не хотів ні про що турбуватись, ні на що зважати. Він лише опустив вологі вії і подивився на цю людину. Через деякий час він хрипко сказав:
- Вибач, шисьоне. Я надто довго змусив тебе чекати.
Я прийшов забрати тебе додому…
Він підвів Ґу Мана, обняв і перекинув його руку собі на плече. Лише тоді Джов Хе отямився і покликав його.
- Сіхе-Дзюню!
- …
- Ви знаєте, що Ґу Ман – піддослідне тіло, призначене самим Його Величністю? Він…
Мо Сі не дав йому закінчити. Він різко підвів почервонілі очі.
- Його Величність призначив йому виконувати багато речей. Про деякі з них ніхто не знає. Я тільки хочу знати, чи Його Величність почувався винним, коли дав вам це завдання.
- Ви з’їхали з глузду? Ви розумієте, про що говорите? - Джов Хе обернувся і суворо наказав: - Зупиніть його!
Мо Сі справді з’їхав з глузду. Більше він нічого не сказав. Він підняв вільну руку і його долоня засвітилася слабким блакитним світлом. Обличчя Дзян Єсюе зблідло.
- Мо Сі! Зупинись!
Як він міг зупинитися?
Між ним і його шисьоном був розрив у вісім років.
Якщо він так легко зупиниться, то як він зможе наздогнати Ґу Мана з малим оберемком, що йшов сам-один вісім років тому?
Мо Сі закрив очі й сердито вигукнув:
- Туньтянь! Явись!
Здійнявся сильний порив вітру і в руці Мо Сі з’явився темно-синій жезл. Мо Сі відчув вибух болю в серці, ніби його проштрикнули ножами. З куточка його губ сочилася кров. Його духовне ядро почало тріскатися і вкрилося шпарками. Кожна краплина магії завдавала незворотної шкоди його тілу.
Очі Мо Сі були освітлені різким сяйвом жезла. Він влив свою духовну енергію і Туньтянь змінив його форму, перетворившись на жезл заввишки більше десяти чи, з білою ручкою та золотою вершиною, прикрашеною сонячними візерунками. Інкрустований в нього сапфір випромінював сліпуче світло.
Почувся стукіт!
У повній формі духовна енергія Туньтяня була надзвичайно потужною і хвилями розходилась по землі. Лише ледь торкнувшись підлоги, він збурив хвилі духовної енергії. Кілька слабших учнів були змушені стати на коліна.
- Сіхе-Дзюню! - Обличчя Джов Хе вже було дуже потворним. - Ви знаєте… Ви порушуєте закон, зачинаючи бійку і вивільнюючи священну зброю тут!
- Приєднуйся, - синьо-золоте світло жезлу мерехтіло на красивому, але блідому і надзвичайно рішучому обличчі Мо Сі. - Я зачекаю.
Джов Хе:
- …
Дзян Єсюе:
- … Мо Сі…
Туньтянь був жахливою священною зброєю, яка могла вбити мільйони людей одним махом. Хоча ніхто не вірив, що Мо Сі справді використає його для боротьби з людьми Чонхва, довершена форма жезлу в його руках уже була досить шокуючою. Що там платформа Сишу, навіть Військове Відомство, повне майстрів, не наважилася б його зупинити.
Мо Сі глянув на людей, що не наважувалися ступити вперед. Він підтримав Ґу Мана, який уже знепритомнів, і двоє людей, вкритих ранами й синцями, притулившись один до одного, повільно покинули це криваве пекло.
Далі
Розділ 126 - Серйозні ушкодження
Джов Хе спостерігав, як Мо Сі йшов із Ґу Маном, і вираз його обличчя ставав дедалі непривабливішим. - Старійшино, що скажете… що нам тепер робити? - Що ще ми можемо зробити? Швидко доповісти Його Величності! Просто скажіть, що Мо Сі не поважає державні закони, увірвався до важливого місця без дозволу, не підкорявся імператорському указу Його Величності та вчинив при дворі бійку з особистих мотивів! Дзян Єсюе насупився: - Старійшино Джов, це складна ситуація. Його Величність зараз недобре почувається, тому, будь ласка, подумайте. Джов Хе був розлючений: - Ти, на прізвище Дзян, ти хочеш стати проти мене?! Дзян Єсюе: - … - Сьогодні він, член Військового Відомства, наважився проникнути на мою платформу Сишу і когось звідти викрасти. Якщо я проковтну цю образу, що буде з моїм обличчям в майбутньому?! Я знаю, що ти його брат, але ти краще зрозумій, що твій брат порушив закон! Ти що, будеш покривати його злочин?! Змахнувши рукавами, Джов Хе суворо сказав своїм підлеглим: - Чого ви всі тут стоїте? Чому не звітуєте Його Величності?! - Так! Через годину в маєтку Сіхе. Темне демонічне випробування завдало Ґу Манові надто великої шкоди, такої, що Ґу Ман знепритомнів, покинувши платформу Сишу, і відтоді не приходив до тями. За цей довгий час Ґу Ману приснився дуже глибокий сон. Уві сні їм з Мо Сі було лише трохи за двадцять. Вони разом гуляли вздовж запруди на околиці міста Чонхва. Були сутінки, сідаюче сонце вже зняло половину важкого макіяжу. Багряно-рум’яна та сліпучо-золота пудра ширилась небом, розтягуючись на тисячі лі. Він зірвав зелену травинку гребінника і помахував ним, ідучи. - Я не очікував, що Його Величність вибере тебе для нападу на місто Чон, - він зробив павзу. - Ти вперше командуєш, так? Нервуєш? Мо Сі опустив очі і не сказав, чи нервує він, лише мовив: - Я переможу. Ґу Ман усміхнувся й сказав: - Це правильно. Пам’ятай, для командира найважливіше — не падати духом. Що б не трапилося, якщо ти триматимешся, інші побачать у тобі надію. Якщо ж навіть головнокомандувач армії не матиме мужності, тоді армія буде б як лист сипучого піску - скільки б солдати не старалися, це буде марно. Ти душа армії. У мить, коли ти отримуєш звання полководця, ти береш на себе відповідальність за життя кожного брата. Мо Сі кивнув. Він підняв руку й подивився на обличчя Ґу Мана на тлі золотого заходу сонця. - Я пам’ятатиму. Він мить помовчав, перш ніж додати: - Почекай, поки я повернуся. Ґу Ман усміхнувся: - Чому ти раптом такий серйозний? В чому справа? Цей молодий чоловік був дуже серйозний і дуже незграбний, але все одно мусив зберігати самовладання. - Його Величність сказав, що якщо я виграю цю битву, він дозволить мені покинути родину Мо і стати незалежним. - ...І? Мо Сі закусив нижню губу. Якусь мить він не наважувався глянути йому в очі. Спочатку він повернув голову, щоб подивитися на кришталево-прозору річку. Золоте світло відбивалося в його очах і затримувалось у віях. Можливо через захід сонця, або ж з якоїсь іншої причини обличчя Мо Сі виглядало трохи червоним. Особливо кінчики його вух, до яких прилила кров. - Я можу мати власний маєток. Ґу Ман: - … У той час він також був трохи тугим на реакцію. Насправді вони обидва тоді закохалися вперше і жоден із них не був набагато кмітливішим за іншого. Ґу Ман збентежено подивився на Мо Сі. Він справді не розумів, що той намагався сказати. Трохи повагавшись, він промовив: - Добре… тоді… вітаю? Майже одночасно Мо Сі тихо запитав: - Ти б не хотів жити зі мною? Ґу Ман: - … Мо Сі: - … Вони двоє перезирнулися. Красиве й елегантне обличчя Мо Сі ще більше почервоніло. Він тихенько закашлявся, наче хотів привести в порядок свою гідність, але також наче не хотів сильно підштовхувати іншого. Його довгі вії затріпотіли, він опустив очі і сказав: - Нічого страшного, якщо ти не хочеш. Я можу почекати. Ні, я мав на увазі не це. Я мав на увазі те, що я вже бачив архітектурні плани, я… Що більше він говорив, то більше соромився. Що більше він намагався приховати, то більше виявлялися його м’які емоції та незрілі думки. Завжди спокійний і зважений, Мо Сі зрештою відштовхнув Ґу Мана, підійшов до краю дамби й приклав руку до чола. Майже в розпачі він пробурмотів: - … Вибач, я просто запитав… Ґу Ман згадав, як незграбно, але вперто цей юнак намагався виразити свої наміри. Раптом він зрозумів. Його маленький шиді ще не вступив у бій, але був настільки впевнений у своїй перемозі, що навіть крадькома ходив дивитися на зображення… Подумавши про це, він відчув трохи кислоти в серці. Він знав, що Мо Сі завжди був щирим з ним. Просто він боявся приймати це. Але, можливо, через те, що Мо Сі незабаром мав відправитися на передову, чи, можливо, тому, що в його серці були егоїстичні мотиви, він не відхилив пропозицію Мо Сі тоді. Це дуже порадувало хлопця. Того дня вони з Мо Сі не повернулися до своїх місць, а провели всю ніч у корчмі за містом. Зрештою він так втомився, що вже не залишилося сил. Його обличчя було занурено в брудну подушку, а куточки тонких очей були сповнені сліз від стимуляції. Він дрижав і тремтів. Він ще був у заціпенінні, коли почув, як Мо Сі тихо сказав йому: - Є дещо, що я хочу тобі дати. У нього не було сил питати і Мо Сі схопив його руку, яка стискала простирадло. Його широка долоня один за одним охопила пальці Ґу Мана. Він відчув легке поколювання на тильній стороні долоні, а потім обидві з’єднані кисті засвітилися червоним світлом, яке попливло вздовж їхніх стиснутих рук до шиї. Ґу Ман усе ще був під впливом любовної неги. Він слабко запитав: - Що це? - Дуже маленький масив мечів, - Мо Сі відпустив його руку. Він підняв мозолясті пальці й ніжно погладив шию Ґу Мана. - Я знаю, що завжди знайдуться люди, які захочуть познущатися над тобою. Вони побояться створити проблеми, тому не наважуться використовувати заклинання, лише кулаки та ноги. Він опустив вії і повернув голову, щоб поцілувати Ґу Мана в шию. - Я залишив краплю крові, щоб утворити цей масив. Я ще не надав йому форми, тож ти можеш оформити його як завгодно – у слово, квітку… будь-що підійде. Коли мене немає поруч, це захистить тебе. Звичайно, якщо ти цього не хочеш … то можеш його запечатати. Ґу Мана ніжно цілували, а він мовчки слухав, лежачи в ліжку. У нього були змішані почуття. Йому хотілося весело сміятися, але водночас і сумно плакати — насправді він не волів би жити в маєтку Мо Сі. Це був маєток, а не дім. Дім - це місце, де двоє людей можуть бути разом відкрито й по праву, без необхідності ховатися, ніби вони вчиняють щось погане. Мо Сі міг дати йому житло, але воно не дало б йому відчуття справжньої домівки. Вони не були рівними людьми, ніколи не були. Він знав, що врешті-решт відмовить Мо Сі, але в цей момент, дивлячись на серйозний і благальний вираз обличчя молодого чоловіка, не міг нічого сказати. Його тіло вже розм’якло від шиді і його серце вже давно розм’якшилося вщент. Певною мірою відчуваючи провину, він повернув голову вбік і підняв руку, щоб торкнутися обличчя Мо Сі. - Ти будеш єдиним, хто залишить масив мечів? - ... Га? Його чорні очі ніжно посміхнулися: - Тоді що, якщо хтось знущатиметься над тобою? Мо Сі: - … Звичайно, ніхто б не наважився підняти руку на молодого пана Мо. Але здавалося, що двоє людей, яким судилося ніколи не дійти до кінця разом, хотіли залишити один одному таємницю, яку знали лише вони. Ґу Ман укусив себе за палець, перевернувся, торкнувся шиї Мо Сі збоку та дуже зосереджено створив там червоний лотос. Потім він схопив руку Мо Сі, поклав її на свою й посміхнувся: - Я також залишу тобі краплю своєї крові. Перетворю її на захисний масив мечів від мене – так я ніби завжди буду поряд з тобою, еге ж? Очі Мо Сі засяяли дуже яскравим світлом. Ґу Ман не міг витримати того світла. Мо Сі сказав: - … Добре. Він обійняв Ґу Мана ззаду, теплі груди притиснулися до його вигнутої спини. Він гладив волосся Ґу Мана, цілуючи його в шию та тремтячі мочки вух. - Зачекай, поки я повернуся. Почекай, поки я повернуся, все буде краще. Повір мені… Повір мені. Та сцена і голос Мо Сі почали зникати, як і всі спогади, що були пронизані Лєїном, розбиваючись та розсипаючись. Чекай на мене. Все буде краще. Ґу Ман боровся у своїй глибокій свідомості, згортався на колінах і продовжував вибачатися перед щирим Мо Сі... Вибач, я також волів би завжди чекати на тебе. Я також хотів, щоб все ставало краще. Я завжди вірив тобі. Але … Мо Сі, є речі, які мають бути зроблені, і є щось, чим треба пожертвувати. Коли доля стукає в твої двері і ти не хочеш бути боягузом, ти неодмінно маєш зустріти її. У кожного з нас власні шляхи. Це майбутнє, цей дім, що ти описав мені - я вже прожив таке прекрасне і безтурботне життя в твоїх очах. Цього достатньо. Тож, коли ти повернешся зі славою й тріумфом, і не побачиш мене… не сумуй… Я тебе люблю. У цьому житті кожне слово, яке я сказав про любов до тебе - правда. … Мо Сі… У комі сльози все ще котилися з очей Ґу Мана та просочувалися у його волосся. — — Біля ліжка Ґу Мана поралася група заклиначів. Їх лідер сказав глибоким голосом: - Відкрийте ще три системи згортання крові. Помістіть голки для стабілізації духу на акупунктурні точки Шеньтін, Фенчі та Реньїн. Він дав розпорядження, але не помітив жодного руху з боку свого молодшого учня, тому сердито здійняв свої білі брови: - Чого ти застиг? Поспіши! Маленький учень поспішно відповів: - О… о. Його панічний погляд відірвався від обличчя Ґу Мана. Але він не міг не пробурмотіти подумки: темне демонічне випробування, мабуть, справді болюче. Інакше чому б цей Ґу Ман плакав у комі… Його старший повторив: - Розташуй голки на трьох акупунктурних точках. - Так! Цілителі зібралися перед ліжком в маєтку Сіхе. Низько висіли легкі світлі завіси, в золотому леві горіли заспокійливі пахощі, але це не могло заспокоїти напружену атмосферу в кімнаті. Цілителі Шеньнон входили та виходили, обробляючи рани та змиваючи кров, передаючи відвари та пов’язки. Ніхто не наважувався говорити. На чолі кожного лікаря та слуг виступили дрібні краплі поту. У кімнаті було двоє пацієнтів. Одним був Ґу Ман, який лежав у цей момент на ліжку, а іншим - Мо Сі, який сидів за столом. Ніхто не знав, що пережив Мо Сі, як він раптово отримав такі поранення і чому він зовсім не піклувався про свої травми. Його хвилювала лише непритомна людина на ліжку… Цей зрадник. Цілителі Шеньнон, яких терміново викликали для лікування, були дуже збентежені. Один з молодших цілителів обережно підійшов і сказав: - Сіхе-Дзюню, це найкраща мазь для відновлення м’язів. Ваша травма… - Віддай йому. Цілитель: - … - Використайте всі ці першокласні мазі для нього, - очі Мо Сі були червоні, а його погляд ні на мить не відривався від ліжка. - Зі мною все гаразд. Єдиний цілитель, який відповідав за лікування травм Мо Сі, пожовтів обличчям. Він хотів заперечити і сказати: «Даґе, Ви не в порядку! Ваше духовне ядро ось-ось трісне. Як з Вами може бути все гаразд?» Але, побачивши впертий вираз обличчя Мо Сі, ніхто не наважився нічого сказати. Їм залишалося лише продовжувати мовчки метатися туди-сюди по кімнаті. Поки всі були зайняті, раптом нервово вбіг маленький слуга: - Пане! Пане! - Що сталося? - Його... Його Величність послав євнуха Джао оголосити імператорський указ. Він сказав... він сказав, він хоче, щоб Ви вийшли надвір, щоб отримати указ. Мо Сі нічого не сказав і не поворухнувся. Він все ще тримав одну руку на темному та блискучому столі з сандалового дерева, даючи цілителю лікувати його. Через деякий час з його тонких вуст зірвалося три слова. - Скажи йому почекати. Усі в кімнаті були шоковані. Молодший цілитель, який ніс миску з ліками в кімнату, мало не перекинув її. Він з жахом поглянув на Мо Сі. У всіх була одна думка: чи Сіхе-Дзюнь не збожеволів? Слуга заїкався: - Це, це, це… як це може… Мо Сі, не кліпаючи, повторив лише два слова. - Хай зачекає. - … Маленькому слузі нічого не залишалося, окрім як, спотикаючись, вийти з кімнати. Мо Сі все ще дивився на фігуру на ліжку, навколо якої вирували чари. Старійшина-цілитель зі срібною бородою раніше сказав, що країна Ляо дуже дивним чином змінила тіло Ґу Мана. Воно було сповнене надзвичайно важкою енергією Їнь, наче це було тіло, закляте тисячами людей. Чонхва не був знайомий з такими особливостями. До того ж, Ґу Ман мав серйозні травми. Цілителі застосували всі свої навички та ледве могли утримувати його в живих. Але їм не вдалося врятувати мозок від повторного пошкодження. Старійшина-цілитель витер піт з обличчя й запитав: - Як його голова? Цілитель, який працював над стабілізацією стану голови Ґу Мана, був надзвичайно блідий. Було видно, що він витратив усі сили. Але він все одно похитав головою: - Він цього не винесе. Він уже втратив дві душі. Тепер він навіть… кха-кха-кха!! - лікар був виснажений і навіть закашляв кров’ю. У вухах Мо Сі загуло. Він почувався так, наче провалився в крижану печеру. - Що ви маєте на увазі? - … Цілителі переглянулися. Усі з соромом опустили голови, ніхто не наважувався відповісти першим. - Ким він стане? Зараз міг говорити тільки старший. Вираз обличчя старійшини-цілителя був жахливим, але він міг тільки взяти себе в руки: - Я боюся… він нічого не пам’ятатиме... не зможе говорити… Можливо навіть його зір постраждав... Мо Сі рвучко підвівся на ноги. Усе його тіло тремтіло. Його і без того бліді губи стали ще більш безбарвними. Цілитель, що стабілізував його серце, відчув бурхливий потік його духовної енергії і вигукнув: - Сіхе-Дзюню, Ви більше не можете поводитися необдумано! Ви!.. Не встиг він закінчити, як його перервав м’який і ледве чутний жіночий голос: - Мо-даґе, це так Ви збираєтесь змарнувати ядро, яке я дала Вам? Усі дружно обернулись і схилили голови. - Принцеса Мендзе! - Вітаємо принцесу Мендзе!
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!