Боїшся, що Су Дзеджов хвилюватиметься?

Змії звивалися одна навколо одної. Піднімаючи голови, їхні тонкі довгі язики то висовувалися, то ховалися назад у пащу, поки вони обережно повзли в моєму напрямку.

 

Холодно, мокро й слизько...

 

Подальші спогади обірвалися на середині через сильний переляк.

 

***

 

Коли я прокинувся, то виявив, що наскрізь просякнутий духовними джерелами, все моє тіло розпухло і я не міг поворухнутись.

 

Мої очі були настільки опухлими, що я не міг розплюшити їх, я навіть не міг чітко бачити фігури людей, а кожна частина мого тіла боліла, пронизуючи мої кістки.

 

Я тихо вигукнув ім'я Безсмертного лорда Су Дзеджова, а наступної миті відчув, як широка долоня злегка погладила мене по голові, поки знайомий голос ніжно промовляв: 

 

— Не бійся, я повернувся.

 

Я з усіх сил намагався розплющити очі, але однаково бачив перед собою лише розпливчасту картину. Мій ніс закиснув. Моє тіло опустилося вниз, і мої сльози змішалися з джерельною водою, не бажаючи, щоб Безсмертний лорд Дзеджов дізнався про це.

 

Безсмертний лорд Дзеджов: 

 

— Учень, який заманив тебе на задню гору, вже виключений з секти Цін Сю. Твоєму тілу не завдано жодної шкоди, тож просто дай йому повільно одужати, і воно обов'язково повернеться до свого початкового стану.

 

Я тихо мугикнув у відповідь і більше нічого не запитував.

 

***

 

Безсмертний лорд Дзеджов супроводжував мене духовною весняною стороною і через деякий час нагодував мене сьогоднішньою порцією пігулок.

 

Я не хотів їх їсти. Таблетки були такі гіркі. Мені хотілося з'їсти цукерку.

 

Набравшись сміливості, я вперше відмовився від них.

 

Через довгий час Безсмертний лорд Дзеджов зітхнув і сказав: 

 

— Ти не хочеш вдосконалюватися? Таблетки і квітка без коріння, яку я знайшов на горі Юньдзін, принесуть тобі користь.

 

Я проковтнув пігулки.

 

Пігулки були дуже гіркими, а занурені у воду рани боліли особливо сильно. Я підняв обличчя, не даючи сльозам переповнити мої очі.

 

Як добре було б, якби тут була мама, я міг би кинутися їй в обійми й виливати свій біль, просячи, щоб вона мене заспокоїла.

 

Якби… Якби тут був Сє Лінь, я також міг би голосно плакати, не стримуючись, улаштовувати сцену й виглядати жалюгідним, щоб він дав мені більше курячих ніжок на вечерю.

 

Але зараз переді мною був Безсмертний лорд Дзеджов, який мав відкритий і скромний характер, він точно зневажатиме мене за непристойність.

 

***

 

Після майже місячного відновлення мої травми нарешті повністю загоїлися. Згодом я переїхав до кімнати Безсмертного лорда Дзеджова, і оскільки мені починали снитися кошмари, коли я заплющував очі, доки він був там, напружені нерви в моїй голові розслаблялись.

 

Безсмертний лорд Дзеджов ставився до мене дуже добре. Він завжди лагідно зі мною говорив і завжди брав мене з собою всюди, ніколи не відходячи ні на дюйм. Навіть якщо він спускався з гори, щоб позбутися демонів, він брав мене з собою.

 

***

 

Я знову побачив Сє Ліня. Я чув багато чуток про нього на горі, про те, як він убивав людей, не змигнувши оком, про те, який у нього неприємний характер, який він хитрий і підступний, лиходій до мозку кісток.

 

Але я думав, що це зовсім не так.

 

Він не вбив мене, і з його характером було все добре. Він не був таким уже й підступним, і не схожий на лиходія.

 

Якщо вже вони хотіли поговорити про підступність, то члени секти Цін Сю ідеально підходили б під це поняття в повній мірі.

 

***

 

Демон, якого Су Дзеджов збирався позбутися, був підлеглим Сє Ліня.

 

У безлюдній річці Сє Лінь ніс меч, з якого капала темна кров, просочуючись у землю. Він кинув погляд краєм ока, холодно промовивши: 

 

— Не втручайся в мої справи.

 

Його меч зблиснув, ніби натякаючи на те, що він може вдарити будь-якої миті.

 

Я стояв у заціпенінні, а Сє Лінь кинув на мене погляд, запитуючи Су Дзеджова, про що він думав, узявши з собою такого безпорадного хлопця, як я.

 

Він усе ще пам'ятав мене.

 

Але я вже не був тим маленьким хлопцем. Я став набагато вищим, наче бамбук, і виглядав як юнак.

 

***

 

Безсмертний лорд Дзеджов установив кордон і попросив мене не бігати навколо, а потім наблизився до Сє Ліня та його групи.

 

Зблиски мечів швидко з'являлися й зникали повз мене, і я не зміг розгледіти їхні постаті. Після двох годин у бар'єрі, зблиски мечів, поступово слабшали.

 

Вони нарешті заспокоїлися, їхній одяг майорів, а жодна волосинка не вибивалась із зачіски, але вітер битви ще не вщух.

 

Побачивши, що ніхто не постраждав, я полегшено зітхнув. Наступної миті бар'єр з гучним гуркотом обвалився, і ззаду з'явився звір, який люто кинувся на мене.

 

Перш ніж я встиг відреагувати, Сє Лінь схопив мене й штовхнув за спину, щоб захистити.

 

Потім блиснув його меч, і голова звіра впала на землю.

 

***

 

Рукав Сє Ліня був забризканий темною кров'ю. Я потайки простягнув руку й допоміг йому витерти його.

 

Сє Лінь холодно сказав: 

 

— Хлопче, не рухайся необачно.

 

Безсмертний лорд Дзеджов подивився на мене й насупився.

 

Я негайно відпустив рукав Сє Ліня.

 

Сє Лінь засміявся й ущипнув мене за щоки, тягнучи їх.

 

— Ти дійсно став сміливішим!

 

***

 

Безсмертний лорд Дзеджов направив свій меч на Сє Ліня й наказав йому відпустити мене.

 

Я хотів заговорити, але слова, що виходили з моїх вуст, були нечіткими. Сє Лінь відпустив мене й окинув поглядом, глузливо сказавши, що я схожий на виснаженого привида.

 

Обличчя Безсмертного лорда Дзеджова спотворилося, і він холодно промовив: 

 

— Яке це має відношення до тебе?

 

— Моя Королівська Високість любить втручатись у чужі справи, – Сє Лінь підняв підборіддя й подивився на Безсмертного лорда Дзеджова, запитуючи з усмішкою: — Яке це має відношення до тебе?

 

***

 

Вони знову почали сперечатись, і билися від безлюдної річки до дрімучих лісів, гострі мечі рубали багато стовбурів дерев.

 

Підлеглий Сє Ліня впізнав мене й узяв із собою подивитися шоу.

 

Посеред густого лісу лежав великий шматок скелі, він стояв на видному місці між двома деревами. Я стояв на вершині скелі, навшпиньки спостерігаючи за боєм.

 

Спочатку я трохи хвилювався, але згодом мені здалося, що я не можу відвести погляду.

 

Коли опустилася нічна завіса, я запитав підлеглого Сє Ліня: 

 

— Коли вони зупиняться?

 

— За чверть години, – Підлеглий Сє Ліня відповів у знайомій манері, — У Су Дзеджова майже закінчилися трюки. Скоро все закінчиться.

 

І, як він і сказав, через чверть години все закінчилось.

 

***

 

Сє Лінь злетів і завис на вершині скелі, дивлячись на Безсмертного лорда Дзеджова презирливим поглядом і кажучи: 

 

— У моєї Королівської Високості ще є справи на сьогодні, тому я дозволю собі відпустити тебе цього разу.

 

Як тільки він закінчив, меч в руці Безсмертного лорда Дзеджова раптово вилетів, Сє Лінь ухилився, в результаті чого меч проник у скелю, прорізавши в ній великий отвір.

 

Тріщини ставали все більшими й більшими, поки раптово не спалахнуло біле сяйво. Наступної миті Сє Лінь схопив мене за ногу, і нас обох засмоктало.

 

Усе відбувалося так швидко, що коли я прийшов до тями, я раптом усвідомив, що пейзаж навколо мене змінився.

 

Зелений і пишний ліс перетворився на прекрасний острів.

 

Лазурна морська вода простягалася далеко за горизонт, легкий вітерець породжував хвилі на поверхні моря, приносячи якийсь солонувато-вологий запах.

 

Сє Лінь відкинув ногою мушлю й сказав без натяку на вибачення: 

 

— Вибач, навіть якщо я помру, я повинен потягнути за собою цапа-відбувайла.

 

— Де ми? – запитав я.

 

Сє Лінь деякий час роззирався навколо дослідницьким поглядом, перш ніж відповісти: 

 

— Таємна територія в безлюдних річках.

 

***

 

Острів був невеликим, тож ми з Сє Лінєм устигли обійти його, і я запитав: 

 

— Як нам звідси вибратися?

 

— Я не знайшов вихід, – спокійно відповів Сє Лінь, — просто дочекаймося тут смерті.

 

Я хвилювався, що Безсмертний лорд Дзеджов буде хвилюватися за мене, але не наважувався висловити цю думку в присутності Сє Ліня, тож трохи запанікував.

 

***

 

Через деякий час Сє Лінь сів на піщаний берег і зібрав кілька мушель, щоб кинути їх у велике море. Щоразу, коли він кидав мушлю, вона летіла все далі.

 

Я сів біля нього й набрав багато мушль.

 

Сє Лінь: 

 

— Чого ти так занепокоєно дивишся на мене? Ти теж хочеш пограти?

 

Я похитав головою й на мить завагався, промовляючи: 

 

— А твій підлеглий не буде хвилюватися за тебе?

 

Сє Лінь, здавалося, зрозумів мої думки й запитав: 

 

— Боїшся, що Су Дзеджов хвилюватиметься?

 

Я підняв голову, дивлячись на нього, і обережно кивнув.