Питання щодо повернення Сяо Юаня та Янь ХеЦина до Північного к. наразі було вирішено. Янь ХеЦин надіслав листа Сюе Яню і почав готуватися до подорожі. Перше, що він зробив, це пішов до аптечної крамниці, щоб запитати Чжан Чансона, чи може тіло Сяо Юаня витримати великі відстані. Лише отримавши ствердну відповідь, він зміг заспокоїтися і пішов готувати інші справи.
Коли він почув, що Янь ХеЦин і Сяо Юань йдуть, сім’я Чжан Чансона, природно, відчула вкрай неохоче. Чжан Байчжу побіг до Сяо Юаня, щоб запитати його: «Чому ти хочеш туди знову? І ти навіть кажеш, що повертаєшся "додому" в Південне к. Янь. Але хіба ти не з Західного к. Шу? Раніше ти навіть їздив до своїх родичів у Західне к. Шу, то чому ти кажеш, що повертаєшся "додому" в Південне к. Янь?»
Сяо Юань відповів: «Який сенс з’ясовувати таку річ? Зрештою, ми все одно будемо на одній стороні».
Потім Чжан Байчжу з тоскою сказав: «Ти це сказав, врятувавши молодого солдата деякий час тому. До речі, я бачив його за селом, того, що тебе тоді переніс».
Очі Сяо Юаня проясняються: «Бао Іньсінь?»
Чжан Байчжу відповів: «Так, цей. Він сказав, що після твого порятунку його виявив генерал, а групу солдатів, які врятували тебе, посадили у в'язницю. Пізніше, коли Південне к. Янь підкорило Східне к. У, тюремну камеру було зламано, і вони скористалися хаосом, щоб втекти. Зрештою вони оселилися в сусідньому селі».
Сяо Юань усміхнувся: «Це чудово».
Чжан Байчжу: «Так, так, я більше нічого не скажу. У будь-якому випадку, цього разу у тебе буде комфортне, щасливе та благополучне життя. Де тобі не потрібно буде турбуватися про нещадність меча, і де ти не побачиш ситуацій в яких ти застрягнеш між життям чи смертю».
Сяо Юань побачив, що Чжан Байчжу прощається з ним, і перед тим, як піти, сказав: «Чжан Байчжу, якщо у тебе буде син, ти повинен назвати його Чжан Чжунцзін, добре?»
«Хм? Чжан Чжунцзін… непогано, це гарне ім’я!» — Чжан Байчжу підняв кулак і процитував ім’я вголос, схвильовано побіг назад до аптечної крамниці, щоб розповісти Лін Шенлін.
Сяо Юань не міг не посміхнутися. Раптом його за талію обійняли ззаду, але Сяо Юань не здивувався. Він просто відкинувся назад і зручно притиснувся своїм тілом до тіла Янь ХеЦина.
Янь ХеЦин сказав: «Ми поїдемо через 7 днів. Лікар Чжан сказав, що твоєму організму ще потрібно трохи відновитися. Я попросив рецепт».
Сяо Юань: «Ні в якому разі, я живий і почуваюся чудово, але мені ще потрібно відновитися? Очевидно, я енергійний молодий чоловік, але тепер повільно перетворююся на баночку з ліками. Янь-ґе, чи можу я припинити приймати ліки через ці кілька днів?»
Янь ХеЦин відповів: «Лікар Чжан знав, що ти це скажеш. Він сказав….ну…. якщо ти хочеш займатися сексом без хвилювань… тоді…»
Сяо Юань: «... Я старанно приймаю ліки, але все ще не можу це зробити?»
Янь ХеЦин злегка підняв куточки рота й раптом щось згадав, коли запитав: «Чи знаєш ти, де знаходиться імператорський палац Південного к. Янь…?»
«Знаю, знаю.» — Сяо Юань нахилив голову й підняв руки. Потім він обійняв шию Янь ХеЦина і притиснув його тіло ближче до себе: «Це колишній імператорський палац Північного к.» — в оригінальній книзі Янь ХеЦин заснував столицю на колишній Північній території та жив у імператорському палаці Північного к., оскільки сумував за своєю богинею. Цього разу його причини були очевидними.
Янь ХеЦин, чию голову притиснув до себе Юань, притулився до губ Сяо Юаня за дюйм від його рота. Їхні подихи одразу ж сплелися разом.
Сяо Юань засміявся: «Янь-ґе, ти боїшся, що на мене вплинуть краєвиди, коли я повернуся на північ?»
Янь ХеЦин: «Так».
Сяо Юань: «Все легше ніж ти думаєш. Якщо мені сумно, то просто мене поцілуй. Але ти не хвилюйся, я не буду сумувати».
Янь ХеЦин довго дивився в очі Сяо Юаня і побачив, як його власне обличчя відбилося в темних зіницях, наче він був єдиним в його очах.
Сяо Юань опустив руки і відпустив шию Янь ХеЦина. Потім він обернувся в обіймах, подивився на нього віч-на-віч та сказав з посмішкою: «Янь-ґе, за кілька днів ми залишимо село Таоюань, тому я зараз дуже засмучений. Що, на твою думку, ти маєш зробити?»
Янь ХеЦин нахилився вперед і спробував поцілувати його.
Однак вони відразу розійшлися, коли поруч з ними раптово почулося «Сяо-ґе».
Се Чунгуй, який тримав маленьку глиняну фігурку, яку він звідкись дістав, стояв у цей момент. Не соромлячись перебивати їх, він серйозно сказав Сяо Юаню: «Сяо-ґе, я можу з тобою поговорити?»
«Так, звичайно, можна. Що сталося?» — у голосі Сяо Юаня все ще була нотка паніки.
Хто б міг подумати, що Се Чунгуй погляне на Янь ХеЦина і скаже: «Сяо-ґе, можна поговорити з тобою наодинці?»
Очі Сяо Юаня спалахнули від здивування. Вони з Янь ХеЦином перезирнулися. Чоловік кивнув йому та пішов геть.
Сяо Юань і Се Чунгуй залишилися одні. Через деякий час Сяо Юань нарешті запитав: «Чунгуй? Що сталося?»
Се Чунгуй: «Тітка Сан сказала мені, що ти їдеш. Сяо-ґе, це правда?»
Сяо Юань кивнув і хотів сказати кілька слів, щоб заспокоїти його, але перш ніж він встиг заговорити, Се Чунгуй додав: «Сяо-ґе, ти збираєшся на північ? Ти можеш взяти мене з собою? Я хочу повернутися і побачити це знову».
Сяо Юань подивився на Се Чунгуя порожнім поглядом.
Зрозуміло, що ці слова не звучали як звичайні слова, які нещодавно говорив Се Чунгуй. Але оскільки посмішка на його обличчі все ще була наївною та дитячою, Сяо Юань не знав, що відповісти: «Чунгуй, ти…» — він випалив слово «ти», але не знав, що сказати потім.
Се Чунгуй опустив голову. Коли осіннє сонце світило ясним світлом, юнак стояв на місці, голос його злегка тремтів: «Я хочу повернутися і подивитися. Подивитися на територію, гори та річки Північного к.».
Сяо Юань подивився на Се Чунгуя і подумав про молодого генерала в оригінальній книзі. На початку він також був великим героєм. Людина, яка змогла самотужки утримати форт і боролася з ворогом із залишками розбитого війська, лише з інвалідами. Але врешті-решт він не зміг протистояти армії ворога і зазнав поразки на полі бою. Білі кістки мертвих були розкидані по всій землі, змішані з травою. Його голова могла б посивіти, але він не знав, що втікач-імператор шкодить людям, і не чув, що імператорський двір їв їжу країни. Він знав лише те, що присягнувся захищати країну своєю кров’ю. Але зрештою він не міг постаріти.
Сяо Юань потер голову Се Чунгуя та відповів: «Добре».
Далі
Розділ 171 - Я заміжній чоловік.
Зрештою, коли нарешті настав день їхнього від’їзду, у тьмяному ранковому світлі все село Таоюань було оповите туманом. Сяо Юань мовчки попрощався в серці. Потім він обернувся й усміхнувся Янь ХеЦину, взявши його за руку. Після тисячі миль подорожі через кілька днів вони прибули до імператорського міста колишнього Північного к., яке тепер перейменовано на імператорське місто Південного к. Янь. Це був перший місяць місячного року. Незважаючи на те, що погода була холодною, а земля була застигла, падали лише окремі сніжинки. Навіть якщо це мав бути початок весни, північ була іншою, адже її вже кілька днів замело. Стіни палацу були вкриті білим снігом, а пелюсткові сніжинки падали з блідого неба. Сяо Юань, який був одягнений у хутряну парчу, приголомшено дивився на імператорський палац перед собою і запитав служницю, що стояла поруч: «Це... Це ваш імператорський палац?» Служниця відповіла: «Відповідаючи Сяо-гондзі, так». Сяо Юань: «…..» «Хіба це не мій старий імператорський палац? І навіть зовнішній вигляд зовсім не змінився!» Сяо Юань пішов слідом за покоївкою в спальню і знову був шокований. Прикраси всередині спальні були майже такими ж, як коли він там жив! Сяо Юань легенько погладив віконницю. Довго він не знав, що сказати. Через деякий час нарешті пробурмотів: «Але ці речі тоді не були пограбовані, розчавлені, втрачені чи зламані?» Покоївка пояснила: «Усе це було зроблено спеціально для Його Величності!» Сяо Юань: «…..» «Я маю нагадати Янь-ґе: я жив у цьому палаці більше року, але попередній молодий імператор Північного к. жив тут понад 10 років!» «Це все ще схоже на місце, куди б молодий імператор приводив своїх наложниць!» Служниця не помітила ледь помітної зміни у виразі обличчя Сяо Юаня, тому просто сказала: «Сяо-гондзі, Його Величність сказав, що це буде ваша спальня. Що ця служниця може зробити для вас?» Сяо Юань легенько кашлянув і сказав: «Нічого, я в порядку. Янь... кхе, Його Величність усе ще зайнятий?» «Відповідаючи Сяо-гондзі, так». «Як і думав. Янь ХеЦин щойно повернувся, тому цілком природно, що його затримають урядові справи, які накопичувалися досі. Не кажучи вже про те, що йому доведеться мати справу зі старими міністрами, а також стежити за людьми з прихованими мотивами. Цікаво, чи день Янь ХеЦина в суді пройшов сьогодні гладко». Однак, пробувши окремо один від одного менше ніж на добу, Сяо Юань почав сумувати за Янь ХеЦином, тому він швидко спробував відволіктися. На це він запитав служницю: «Де Чунгуй?» Покоївка відповіла: «Відповідаю Сяо-гондзі. Се-гондзі поселили в палаці неподалік звідси. Сяо-гондзі хоче його побачити?» Побачивши, як Сяо Юань киває головою, служниця поспішно повела вперед. Надворі ще йшов сильний сніг. Коли сніжинки падали з неба, деякі з них залюбки лежали на їхніх плечах. Сяо Юань видихнув повний рот білого туману і простягнув руку, щоб зловити кілька сніжинок, що падали з неба, лише для того, щоб спостерігати, як вони тануть у його долоні. «Сяо-гондзі?» — легенько покликала покоївка. «А?» — Сяо Юань раптом прийшов до тями, зімкнув п’ять пальців і стиснув крижану воду в долоні: «Нічого, ти можеш вести шлях». Покоївка провела Сяо Юаня до найближчого палацу. Здалеку він побачив Се Чунгуя, який грався зі снігом, із схвильованим дитячим виразом обличчя та веселою посмішкою на обличчі. Коли він побачив Сяо Юаня, Се Чунгуй здалеку помахав рукою, підняв трохи снігу з землі та підбіг: «Сяо-ґе, дивись! Йде сніг! Сніг!» «Так, йде сніг» — посмішка того була теплою. Се Чунгуй дивився на сніг на своїх руках, відчуваючи, як холод розливається по його шкірі. Підсвідомо тримав її біля щоки, закриваючи половину обличчя, доки білизна на руці поступово не стала прозорою. Се Чунгуй опустив руки й озирнувся навколо, на темно-сіре небо, з якого падав білий сніг. Раптом хлопець відчув імпульс, що вийшов із глибини його серця. Сяо Юань уже збирався запитати Се Чунгуя, чи адаптувався він до холодної погоди, але раптом побачив, що той став на коліна, щоб поцілувати землю та сніг. Він виглядав дуже побожним, як мандрівник, який мандрував багато років і нарешті зміг повернутися додому. Навколо було кілька служниць, які думали, що Се Чунгуй впав, і з криком здивування швидко простягнули руку, щоб допомогти йому піднятися. Сяо Юань зробив крок уперед і взяв за руку Се Чунгуя, який почувався збентеженим, побачивши порожній вираз обличчя: «Га? Чому я став на коліна? Що сталося?» Сяо Юань був приголомшений, і, простягнувши руку, щоб скинути сніг з плечей Се Чунгуя, сказав: «Нічого не сталося, нічого не сталося» — Сяо Юань супроводжував Се Чунгуя, щоб трохи пограти зі снігом. Сяо Юань попрощався й пішов, лише коли хлопча втомилося грати. Як тільки Сяо Юань повернувся до своєї спальні, хтось поспішно прийшов і доповів: «Сяо-гондзі, хтось хоче вас бачити». Покоївка нагадала йому: «Сяо-гондзі, Його Величність сказав, що ви можете відмовити будь-кому в проханні зустрітися з вами». Сяо Юань подумав про себе: «Чи є хтось із Південного к. Янь, хто хоче мене бачити?» — тому він запитав: «Хто це?» «Відповідаю Сяо-гондзі. Це Чен Ґе, генерал Чен». «Генерал Чен? Чен Ґе отримав підвищення?!» Сяо Юань зрадів цьому і сказав: «Приведіть його». Той, хто повідомив цю новину, поспішно пішов запросити Чен Ґе. Через деякий час, перш ніж Сяо Юань навіть міг побачити Чен Ґе, він почув його голос з іншого боку дверей: «Хвала небесам! Лікарю Сяо, з вами все гаразд! Я знав це! У щасливчиків є свій спосіб виживання! Ваааааа!» Чен Ґе двічі перебільшено скиглив, увійшовши до спальні. Коли чоловік тримав Сяо Юаня за руки, вони дивилися одне на одного заплаканими очима. Занурений у таку сцену, Сяо Юань також був емоційно схвильований, і, двічі схлипнувши, він крикнув: «Чен Ґе, ваші руки! Послабте їх! Я заміжній! Зверніть увагу на непорозуміння, які може спричинити ця дія!»
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!