Ти такий збоченець у такому молодому віці

Після того, як я дочиста згриз м'ясо з курячої ніжки, я витер рот, розтерши олію по всьому обличчю, зробивши його липким.

 

Сє Лінь назвав мене огидним і наказав служниці привести мене до ладу.

 

Він був не єдиним, хто виявив огиду, навіть служниця знехтувала моїм брудним виглядом, змірявши поглядом мене вздовж і впоперек, не поворухнувши жодним м'язом.

 

— Гаразд, гаразд, йди. – Сє Лінь махнув рукою й дав служниці знак піти.

 

Я зрозумів, що у Сє Ліня непоганий характер. Він не був зарозумілим і добре ладнав із людьми зі світу Демонів.

 

***

 

Сє Лінь кинув мене в гарячий басейн і сам занурився у воду, притулившись до краю і дрімаючи із заплющеними очима.

 

Мої руки вчепилися в атласні нефритові перила, а очі широко розплющилися від подиву.

 

Ряд звивистих гір оточував басейн, нагадуючи хвилі. В повітрі здіймався білий туман, огортаючи гірські хребти та розмальовуючи туманну картину в колір індиго.

 

Дивлячися зсередини басейну, колір починав світлішати, поки не розчиняся в повітрі, стаючи одним цілим із білим туманом.

 

Але це лише тло.

 

На тлі фігури Сє Ліня він миттєво втрачав свою пишність.

 

***

 

Сє Лінь заплющив очі, не забуваючи посміятися наді мною: 

 

— Що такого цікавого в парі розбитих гір?

 

Я одразу ж відчув збентеження, занурив тіло в теплу воду, вдаючи, що нічого не чув, і почав митись.

 

Після того, як я вимився з голови до ніг, я потайки кинув погляд на Сє Ліня.

 

Він уже півгодини не ворушився, ніби помер. Я був шокований цією думкою, а потім згадав, як він говорив, що його поранив лорд Дзеджов перед тим, як я звалився на нього.

 

Я підкрався до Сє Ліня й простягнув палець, щоб перевірити, чи він ще дихає.

 

І він насправді не дихав!

 

Шокований, я поспішно розірвав його верхній одяг, бажаючи поглянути на поранення.

 

***

 

— Що ти робиш? Роздягаєш мене? – Сє Лінь розплющив очі, — Ти такий збоченець у такому юному віці.

 

Я заїкнувся у відповідь: 

 

— Я не збоченець, я просто хотів поглянути на твої травми.

 

— Не дивися, – глибоко зітхнув Сє Лінь, — Мої поранення досить серйозні, я можу не дожити до завтрашнього дня.

 

Він такий брехун. Якщо він може не дожити до завтра, то чому він грав у пай-ґов сьогодні?

 

Як і очікувалося, він дійсно дожив до наступного дня й навіть пив міцний алкоголь, їв смажене м'ясо, поводився бадьоро й жваво, взагалі не виглядаючи так, ніби був поранений.

 

Сє Лінь навіть злісно змушував мене пити алкоголь. Побачивши, що від його міцності в мене ледь не потекли сльози, він голосно засміявся.

 

Другий принц сказав мені, що Сє Лінь не їсть людей. Він справді не їв людей, але любив ними гратись.

 

Я розсердився, але не наважився відверто сердитися на нього, лише зі сльозами на очах проковтнув гіркі наслідки.

 

Пробувши у світі Демонів кілька днів, моє серце почало тривожитись, і, потай від Сє Ліня, я пішов просити допомоги в другого принца.

 

Другий принц не завжди був у доброму здоров'ї. Щоразу, коли я шукав його, він завжди лежав на м'якій парчі з почервонілим обличчям, наче хворий.

 

Заклиначі теж можуть хворіти?

 

Я запитав його, але він завагався й не зміг чітко пояснити, лише пообіцяв, що відправить мене назад, як тільки зможе.

 

Сьогодні також був присутній Сюнь Сі. Він був одягнений у білий домашній одяг і спирався на ліжко, а на його шиї виднілися сліди подряпин. Побачивши, що я увірвався, він люто подивився на мене.

 

У нього був жахливий погляд, ніби він був вовком у людській плоті.

 

Я заїкнувся, поки говорив, але перш ніж зміг закінчити свої слова, Сюнь Сі махнув рукою, і я повернувся до внутрішньої зали Сє Ліня.

 

Перед тим, як я зник, мені здалося, що я почув скиглення Другої Високості, низьке й тихе, яке звучало надзвичайно жалісливо.

 

***

 

Я більше не шукав Його Високість, а натомість щодня залишався поруч із Сє Лінєм, з нетерпінням чекаючи того дня, коли лорд Дзеджов урятує мене.

 

Побачивши, що лорд Дзеджов не приходить, я не міг більше чекати й кілька разів тікав посеред ночі, але щойно я перетинав ворота палацу Демонів, мене знову й знову ловили.

 

Сє Лінь погрожував мені: 

 

— Спочатку я хотів отримати лише демонічні дзвони, які носить із собою Су Дзеджов. Але тепер я хочу їх подвоїти. За кожну твою спробу втечі, я вимагатиму ще один небесний предмет.

 

Я більше не намагався втекти, ставши маленьким слугою Сє Ліня. Коли він купався, я розтирав йому спину, коли він хотів їсти, готував йому їжу, перед сном я наспівував йому колискову...

 

Усе це здавалося таким простим, але я не міг виконувати всі ці справи належним чином. Коли треба було розтирати йому спину, я примудрявся висмикувати його волосся. Страви, які я йому готував, були з того, що він не любив їсти, і зрештою опинялись у моєму животі.

 

Пізніше я дізнався, що людям світу Демонів, як і заклиначам, взагалі не потрібно було їсти. Він навмисне знущався наді мною.

 

Однак, порівняно зі знущаннями Лу Яня та його банди, я вважав, що Сє Лінь був набагато поблажливішим.

 

***

 

Я тужив день і ніч, поки нарешті не з'явився Безсмертний лорд Дзеджов.

 

Був вечір, і було видно лише половину призахідного сонця, сяйво якого заплямувало обидва боки сонця, наче рум'янець, а залишкове світло затьмарювало чудове сонячне світло, зробивши його набагато прекраснішим.

 

Безсмертний лорд Дзеджов був схожий на божество, що спустилося до палацу Демонів, холодно наказуючи Сє Ліню віддати мене.

 

Я був настільки схвильований, що у мене потемніло перед очима, і я бажав негайно підскочити до нього.

 

Сє Лінь використав свій меч, щоб підхопити мій пояс, і спокійно домовився з лордом Дзеджовом.

 

Зрештою, Сє Лінь вимагав у лорда Дзеджова гору гарних речей. Він навіть насміхався з секти Цін Сю, зітхаючи й клацаючи язиком, розповідаючи, що малеча так сильно голодував, що його обличчя було розміром з долоню.

 

Я злякався, що Сє Лінь підніме питання про те, що я «наречений» Безсмертного лорда, і з тривогою загарчав на нього: 

 

— Заціпся, ти – той, чиє обличчя розміром з долоню!

 

Сє Лінь скоса поглянув на мене й хіхікнув: 

 

— Який безсердечний малюк. Як і слід було очікувати від людини з секти Цін Сю, він вивчив суть.

 

Обличчя Безсмертного лорда Дзеджова стало ще холоднішим: 

 

— Яке відношення до тебе мають справи моєї секти Цін Сю?

 

Сє Ліню було ліньки сперечатися з ним, тому він хіхікнув і дозволив лорду Дзеджову забрати мене й піти.

 

Перед тим, як ми пішли, він навіть сказав ще кілька слів: 

 

— Дайте малюку поїсти, йому потрібно з'їдати принаймні чотири або п'ять страв за день.

 

Я збентежено вчепився в широкі рукави Безсмертного лорда Дзеджова, боячись, що він не похвалить мене за те, що я занадто багато їм.

 

***

 

Дорогою назад на пік Цвей Вей Безсмертний лорд Дзеджов ніжно запитав мене, що я люблю їсти, а потім попросив кухню приготувати це.

 

Я не побачив у його очах жодної зневаги, лише ледь помітну усмішку, тож я набрався сміливості й перерахував кілька страв.

 

Безсмертний лорд Дзеджов погодився з кожною з них, а потім погладив мене по голові й сказав: 

 

— Твоя душа нестабільна, тобі потрібно старанно харчуватися. Відтепер я навчатиму тебе вдосконалюватись.

 

Тоді, коли він урятував мене, він не був таким доступним, як сьогодні. З самого початку я був надзвичайно вдячний йому, тому почувши це, я відчув себе ще більш зворушеним.

 

***

 

Після повернення Безсмертного лорда Дзеджова моє життя покращувалося, Лу Янь більше не наважувався знущатися наді мною, коли йому заманеться. Найбільше, що він робив, коли Безсмертного лорда Дзеджова не було поруч, це лаяв мене за те, що я нахлібник, через якого Безсмертний лорд Дзеджов утратив багато небесних предметів.

 

Я визнавав його догани, але також із нетерпінням чекав, коли Безсмертний лорд Дзеджов навчить мене вдосконалюватися, щоб я зміг повернути йому небесні предмети, які Сє Лінь забрав у нього.

 

Безсмертний лорд Дзеджов почав мене навчати методам ментального вдосконалення, як тільки в нього з'явився вільний час, і я схвильовано слідував за ним, але після того, як я вимовив кілька слів, моя голова почала боліти, і хоча спочатку я міг терпіти, але зрештою все дійшло до того, що мені стало так боляче, що моє тіло почало тремтіти. Я скрутився калачиком і вдарився головою об стіну.

 

Лорд Дзеджов зупинив мене, взявши за зап'ястя й увійшовши в мою свідомість. В одну мить його вираз обличчя змінився.

 

Він провів дві години, стабілізуючи мій душевний стан. Коли біль ущух, я виявив, що він дивиться на мене, його погляд був стоїчним, з холодом, що пронизував до кісток.

 

Я трохи злякався й кволо запитав його, чи не помру я.

 

Безсмертний лорд Дзеджов мовчки спостерігав за мною й після довгого мовчання сказав: 

 

— Поки що не вчися вдосконаленню. Ми поговоримо про це пізніше.

 

Я знав значення його слів.

 

Я не міг навчитися навіть найпростішого методу ментального вдосконалення. Я був нічим іншим, як сміттям.