Думала, що це життя — подарунок від Бога для такої жалюгідної мене...
Але я витримала. Я змогла втекти з того клятого дому.
Мене прийняли до відомого на весь світ університету.
Я нарешті мала дім — хоч і брудний, хоч і тісний, зате свій. У ньому я могла дихати.
Після того, як я залишила тих двох виродків, у моєму житті залишилися лише речі, що вели мене до найяскравішого майбутнього.
Я до чого веду: життя Пенелопи, де кожна дрібна помилка може стати фатальною, аж ніяк не краще. Та що там — гірше.
Інша справа, якби я хоча б була героїнею у "звичайному режимі", в якої всі рішення вели до щасливого фіналу.
"...Але чому?"
Чому саме зі мною, яка тільки-но виборсалася з пекельного дому?
"Чому?!"
Гуп!
Я закричала, вдаривши кулаком по раковині. У дзеркалі відбилося обличчя дівчини зі страшним виразом.
Вона виглядала не стільки засмученою, скільки розлюченою — це робило її схожою на головну антагоністку з гри.
"Ха..."
Я тяжко зітхнула й провела рукою по волоссю, відкидаючи його назад. Думки знову повернулися до Пенелопи.
Пенелопа Екарт. Лиходійка однієї гри, головна героїня складного режиму.
Насправді Пенелопа була простою дівчиною, без роду і племені.
[Пенелопа разом із матір’ю, яка весь час поневірялася, жили в злиднях, поки не потрапили на очі герцогу, який розшукував свою зниклу наймолодшу доньку. Коли її мати померла від хвороби, Пенелопу всиновили в дім герцога Екарта.]
Єдина причина, через яку вона потрапила в родину герцога — це зовнішність, яка збігалася з виглядом зниклої доньки.
Рожеве волосся, яке дісталося їй від померлої герцогині, і чисті блакитні очі — символ роду Екарт.
Я згадала другого сина герцога, якого нещодавно бачила.
Його волосся було прекрасного рожевого кольору.
Але у відображення в дзеркалі волосся цієї дівчини було більше схоже на вогняний відтінок, ніж на рожевий.
І очі — бірюзові, не зовсім як у решти членів родини.
"Він мав продовжити пошуки своєї доньки. Навіщо було брати чужу дитину?"
Коли Пенелопа виросла й уже не була схожою на зниклу дитину, герцог втратив до неї інтерес і повністю її ігнорував.
Усе, що залишилося Пенелопі після того — це знущання з боку двох зведених братів і прислуги.
"Надто схоже на моє життя, аж неприємно..."
Її історія й ставлення до неї були надто знайомими.
Я не звертала на це увагу, коли просто грала у гру.
Мені стало сумно.
"Фальшива пані."
Усі служниці в цьому маєтку називали Пенелопу фальшивкою.
Хоч Пенелопа й була вражаюче гарною, для всіх інших вона залишалася лише невдалою копією, яка навіть не схожа на оригінал.
Можливо, все було б інакше, якби вона вміла грати роль милої й лагідної дівчинки, але вона мала жорсткий характер — і не зі своєї вини.
У прологу гри писалося: "Вона завжди трималася наче їжак із виставленими голками, і куди б не пішла — всюди спричиняла хаос."
"Тепер зрозуміло, чому всі варіанти реплік у грі були такими... провокативними."
Я кивнула — нарешті все стало на свої місця.
Пенелопа справді виглядала, як типова лиходійка з іменем, що викликає страх.
Не така наївна, як героїня звичайного режиму — швидше, пронизлива і колюча.
Але я почала її розуміти.
Лише за сьогодні. Ні, навіть за кілька годин. За такий короткий час я відчула на собі те, що вона терпіла роками — і цього було достатньо, аби зрозуміти її життя.
"Навіть якщо вона фальшивка."
Чим вони думали, коли будили її уколами? Навіть якщо вона не рідна — це ж дівчина, яку сам герцог узяв у дім!
Жодна служниця не збудила б іншу служницю таким чином.
Пенелопу всиновили, коли їй було лише 12.
Якщо відтоді її постійно принижували і били...
То що, взагалі, могла зробити дитина, яку ніхто не слухав, навіть коли вона кричала?
"Це такий собі доказ того, що вона приречена бути лиходійкою?"
Факт залишається фактом: її били й принижували знову і знову. І досі.
Жоден персонаж не був до неї милосердним. Усе, що з нею робили — це знищувало її зсередини.
"Мені навіть трохи шкода її."
Я підняла руку й торкнулася її ніжної, крихкої щоки.
Дівчина з дзеркала, з волоссям насиченого рожевого кольору, виглядала неймовірно сумною.
Та я відкинула жалість.
"Ха... ще невідомо, хто кого має жаліти."
Зараз не час жаліти когось.
Тепер я — Пенелопа.
А це означає, що мене можуть убити будь-якої миті, як це було в грі.
І ця думка викликала справжній страх.
