Як ми всі знаємо, президент Сяо любить пліткувати про життя людей, грати в маджонг вдома, вести переговори про проекти на сотні мільйонів, торгуватися в кіосках, сміятися і жартувати, носити модний одяг, а також вправлятися зі своїм співочим голосом перед іншими людьми.
Президент Сяо така всемогутня і чудова людина, але він...
Не вміє їздити верхи.
Хоча він не в змозі контролювати найелементарніший транспорт у давні часи...
Чи справді це можна вважати проблемою для Сяо Юаня?
Звичайно, ні!
Зрештою, у нього є Янь ХеЦин.
А як щодо полювання, подорожей та ігор? Він може їхати з Янь ХеЦином і співати «давайте жити разом у світі смертних¹», щоб налякати групу міністрів, генералів і дворян, старих і молодих.
Однак Сяо Юань невдовзі дізнався щось...
Восени в к. Південного Янь проводилося полювання. З одного боку, це було символом миру та процвітання країни, а з іншого – святкування осіннього врожаю.
Звичайно, поки ця діяльність відбувалася, Сяо Юань не відчував бажання їхати в кареті. Крім того, він хотів бігати і кататися разом з Янь ХеЦином.
Їм завжди подобалося бути в перших рядах, щоб ні з ким не жартувати і не фліртувати. Сяо Юань спочатку цього не помітив, аж до невеликого полювання не так давно. Сяо Юань готувався їхати з Янь ХеЦином, коли Чен Ґе раптом витягнув лук і стрілу. Стріла пронизала хмари, полетіла аж у далечінь.
Вітер заревів, коли гостра стріла впала в траву. Тоді попереду вискочив кролик і в паніці побіг у глиб лісу.
Янь ХеЦин раптово вдарив коня, підняв лук, схожий на півмісяць, і спокійно випустив стрілу.
Довга стріла розрізала небо, видаючи чудове дзижчання, поки точно не пронизала тіло здобичі.
Команда мисливців підбадьорювала та захоплювалася ним, а імператорський охоронець пішов забирати здобич. Потім Янь ХеЦин повернувся з одягом, який ширяв на вітрі, з лагідно піднятими куточками рота в легкій усмішці, а очі сяяли від щастя.
Сяо Юань ошелешено дивився на жвавого Янь ХеЦина.
Він зрозумів, що Янь ХеЦин ніколи не полював, коли їхав з ним. Кожного осіннього мисливського сезону дотепер він спілкувався з Сяо Юанем, не беручи участі. Спочатку той подумав, що Янь ХеЦин не цікавиться полюванням, але тепер він бачив, що це не так.
Щоб підтвердити свої підозри, Сяо Юань пішов розпитати Чен Ґе.
Почувши запитання Сяо Юаня, Чен Ґе завив: «О боже, ви нарешті дізналися!!»
Сяо Юань: «Шшшш…»
Потім Чен Ґе почав бурчати: «Ви можете не знати, але Його Величність дуже любить полювати. Коли Його Величність був молодим, покійний імператор щоосені влаштовував мисливські змагання, і щороку Його Величність займав перше місце. Тих князів і генералів не можна було порівняти навіть з одним пальцем Його Величності! Але тепер Його Величність хоче їхати лише з вами. Якщо ви їдете разом, він не вміє ні натягувати лук, ні ганятися за здобиччю. Ах, я не знаю, як Його Величність витримає це».
Сяо Юань: «Шшшш…»
Коли Чен Ґе закінчив розмову, він відчув, що сказав щось не так, і поспішно додав: «Але, можливо, Його Величність почувається навіть щасливішим бути з вами, ніж полювати».
Сяо Юань: «Шшшш…»
Чен Ґе: «... У вас болить зуб?»
Сяо Юань: «У мене болить серце».
Чен Ґе: «Шшшш…»
Сяо Юань: «У тебе теж болить серце?»
Чен Ґе: «Ні, у мене болить зуб».
«Зубний біль, викликаний кислинкою».
Коли Сяо Юань зрозумів, що наближається останній день осіннього полювання, він прийняв важливе рішення.
Сяо Юань: «Янь-ґе, я не хочу їхати з тобою».
Рука Янь ХеЦина, що тримала меморіал, раптово опустилася.
Іноді двір був надто зайнятий, і оскільки Янь ХеЦин знав, що Сяо Юань не може спати без його компанії, він брав прості судові справи в імператорську спальню, якщо закінчив надто пізно. Сьогодні він щойно закінчив читати останній меморіал, коли раптом почув, що Сяо Юань сказав це.
Оскільки був кінець осені, погода ставала все холоднішою і холоднішою, тому Сяо Юань був загорнутий у товсту ковдру. Як тільки він закінчив говорити, Янь ХеЦин відклав меморіал убік і підійшов до ліжка.
Сяо Юань затягнув Янь ХеЦина на теплу постіль, притиснувшись своїм тілом до тіла нього. Потім він схопив руку, яка була холодною після того, як той тримав меморіали, і поклав її собі на груди: «Янь-ґе, навчи мене їздити верхи».
«Їздити верхи? Чому ти раптом хочеш навчитися їздити верхи?» — Янь ХеЦин хвилювався, що холод на його руці досягне теплого тіла Сяо Юаня, тому хотів забрати свою руку назад. Несподівано Сяо Юань міцно тримав його з наміром віддати Янь ХеЦину своє тепло.
Сяо Юань усміхнувся і підніс руку до губ: «Ти сьогодні вполював на кролика».
Очі Янь ХеЦина спалахнули. Здогадавшись, що Сяо Юань, мабуть, думає про щось дивне, він швидко пояснив: «Щойно з’явилася можливість, тож мої м’язи рухалися самі по собі. Нічого, чому варто радіти».
Сяо Юань усміхнувся ще яскравіше: «Янь-ґе, я ще нічого не сказав».
Янь ХеЦин: «…»
Сяо Юань обхопив руками талію Янь ХеЦина і захоплено зітхнув: «Янь-ґе, твоя мисливська постава така гарна! Щоб частіше бачити твою богатирську поставу, я хочу навчитися їздити верхи! Янь-ґе, будь ласка, навчи мене!»
Янь ХеЦин кивнув: «Добре».
Нарешті він сказав: «Нелегко навчитися їздити верхи, але легко поранитися».
«Я знаю, я буду обережним» — Сяо Юань посміхнувся, але раптом щось помітив. Коли він подивився на сидяче положення Янь ХеЦина, він нахилився, щоб прошепотіти щось на вухо.
Потім куточки рота Янь ХеЦина непомітно піднялися. Коли він простягнув руку, щоб притиснути талію Сяо Юаня, він сказав: «Ти можеш спробувати».
Сяо Юань поклав руку на груди й зиркнув на Янь ХеЦина: «Чи можу я справді спробувати? Добре, я спробую! Почекай, твої руки… чи не я верхи? Просто лягай і не рухайся».
Наступного ранку Сяо Юань не міг встати, і його план навчитися їздити верхи довелося відкласти.
Через кілька днів Янь ХеЦин, незважаючи на те, наскільки він був зайнятий, знайшов час, щоб навчити Сяо Юаня їзди верхи. Біля підніжжя Храму Неба була величезна галявина, яка ідеально підходила йому для вивчення.
Сяо Юань наполегливо навчався, поки не зміг оволодіти основними навичками менш ніж за тиждень, тож він міг самостійно керувати прирученими кіньми. Сяо Юань відчув, що прогрес йде дещо повільно, тому, коли Янь ХеЦин був зайнятий політикою, він попросив Чен Ґе також навчити його.
Чен Ґе не був Янь ХеЦином, тому він не захищав, як Янь ХеЦин, який був надто обережний з ним, боячись, що Сяо Юань поранить себе.
Чен Ґе дозволяв Сяо Юаню прямо сісти на коня, потім він гладив коня та кричав йому, щоб він їхав. Потім кінь дико тікав із Сяо Юанем на вершині, а Чен Ґе слідував за ним, вигукуючи вказівки, такі як: «Потягніть поводи!», «Без паніки!», «Спокійно! Стійко!», «Затисни коню живіт!», «Ой, ви знову впали. Захисне спорядження зношене?», «О, воно зламалося, давайте його поміняємо».
Сяо Юань піднявся з обличчям, покритим пилом, і сказав: «Знову!»
Хоча це було набагато безрозсудніше та прямолінійніше, треба сказати, що воно було набагато ефективнішим. Після майже цілого дня тренувань Сяо Юань вже вмів вміло їздити верхи.
Проте вночі сталася дрібниця.
Оскільки Янь ХеЦин бачив ушкодження на тілі Сяо Юаня.
Це був не маленький поріз, а велика частина його тіла була в синяках з глибокими подряпинами, отриманими від постійного падіння на пісок. Виглядало жахливо.
Обличчя Янь ХеЦина спохмурніло.
Сяо Юань раптом подумав, що життя Чен Ґе опиниться в небезпеці, тому він швидко обійняв Янь ХеЦина, сказавши йому, що сьогодні багато чого навчився і швидко вчиться. Оскільки незабаром настане останній день осіннього сезону полювання, він хотів дізнатися більше. Чим швидше тим краще.
«Янь-ґе, усі це незначні травми. Все добре. Через кілька днів від них не залишиться й сліду» — Сяо Юань закінчив говорити з грайливою посмішкою, водночас він міцніше обійняв Янь ХеЦина, благаючи його зайнятися коханням сьогодні ввечері.
Протягом останніх кількох днів Янь ХеЦин не "торкався" Сяо Юаня вночі через те, як наполегливо Сяо Юань працював над навчанням верховій їзді. Але Сяо Юань відчував деяку ностальгію, тож він планував зробити свій шлях сьогодні ввечері.
Однак у той момент, коли Сяо Юаня притиснули до ліжка, він раптом зрозумів, чому Янь ХеЦин не торкався його ці дні.
«Ноги! Мої ноги!»
«Ні!! Це не мої ноги!»
«Верхова їзда зруйнувала мої ноги!»
Біль у м’язах змусив Сяо Юаня захотіти померти. Спочатку Сяо Юань мав намір терпіти це, але коли Янь ХеЦин схопив його за ноги і склав їх до грудей, Сяо Юань почав тремтіти від болю.
Президент Сяо одразу відчув довбаний сором!
Коли Янь ХеЦин подивився на Сяо Юаня «як я очікував», він спокійно стиснув ноги Сяо Юаня. Від болю в його ногах Сяо Юань здригнувся.
«Янь, Янь-ґе...» — Сяо Юань сказав тремтячим голосом: «Давай змінимо, змінимо позицію. Добре?»
Якби вони зробили це віч-на-віч, його ноги й поперек були б настільки виснажені, що він не міг би встати наступного дня.
Натомість Янь ХеЦин запитав: «Тоді скажи мені, в якій позі ти можеш стояти?»
Сяо Юань на мить замислився над цим. Однак він виявив, що оскільки Янь ХеЦин мав таку велику витривалість, незалежно від позиції, яку вони зайняли, він не витримав би!
Незалежно від того, витримає він це чи ні, Сяо Юань міг відчути гнів Янь ХеЦина. Однак, оскільки він знав, що той слабкий до нього, швидко сказав тихим голосом: «Янь-ґе, я був неправий. Я більше не намагатимусь таємно навчитися їздити верхи».
Янь ХеЦин дивився на нього, не кажучи ні слова, але й без найменшого наміру дати волю своєму гніву.
Сяо Юань знову на мить подумав і сказав: «Наступного разу я буду обережнішим, і я більше не завдам собі шкоди- шшшш, боляче. Янь-ґе, це справді боляче».
Сяо Юань сказав, що він був щирим до крайності, але він обіцяв те ж саме Янь ХеЦину сотні разів раніше, і невідомо, скільки разів ці обіцянки будуть сказані в майбутньому.
Але, зрештою, Янь ХеЦин не витримав, як Сяо Юань плаче від болю.
Нарешті Янь ХеЦин розв’язав ноги Сяо Юаня, з’єднав нижню частину тіла разом і розв’язав їх твердість руками.
Янь ХеЦин, затамувавши подих, цілував Сяо Юаня, доки їхнє задоволення не вибухнуло разом. Сяо Юань не міг стриматися від ридань і кусав Янь ХеЦина за плече. Після простого прибирання Сяо Юань ліниво примостився в обіймах Янь ХеЦина, розповідаючи йому про те, як він нарешті міг сісти верхи.
Уважно вислухавши його розповідь, Янь ХеЦин потер хворі ноги Сяо Юаня. Зосередившись на розтиранні хворих м’язів, він незабаром виявив, що чоловік у його руках замовк. Коли він подивився на нього вниз, виявив, що той заснув.
Потім Янь ХеЦин обережно задув свічку, поцілував Сяо Юаня в його лоб і поступово заснув зі своїм коханим на руках.
***
Останній день осіннього сезону полювання настав миттєво.
Сяо Юань вперше їхав верхи без захисного спорядження. Він їхав на коні то повільніше, то швидше. Він був водночас схвильований і щасливий, тому попросив Чен Ґе дати йому лук і стріли, щоб ними можна було пограти. Чен Ґе стояв близько до нього, боячись, що Сяо Юань поранить себе.
Сяо Юань нічого не говорив, коли йшов дорогою, але коли прибув до місця полювання, він не вагаючись пройшов повз інших.
Янь ХеЦин наказав імператорським охоронцям слідувати за Сяо Юанем, а сам він тримає меч і лук, готовий до полювання. Коли генерали зрозуміли, що нарешті зможуть полювати разом з імператором, вони були надзвичайно схвильовані.
У цей момент нещасна лань випадково набігла на групу людей. Зі страху вона відразу ж побігла в глиб лісу, але генерали давно почали переслідування. Коли один генерал побачив чудову нагоду, він нахилився, натягнув лук і поцілився в лань.
У той момент, коли генерал випустив стрілу, Янь ХеЦин раптом також натягнув свій лук і випустив стрілу. Тоді гостра стріла прогриміла в повітрі.
1. Текст пісні《当》[dāng] «When», яку виконує гурт Power Station [动力火车].
Далі
Том 3. Розділ 224 - Верхова їзда ЯньСяо.
Побачивши, що гостра стріла, випущена генералом, збирається пробити живіт лані, Янь ХеЦин швидко випустив іншу стрілу, щоб відбити попередню, дозволивши лані втекти. Янь ХеЦин подивився на генерала холодними очима. Генерал раптом щось усвідомив і поспішив схилити голову перед ним, визнаючи власну провину. Сяо Юань, який був свідком усього цього, запитав Чен Ґе: «Що сталося?» Чен Ґе відповів: «Лань вагітна. Подивіться на її живіт, він дуже великий. Його Величність давно постановив, що ми не повинні полювати на маленьких, вагітних і тих, що мають дитинчат. Ми дуже акуратні під час полювання». Сяо Юань кивнув головою з раптовим усвідомленням. Янь ХеЦин не надто критикував генерала. Відвернувши погляд, він ударив коня й пішов. Група генералів також вдарила власних коней, щоб знайти власну здобич. Чен Ґе виглядав готовим спробувати, але коли він уже збирався наздогнати, то побачив Сяо Юаня, який тримав поводи, повільно слідуючи ззаду. Чен Ґе не міг не дивуватися, чому цей чоловік, який зазвичай любив створювати проблеми, раптом став таким тихим. Чи взагалі можливо було, щоб сонце зійшло на заході? У зв'язку з цим він запитав: «Ви не підете?» Сяо Юань погладив гриву коня під собою і засміявся: «Ні, я не піду. Я не хочу, щоб Янь-ґе знову хвилювався про мене. Це рідкісна можливість, тому я хочу, щоб Янь-ґе міг полювати, не відволікаючись». Чен Ґе: «Шшшш…» Сяо Юань: «Знову болить зуб? Ми з Янь-ґе разом так довго. Ти не можеш поспішити і вже звикнути?» Південне полювання скоро закінчилося. Генерали один за одним тріумфально поверталися зі своєю здобиччю. На мисливському угідді панувала святкова атмосфера. Сяо Юань подумав, що Янь ХеЦин також має незабаром повернутися, тому він виїхав на коні попереду натовпу, щоб чекати його. Раптом чоловік на коні кинувся назад, кричачи: «Його Величність вполював на великого білого тигра!!!» Натовп заворушився та вигукував, але не встигли пролунати похвали, як один чоловік раптом панічно закричав: «Його Величність поранено! Йдіть і допоможіть!» Янь ХеЦин самостійно вполював на тигра, але коли він вичерпав весь свій молодий дух і безстрашність, яя міг не постраждати? Незважаючи на те, що тигр упав під його стрілою та мечем, права рука і живіт Янь ХеЦина були глибоко порізані гострими кігтями тигра. Група генералів була безпорадною, схвильованою та сповненою розуміння, обговорюючи один за одним те, що вони ніколи не думали, що їхній імператор буде таким безрозсудним, а також погоджувались, що це, мабуть, тому, що він давно не полював. У той момент у палаці Таї, після того як імператорські лікарі перев’язали рани Янь ХеЦина ліками, вони нарешті змогли зітхнути: «На щастя, внутрішні органи не постраждали. Інакше нам довелося б вирвати Його Величність з рук лорда Ями». Янь ХеЦин був топлес, а його довге чорне волосся було розкидане по ньому. Його рани тепер були загорнуті в білу тканину, але вони були забруднені кров’ю. Хоча його обличчя і губи були дуже бліді через крововтрату, він сказав: «Нехай імператриця не знає про це. Скажи йому, що зі мною все гаразд і я не постраждав». У цю мить Сяо Юань вийшов із-за спини імператорського лікаря і холодно сказав: «Я вже знаю…». Коли група імператорських лікарів, імператорських охоронців і служниць побачила, що імператриця, яка завжди була легкою людиною, яка завжди усміхалася, виглядає надзвичайно блідою, вони вирішили покинути кімнату. У той час Сяо Юань і Янь ХеЦин залишилися одні. Вони двоє дивилися один на одного, деякий час не знаючи, що сказати. Янь ХеЦин завжди звинувачував Сяо Юаня в тому, що він не піклувався про своє тіло та життя, але тепер він був тим, хто став імпульсивним. Побачивши, як їхні позиції змінюються таким чином, вони обидва втратили дар мови. Янь ХеЦин знав, що цього разу він винен, тому першим сказав: «Я в порядку». Незважаючи на те, що ці слова здавалися надзвичайно тонкими на поверхні, вони насправді були схожі на кігті тигра, що глибоко впились у шкіру. Сяо Юань стиснув кулак, але потім послабив його, знову стиснув кулак і знову відпустив. Нарешті він зціпив зуби, повернув голову й пішов геть. Побачивши це, Янь ХеЦин поспішно встав, щоб погнатися за ним. Але щойно він вийшов із внутрішньої кімнати, його відтіснили імператорські лікарі, які чекали наказів надворі. Тієї ночі Сяо Юань вперше не повернувся до спільної спальні. Замість цього він пішов до спальні, де мали відпочивати посланці інших країн, і попросив Тянь Сян підготувати для нього кімнату. Це був справді перший випадок, коли Янь ХеЦин, якого імператорські лікарі попросили залишитися в ліжку, щоб відновитися, не міг піклуватися про будь-які вказівки. Тому він підвівся і пішов шукати Сяо Юаня. Несподівано, перш ніж він зміг вийти зі спальні, Тянь Сян сказала йому, що Сяо Юань не хоче, щоб Янь ХеЦин приходив до нього, поки той був поранений. Оскільки Янь ХеЦин не міг бачити Сяо Юаня, йому довелося залишитися в ліжку та відновлюватися після травм. Коли Тянь Сян повернулася після того, як надіслала повідомлення, чоловік затягнув її в спальню. Тоді Сяо Юань запитав: «Як травми Янь-ґе? Що сказав імператорський лікар? Янь-ґе виглядає так, ніби йому боляче?» Тянь Сян відчула себе дуже безпорадною, коли прямо запитала: «Якщо ви так хвилюєтеся за Його Величність, то чому ви так сердитися на нього?» Сяо Юань впав на ліжко. Сховавши обличчя в ковдру, він сказав приглушеним голосом: «Я не злюсь на Янь-ґе! Я злий на себе!!!»
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!