Небо було трохи світлим, але світло навколо було настільки туманним, що людині було майже неможливо визначити, ранній ранок чи пізній день.
Сяо Юань тупо дивився на золоту вуаль перед собою, відчуваючи, що ця сцена на диво знайома. Коли він нахилив голову, щоб озирнутися навколо, він не міг не вилаятись у своєму серці.
«Хіба це не моя спальня?»
«Я... Я не мертвий?!!!»
Спогади про минуле раптово припливли до нього, коли Сяо Юань різко сів. Його чорне, як шовк, волосся сповзало по плечах і розсипалося перед очима. Ймовірно, через раптовий рух Сяо Юаня людину, яка лежала поруч з ним, здавалося, занепокоїли, оскільки вони висловили незручне гудіння.
Сяо Юань повернув голову, щоб поглянути, і був здивований, побачивши Янь ХеЦина, який спить поруч.
У спальні поступово світлішало, тож ранок видався раннім.
Дивлячись на Янь ХеЦина, Сяо Юань простягнув руку й ущипнув себе.
«Чорт! Боляче! Тут синяк!»
«Це не сон, ах! Не сон!!!»
«Тоді може бути, що ці події були просто кошмаром?!»
«Ми з Янь ХеЦином все ще в порядку, тож нічого не сталося? Але чому біль, страждання і свіжа кров, що капає, так чітко закарбувалися в моїй пам’яті? І чому я не можу це забути?»
Сяо Юань деякий час був трохи збентежений, але радість від повернення життя охопила його, змусивши його відчути таке збудження, що він ледь не розплакався. Сяо Юань ліг на бік і обняв рукою талію Янь ХеЦина. Коли він змінив поставу й зручно сперся на груди Янь ХеЦина, він виявив щось дивне.
Обличчя Янь ХеЦина почервоніло. Він задихався, а температура його тіла була неприродно високою. Його брови були міцно зсунуті, ніби йому снився кошмар, а руки міцно стиснуті в кулаки.
«Що відбувається? У нього лихоманка?»
«Янь-ґе? Янь-ґе?» — Сяо Юань підвівся в паніці, коли торкнувся чола Янь ХеЦина.
Коли Янь ХеЦин, який був у заціпенінні, відчув слід прохолоди на своєму лобі, він підсвідомо перевернувся й притиснувся до Сяо Юаня. Його дихання поступово ставало важчим.
Гаряча і тверда «річ» притиснулася до ноги Сяо Юаня, змусивши його відчути жах. Лише тоді він зрозумів, що у Янь ХеЦина може й не бути температури.
«Таке хвилювання так рано вранці. Він на межі своїх можливостей?»
Янь ХеЦин ошелешено вигукнув ім’я Сяо Юаня, і Сяо Юань поспішно відповів: «Це я, я тут. Янь-ґе, дозволь мені допомогти тобі».
Сяо Юань підняв голову, щоб поцілувати Янь ХеЦина, і повільно простягнув руку до нижньої половини Янь ХеЦина. Однак хто б міг знати, що Янь ХеЦин люто заблокував його рота відразу після того, як він це сказав, нестримно вторгаючись у кожну частину його рота. Руки Янь ХеЦина безжально порвали одяг Сяо Юаня, спустошивши його талію та сідниці, залишивши яскраво-червоні сліди на тілі Сяо Юаня.
Смак крові швидко наповнив його рот, і Сяо Юань не зміг витримати болю, спричиненого грубістю Янь ХеЦина. Задихаючись, він підсвідомо відштовхнув Янь ХеЦина: «Янь-ґе, боляче! Прокинься… ти робиш мені боляче!»
«Бляха!»
«Ця прелюдія занадто дика. Якщо ми зробимо це до кінця, я помру в цьому ліжку!»
Щоб уникнути трагічного випадку вбивства власного чоловіка, Сяо Юань притиснув руки до плечей Янь ХеЦина і кілька разів потряс його: «Янь-ґе! Хей! Дасьонгді¹! Баобей², шановний! Любий! Чоловіче! Будь ласка, прокинься, я не хочу, щоб мене затрахали до смерті, добре?»
Після ще кількох струсів Янь ХеЦин поступово відкрив очі й одразу перестав дражнити Сяо Юаня. Тоді Янь ХеЦин порожньо підперся, ніби він про щось думав, і його очі поступово проясніли.
Сяо Юань глибоко вдихнув і впав на ліжко. Більшість його нижньої білизни була розкладена, а сліди на його тілі показували шокуюче видовище. Коли Сяо Юань подивився на Янь ХеЦина, він збирався засміятися й поскаржитися, але раптом побачив, як широко розширилися очі Янь ХеЦина, сповнені недовіри.
1. 大兄弟 dà xiōng dì: слово на північному діалекті, яке спочатку використовували північні жінки для позначення чоловіків, які молодші за них самих. Це слово популярне в Інтернеті завдяки веб-трансляції.
2. 宝贝 bǎo bèi: це еквівалент слова «дитина» в англійській мові. Між закоханими це слово частіше використовується для позначення жіночої сторони, а не чоловіка, але воно також може використовуватися для позначення коханця-чоловіка.
Далі
Розділ 185 - Мабуть, я неправильно прокинувся.
Янь ХеЦин різко сів і зробив півкроку назад. В його очах і голосі звучав неприхований гнів: «Чого ти тут?!» Сяо Юань був збентежений цим запитанням. «Де б я був, якщо б не тут?» «Га? Я... Я...» — Сяо Юань навіть не знав, як відповісти Янь ХеЦину. Янь ХеЦин почав усвідомлювати, що з його тілом щось не так, коли сухе тепло пробігло по його кінцівках і кістках, викликаючи відчуття спраги та запаморочення. На це він одразу опустив погляд. Сяо Юань прослідкував за поглядом Янь ХеЦина на свою нижню половину, обережно проковтнув, а потім потер: «Дозволь... дозволь мені допомогти тобі...». Однак, як тільки він сказав це, Янь ХеЦин раптово схопив Сяо Юаня за комір, душивши його, поки він майже не задихався. Голос Янь ХеЦина був надзвичайно холодним. Гнів у його очах був схожий на палаючий вогонь, наче він міг проковтнути Сяо Юаня будь-якої миті. Він кричав: «Ти насмілився дати мені наркотики?!» «Наркотики?!» «Як я міг дати Янь ХеЦину наркотики?» «Я не хочу померти в ліжку, добре?!» В оригінальній книзі Янь ХеЦин показав чудовий виступ, коли провів ніч із десятьма жінками. Тож навіщо йому, в біса, треба було вводити наркотики? Оскільки його комір був міцно стиснутий, Сяо Юань відчув, що не може дихати. Йому було до біса незручно. Коли він простягнув руку, щоб зупинити дії Янь ХеЦина, він сперечався: «Я не давав наркоти...» Однак перш ніж він встиг закінчити те, що хотів сказати, Янь ХеЦин скинув його з ліжка. Оскільки одяг Сяо Юаня все ще був у розпатланому стані, на його тілі з'явилися червоні сліди та подряпини, коли його гола шкіра терлася об землю. Він кілька разів покотився по землі, не втримавшись, поки його голова не вдарилася об кут столу. Одразу після цього з рани на його голові почала стікати кров, від чого його очі почервоніли. Чорне шовкове волосся Сяо Юаня було розсипаним і жалюгідним, коли він прикривав чоло, його очі затьмарилися від болю. Він відчував, що будь-якої миті знепритомніє. Але Янь ХеЦин навіть не подивилася на нього. Він просто крикнув холодним тоном: «Геть!» Сяо Юань був повністю приголомшений, завмерши на місці. Навіть якщо він був повільним, він знав, що щось не так, але Сяо Юань не знав, що. Тому він благально вигукнув: «Янь-ґе?» Ця кличка стало останньою краплею, яка викликала гнів Янь ХеЦина. Очі Янь ХеЦина були наповнені гіркотою та відразою, коли він піднявся з ліжка, щоб сильно притиснути голову Сяо Юаня до землі. Голос Янь ХеЦина був ще страшнішим, оскільки він стримував свій гнів: «Ти насмілишся ще раз так назвати мене?» Відразу після цього Сяо Юань був викинутий зі спальні. Надворі йшов сніг, і Сяо Юань, який був напівголим, був викинутий у сніг. Було холодно, час від часу повз проходили служниці та імператорські охоронці. Усі дивилися на нього з жалем і насмішкою в очах. Сяо Юань залишився в тому ж положенні після того, як його викинули, порожньо дивлячись на зачинені двері спальні, які були для нього такими знайомими. Його тіло було вкрите червоними плямами та подряпинами, з голови не зупинялася кровотеча. Коли його накрив холодний сніг, він ніби знову відчував біль. Покоївка, яка не могла більше бачити його таким, пішла вперед, щоб допомогти Сяо Юаню встати й полагодити його одяг: «Сяо Цзюнь Ван¹, давайте повернемося». Сяо Юань раптом подивився на неї та вигукнув: «Сяо що?» Служниця була настільки налякана, що слабко сказала: «Цзюнь Ван». Сяо Юань раптом підвівся, підтягнув одяг і озирнувся. Оскільки він не був у чобітках, йому довелося ходити босоніж по снігу, аж ноги заніміли й почервоніли від холоду. Нарешті перед ним з'явився неглибокий басейн, і Сяо Юань кинувся вперед, щоб стати на коліна біля краю басейну. Басейн був вкритий льодом, і він сліпив під теплим світлом раннього ранку. Коли Сяо Юань подивився на своє обличчя, відображене в льоду, він довго не міг сказати ні слова. В оригінальній книзі Сяо ПінЯн деякий час жила у Північному к., перш ніж погодився на пропозицію Янь ХеЦина одружитися, щоб захистити Західне к. Шу від вторгнення війни. У той час Сяо ПінЯн називали «Сяо Цзюнь Гунчжу²». У цей момент замерзле озеро не відбивало ніжного й прекрасного обличчя імператора Північного к., а чисте і гарне обличчя, гладке, як порцеляна, зі зіницями, як повний місяць, бровами, повними ніжності. Він показав викривлену усмішку на губах, але з розпусною поведінкою, виражаючи рідкісну свободу в такому світі. Це обличчя було точно таким же, як у Сяо Юаня в його попередньому житті. 1. 郡王 jùn wáng: це був титул, який давньокитайські імператори присвоювали членам імператорської родини, почесним чиновникам або королям іноземних васалів. Це був другий за рангом титул після кронпринца (спадкоємця престолу). Це можна перекласти як король графства. 2. 郡公主 jùn gōng zhǔ: титул, наданий жінці-члену імператорської родини в стародавньому феодальному Китаї. Протягом мінливих часів «принцеси графства» мали різні ідентичності, такі як: дочка імператора, дочка наслідного принца, дочка короля, дочка імператора з наложницею та дочка принца.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!