Забрати тебе з пекла

За дверима стояв Мо Сі.

Він виглядав так, ніби щойно виповз із гори трупів і моря крові: біле як папір обличчя, одяг у кривавих плямах, погляд лякаючий.

Крім Мо Сі прибув також Дзян Єсюе. Однак Дзян Єсюе, здавалося, опинився у важкому становищі. Він сидів у своєму інвалідному візку з похмурим виразом обличчя і дивився на двох людей по два боки кам’яних воріт із сумом і безпорадністю.

Ці двоє були однаково закривавлені та поранені.

Однак вони також були однаково упертими, а їхні серця незламними.

Побачивши Ґу Мана, Мо Сі оторопів. Здавалося, він не відчував болю у власному тілі, але страждав від іншого. Він посунув ноги вперед й рушив до Ґу Мана. Проте лише кілька перших кроків можна було назвати ходьбою. Під кінець він став хитатись і спотикатись.

- Ґу Ман…

Слабкий шепіт зісковзнув з його блідих губ. Він ще двічі повторив його емоції наростати, як дощ, що посилювався:

- Ґу Ман, Ґу Мане!!

Незважаючи на те, що його духовне ядро було на межі, він не переймався цим, викликав Шуайжань і батогом розірвав ланцюги, що скували Ґу Мана. Просякнуте кров'ю тіло мляво впало вниз.

Мо Сі розкрив руки й обійняв його.

- Все гаразд, усе гаразд… Я заберу тебе. Я зараз заберу тебе… Усе гаразд, я…

Тіло людини в його руках було вкрай холодним, кінчики пальців вже набули синьо-фіолетового кольору. Темно-червона кров сочилася з його чола.

Мо Сі простягнув тремтячі руки, щоб прибрати кляпа між губами та язиком Ґу Мана. Його зір затуманився слізьми, що текли й падали на маленьке брудне обличчя Ґу Мана.

Власне, його шисьон ніколи не був високою і сильною людиною. Він народився малим і наївним. В його очах завжди була якась вроджена дитячість. Це ті, хто згрупувався навколо нього, хто звик до його сили, його хоробрості, його відваги, та лагідності, зробили його своїм маяком, зробили його непереможним.

Але в цей момент, обійнявши його, Мо Сі зрозумів, що людина в його руках була дуже худою й маленькою. Час забрав життєву силу Ґу-шисьона і генерала Ґу, залишивши лише Ґу Мана зі шрамами по всьому тілу.

Усі ці шрами, старі чи нові, перепліталися в очах Мо Сі. Від цього його серце наповнили нескінченна скорбота і біль. Він ясно усвідомив...

Ґу Мана незліченну кількість разів розбивали на друзки. Смерть його побратимів, страта його старшого брата, буття шпигуном, важке загартовування країни Ляо та загибель його товаришів у ті п'ять років, коли він служив ворогові.

Знову і знову доля штовхала його з високого місця й розбивала на друзки, але він знову й знову намагався зібрати себе докупи як людину.

Він справді з усіх сил намагався триматися. Якби це був хтось інший, то був би вже розтертий в порох і пил або ж ніколи не зміг би піднятися.

Але Ґу Ман зціпив зуби і вистояв.

Бо за ним були його брати, які ніколи не повернуться, а попереду світанок, якого він завжди прагнув.

- Ґу Ман…

Лєїн надто сильно вразив Ґу Мана. Незважаючи на те, що той зрештою звільнився від нього, пам’ять, яку він старанно відновив, зазнала незворотних ушкоджень.

Він перевів свої заплакані ясно-блакитні очі й туманно глянув на Мо Сі. На якусь мить Мо Сі здалося, що Ґу Ман все ще хотів вдавати сильного, навіть хотів відштовхнути його, але Мо Сі схопив його підняту холодну руку з фіолетовими слідами від залізних кайданів.

Повіки Ґу Мана були напіввідкриті, розфокусовано він глянув на Мо Сі. Через деякий час він сказав:

- Мо Сі...

- Це я, я тут, я тут, - Мо Сі перехопило подих. Він тримав Ґу Мана за руку, його вологі вії тремтіли. Він поцілував кінчики його пальців. - Я тут …

Ґу Ман ошелешено дивився на людину перед собою.

Його свідомість була вже геть затуманена.

Усі спогади в його голові вирували, руйнувались, ніби щомиті могли розвіятися. Ті сніжні ночі в таборі, ті літні полудні в школі, та ніч повноліття, майбутнє, яке його принцеса обіцяв йому знову і знову.

Здавалося, ніби все вкрилося шаром снігу, потім ще одним. Важкий сніг опадав і тиснув на його свідомість, намагаючись потроху приховати сліди минулого.

Ґу Ман знав, що він, можливо, не зможе протриматися довго. Біль від того, що він щось втратив, потім відновив, а після цього знову втратив, тиснув на його внутрішні органи. Можливо, тому, що в цей момент поруч з ним була людина, яку він любив найбільше в житті, а він мав ось-ось її забути, у цьому сильному болю Ґу Ман раптом відчув якесь небажання та слабкість, яких ніколи раніше не відчував.

Він із силою схопив руку Мо Сі. Він широко розплющив очі й задихався. Дивлячись на обличчя Мо Сі, він сказав надзвичайно хрипким і слабким голосом.

- Я…

Але що він мав сказати?

Я не зрадник?

Я не погана людина?

Справа не в тому, що я тебе не люблю, не в тому, що я не хочу бути з тобою, і не в тому, що я хочу віддалитися від тебе.

Чи можеш ти мені повірити?

Він нічого не міг сказати.

Навіть у цей момент він нічого не міг сказати!

Вітер і дощ Золотої платформи, відділені стількома бурхливими роками, лилися на його палаюче серце, гасячи його єдине егоїстичне полум’я. Він ніби почув голос Імператора, який здавався благальним і величним — він став заручником мрії, до якої прагнув усе життя.

«Я можу пообіцяти, що ти побачиш справедливе майбутнє для кожного героя, незалежно від його походження».

Герої, незалежно від походження.

Справедливе ставлення до кожного.

Щоб нікому більше не довелося бути затягнутим у боротьбу між старими та новими силами та померти несправедливою смертю.

Щоб більше не було нікого, хто б не міг захистити своїх братів і був змушений робити те, чого не хотів... Кого все життя пригнічували б через його низьке походження.

Щоб більше не було тих, що любили один одного, але ховалися через свою кров та не наважувалися віддати одне одному своє серце…

«Генерале Ґу, мені потрібна людина. Вона має бути достатньо відданою, сміливою та розумною. Мені потрібна людина, яка могла б піти до країни Ляо та передавати інформацію для мене, яка могла б стати отрутою для країни Ляо і старих дворян».

«Ґу-ціне. Чи бажаєш ти бути правою рукою Чонхва і взяти на себе такий тягар?»

Грім і блискавка Золотої платформи ніби знову засяяли в його серці. Він розплющив очі, пригашуючи весь вроджений егоїзм і проковтнув всі несказані слова назад.

Так.

Він був шпигуном.

З того дня, як він погодився на прохання Імператора, вороття йому не було.

Але…

Небеса ніби пожаліли його. Небеса ніби відчули, що в гіркоті його життя має бути щось солодке. Він нічого не сказав, але почув, як Мо Сі, міцно тримаючи його за руку, прошепотів:

- Я тобі вірю.

- …

Його блакитні очі повільно й порожньо роззирнулися й подивились на сумне обличчя Мо Сі.

- Я завжди віритиму тобі… Я ніколи не покину тебе знову.

Ґу Ман розумів, що мав здивуватись і запитати, чому він раптом це сказав, запитати, звідки він знав, що Ґу Ман пережив. Але, можливо, його голова була в безладі і найсильнішим почуттям в цей момент була хвиля образи .

Я тобі вірю.

П’ять років зради, три роки по поверненні додому.

Він раптом ясно усвідомив, що так багато років чекав цих слів. Уві сні він дуже прагнув, щоб хтось сказав йому ці слова, але ніхто не говорив йому їх. Ніхто не давав йому цих трьох слів.

До сьогодні.

Ці роки буття шпигуном, зрештою, були надто важкими.

Сльози котилися з очей Ґу Мана. Він захекався, ніби хотів щось сказати, але горло його було повне крові і він не міг вимовити ні звуку. Тiльки губи ворухнулись, а вiн зiщулився, затремтiв i мовчки заплакав.

Мо Сі вперше бачив, щоб Ґу Ман плакав так сумно й безпорадно. Мо Сі підняв свою закривавлену руку й торкнувся обличчя Ґу Мана. Він хотів витерти його сльози, але чим більше він торкався, тим бруднішим ставало обличчя.

У Мо Сі теж текли сльози, пальці сильно тремтіли. Він погладив м’які, але холодні щоки Ґу Мана, але не витирав їх. Він подивився на Ґу Мана. Навколо було так багато людей, та він не хотів ні про що турбуватись, ні на що зважати. Він лише опустив вологі вії і подивився на цю людину. Через деякий час він хрипко сказав:

- Вибач, шисьоне. Я надто довго змусив тебе чекати.

      Я прийшов забрати тебе додому… 

Він підвів Ґу Мана, обняв і перекинув його руку собі на плече. Лише тоді Джов Хе отямився і покликав його.

- Сіхе-Дзюню!

- …

- Ви знаєте, що Ґу Ман – піддослідне тіло, призначене самим Його Величністю? Він…

Мо Сі не дав йому закінчити. Він різко підвів почервонілі очі.

- Його Величність призначив йому виконувати багато речей. Про деякі з них ніхто не знає. Я тільки хочу знати, чи Його Величність почувався винним, коли дав вам це завдання.

- Ви з’їхали з глузду? Ви розумієте, про що говорите? - Джов Хе обернувся і суворо наказав: - Зупиніть його!

Мо Сі справді з’їхав з глузду. Більше він нічого не сказав. Він підняв вільну руку і його долоня засвітилася слабким блакитним світлом. Обличчя Дзян Єсюе зблідло.

- Мо Сі! Зупинись!

Як він міг зупинитися?

Між ним і його шисьоном був розрив у вісім років.

Якщо він так легко зупиниться, то як він зможе наздогнати Ґу Мана з малим оберемком, що йшов сам-один вісім років тому?

Мо Сі закрив очі й сердито вигукнув:

- Туньтянь! Явись!

Здійнявся сильний порив вітру і в руці Мо Сі з’явився темно-синій жезл. Мо Сі відчув вибух болю в серці, ніби його проштрикнули ножами. З куточка його губ сочилася кров. Його духовне ядро почало тріскатися і вкрилося шпарками. Кожна краплина магії завдавала незворотної шкоди його тілу.

Очі Мо Сі були освітлені різким сяйвом жезла. Він влив свою духовну енергію і Туньтянь змінив його форму, перетворившись на жезл заввишки більше десяти чи, з білою ручкою та золотою вершиною, прикрашеною сонячними візерунками. Інкрустований в нього сапфір випромінював сліпуче світло.

Почувся стукіт!

У повній формі духовна енергія Туньтяня була надзвичайно потужною і хвилями розходилась по землі. Лише ледь торкнувшись підлоги, він збурив хвилі духовної енергії. Кілька слабших учнів були змушені стати на коліна.

- Сіхе-Дзюню! - Обличчя Джов Хе вже було дуже потворним. - Ви знаєте… Ви порушуєте закон, зачинаючи бійку і вивільнюючи священну зброю тут!

- Приєднуйся, - синьо-золоте світло жезлу мерехтіло на красивому, але блідому і надзвичайно рішучому обличчі Мо Сі. - Я зачекаю.

Джов Хе:

- …

Дзян Єсюе:

- … Мо Сі…

Туньтянь був жахливою священною зброєю, яка могла вбити мільйони людей одним махом. Хоча ніхто не вірив, що Мо Сі справді використає його для боротьби з людьми Чонхва, довершена форма жезлу в його руках уже була досить шокуючою. Що там платформа Сишу, навіть Військове Відомство, повне майстрів, не наважилася б його зупинити.

Мо Сі глянув на людей, що не наважувалися ступити вперед. Він підтримав Ґу Мана, який уже знепритомнів, і двоє людей, вкритих ранами й синцями, притулившись один до одного, повільно покинули це криваве пекло.