Весілля
У березні в невеличкій каплиці на території королівського палацу відбулося весілля.
Сніг, що випав наприкінці лютого й довго лежав брудними плямами, так і не розтанувши, нарешті зник під несподіваним теплом. Завдяки цьому каплиця, прикрашена лише білими квітами, здавалася ще чистішою і прекраснішою.
Правду кажучи, попри те, що ця подія сколихнула все королівство, саме весілля було досить скромним. Масштаб був невеликий, а кількість гостей — обмежена. Оскільки в Ашилі не залишилося рідних, були присутні лише члени королівської родини та кілька шляхетних домів, відданих короні.
Саме ці гості мали поширити серед знаті образ щасливої нареченої й нареченого, а також щире святкування з боку королівської родини. Це лише ще більше розпалило б цікавість аристократів, які з нетерпінням чекали початку світського сезону, щоби нарешті побачити Ашилі.
Як і задумала королева.
— Професоре, це ж не ви одружуєтесь, чого ви такий нервовий?
Стівен пирснув зі сміху, дивлячись на професора Гебескуса, який стояв дерев’яний, мов колода.
Для нього професор завжди був страшніший за тигра. Його сварили так, що він не раз розплакувався, тож побачити цю незвичну сторону наставника було і смішно, і захопливо. Це не тягло на справжню помсту, але упустити нагоду він не міг.
— Не роби з цього виставу, Стівене.
Сьогодні вони були тут замість родини Ашилі.
Особливо професор Гебескус, наставник Ашилі, узяв на себе роль її опікуна — замість покійного батька чи діда. А це означало, що саме йому випало вести наречену до вівтаря.
На жаль, він так нервував, що тремтів, мов осиковий лист. Стівен підколював, що вже напоготові з адреналіном — і за це отримав стусана.
Завдяки цьому напруження трохи спало… принаймні до того моменту, як настав час виводити Ашилі. Стоячи біля входу до каплиці, професор знову скам’янів.
Він зблід так, що Стівен жартома сказав, ніби той схожий на в’ялену тріску, яку забули на пляжі.
— Професоре, та це ж не операція. Ви ж на війні були, хіба не так?
— І що з того? Це один із найважливіших днів у її житті. Якби я сам одружувався — не тремтів би так, як зараз.
Поки вони чекали перед зачиненими дверима, Стівен витер хустинкою піт із чола професора. Виглядав він при цьому серйозно, майже урочисто — як медсестра, що витирає піт хірургу в операційній.
— Просто уявіть, що один невдалий крок — і вся стерильність нанівець, професоре.
— …Ми з тобою ще поговоримо.
Все ще всміхаючись, Стівен нарешті повернувся до Ашилі.
Вона була прекрасною. Такою не схожою на себе у звичному вигляді, що це навіть здавалося дивним. Але все одно — прекрасною.
— Будь щасливою, Ашилі. Ми, мабуть, не побачимось часто після цього, тож скажу зараз.
Окрім того разу, коли вони разом їздили до Дженні, вони не бачилися й майже не підтримували зв’язок.
Раніше він прокидався з втомленими очима — й бачив, як Ашилі куняє за письмовим столом. Повертав голову — і вона вже розкладала медичні карти. А під час операцій, якщо він хоч трохи вагався, міг отримати по нозі.
Від медичної школи — до служби військовими лікарями й роботи в Меморіальному шпиталі — вони завжди були разом. І тільки зараз усвідомлення: їхні шляхи справді розходяться.
Невже це те саме, що відчуває батько, віддаючи доньку заміж? Ні, називати себе батьком — надто старомодно. Скоріше, як старший брат.
У будь-якому разі, йому було зворушливо. Навіть у носі защипало.
— Дякую, Стівене. Я навіть не знаю, як віддячити тобі.
— Просто будь щаслива. І дай мені трохи користі з того, що я знайомий із Великою герцогинею. Я теж хочу насолодитися привілеями королівських зв’язків.
Це змусило Ашилі розсміятись — чисто й ясно.
Попри те, що саме вона сьогодні мала б нервувати найбільше, Ашилі залишалася спокійною і часто усміхалася.
«Мабуть, вона справді щаслива», — подумав професор Гебескус і тихо всміхнувся.
Якщо озирнутися назад — у військовому шпиталі неважко було помітити ознаки того, що між ними щось було.
Тепер, знаючи, що Джуд тоді переживав внутрішній конфлікт, професор міг зрозуміти, чому той був таким різким із Ашилі. І Ашилі, яка щоразу опускала погляд і вдавала, що не бачить Джуда, коли він проходив повз.
Озираючись, усе це здавалося зворушливим. Байдуже, хто ти — генерал армії чи талановитий лікар із юності — кохання зрівнює всіх.
— Ашилі. Шлюб — це не лише двоє людей. Попереду будуть важкі часи.
Королівська родина та аристократичне суспільство були замкненими й вибагливими. І в Ашилі там не було жодної опори.
Було б чудово, якби все справді склалося по-казковому — і жили вони довго й щасливо. Але реальність рідко буває такою. Коли виникнуть проблеми, Ашилі, найімовірніше, доведеться зіштовхнутися з ними самій — у самотності.
Та професор Гебескус не міг просто так давати поради в таких речах. Адже сам він теж був простолюдином.
— Коли стане важко — не тримай усе в собі. Спирайся на Його Високість герцога й довіряй йому. У стосунках, побудованих на коханні, це нормально.
— …Так. Я так і зроблю. Дякую за турботу, професоре.
— Оце добре.
Професор Гебескус лагідно поплескав Ашилі по руці, яка лежала в нього на згині ліктя.
І нарешті — важкі дерев’яні двері відчинилися.
Осяяна сонячним світлом, що лилося ззовні, Ашилі — хоч це й було банально — справді сяяла.
У залі пронеслися зітхання й вигуки захоплення, а королева Бет тихо всміхнулась із задоволенням. Відтепер, навіть без її активного втручання, аристократичне коло просто вирує від цікавості до Ашилі.
— О боже, вона ще гарніша, ніж очікувалося. І зовсім не вульгарна — така елегантна.
— У Його Високості справді чудовий смак.
Яким би розумним не був чоловік, зовнішність майбутньої дружини зазвичай стає першим об’єктом оцінки.
І саме тому, що більшість судить за зовнішністю, образ великого герцога, “зачарованого красою”, був найпростішим і найбезпечнішим поясненням вибору Джуда.
Але вона не мала здаватися вульгарною. Якби вона була просто миловидною — а ще гірше, з надто зухвалою зовнішністю — Джуда сприймали б як дурня, осліпленого хіттю.
Весільну сукню, створену під особистим наглядом королеви, було задумано так, щоби чітко показати: королівська родина цінує Ашилі. Вона була розкішною, але не показною, витонченою, а не сліпучою.
На щастя, зовнішність і манери Ашилі були спокійними й інтелігентними — саме такими, як і уявляла собі королева.
Цього — бодай цього — королева не могла не визнати: їй подобалося.
— Але вона все одно простолюдинка. А краса, як відомо, з роками зникає.
Приховане презирство, що натякало на події після закінчення трирічного контракту, королеву абсолютно не турбувало.
— У вас справді чудовий смак. Ашилі дуже вродлива.
— Мені дуже приємно, що Ваша Величність так вважає. Я й справді хотіла, щоб вона сьогодні була найгарнішою. Наречена ж має бути зіркою весілля.
Королева відповіла на комплімент короля злегка стриманою, але гордою усмішкою.
А тим часом Джуд стояв мовчки, стежачи за тим, як Ашилі повільно йде до нього.
Він не нервував. Як завжди, завершив роботу, добре поїв і виспався. Для нього шлюб означав лише одне: в герцогській резиденції житиме ще одна людина.
Можливо, іноді вона заважатиме, але він і так був зайнятий, а резиденція — досить велика, щоб це витерпіти.
— Ого, Ваша Високосте. Вам справді пощастило. Я знав, що вона красива, але не настільки…
Фелікс, що стояв поруч як дружба, прошепотів це ззаду, зовсім не розуміючи, про що думає Джуд.
Зазвичай Джуд обдарував би його гострим поглядом, але зараз не зводив очей з Ашилі.
Раптом у грудях щось стислося.
Це ж Ашилі йшла до нього добровільно, свідомо — прямо у вогонь. То чому в нього таке гнітюче, тривожне відчуття?
— Ваша Високосте.
Професор Гебескус, тепер уже перед Джудом, тихо звернувся до нього.
— Будь ласка, потурбуйтеся про Ашилі, Ваша Високосте.
Подаючи їй руку — в білій рукавичці — професор обережно вклав її в руку Джуда. Ашилі ледь підвела очі, зустрівшись із його поглядом.
І в ту мить Джуд беззвучно зітхнув.
Може, це не Ашилі крокувала в небезпеку. Може… це він.
Ніби він тримав у руках зв’язку вибухівки й сам стрибав у полум’я.
Можливо, саме через це й виникло те гнітюче, тривожне відчуття.
Весільна подорож тривалістю два тижні була запланована в королівській віллі біля озера.
Оскільки рани війни ще не загоїлись, про поїздки за кордон або показні місця на кшталт тих, що були за часів Ендрю, навіть не йшлося.
Та й самі Джуд і Ашилі того не хотіли. У підсумку обрали невелике озеро приблизно за годину на захід від столиці.
Місце було ідеальне. Достатньо близько, щоб швидко повернутися в разі потреби, і водночас надійно захищене — озеро та прилеглі землі належали короні, тож потрапити туди стороннім, особливо папараці, було майже неможливо.
Ідеально для головних героїв історії кохання, яку жваво обговорювали всі навколо.
*******
Переклала Nathaniel
Чесно, я думала, до весілля ще є час. Що ми ще погриземось, постраждаємо, згадаємо минуле, ще трохи посперечаємось про кохання і класові бар’єри. А тут — раз, і вже хтось іде до вівтаря.
Якщо вам, як і мені, все ще не віриться, що ми дійшли до весілля — заходьте в мій канал. Там буде продовження, коментарі, перекладацькі зітхання, фанатські теорії, спалахи ніжності й гнівні ремарки про королеву. Ну, все як завжди.
Заходьте в мій Telegram-канал. Там продовження, коментарі, перекладацькі зітхання, фанатські теорії, спалахи ніжності й гнівні ремарки. Ну, коротше, квіткощілинна класика.
А якщо хочете підтримати переклад (і мій психоемоційний стан) — донат — це ваша чарівна рукавичка, якою ви берете мене за руку в цій шаленій історії.
Monobank
abank24
Ko-fi
