Того ранку, коли Сяо Юань прокинувся в заціпенінні, за звичкою перекотившись наліво.
Тому що Янь ХеЦин спав на лівому боці.
Зазвичай, поки Сяо Юань хоч трохи рухався, він міг обійняти Янь ХеЦина. Але сьогодні, коли він перевернувся, нікого не торкнувся.
Інстинктивно Сяо Юань простягнув руку й поплескав по лівому краю ліжка, але він не торкнувся нічого, крім матраца. Він подумав, що, можливо, прокинувся трохи розгубленим і не розрізнив ліворуч і праворуч, тому покотився в протилежному напрямку.
Зрештою, він так і не зустрів нікого.
Сяо Юань неспокійно покотився навколо, поки не втратив теплі обійми ковдри. Коли ранковий холод просочувався крізь його кістки, ніхто не засунув Сяо Юаня в ковдру. Після цього він повністю прокинувся.
Коли Сяо Юань відкрив очі, підсвідомо вигукнувши «Янь-ґе». Але в ту ж мить він остовпів.
«Якого біса?»
«Це, це це… де я в біса?»
Потім Сяо Юань перевернувся й сів. Його очі були сповнені недовіри та шоку, коли він приблизно три секунди розмірковував, чи хвилюватися про те, де опинився, чи бути враженим ліжком, у якому опинився. Через три секунди Сяо Юань вирішив спочатку подумати над ліжком.
Тому що він спав у ліжку площею близько 10х10.
Так, 10х10.
У класичних романах про тиранічного президента завжди згадується слово: King size.
Наче генеральний директор, який не спить у великому ліжку, не є справжнім генеральним директором.
Крім того, вітчизняний стандартний розмір ліжка King Size становив приблизно 2 метри в довжину і 2 метри в ширину. Але Сяо Юань тепер спав у ліжку площею 10х10.
«10 квадратних метрів, друзі!»
«З цим точно щось не так!!!»
Сяо Юань: «Навіть якщо ти спиш в ліжку площею 10х10, чому ти повинен спати прямо посередині ліжка?! Хіба не втомливо лазити туди-сюди щодня?»
Коли Сяо Юань закінчив міркувати над ліжком, почав думати про те, де він зараз.
Меблі в кімнаті виглядали сучасно, і коли Сяо Юань торкнувся свого волосся, виявив, що воно коротке.
На це Сяо Юань раптово запанікував. Зійшовши з ліжка, він взув тапочки, які стояли збоку ліжка, і крикнув: «Янь-ґе!»
Раптом у двері кімнати постукали: «Пане, час вставати і йти до роботи».
Сяо Юань довго вагався, поки нарешті не простягнув руку, щоб відкрити двері.
За дверима стояв сивий, але енергійний старий. Той був одягнений у чорний костюм із сріблясто-сірим жилетом усередині, і всі ґудзики на його комірі були застібані. Коли він побачив, що Сяо Юань відчинив двері, злегка нахилився і сказав: «Пане, сніданок готовий».
Очі Сяо Юаня на мить розширилися, а голос затремтів: «Чжао... Чжао...»
Дворецький Чжао насупив брови: «Що не так, сер? Вам десь некомфортно?»
«Нічого, це нічого» — Сяо Юань глибоко вдихнув і сильно вщипнув себе. Коли відчув біль, заспокоївся.
Сяо Юань раптом щось згадав і кинувся назад до кімнати. Коли подумки лаявся на ліжко за те, що воно таке дурне, йому знадобився деякий час, щоб дістатися до подушки. Потім він шукав під подушкою, поки нарешті не знайшов мобільний телефон.
Сяо Юань відкрив передню камеру, і обличчя на екрані телефону видалося досить знайомим. Бо це було його власне обличчя. Потім Сяо Юань подивився вліво і вправо на своє обличчя, час від часу потираючи його, доки йому нарешті не стало легше. Після цього він поспішно відкрив програму календаря, і те, що він побачив, змусило його завмерти на місці.
Звичайно, для Сяо Юаня було б неможливо забути день, коли він покінчив життя самогубством, і дата, показана на сьогоднішньому телефоні, була наступний після його самогубства.
***
«Пане Сяо сьогодні поводиться трохи дивно».
«Чому, що трапилось?»
«Я щойно зустрівся з ним у ліфті, і він запитав мене, де його офіс. Тоді він запитав мене, чи знаю я людину на ім’я "Янь ХеЦин"».
«Ну, ми не можемо зрозуміти, що думають багаті люди».
«Правда».
«Але вам так пощастило зустріти пана Сяо! Я думаю, що він такий гарний. Молодий і перспективний золотий холостяк¹».
«Він справді дуже гарний. Він не зарозумілий, і завжди всім посміхається! Він такий чарівний і ідеальний!»
«Пряма людина не вдається до розмов по колу. Просто скажи, що хочеш вийти за нього заміж!»
«Ви всі можете захотіти вийти за нього заміж, але я інша. Я хочу його трахнути».
«???»
***
Через 10 хвилин після ранкового приходу на роботу кожен офісний працівник був готовий налаштуватися на роботу. Проганяючи сонливість через те, що вони не спали допізна, вони подумали про себе: «Ах, ще один довбаний день експлуатації».
У цей час дві секретарки пліткували біля кавової машини про поточні справи свого президента, як раптом позаду них почувся кашель.
У двох молодих секретарів була нечиста совість, тому вони були налякані до смерті. Побачивши людину позаду, вони ще більше злякалися та приголомшили. Привітавшись з цією людиною, вони поспішили назад на своє робоче місце і поринули в роботу.
Хоча та людина насупилася, вони не дорікали їм. Вони просто підняли білу порцелянову чашку на підносі, майстерно приготувавши кави акуратними рухами. Після цього ця особа вийшла з кабінету в бік ліфта, піднявшись на 26 поверх.
На 26 поверсі був лише один кабінет. Людина з паперами та кавою в руках постукала в двері того кабінету.
Потім зсередини почувся знайомий голос: «Заходьте».
Ця особа відчинила двері, пройшла кілька кроків, поклала каву та папери на стіл, а потім з усмішкою сказала: «Пане Сяо, ваша кава. Це інформація для завтрашньої зустрічі, ви... Пане Сяо, що не так? Чому у вас очі червоні? Ви хворі?»
Сяо Юань, щоб приховати свій емоційний сплеск, опустив голову і повернув обличчя набік. Тоді він відповів здавленим голосом: «Ні-нічого, це… я просто щасливий».
Сяо Юань зупинив смуток у своїх очах, простягнув руку та перевернув бирку з іменем цієї людини на шнурку, що висіла на грудях.
На табличці з іменем було три слова: Ю Хун Сю.
Потім Сяо Юань запитав: «Чи можу я називати тебе Хун Сю?»
Хун Сю посміхнулася і відповіла: «Що не так сьогодні, пане Сяо? Хіба ви не завжди мене так називали?»
Очі Сяо Юаня знову почервоніли.
Через 10 хвилин директор департаменту кадрів зойкнув, взявши слухавку: «Що? Підвищити зарплату секретарю пана Сяо? Скільки? Що? Потроїти?! Ви хоч знаєте, яка висока зарплата секретаря Хун Сю? Вона ексклюзивний секретар пана Сяо, тому її зарплата вже висока! Що? Пан Сяо сам попросив підвищення? Добре, добре, зроблю це. Підвищити їй зарплату. У будь-якому випадку, цій компанії не бракує ні грошей, ні влади!»
1. 钻石王老五 zuàn shí wáng lǎo wǔ: термін, який стосується самотнього чоловіка з великими грошима, частіше використовується для чоловіків, які мають успішну кар’єру. П'ять стандартів золотого холостяка: Він повинен бути багатим (володіти компанією або успадкувати багатий сімейний статок). Він повинен бути красивим. Мати вищу освіту. Бути здатним (наприклад, мати позитивне ставлення до будь-якої проблеми та кар’єрного розвитку). Нарешті, він повинен мати стриманий профіль (ніколи не бажати багато говорити про себе та ховатися між звичайними людьми, щоб уникнути будь-яких перешкод).
Далі
Том 2. Розділ 212 - Працьовитий наглядач тиранічного президента.
Сяо Юаню не хотілося читати документи, тому він поманивши Хун Сю до себе, запитав: «Де твої брат і сестра?» Хун Сю відповіла: «Вони навчаються в коледжі. Мій молодший брат навчається на першому курсі, а моя молодша сестра збирається закінчити школу». Тоді президент Сяо сказав: «Запитай її, чи хоче вона приїхати в компанію на стажування!» Хун Сю була трохи приголомшена, але потім посміхнулася і відповіла: «Добре. Я її запитаю». Сяо Юань раптом щось згадав і поспішно сказав: «Хун Сю, ти знаєш чоловіка на ім’я Янь ХеЦин?» Хун Сю відчула певне знайомство з цим ім’ям, але не могла пригадати, де вона його чула, тому просто похитала головою та сказала: «Ні, я не знаю». Обличчя Сяо Юаня виражало розчарування та смуток. Потім він додав: «Якщо одного разу ти почуєш про нього, не забудь негайно повідомити мене». «Добре» — Хун Сю погодилася і продовжувала сумлінно звітувати про роботу Сяо Юаню: «Пане Сяо, це заявка на витрати відділу маркетингу за рік. Він щойно був розглянутий Департаментом нагляду, тому, будь ласка, подивіться на нього». Незважаючи на те, що він раптово повернувся в сучасну епоху, Сяо Юань тривалий час був генеральним директором у своєму попередньому житті, тому, звичайно, він почувався знайомим із природою цієї роботи. Хоча він і не знав, що це за компанія, все одно повинен трохи зрозуміти. Взявши файл, наданий Хун Сю, погортав вміст, але раптом його погляд упав на ім’я, підписане на формі: «Хто це? Де це? Яка його робота?!» Хун Сю подивилася і відповіла: «Ах, Ян ЛюАнь. Здається, він супервайзер відділу нагляду. Пане Сяо, ви... Пане Сяо, куди ви йдете?» *** З самого ранку тихе та затишне відділення нагляду наповнювалося ароматом смаженого тіста, булочок на пару, пиріжків із цибулею-порею та млинців. Лисіючий директор Департаменту нагляду тримав у руках чашку гарячого чаю з неймовірним ароматом. Подувши на чашку, він відчув задоволення від того факту, що справді був у розквіті свого життя. Раптом екран його телефону засвітився і почала звучати мелодія «любов як блакитне небо без хмар, коли раптом з’являється шторм і тобі нікуди сховатися¹». Директор Департаменту нагляду не поспішаючи підняв чашку, сьорбнув чаю і взяв трубку. Тоді він виплеснув повний рот чаю, який щойно взяв: «О боже! Чому пан Сяо раптом йде?!!» Як тільки директор закінчив говорити, всі в департаменті на секунду завмерли, а потім поспішили наводити порядок на своїх робочих столах. На мить всюди розлетілися документи, показуючи досить вражаючу сцену. Коли Сяо Юань прибув до відділу нагляду, побачив, що всі наполегливо працювали, схиливши голови. Всі поверхні були чисті на перший погляд, повітря пахло освіжувачем. Лисий директор випростався і, як слід, сказав: «Я вітаю боса, щоб перевірити нашу роботу!» Сяо Юань ввічливо відхилив прохання директора Департаменту нагляду, який з ентузіазмом запропонував зробити звіт про роботу, і сказав: «Все добре, я просто подивлюся. Ви можете продовжувати працювати як завжди». Тоді він дійсно випадково озирнувся. Сяо Юань пройшов крізь столи, раптом зупинився й усміхнувся. Тільки зараз, коли всі у відділі нагляду гарячково наводили порядок на своїх робочих місцях, Ян ЛюАнь не постраждав. Зрештою, він ніколи не клав на свій стіл нічого, що не стосувалося роботи. Оскільки сьогоднішній день був напруженим і він ще жодного разу не відпочивав відтоді, як прийшов рано вранці, він й не помітив, як раптом хтось опинився біля нього. Директор, який слідував за Сяо Юанем всю дорогу, витріщився на нього, а потім кілька разів кашлянув. Однак Ян ЛюАнь не рухався. При цьому директор Департаменту нагляду відчув таке занепокоєння, що почав пітніти, а потім почав кашляти, наче у нього був туберкульоз. Ян ЛюАнь продовжував віддано працювати. Директор вирішив зробити крок вперед і сказав: «Ах, Сяо-Ян, твій стіл такий чистий». Ян ЛюАнь, який занурився в роботу, довго не відповідав: «Так, дякую директору за комплімент». Директор департаменту нагляду плакав усередині: «Я тебе прошу підняти голову! Пан Сяо прийшов оглянути нас! І ти смієш його ігнорувати?! Я навіть готовий три дні не їсти м’яса в обмін на те, щоб ти подивився!» Тоді Ян ЛюАнь нарешті підняв голову, щоб передати документ директору: «Директоре, я закінчив розглядати це, не забудьте підписати його. Ах! Пане Сяо?!» Сяо Юань посміхнувся і сказав: «Товаришу Ян, ви працьовиті. Зазвичай робота така важка?!» Ян ЛюАнь раптом підвівся і сказав: «Робота неважка!» Сяо Юань поплескав його по плечу та пішов з усмішкою на обличчі. Директор Департаменту нагляду заплакав і сказав Ян ЛюАню: «Чому ти не підняв голову раніше? Тепер я цілих три дні не зможу їсти м’яса». Незважаючи на те, що директор плакав, розбитий серцем, аж до того, що він зворушив інших людей, Ян ЛюАнь не розумів, який зв’язок між тим, що він підняв голову раніше, і тим, що директор не міг їсти м’яса кілька днів. Коли директор Департаменту нагляду торкнувся своєї лисої голови, він відкинувся на стільці й пожував свій яєчний млинець, торкаючись свого живота. Через 10 хвилин директору відділу кадрів знову подзвонили: «Що?! Чергове підвищення зарплати? Хто отримає підвищення цього разу? Ян ЛюАнь з відділу нагляду?! Хто це? О, супервайзер. Скільки піднімати цього разу? Що?!! Знову довбаний потрійний підйом?! Що? Пан Сяо знову попросив це? Цк цк, чому це не можна підняти? Якщо у тебе є гроші, ти можеш робити все, що хочеш. Піднімайте, піднімайте, піднімайте!!!» 1. Слова з пісні《答案》(dá àn) «Відповідь», яку співають (杨坤 yáng kūn) Ян Кун і (郭采洁 guō cǎi jié) Гуо Цайцзе.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!