Щось за баром

— До сплати 30 єлів.

Ендо кілька разів кліпнув, ніби повертаючись до реальності. 30 єлів. Не мала сума.

У цьому світі валюта поділяється на три види. Гел, Єл та Ен. Такі і по цінності. Сто гелів це один Єл, а сто єлів один Ен.

30 єлів. Ендо відкрив шухляду під баром, вирахував 30 Єлів та передав їх Ґебну.

Ґебн — Чоловік, якого легше описати як “Краще з ним не сперечатися”. Дубай під 140 кг, зростом 190 см. Він навідується до “Закутку”, але не у якості гостя (Можливо часом, але зазвичай з іншого причини). Він збирає податок за його бізнес.

— Ось 30 єлів. Можеш перерахувати, якщо не віриш.

Ґебн узяв зелені монети та почав рахувати.

— Як там твій “Закуток”? Ще не йде за куток, а?

Він як завжди кидає жарти у сторону Ендового бізнесу. Однак, що поробиш, такий уже він

— Ні, Ґебне, ще ні. А ти як поживаєш, як дружина?

— О-о-о! Дякую, що запитав.

Ґебн заховав гроші у виведений для цього мішечок та закинув його у кишеню. Правою рукою сперся на барну стійку та нахилився до Ендо.

— У нас усе чудово. От, обдумуємо зробити дитину. А ти, Ендо? Так і плануєш залишитися одинаком?

Ендо і дійсно ніколи не мав дівчини. За його 23 роки ніхто не цікавився ним, та й навіть натяків на “Романтичні стосунки” не було. То це прокляття, то ніхто не зацікавлений у ньому.

— Ха-ха. Смішно що зараз всцюся.

— Ой, та я ж жартую. Не парся ти.

Ґебн відхилися назад.

— Ну, мені пора. Побачимося, Одиначе.

— Ой та йди уже.

***

Вже 23-тя вечора. Попри те, що місцеві бари працюють до ночі, Ендо не фанат такого. Тож він зачиняє свій бар о 23-й.

Він прокрутив замок. Натис на ручку. Двері зачинені. Він завжди їх засинає зсередини а потім виходить через задній хід.

Ендо мигцем перевірив, чи усе вимкнуто (усі лампи) та чи усе на місці (ніхто нічого не вкрав). Він вийшов, зачинив двері на ключ. Заховав його у задню кишеню та вже почав прямувати у сторону дому як почув гуркіт.

Він обернувся на це “Бдумц” і побачив чорну постать.

— А… Ви хто?

Постать промовчала. Зробила крок уперед.

— Агов? Відповідай.

Постать зробила ще один крок. Різкий випад на Ендо. Однак, він ступив крок у ліво, і постать бухнулася на землю.

Він присів над постаттю. Чи… Дівчина?

— Агов? Усе ок?

Він поплескав її по волоссю.

— Нмф.

— Га?

Постать повернула голову наліво.

— Кажу ж — ні.

Ендо трохи просунувся до її лиця.

— Ти хто?

— А це має значення?

Ендо промовчав, а потім мовив.

— Якого хріна ти там робила?

Він вказав за свою спину, де стоять кілька сміттєвих баків та металевий забор (у висоту десь 2,5 метрів)

— Це тебе не стосується.

Він глянув на неї. Одяг пошарпаний, лице замурзане, руки потерті, волосся брудне.

— Дай я вгадаю…

Ендо встав та почав ходити вперед-назад бурмочучи, щоб вона чула.

— Не послухалася батьків та втекла від них. По дорозі кілька разів впала та замурзалася…

Він глянув на її пальці. Потерті.

— …мабуть. Вирішила десь переховуватися і обрала… Тут?

Вона помотала головою.

— Не правильно.

Ендо здивувався. Зробив крок до неї.

— Окей тоді. Проясни, що сталося.

Вона, (Сам Ендо не зна чому) досі лежала на землі з головою повернутою наліво.

— Ну… я…

Вона замовкла.

— Окей, проїхали… Звати-то тебе як?

Поки вона відповідала Ендо розставив ноги над її спиною, засунув руки під її та потягнув уверх, допомагаючи звестися на ноги.

— Ленд.

— Ленд?

Вона кивнула та вже стояла на ногах.

— Гаразд, Ленд… Мені треба йти, тому давай ти там сама розберешся що та куди?

Вона озирнулася довкола. Ендо тільки зараз помітив її ельфійські вуха. Та й що з того? Нині багато рас проживають у багатьох містах.

Він ще раз кинув на неї погляд (вона так і нічого не відповіла… просто стояла там) та пішов додому.