Де ти навчився такої розпусної поведінки

Розпещений Сє Лінь не любив купатись у морі. Йому не подобався рибний запах, тож він створив на острові гарячі джерела з королівства Демонів.

 

Він не тільки відмовлявся купатись у морі, але й не дозволяв мені.

 

Мені не подобалися гарячі джерела, мені подобалося тільки море.

 

Але Сє Лінь був людиною слова. Він змушував мене скупатися в гарячих джерелах, тож мені довелося послухатися його.

 

***

 

Коли я роздягався, з рукава випала пігулка. Я був приголомшений, але все ж нахилився й підняв її.

 

Виявляється, пігулка лежала між шарами рукавів, я навіть не помітив цього раніше.

 

Пігулка була дуже гіркою, тому я не хотів її їсти, але вона також містила ліки, які Безсмертний лорд Дзеджов так старанно шукав для мене, тому не з'їсти її означало б розчарувати його добрі наміри.

 

Я саме вагався, їсти її чи ні, коли Сє Лінь побачив пігулку й запитав мене для чого вона.

 

Я опустив голову й похмуро розповів йому причину. Сє Ліню це здалося дивним, тож він взяв пігулку, щоб уважніше роздивитися, а потім відщипнув маленький шматочок і поклав його до рота, спробувавши на смак.

 

Сє Лінь запитав: 

 

— Це тобі дав Су Дзеджов?

 

Я кивнув і з удячністю сказав: 

 

— Безсмертний лорд Дзеджов доклав багато зусиль для мого одужання.

 

Обличчя Сє Ліня стало серйозним: 

 

— До неї додано крижаний лотос із зимової гори, і він, безумовно, може допомогти живити твою душу, але твоє тіло може не встигати за нею, і незабаром твої сили вичерпаються, а ти помреш.

 

Я був приголомшений.

 

— Що це за вираз обличчя, ти мені не віриш? – промовив Сє Лінь, — Я не обмовляю твого Безсмертного лорда Дзеджова.

 

Я довго був приголомшений і не знав, що сказати.

 

Я думаю, що це, напевно, не справа рук Безсмертного лорда Дзеджова. Він урятував мене від диких собак і привів на пік Цвей Вей. Він доклав багато зусиль, щоб захистити мене, тож у нього не було жодних причин намагатися мені зашкодити.

 

Однак я також вірив Сє Ліню.

 

Я слабко здогадувався, що, можливо, винуватцем був Лу Янь та його банда.

 

***

 

Сє Лінь дослідив мою свідомість і сказав: 

 

— Половина твоєї душі запечатана, інша – відкрита. Це все через дію пігулки. Відтепер більше не приймай її.

 

— Але я хочу вдосконалюватися, – я потягнув Сє Ліня за рукав, — вони всі казали, що я сміття.

 

Сє Лінь на мить замислився, а потім сказав: 

 

— У демонів є техніка вдосконалювання тіла, хочеш навчитись?

 

Я, природно, хотів. Я так довго хотів вдосконалюватися, як божевільний.

 

***

 

Удень Сє Лінь займався пошуком виходу з секретної території, а вночі – допомагав мені вдосконалювати тіло.

 

Я переїхав до спального приміщення Сє Ліня й жив із ним в одній кімнаті.

 

Я ніколи не думав про біль, через який мені доведеться пройти. Сє Ліню довелося використовувати дженьці*, щоб перерізати мої вени й повільно відновити їх знову.

 

*Дженьці – це найнижчий рівень ці, який люди прагнуть вдосконалювати для безсмертя.

 

Я так жалібно плакав під час цього процесу, що коли він закінчився, Сє Лінь зітхнув, сказавши, що це був лише перший день.

 

***

 

Потім він запитав, чи я все ще хочу продовжувати вдосконалюватися, і я, не перестаючи плакати, голосно сказав, що хочу.

 

Побачивши, що я так жалісно плачу, Сє Лінь, можливо, проявив рідкісний момент доброти й обійняв мене, заспокоївши кількома словами.

 

***

 

Не знайшовши виходу з таємної території, ми залишились у цьому місці майже на 3 роки. Я дуже швидко виріс і тепер досягав носа Сє Ліня.

 

Я запитав Сє Ліня, чи не хвилюватимуться за нього люди з світу Демонів через те, що його так довго не було?

 

Він відповів, що рік у цьому місці еквівалентний лише одному дню за його межами, і сказав мені не хвилюватись.

 

Я не хвилювався, бо час, проведений на цьому острові, був найщасливішим часом у моєму житті з моменту втечі з русалчого клану.

 

Я навіть подумав, що було б добре, якби Сє Лінь ніколи не знайшов вихід, і ми просто продовжили жити тут вічно.

 

Я запитав його про це, бо боявся, що одного дня таємна територія зруйнується, і ця прекрасна мрія розлетиться на друзки.

 

***

 

Я прокинувся від обіймів Сє Ліня й зрозумів, що він усе ще спить. Його поза під час сну була дійсно жахливою. Кожного разу перед тим, як лягти, ми займаємо по половині ліжка.

 

Але після пробудження я завжди був повністю загорнутий в його обійми, і часом мені так жарко, що я ледве можу дихати.

 

Іноді я скаржився йому, тому що його тіло було гарячим, і це тепло часто передавалося мені.

 

Він сказав, що демони від природи мають гарячу кров, і попросив мене трохи потерпіти.

 

І оскільки він уже опустився до цього, я не міг не любити його.

 

***

 

Рожеві хмари вкрили половину морської поверхні, і поки Сє Лінь не звертав на це уваги, я потайки прокрався в море, щоб погратися, наловивши багато маленьких рибок і креветок.

 

Морська вода була лагідною, мені здавалося, ніби я повернувся в обійми своєї матері.

 

Мені було дуже весело, але коли я краєм ока помітив фігуру Сє Ліня, я так злякався, що мене спіймають, що поспішно занурився назад у воду.

 

Через деякий час Сє Лінь витяг мене з води.

 

Обличчя Сє Ліня було дуже потворним: 

 

— Я вже стільки разів тобі говорив. Не грайся в морі. Якщо тебе змиє хвиля, ти потонеш.

 

Я пробурмотів: 

 

— Я дуже люблю воду. Напевно, в минулому житті я був рибою.

 

Сє Лінь: 

 

— Тепер ти відповідаєш?

 

Я не наважився говорити далі й просто взяв його за руку на знак вибачення.

 

Сє Лінь відкинув мою руку й вилаяв за неохайний вигляд одягу, попросивши поквапитися повернутись і переодягнутись.

 

Я збирався зняти мокрий одяг, але на півдорозі Сє Лінь відвернувся, його обличчя стало ще потворнішим, ніж раніше: 

 

— Де ти навчився такої розпусної поведінки?!

 

Я поправив одяг і тихо пробурмотів: 

 

— Ми весь цей час разом купались.

 

Сє Лінь почув це й наказав мені тримати рот на замку.

 

Я чомусь набрався сміливості й голосно промовив: 

 

— Припини прикидатися. Не думай, що я не помічав, що ти завжди підглядаєш за мною, коли я купаюсь!

 

Цього разу Сє Лінь не розсердився й не вилаяв мене.

 

Але я бачив, як почервоніли кінчики його вух.

 

***

 

Моє серце засвербіло, і я підійшов до Сє Ліня, запитуючи, чому він підглядав за мною, а також чому кінчики його вух почервоніли.

 

Сє Лінь ущипнув мене за щоки й зловтішно попередив: 

 

— Сьогодні ти не їстимеш риби.

 

Він щодня мені таке казав, і спочатку мені було трохи неспокійно, але тепер я не сприймав цих слів всерйоз.

 

Я відповів: 

 

— Тоді я не їстиму рибу. Я хочу морських равликів і молюсків.

 

Того вечора Сє Лінь приготував для мене багато морських равликів і молюсків.

 

Я почувався дивно, тому що м'ясо равликів було заховане дуже глибоко в мушлі, і я не міг його дістати, тому спочатку я приступив до молюсків.

 

Але я також не міг відкрити мушлі молюсків!

 

Я тримав равлика в одній руці, а молюска в іншій, дивлячись на Сє Ліня з жалюгідним виглядом.

 

Сє Лінь, мабуть, зробив це навмисно. Він знущався наді мною.

 

Я кинув у нього те, що тримав у руках, і сердито пішов до пляжу.

 

Сє Лінь запитав: 

 

— Куди ти йдеш?

 

— Я стрибатиму в море! – Я подивився на нього і без вагань кинувся у велике море з розбурханими хвилями.

 

Се Лінь відтягнув мене назад і змусив сісти поруч, бурмочучи про те, що мій характер останнім часом стає все зухвалішим, поки годував мене м'ясом равликів.

 

***

 

Коли я дійшов до останнього етапу вдосконалення свого тіла, я вже звик до болю й більше не плакав, лише зціплював зуби й терпів.

 

Очистивши вени, я лежав в обіймах Сє Ліня, рясно потіючи. Одяг прилип до мого тіла, повністю промоклий.

 

Я трохи задихався, мої руки обхопили шию Сє Ліня, а підборіддя мимохідь притулилося до його плечей. Я запитав: 

 

— Чи можу я тепер убити тих поганців одним ударом?

 

Сє Лінь відповів: 

 

— Не недооцінюй себе, тепер ти можеш убити навіть Су Дзеджова одним ударом.

 

Я був такий розлючений, адже він фактично насміхався наді мною, тож повернув голову й укусив його.

 

Я вкусив його за підборіддя.

 

Сє Лінь вилаяв мене за те, що у мене такі гострі зуби, і навіть попросив не наближатися до нього. Я відмовився й обхопив його шию руками, а талію – ногами, самовдоволено дивлячись на нього.

 

Сє Лінь підняв очі й подивився в мої глибоким поглядом.

 

Мені раптом стало трохи страшно, тож я поспішно відкотився в інший бік.

 

Сє Лінь сказав: 

 

— Тобі потрібно бути більш дисциплінованим.

 

Я злякався, що він мене покарає, тому заліз під ковдру й прикинувся, що сплю, а між дрімотою і бадьорістю раптом зрозумів, що, здається, давно вже не думаю про Безсмертного лорда Дзеджова.

 

Мені стало цікаво, чи сумує за мною Безсмертний лорд Дзеджов.