Розпещений Сє Лінь не любив купатись у морі. Йому не подобався рибний запах, тож він створив на острові гарячі джерела з королівства Демонів.
Він не тільки відмовлявся купатись у морі, але й не дозволяв мені.
Мені не подобалися гарячі джерела, мені подобалося тільки море.
Але Сє Лінь був людиною слова. Він змушував мене скупатися в гарячих джерелах, тож мені довелося послухатися його.
***
Коли я роздягався, з рукава випала пігулка. Я був приголомшений, але все ж нахилився й підняв її.
Виявляється, пігулка лежала між шарами рукавів, я навіть не помітив цього раніше.
Пігулка була дуже гіркою, тому я не хотів її їсти, але вона також містила ліки, які Безсмертний лорд Дзеджов так старанно шукав для мене, тому не з'їсти її означало б розчарувати його добрі наміри.
Я саме вагався, їсти її чи ні, коли Сє Лінь побачив пігулку й запитав мене для чого вона.
Я опустив голову й похмуро розповів йому причину. Сє Ліню це здалося дивним, тож він взяв пігулку, щоб уважніше роздивитися, а потім відщипнув маленький шматочок і поклав його до рота, спробувавши на смак.
Сє Лінь запитав:
— Це тобі дав Су Дзеджов?
Я кивнув і з удячністю сказав:
— Безсмертний лорд Дзеджов доклав багато зусиль для мого одужання.
Обличчя Сє Ліня стало серйозним:
— До неї додано крижаний лотос із зимової гори, і він, безумовно, може допомогти живити твою душу, але твоє тіло може не встигати за нею, і незабаром твої сили вичерпаються, а ти помреш.
Я був приголомшений.
— Що це за вираз обличчя, ти мені не віриш? – промовив Сє Лінь, — Я не обмовляю твого Безсмертного лорда Дзеджова.
Я довго був приголомшений і не знав, що сказати.
Я думаю, що це, напевно, не справа рук Безсмертного лорда Дзеджова. Він урятував мене від диких собак і привів на пік Цвей Вей. Він доклав багато зусиль, щоб захистити мене, тож у нього не було жодних причин намагатися мені зашкодити.
Однак я також вірив Сє Ліню.
Я слабко здогадувався, що, можливо, винуватцем був Лу Янь та його банда.
***
Сє Лінь дослідив мою свідомість і сказав:
— Половина твоєї душі запечатана, інша – відкрита. Це все через дію пігулки. Відтепер більше не приймай її.
— Але я хочу вдосконалюватися, – я потягнув Сє Ліня за рукав, — вони всі казали, що я сміття.
Сє Лінь на мить замислився, а потім сказав:
— У демонів є техніка вдосконалювання тіла, хочеш навчитись?
Я, природно, хотів. Я так довго хотів вдосконалюватися, як божевільний.
***
Удень Сє Лінь займався пошуком виходу з секретної території, а вночі – допомагав мені вдосконалювати тіло.
Я переїхав до спального приміщення Сє Ліня й жив із ним в одній кімнаті.
Я ніколи не думав про біль, через який мені доведеться пройти. Сє Ліню довелося використовувати дженьці*, щоб перерізати мої вени й повільно відновити їх знову.
*Дженьці – це найнижчий рівень ці, який люди прагнуть вдосконалювати для безсмертя.
Я так жалібно плакав під час цього процесу, що коли він закінчився, Сє Лінь зітхнув, сказавши, що це був лише перший день.
***
Потім він запитав, чи я все ще хочу продовжувати вдосконалюватися, і я, не перестаючи плакати, голосно сказав, що хочу.
Побачивши, що я так жалісно плачу, Сє Лінь, можливо, проявив рідкісний момент доброти й обійняв мене, заспокоївши кількома словами.
***
Не знайшовши виходу з таємної території, ми залишились у цьому місці майже на 3 роки. Я дуже швидко виріс і тепер досягав носа Сє Ліня.
Я запитав Сє Ліня, чи не хвилюватимуться за нього люди з світу Демонів через те, що його так довго не було?
Він відповів, що рік у цьому місці еквівалентний лише одному дню за його межами, і сказав мені не хвилюватись.
Я не хвилювався, бо час, проведений на цьому острові, був найщасливішим часом у моєму житті з моменту втечі з русалчого клану.
Я навіть подумав, що було б добре, якби Сє Лінь ніколи не знайшов вихід, і ми просто продовжили жити тут вічно.
Я запитав його про це, бо боявся, що одного дня таємна територія зруйнується, і ця прекрасна мрія розлетиться на друзки.
***
Я прокинувся від обіймів Сє Ліня й зрозумів, що він усе ще спить. Його поза під час сну була дійсно жахливою. Кожного разу перед тим, як лягти, ми займаємо по половині ліжка.
Але після пробудження я завжди був повністю загорнутий в його обійми, і часом мені так жарко, що я ледве можу дихати.
Іноді я скаржився йому, тому що його тіло було гарячим, і це тепло часто передавалося мені.
Він сказав, що демони від природи мають гарячу кров, і попросив мене трохи потерпіти.
І оскільки він уже опустився до цього, я не міг не любити його.
***
Рожеві хмари вкрили половину морської поверхні, і поки Сє Лінь не звертав на це уваги, я потайки прокрався в море, щоб погратися, наловивши багато маленьких рибок і креветок.
Морська вода була лагідною, мені здавалося, ніби я повернувся в обійми своєї матері.
Мені було дуже весело, але коли я краєм ока помітив фігуру Сє Ліня, я так злякався, що мене спіймають, що поспішно занурився назад у воду.
Через деякий час Сє Лінь витяг мене з води.
Обличчя Сє Ліня було дуже потворним:
— Я вже стільки разів тобі говорив. Не грайся в морі. Якщо тебе змиє хвиля, ти потонеш.
Я пробурмотів:
— Я дуже люблю воду. Напевно, в минулому житті я був рибою.
Сє Лінь:
— Тепер ти відповідаєш?
Я не наважився говорити далі й просто взяв його за руку на знак вибачення.
Сє Лінь відкинув мою руку й вилаяв за неохайний вигляд одягу, попросивши поквапитися повернутись і переодягнутись.
Я збирався зняти мокрий одяг, але на півдорозі Сє Лінь відвернувся, його обличчя стало ще потворнішим, ніж раніше:
— Де ти навчився такої розпусної поведінки?!
Я поправив одяг і тихо пробурмотів:
— Ми весь цей час разом купались.
Сє Лінь почув це й наказав мені тримати рот на замку.
Я чомусь набрався сміливості й голосно промовив:
— Припини прикидатися. Не думай, що я не помічав, що ти завжди підглядаєш за мною, коли я купаюсь!
Цього разу Сє Лінь не розсердився й не вилаяв мене.
Але я бачив, як почервоніли кінчики його вух.
***
Моє серце засвербіло, і я підійшов до Сє Ліня, запитуючи, чому він підглядав за мною, а також чому кінчики його вух почервоніли.
Сє Лінь ущипнув мене за щоки й зловтішно попередив:
— Сьогодні ти не їстимеш риби.
Він щодня мені таке казав, і спочатку мені було трохи неспокійно, але тепер я не сприймав цих слів всерйоз.
Я відповів:
— Тоді я не їстиму рибу. Я хочу морських равликів і молюсків.
Того вечора Сє Лінь приготував для мене багато морських равликів і молюсків.
Я почувався дивно, тому що м'ясо равликів було заховане дуже глибоко в мушлі, і я не міг його дістати, тому спочатку я приступив до молюсків.
Але я також не міг відкрити мушлі молюсків!
Я тримав равлика в одній руці, а молюска в іншій, дивлячись на Сє Ліня з жалюгідним виглядом.
Сє Лінь, мабуть, зробив це навмисно. Він знущався наді мною.
Я кинув у нього те, що тримав у руках, і сердито пішов до пляжу.
Сє Лінь запитав:
— Куди ти йдеш?
— Я стрибатиму в море! – Я подивився на нього і без вагань кинувся у велике море з розбурханими хвилями.
Се Лінь відтягнув мене назад і змусив сісти поруч, бурмочучи про те, що мій характер останнім часом стає все зухвалішим, поки годував мене м'ясом равликів.
***
Коли я дійшов до останнього етапу вдосконалення свого тіла, я вже звик до болю й більше не плакав, лише зціплював зуби й терпів.
Очистивши вени, я лежав в обіймах Сє Ліня, рясно потіючи. Одяг прилип до мого тіла, повністю промоклий.
Я трохи задихався, мої руки обхопили шию Сє Ліня, а підборіддя мимохідь притулилося до його плечей. Я запитав:
— Чи можу я тепер убити тих поганців одним ударом?
Сє Лінь відповів:
— Не недооцінюй себе, тепер ти можеш убити навіть Су Дзеджова одним ударом.
Я був такий розлючений, адже він фактично насміхався наді мною, тож повернув голову й укусив його.
Я вкусив його за підборіддя.
Сє Лінь вилаяв мене за те, що у мене такі гострі зуби, і навіть попросив не наближатися до нього. Я відмовився й обхопив його шию руками, а талію – ногами, самовдоволено дивлячись на нього.
Сє Лінь підняв очі й подивився в мої глибоким поглядом.
Мені раптом стало трохи страшно, тож я поспішно відкотився в інший бік.
Сє Лінь сказав:
— Тобі потрібно бути більш дисциплінованим.
Я злякався, що він мене покарає, тому заліз під ковдру й прикинувся, що сплю, а між дрімотою і бадьорістю раптом зрозумів, що, здається, давно вже не думаю про Безсмертного лорда Дзеджова.
Мені стало цікаво, чи сумує за мною Безсмертний лорд Дзеджов.
