Розлучення подруги (13)
Ерік кілька хвилин сидів замислений, а потім узяв чистий аркуш і перо. Почав занотовувати пункти, паралельно пояснюючи:
— Спершу — зберемо докази зради. Я найму детектива, який простежить, де вони зустрічаються, і задокументує все. Складемо звіт, знайдемо свідків. І, пані Белл—
— Будь ласка, просто Анета.
— Гаразд. Міс Ането, ви ж вели фінанси родини Шрайберів, так?
— Так.
— Якщо принесете мені відповідні документи й виписки з банку, ми зможемо простежити, які суми з вашого особистого рахунку пішли на утримання родини Шрайберів. І якщо захочете — згодом ми можемо подати претензію навіть на маєток. Що скажете?
Анета ледь усміхнулась.
— Забрати маєток було б приємно… Але я відмовлюсь. Не хочу, щоб процес затягнувся через це. Я просто хочу якомога швидше від'єднатись від прізвища Шрайбер. А з грошей — повернути лише те, що вклала.
— Добре. Це пришвидшить справу. Я зв’яжусь із вами протягом десяти днів, щоб надати всі матеріали й почати все тихо, без зайвого розголосу.
***
Маєток Шрайберів, який колись вважався її домом, тепер здавався чужим. Повітря, атмосфера, самі стіни — усе було наче не її.
Зайшовши всередину, Анета застигла у передпокої, як людина, що заблукала.
— Пані?
Лише коли Енджі обережно покликала її, вона отямилась.
— Я хотіла б чаю. Принеси, будь ласка, в мою кімнату.
Вона хотіла побути на самоті. Щойно Енджі пішла на кухню, Анета стрімко попрямувала до спальні — ніби тікала.
Попри п’ять років життя в цьому домі, спальня здавалася холодною й чужою.
Я справді тут жила? Я справді засинала в цьому місці?
Усе розпливалося перед очима, і вона ледве встояла на ногах. Повільно дійшла до софи й опустилась на неї, важко, мов камінь.
На лобі виступив холодний піт.
Ще кілька хвилин тому вона почувалася краще, полегшено — після розмови з адвокатом. Але тепер її нудило, живіт скручувався.
Вона нахилилась уперед і закрила обличчя руками. Сльози не текли, але вираз обличчя був перекошений від болю.
П’ять років.
П’ять років, присвячених родині Шрайберів.
Так. Я намагалася.
Вона намагалась завоювати серце Вернера.
Можливо, не так відчайдушно, як Родейла — але вона сподівалась хоча б на щось подібне.
Вірила: якщо буде добра до свекрухи, якщо буде корисною для родини, якщо виправлятиме Вернерові провали без докору, якщо завжди усміхатиметься, не вимагатиме, не тиснутиме —
То рано чи пізно його серце звернеться до неї.
Вона навіть думала, що це вже сталося.
Коли Родейла повернулася, Анета непокоїлась — але не підозрювала зради.
І все ж… як ви могли?
Він — її чоловік. Людина, з якою вона пройшла найтяжчі роки.
А вона — її подруга дитинства.
Анета щиро вірила: якщо в них хоч крапля совісті, хоч тінь вірності — вони не зрадять. Навіть якщо між ними залишались почуття. Родейла, як подруга, не мала права обдурити.
Але сьогодні, в аптеці, почувши правду про Золтан, вона зрозуміла:
Там ніколи нічого не було.
— Пані.
Від голосу Енджі Анета підняла голову з долонь. Та стояла поруч, стривожена.
— Я стукала, але ви не відповідали. Тож я принесла чай.
— Ах… Дякую, Енджі.
Лише тоді вона відчула аромат напою.
Спробувала підняти чашку — але рука здригнулась. Вона здалась.
— Пані… Вам зле? Може, покликати лікаря?
— Енджі.
— Так?
— Я… справді намагалась.
Очі служниці наповнились слізьми. Вона зрозуміла — без пояснень.
Вона заплакала замість тієї, що більше не могла.
— Так, пані. Ви дуже старались.
— Я так… старалась.
— Я знаю. Ніхто не знає краще за мене, скільки ви вклали.
— Так…
Вона старалася.
І навіть зараз, озираючись назад, не мала жалю.
Ні «треба було зробити отак», ні «а якби я тоді…»
Вона зробила все, що могла — як дружина Вернера Шрайбера, як господиня дому Шрайберів.
І все, що отримала навзаєм — зрада.
Якби її свекруха, Крістін, хоч трохи пошкодувала, спробувала підтримати, вилаяла Вернера, змусила його схаменутися — можливо, в Анети щось і похитнулося б.
Але Крістін відвернулась.
І якщо після всього вкладеного вона не змогла стати рідною жодній людині в домі Шрайберів — значить, досить.
Жодні подальші зусилля нічого не змінять.
Її серце стало трохи твердішим.
Руки вже не тремтіли.
Анета підняла чашку і зробила ковток чаю.
***
Якби Анета хоч трохи мала значення для Вернера, він би помітив зміни в домі.
Якби хоч іноді звертав на неї увагу — побачив би, як змінилась її поведінка.
Але він був надто захоплений Родейлою, щоб навіть згадати оплатити аптекаря — не те щоб помітити власну дружину.
Гостре відчуття заборонених зустрічей із колишнім коханням не залишало місця ні для чого іншого.
У голові Вернера було лише: коли, як, іще раз, знову.
Анета тим часом спокійно готувалася до розлучення.
Вона пакувала речі без шуму. Впорядковувала свої активи. Періодично зустрічалася з Еріком для обговорення справи.
Упаковане відправляли в дім біля озера. А те, що не поміщалось — вона просто залишала.
Упорядковуючи речі, вона впорядковувала й себе.
Вона більше не сумувала. Не звинувачувала. Не картала себе.
Вона прийняла: не все в житті можна здобути зусиллям. Вона старалася — більше, ніж більшість. І все одно не вийшло.
Хто був дурнем, хто — жорстоким, хто — пішов надто далеко… Їй було вже байдуже.
Тож коли Ерік із документами пішов у салон до Вернера, Анета змогла покинути маєток Шрайберів зі спокоєм — як гладь озера в безвітряну погоду.
Слуги, які давно знали правду, провели її мовчки.
У тихій кімнаті салону Вернер дивився на незнайомця перед собою.
Чоловік назвався: Ерік Ріхтер, адвокат.
Вони ніколи раніше не зустрічались. І все ж, Ерік здавався тим, хто знає про Вернера більше, ніж сама Крістін.
— Отже, — мовив Ерік.
Вернер не зрозумів жодного слова з того, що говорив Ерік. Але той говорив далі, не зупиняючись.
— Просто поставте печатку ось тут — і всі проблеми буде вирішено. Якщо печатки немає, підійде підпис або відбиток пальця.
Вернер повільно опустив погляд на документ, який Ерік тримав перед ним.
Цей папір дратував його з самого початку.
[Позов про розлучення]
Розлучення? Хто з ким?
Вернер знову підвів очі на Еріка. Той носив круглі окуляри, і скельця блистіли настільки, що було важко зчитати його вираз обличчя.
— Ваша дружина була більш ніж поблажливою. Частину свого статку вона вклала в утримання цього маєтку, але погодилась залишити дім родині Шрайберів. Тож не витрачайте сили на торг. Просто підпишіть.
Гуп!
Вернер вдарив кулаком по столу, не стримавшись.
Він люто дивився на Еріка — цього чужака, який говорив, ніби знає все про нього й Анету.
— Я не знаю, яку нісенітницю ти несеш.
— Ха…
Ерік насупився.
— Я все вже пояснив. Невже хочеш сказати, що не зрозумів жодного слова? Скажіть, на якому місці загубились — я повторю.
— З самого початку. Усе.
Із першої ж секунди появи цього чоловіка — усе звучало як маячня.
Анета хоче розлучення.
Підстава — розпад шлюбу з його вини. Отже — поділ майна.
Причини: зв’язок із Родейлою, використання Золтана без згоди, зневага й тиск з боку його матері, фінансовий крах через невдалі справи.
Ерік зібрав гору доказів. Паперів — ціла вежа, вища за чайну чашку.
Він перегортав сторінки одну за одною, пояснюючи,
Але Вернер нічого не сприймав.
У голові крутилась тільки одна фраза:
«Ваша дружина подає на розлучення».
Вона лунала знову і знову.
//Коментар перекладача: Ну що, кіт в мішку розв'язано. Вуху! Перекладачка вгризається в текст — і тягне вас із собою.//
*******
Рада розділити з тобою цю історію.
Переклала Nathaniel. Більше перекладів, коментарів і новин — у моєму Telegram-каналі.
Переклад — це не чарівна кнопка, а багато часу, зусиль і уваги до кожної дрібниці. Якщо моя робота тобі цінна — донат завжди буде найкращим способом сказати “дякую”.
Це не лише тримає р
итм нових розділів, а й зберігати натхнення, сили й віру в цю справу.
Ваші донати — це не просто жест. Це те, що справді підтримує й мотивує перекладати далі. Вони дуже багато значать.
Monobank
abank24
Ko-fi
Telegram-канал
