Немає більшого горя, ніж недавнє розставання.¹

«Генерал Янг! Ми затримали підозрюваного!»

 

Солдати Східного к. У, які обшукували перші печери, раптом поспішно повернулися, щоб доповісти. Як тільки Янг Ліє почув це, він пирхнув: «Тільки одна людина?»

 

«Відповідаючи генералу, так».

 

Янг Ліє потер підборіддя і відповів: «Спочатку приведіть сюди цього чоловіка, а потім надішліть когось, щоб ретельно обстежити околиці».

 

Отримавши наказ, солдати поспішно встали, щоб виконати його. Через деякий час повернули чоловіка, руки якого були міцно зв’язані. Один із солдатів вдарив чоловіка ногою по коліну, від чого той упав і став на коліна.

 

Янг Ліє зійшов з коня, нахилився й простягнув руку, щоб стиснути чоловікове підборіддя, піднімаючи голову і повертаючи її зліва направо. Розглянувши його обличчя світлом багаття, Янг Ліє багатозначно прошипів: «Ти не схожий на солдата, з такою тонкою шкірою і ніжною плоттю. Скажи мені, хто ти?»

 

Сяо Юань удав, що боїться, і, опустивши голову, тремтів, як лист: «Відповідаючи Дарену², я з сусіднього села. Я не знаю, чим я образив Дарена. Будь ласка, збережіть мені життя!»

 

Янг Ліє відвів руку й підвівся. Потім він ходив туди-сюди навколо Сяо Юань: «О, сільський житель. Наскільки я знаю, через війну всі довколишні села спорожніли. Молодий брате³, ти сказав, що ти просто селянин, але що ти робиш, ходячи по цьому полю бою вночі? Хмм?»

 

Сяо Юань, все ще опустивши голову, відповів: «Дарене, я хотів знайти притулок у Західному к. Шу, тому випадково проходив тут. Я не очікував, що викличу таке велике непорозуміння!»

 

Янг Ліє зробив паузу і схвально кивнув головою: «Так, це розумно. Але чому ти не взяв з собою своїх родичів?»

 

Сяо Юань відповів: «Дарене, я сам. Одна людина їсть, і всій родині не потрібно хвилюватися⁴».

 

«Добре, добре» — Янг Ліє махнув рукою: «У такому разі давайте добре проведемо час. Де мій меч?»

 

Сяо Юань ще більше опустив голову: «Гарно провести час? Що має на увазі Дарен?»

 

Янг Ліє посміхнувся і кивнув головою: «Молодий брате, не хвилюйся. Я можу вбити тебе одним ударом, ти не відчуєш болю».

 

Заступник генерала поруч з Янг Ліє підійшов зі його мечем і запитав його: «Генерал Янг, а що, якщо ця людина справді просто житель села?»

 

«А якщо він сільський житель? Краще я помилково вб’ю тисячу, ніж відпущу підозрілого!» — сказав Янг Ліє з презирством на обличчі, а його усмішка стала жахливою. Його слова були надзвичайно отруйними, а тон - дуже злим. Як тільки він схопив меч, він раптом почув, як з іншого боку хтось кричить: «Повідомлення!».

 

«З доповіддю генералу. Інших відхилень ми не виявили!»

 

Солдат, який щойно опустився на одне коліно, закінчив свою доповідь, коли Янг Ліє раптово штовхнув його ногою, на обличчі якого був лютий вираз. Після цього Янг Ліє почав голосно лаятися: «Ви всі чули переполох, який влаштував цей чоловік, і вирішили піти за ним?»

 

Солдат був збитий з пантелику раптовим ударом ноги, і, хоча він вчасно відповів, його голос затремтів: «Відповідаючи генералу, ми думали, що він… він був ворогом із Південного к. Янь, тому…»

 

«Ой?» — Янг Ліє повернувся назад і пішов до Сяо Юаня. Потім він глибоко вдихнув, присів навпочіпки перед Сяо Юанем і знову змінив вираз обличчя на усміхнене: «Молодий брате, ти ж селянин, правда?»

 

«Відповідаючи Дарену, так…» — Сяо Юань не зміг закінчити речення, коли його очі раптом звузилися.

 

Янг Ліє підняв меч однією рукою і безжально вдарив його в одну ногу. Сяо Юань різко вклонився і люто кусав губи, аж до того, що з губ у нього потекла кров, але зрештою біль, який він відчував з губ, не міг полегшити біль, що виходив з ноги.

 

«Ти пішов з дому зовсім один, але у тебе нема з собою багажу. Ти справді біженець?» — тон Янг Ліє був розслабленим, і його слова також були легковажними, наче не він тримав меч, усе ще заплямований кров’ю.

 

Сяо Юань кілька разів видихнув, перш ніж зміг трохи оговтатися: «Дарене, я справді...»

 

Янг Ліє навіть не вагався, коли знову порізав ногу Сяо Юаня. Поріз був настільки глибоким, що кістка біля його коліна була нечітко оголена.

 

Болісний крик нарешті вирвався з горла Сяо Юаня, який більше не міг його стримувати. Тоді він скреготів зубами з такою силою, що аж весь влився потом. Йому було так боляче, що не міг вимовити ні слова.

 

Сяо Юань раптом потішився. Після всіх його зусиль він думав, що нарешті уникнув долі катувань до смерті. Однак не очікував, що тут його поховають. Зрештою, небеса такі безжальні, їм просто подобається гратися з людьми.

 

Коли Янг Ліє вийняв меч із рани Сяо Юаня, кров бризнула по ньому, але той не побажав витерти обличчя. Коли меч знову впав, руки Сяо Юаня були вільні, а мотузка, яка зв’язувала його руки, впала на землю.

 

Янг Ліє підвівся і повільно витер пальцями кров з леза: «Молодий брате, я тебе відв’язав, то чому б тобі не показати мені дорогу? Я бачу, що ти розумна людина. Ти повинен знати, про який шлях я говорю».

 

Біль у його нозі був пронизливим, коли Сяо Юань щипнув за рану і важко дихав. Потім він сухо ковтнув повітря, не видавши жодного звуку.

 

Янг Ліє не поспішав, і, витираючи кров з руки рукавом, почав повільно рахувати.

 

«5, 4, 3…»

 

Янг Ліє не поспішаючи відраховував числа, навмисне перетягуючи інтонацію слів, щоб "зробити" відлік довшим. Однак неважливо, скільки він тягнув, називаючи цифри, їх було лише 5, тому було очевидно, що він негайно закінчить рахувати.

 

На це Сяо Юань нарешті поворухнувся. Він швидко вдихнув, ніби борсався всередині серця, і нарешті підняв руку, нерішуче й повільно вказуючи кудись.

 

Коли Янг Ліє подивився в напрямку, куди вказував палець, під величезним зоряним небом, на далеку дорогу, Янг Ліє задоволено кивнув. Потім він штовхнув Сяо Юаня ногою, витяг кинджал, що висів у нього на талії, і притиснув руку Сяо Юаня до землі, ту, яка щойно вказала напрямок!

 

Кинджал проткнув долоню Сяо Юаня і занурився в землю. Кров і болючі крики разом проникли в землю, коли Сяо Юань несвідомо ссхопися за зап'ястя неушкодженою рукою і злегка ззгорнув тіло через біль, який відчував.

 

«Молодий брате, будь ласка, покажи мені дорогу ще раз. Ти повинен розуміти наслідки неправильного вказівки, чи не так? Якщо ти вкажеш неправильний шлях, то те, що я зроблю далі, буде не таким простим, як вирізати твою плоть і заколоти твою руку. Отже, ти повинен показати мені правильний шлях і скористатися останнім шансом» — Янг Ліє грав з кинджалом у руці й повільно говорив, ніби розмовляв із Сяо Юанем про свої сімейні справи.

 

Сяо Юань поклав голову на землю. Шорсткий пісок і дрібне каміння завдавали йому шкоди лобу, але він тримався так, наче той інший біль міг полегшити біль, що йшов від долоні та ноги. Зрештою, він не наважився зробити великий крок, бо якби він хоч трохи поворухнувся, то припертий до землі кинджал, що пронизує його долоню, порізав би його руку ще більше, і біль, який виник після цієї дії, також би різко посилився.

 

Янг Ліє безвиразно подивився на тремтячого чоловіка на землі. Дивлячись на нього, Сяо Юань знову повільно підняв руку й вказав у тому ж напрямку, що й кілька хвилин тому.

 

Звісно, ​​сумнівів не було.

 

Голос Сяо Юаня тремтів, наче він плакав, і він сказав: «Я справді не хочу помирати. Є хтось, кого я хочу бачити понад усе. Я хочу побачити його знову».

 

Янг Ліє дивився на нього, не кажучи ні слова. Трохи подумавши, він розвернувся, сів на коня та повів своїх солдатів у напрямку, куди щойно вказав Сяо Юань.

 

У той момент ніхто не знав, що кінець напрямку, який вказав Сяо Юань, насправді був урвищем без дороги.

 

А в протилежному напрямку Чен Ґе біг якнайшвидше з Янь ХеЦином на спині.

 

Сяо Юань наполовину обняв себе неушкодженою рукою, продовжуючи бурмотіти собі під ніс: «Я справді... дійсно…. дуже хочу... побачити його знову».

 

Його тонкі слова поступово розвіялися в холодному нічному повітрі, розтрачені під трьома тисячами ширяючих світів⁵.

 

Найчастіше слова, які ви говорите, можуть не відповідати вашим діям, а іноді ви навіть можете говорити нещиро⁶.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. 悲莫悲兮生别离 bēi mò bēi xī shēng bié lí: частина поеми《九歌·少司命》(jiǔ gē·shǎo sī mìng) «Дев'ять пісень: Шао Сімінг», автор (屈原 qū yuán) Цюй Юань [340-278 рр. до н.е.], з періоду воюючих царств [475  -221 до н.е.]. Шао Сімінг — це Богиня, яка відповідає за людське потомство, і цей вірш — жертовна пісня Богині. «Немає більшого горя, ніж розставання шляхів назавжди», — співає Богиня. Коли вона прийшла до жертвенної зали і збиралася виходити, вона була переповнена емоціями, відчуваючи, що біль розлуки був більшим, ніж смерть. Бо смуток смерті міг розвіяти час, а нескінченна туга, викликана небесною розлукою, особливо мучить її серце.

2. 大人 dà ren: дорослий / Титул поваги до начальства. 

3. 小兄弟 xiǎo xiōng dì: педливе звернення до молодого чоловіка.

4. 一人吃饱全家不愁 yī rén chī bǎo quán jiā bù chóu: китайське прислів'я. Це відноситься до самотньої людини, і без інших членів сім’ї, яких потрібно забезпечувати, сита людина – те саме, що сита сім’я.

5. 三千浮世 sān qiān fú shì: це поєднання між (三千世界 sān qiān shì jiè) «Трьох тисяч світів» і (浮世 fú shì) «Литаючий світ». «Три тисячі світів» — це комбінація малих, середніх і великих світів, що відноситься до Всесвіту в цілому. Що стосується «Плавучого світу», то в давнину вважалося, що світ людей непередбачуваний, сповнений життєвих злетів і падінь, і це часто відноситься до життя достатку та розпусти, але також наповненого порожнечею, як життя уві сні. «Три тисячі плаваючих світів» можна інтерпретувати як ефірні (缥缈 piǎo miǎo; це загалом стосується речей, які є винятково рідкісними та недоступними, речей, яких не існує в реальності), світів, у яких порожні ілюзії можуть прикривати  самотність.

6. 言不由衷 yán bù yóu zhōng: це китайська ідіома, це означає, що слова, які ви говорите, не сказані щиро, що означає, що те, що відчуває ваше серце, і те, що говорять ваші уста, не збігаються / говорити одне, але мати на увазі зовсім інше / говорити не те, що ви  думай своїм розумом. З《左传·隐公三年》(zuǒ zhuàn·yǐn gōng sān nián) «Цзо Чжуань: третій рік князя Інь».