Цей рай не наш дім, тож ми всім серцем повернемося додому.

Питання щодо повернення Сяо Юаня та Янь ХеЦина до Північного к. наразі було вирішено. Янь ХеЦин надіслав листа Сюе Яню і почав готуватися до подорожі. Перше, що він зробив, це пішов до аптечної крамниці, щоб запитати Чжан Чансона, чи може тіло Сяо Юаня витримати великі відстані. Лише отримавши ствердну відповідь, він зміг заспокоїтися і пішов готувати інші справи.

 

Коли він почув, що Янь ХеЦин і Сяо Юань йдуть, сім’я Чжан Чансона, природно, відчула вкрай неохоче. Чжан Байчжу побіг до Сяо Юаня, щоб запитати його: «Чому ти хочеш туди знову? І ти навіть кажеш, що повертаєшся "додому" в Південне к. Янь. Але хіба ти не з Західного к. Шу? Раніше ти навіть їздив до своїх родичів у Західне к. Шу, то чому ти кажеш, що повертаєшся "додому" в Південне к. Янь?»

 

Сяо Юань відповів: «Який сенс з’ясовувати таку річ? Зрештою, ми все одно будемо на одній стороні».

 

Потім Чжан Байчжу з тоскою сказав: «Ти це сказав, врятувавши молодого солдата деякий час тому. До речі, я бачив його за селом, того, що тебе тоді переніс».

 

Очі Сяо Юаня проясняються: «Бао Іньсінь?»

 

Чжан Байчжу відповів: «Так, цей. Він сказав, що після твого порятунку його виявив генерал, а групу солдатів, які врятували тебе, посадили у в'язницю. Пізніше, коли Південне к. Янь підкорило Східне к. У, тюремну камеру було зламано, і вони скористалися хаосом, щоб втекти. Зрештою вони оселилися в сусідньому селі».

 

Сяо Юань усміхнувся: «Це чудово».

 

Чжан Байчжу: «Так, так, я більше нічого не скажу. У будь-якому випадку, цього разу у тебе буде комфортне, щасливе та благополучне життя. Де тобі не потрібно буде турбуватися про нещадність меча, і де ти не побачиш ситуацій в яких ти застрягнеш між життям чи смертю».

 

Сяо Юань побачив, що Чжан Байчжу прощається з ним, і перед тим, як піти, сказав: «Чжан Байчжу, якщо у тебе буде син, ти повинен назвати його Чжан Чжунцзін, добре?»

 

«Хм? Чжан Чжунцзін… непогано, це гарне ім’я!» — Чжан Байчжу підняв кулак і процитував ім’я вголос, схвильовано побіг назад до аптечної крамниці, щоб розповісти Лін Шенлін.

 

Сяо Юань не міг не посміхнутися. Раптом його за талію обійняли ззаду, але Сяо Юань не здивувався. Він просто відкинувся назад і зручно притиснувся своїм тілом до тіла Янь ХеЦина.

 

Янь ХеЦин сказав: «Ми поїдемо через 7 днів. Лікар Чжан сказав, що твоєму організму ще потрібно трохи відновитися. Я попросив рецепт».

 

Сяо Юань: «Ні в якому разі, я живий і почуваюся чудово, але мені ще потрібно відновитися? Очевидно, я енергійний молодий чоловік, але тепер повільно перетворююся на баночку з ліками. Янь-ґе, чи можу я припинити приймати ліки через ці кілька днів?»

 

Янь ХеЦин відповів: «Лікар Чжан знав, що ти це скажеш. Він сказав….ну…. якщо ти хочеш займатися сексом без хвилювань… тоді…»

 

Сяо Юань: «... Я старанно приймаю ліки, але все ще не можу це зробити?»

 

Янь ХеЦин злегка підняв куточки рота й раптом щось згадав, коли запитав: «Чи знаєш ти, де знаходиться імператорський палац Південного к. Янь…?»

 

«Знаю, знаю.» — Сяо Юань нахилив голову й підняв руки. Потім він обійняв шию Янь ХеЦина і притиснув його тіло ближче до себе: «Це колишній імператорський палац Північного к.» — в оригінальній книзі Янь ХеЦин заснував столицю на колишній Північній території та жив у імператорському палаці Північного к., оскільки сумував за своєю богинею. Цього разу його причини були очевидними.

 

Янь ХеЦин, чию голову притиснув до себе Юань, притулився до губ Сяо Юаня за дюйм від його рота. Їхні подихи одразу ж сплелися разом.

 

Сяо Юань засміявся: «Янь-ґе, ти боїшся, що на мене вплинуть краєвиди, коли я повернуся на північ?»

 

Янь ХеЦин: «Так».

 

Сяо Юань: «Все легше ніж ти думаєш. Якщо мені сумно, то просто мене поцілуй. Але ти не хвилюйся, я не буду сумувати».

 

Янь ХеЦин довго дивився в очі Сяо Юаня і побачив, як його власне обличчя відбилося в темних зіницях, наче він був єдиним в його очах.

 

Сяо Юань опустив руки і відпустив шию Янь ХеЦина. Потім він обернувся в обіймах, подивився на нього віч-на-віч та сказав з посмішкою: «Янь-ґе, за кілька днів ми залишимо село Таоюань, тому я зараз дуже засмучений. Що, на твою думку, ти маєш зробити?»

 

Янь ХеЦин нахилився вперед і спробував поцілувати його.

 

Однак вони відразу розійшлися, коли поруч з ними раптово почулося «Сяо-ґе».

 

Се Чунгуй, який тримав маленьку глиняну фігурку, яку він звідкись дістав, стояв у цей момент. Не соромлячись перебивати їх, він серйозно сказав Сяо Юаню: «Сяо-ґе, я можу з тобою поговорити?»

 

«Так, звичайно, можна. Що сталося?» — у голосі Сяо Юаня все ще була нотка паніки.

 

Хто б міг подумати, що Се Чунгуй погляне на Янь ХеЦина і скаже: «Сяо-ґе, можна поговорити з тобою наодинці?»

 

Очі Сяо Юаня спалахнули від здивування. Вони з Янь ХеЦином перезирнулися. Чоловік кивнув йому та пішов геть.

 

Сяо Юань і Се Чунгуй залишилися одні. Через деякий час Сяо Юань нарешті запитав: «Чунгуй? Що сталося?»

 

Се Чунгуй: «Тітка Сан сказала мені, що ти їдеш. Сяо-ґе, це правда?»

 

Сяо Юань кивнув і хотів сказати кілька слів, щоб заспокоїти його, але перш ніж він встиг заговорити, Се Чунгуй додав: «Сяо-ґе, ти збираєшся на північ? Ти можеш взяти мене з собою? Я хочу повернутися і побачити це знову».

 

Сяо Юань подивився на Се Чунгуя порожнім поглядом.

 

Зрозуміло, що ці слова не звучали як звичайні слова, які нещодавно говорив Се Чунгуй. Але оскільки посмішка на його обличчі все ще була наївною та дитячою, Сяо Юань не знав, що відповісти: «Чунгуй, ти…» — він випалив слово «ти», але не знав, що сказати потім.

 

Се Чунгуй опустив голову. Коли осіннє сонце світило ясним світлом, юнак стояв на місці, голос його злегка тремтів: «Я хочу повернутися і подивитися. Подивитися на територію, гори та річки Північного к.».

 

Сяо Юань подивився на Се Чунгуя і подумав про молодого генерала в оригінальній книзі. На початку він також був великим героєм. Людина, яка змогла самотужки утримати форт і боролася з ворогом із залишками розбитого війська, лише з інвалідами. Але врешті-решт він не зміг протистояти армії ворога і зазнав поразки на полі бою. Білі кістки мертвих були розкидані по всій землі, змішані з травою. Його голова могла б посивіти, але він не знав, що втікач-імператор шкодить людям, і не чув, що імператорський двір їв їжу країни. Він знав лише те, що присягнувся захищати країну своєю кров’ю. Але зрештою він не міг постаріти.

 

Сяо Юань потер голову Се Чунгуя та відповів: «Добре».