Перша ніч
— Ви, певно, втомилися. Було б найкраще трохи відпочити.
Оскільки вони вирушили одразу після вечері з королівською родиною, надворі вже стемніло.
На пораду Барбари, яка супроводжувала їх навіть у весільній подорожі, щоби доглядати за Ашилі, Джуд одразу попрямував до своєї спальні.
Він бував тут кілька разів, тож добре знав місцевість і не потребував супроводу.
— Сюди, Ваша Світлосте. Маєток хоч і невеликий, та досить зручний.
А от для Ашилі це виглядало як справжній палац.
Якщо це називалося невеликим — то яким же гігантським був головний маєток великого герцога? Вона намагалася уявити собі той "дім", у якому мала тепер жити, хоча ніколи його не бачила.
Найбільше, чим вона могла порівняти, був Меморіальний шпиталь, адже раніше мешкала лише в маленькому прибудові при королівському палаці.
— Сюди, Ваша Світлосте.
Ваша Світлосте. Це звертання, до якого тепер доведеться звикати. Але для Ашилі воно все ще здавалося задушливо важким. І все ж вона змусила себе кивнути — й увійшла всередину.
Спальня, куди Ашилі увійшла разом із Барбарою, була значно просторішою за її кімнату в прибудові королівського палацу.
— Почнемо підготовку. Часу обмаль.
Ця фраза викликала в неї щире здивування.
Підготовку? До чого? Хіба ж не казали — «спочатку відпочинок»? Зелені очі Ашилі, зморені церемонією, округлилися від нерозуміння.
Барбара одразу почала віддавати вказівки кільком служницям, що зайшли слідом, і ті, мов заведені, взялися до справи.
Двоє з них несміливо почали роздягати Ашилі, а потім потягли її до ванної.
Минуло майже дві години, перш ніж Ашилі нарешті дозволили повернутися до спальні.
Про відпочинок не йшлося зовсім — замість того вона пройшла повну програму підготовки до шлюбної ночі, аж до такого ступеня, що почувалась ніби застигнута зненацька.
Її акуратно помили, використовуючи засоби з дещо іншим ароматом, ніж ті, до яких вона звикла в палаці, хоча для неї вони всі здавались однаковими. Потім уклали волосся, підпиляли нігті. Вона лишалася в напівзатемненому стані, просто дозволяючи все це робити, аж поки не побачила... нічну сорочку, яку принесла Барбара.
Шовковий халат і сорочка були настільки тонкі й м’які, що ледве відчувались на тілі. Вони облягали кожну лінію її фігури й ковзали по шкірі так легко, що з найменшим рухом могли з’їхати.
З цим вона ще могла якось змиритися. Але...
Найбільше її приголомшило й збентежило те, що їй узагалі не дали білизни.
— Хоча б трусики дайте, — пробурмотіла вона, розгублена.
— Ця комбінація надто тонка, тож білизна зіпсує силует. А чоловіки ж слабкі до візуальних подразників…
— Я дуже не хочу обговорювати це з вами, Барбаро.
Ашилі заперечила, щоки її палали, але Барбара лише здивовано підняла брови, щиро не розуміючи, в чому справа.
— Тут немає нічого ганебного. Здорова статева близькість зміцнює шлюб. Саме тому всі пари намагаються пробудити бажання одне до одного.
— Та справа не в цьому…
— Ах, можливо, ви знаєте вподобання Його Світлості? О, певно ж ні. Якщо він надає перевагу самостійно все знімати, то, може, я підберу щось з іншим дизайном?
— Забудьте. Я вже залишуся так.
У підсумку першою здалася саме Ашилі.
Як Барбара може так спокійно обговорювати такі особисті речі? Вона навіть оком не змигнула. Ашилі почала підозрювати, що, можливо, дивна тут саме вона.
— Тоді бажаю вам чудового вечора.
Попрощавшись із ввічливою усмішкою, Барбара нарешті вийшла. Залишившись сама, Ашилі просто впала на ліжко.
Воно було трохи завелике, й ноги, звісившися з краю, мимоволі гойдалися в повітрі, як у дитини.
Капці на ногах були такі м’які, що здавалися невагомими — як і шовкова сорочка. Здавалося, її на ній зовсім не було. Теоретично, тоді й відсутність білизни не мала б викликати дискомфорту. Але чомусь саме це «голе» відчуття викликало дивне, гостре збентеження.
— Хух…
Очікування Джуда було суцільною мукою. Їй пересохло в горлі, серце билося занадто голосно.
Вона хотіла, щоб усе минуло природно, легко. Але ці години підготовки лише напружили ще більше.
Це був не перший її раз із Джудом. Вона знала, що робити. Знала, як він поводиться, як веде…
Та серце все одно билося так, ніби хотіло вискочити з грудей. Хотілося втекти. Хоча й не могла. Тож натомість почала нервово бавитися волоссям.
Її чорне волосся, доглянуте до досконалості, було таким м’яким, що переливалося в світлі. Багатство — таки дивовижна річ, подумала Ашилі, обвиваючи пасма навколо пальців і насолоджуючись відчуттям.
Скільки ще чекати?..
Здавалося, минуло чимало часу — але жодних кроків, жодного звуку, що свідчив би про чиюсь присутність.
Невже він не прийде? — думка, яка раптово викликала тривогу.
Ні, він прийде. Він колись сам казав, що рано чи пізно вони це зроблять — ще тоді, коли вона застигла від страху при самій думці про спільне ліжко в прибудові палацу.
Тож він має прийти. Це ж їхня перша шлюбна ніч. Навіть якщо… усе вже колись було — з того часу минуло чимало.
— Так не піде.
Знервовано прикусивши губу, Ашилі різко підвелася на ноги.
Вона підійшла до столу, вирішивши, що келих вина допоможе трохи заспокоїтись.
Стіл був красиво накритий — вино, фрукти, мініатюрні десерти для молодят.
Правду кажучи, вона ніколи в житті не пила алкоголю. У медичній школі не було ні часу, ні грошей. А після того, як стала лікаркою — завжди треба було бути напоготові на випадок термінової операції.
Але зараз — не було жодної причини відмовлятись. Її нічого не стримувало. Тож Ашилі схопила пляшку.
На закуски вона навіть не глянула — була надто напружена. Здавалося, якби поклала щось тверде до рота — просто знудило б.
— Чому ж воно не відкривається…
Вона намагалася відкоркувати пляшку, але напруження в тілі не дозволяло їй зосередитися. Вона ткнула штопором у корок і зло зиркнула на гострий наконечник, перекладаючи провину на інструмент.
— Ай!
Вона натиснула надто сильно — й штопор зісковзнув, дряпнувши руку.
Майже одразу з’явилася кров.
— Ох, та скільки вже можна…
Ніч не складалася зовсім. Ашилі витерла кров серветкою й поглянула на поріз.
Нічого серйозного. Шкіра лише трохи розійшлася — обробка, схоже, не знадобиться. Але все одно — кров на шлюбну ніч? Не найкращий символізм.
Вона озирнулася, шукаючи, чим би перев’язати палець, аж раптом за спиною пролунав знайомий голос:
— Хотіла випити сама?
Вона так зосередилась на пляшці, що навіть не почула, як відчинились двері. Різко обернулась.
До неї йшов Джуд. Його платинове волосся ще було трохи вологим — очевидно, щойно з ванни. Воно падало на чоло, надаючи йому трохи розтріпаного, домашнього вигляду.
— Я не… Я просто хотіла відкрити, — озвалася вона, пробуючи виправдатися.
Але навіть кажучи це, вона не могла відірвати від нього погляду.
Його блакитні очі здавались ще глибшими при м’якому освітленні. Виразний ніс, чітка лінія щелепи. Погляд мимоволі впав нижче — на груди, що проглядали крізь недбало зав’язаний халат.
Він красивий.
Думка спливла ще до того, як вона встигла її зупинити.
Коли вона була в заручниках, коли він прикривав її під час вибуху, коли вони разом падали з пацієнтом… Джуд обіймав її саме так — не вперше.
Але найбільше вразило…
У Джуда — нормальна піжама. Правдива. Закрита.
Поки Ашилі ще відчувала несправедливість через це, він уже підійшов ближче.
— Ти вже… — він цокнув язиком.
І взяв її руку, на якій були сліди крові.
Його прямі брови відразу зійшлися в обуренні.
— Треба було бути обережнішою.
— Я раніше ніколи не відкривала пляшку, — пробурмотіла вона.
— Тоді треба було почекати на мене.
Хоч вона й була лікаркою й точно знала, що робити, Джуд усе одно оглянув поріз уважно, зосереджено.
Її руки, колись шершаві й стерті від антисептиків, тепер стали білими й гладенькими. Нігті, які завжди тримала короткими заради медичних рукавичок, тепер були охайно підпиляні.
Усе було інакше. І Джуд, помітивши цю зміну, раптом узяв її палець до рота.
— Мм… Джуде, — тихо озвалася вона, здивована.
Тепле, вологе відчуття вразило її — язик був ще гарячішим за губи. Він обережно злизав кров, торкаючись рани.
Його опущені платинові вії здавались безмежно довгими й красивими. Господи, скільки разів за день я вже назвала чоловіка “красивим”?
Джуда важко було назвати «вродливим» у класичному сенсі. Швидше — різким. Мужні риси, жодної м’якості в лініях.
Навіть язик у нього був сильним — він втягнув її палець у рот із такою глибокою напругою, що це ошелешило. Уривчастий погляд на червоний язик, який обвивав її палець і покривав його слиною, змусив і її приховані місця відгукнутись.
— …Джуде, — прошепотіла вона, мов у трансі.
Його глибокі сині очі піднялися до неї, блимаючи лагідною усмішкою.
Це… усмішка? Але чомусь цей ледь помітний рух здався їй таким глибоким, що серце наче провалилось униз. А разом із ним — і хвиля збудження, яка накрила несподівано сильно.
Вона не мала під slip-ом нічого — і зараз чітко відчула, як волога повільно стікає вниз по стегну. Це було надто явно. Розгублена, вона спробувала відсторонитися.
Вона не мала під халатом нічого — і зараз чітко відчула, як волога повільно стікає вниз по стегну. Це було надто явно. Розгублена, вона спробувала відсторонитися.
//Коментар перекладача
Так. Ось так розділ і закінчився.
На півдорозі до гріха, з пальцем у роті, без трусів і без продовження.
Дякуємо, англ. перекладачка. Це було дуже гуманно з твого боку.
А тепер — чекай. Чекай, перекладачко, нових розділів.
Бо Джуд, бачте, пішов повільно облизувати пальці.//
*******
Переклала Nathaniel
Дякую, що читаєш зі мною. Якщо ти теж відчуваєш легку травму й гірке «а можна вже хоч щось?!» — заходь у Telegram-канал. Там я перекладаю далі, лишаю коментарі, веду щоденник очікування й іноді мовчу в кутку на підлозі.
Переклад — це стиль життя, в якому ти аналізуєш кожне «мм», щоб зрозуміти, це задоволення чи просто сором.
Якщо цінуєш цю працю — донат стане чудовим способом сказати «дякую».
Monobank
abank24
Ko-fi
