Тривоги і бажання
— Гей, Джуде.
Він обернувся. Ашилі нерішуче зустріла його погляд.
Її зелені очі світилися набагато ясніше, ніж раніше. Немов темний ліс, у який раптом прорвалося сонце, розірвавши тіні.
— Дякую. Завдяки тобі, мені справді стало спокійніше. І щодо Дженні також. Я, мабуть, більше її не побачу… але… думаю, зможу пробачити. Навіть сподіваюся, що вона буде щаслива.
— …
Але, хоча її обличчя світлішало, настрій Джуда стрімко падав.
Ніби тебе кинули в саму темряву посеред залитого сонцем лісу. І залишили там одного.
— Добре. Чудово.
Може, він був значно жалюгіднішою людиною, ніж думав.
Слова звучали красиво, але серце мовчало.
Він не бажав Ашилі щастя. Ніколи не бажав.
Говорити щось на кшталт «заради нашого спільного майбутнього» звучало шляхетно, але чи було це щиро? Навряд.
У глибині душі він хотів, щоб вона страждала хоча б трохи більше за нього. Щоб трималася за нього трохи довше.
Коли справа стосувалась Ашилі, великодушність була йому не під силу. Навпаки — він відчував усе зовсім інакше.
Та Джуд залишив усе це при собі. Недбало обернувшись на півоберта, кинув:
— Я йду.
— Не перенапружуйся. Бережи себе, — сказала вона.
— У мене наречена — лікар. Якщо щось станеться, підлатає, — кинув він жартома, вже зі звички.
І Ашилі засміялась.
Вона усміхнулась — не так яскраво, як колись, але все одно щиро й гарно.
Ця усмішка застрягла в нього в голові. Або ж — роздратувала. І саме тоді Джуд зрозумів.
Він хотів, щоб Ашилі довше страждала через ситуацію з Дженні. Хотів, аби вона до кінця, боляче, до самої кістки, усвідомила, як сильно страждав він.
Може, саме тому, щоразу, коли він дивився на Ашилі, між розумом і серцем виникала тріщина — неспокійне, тривожне відчуття, яке не мало назви.
— Іди вже всередину. Надворі все ще холодно.
Що мені з тобою робити, Ашилі?..
Я набагато дріб’язковіший і жалюгідніший, ніж ти думаєш. Я хочу, щоб ти була нещасною — просто поруч, там, де я зможу це бачити.
— До весілля залишилось менше місяця. Ти не можеш зараз застудитися. Перенести вже не вийде, пам’ятаєш?
— Не хвилюйся. Я лікар. Я подбаю про себе.
Отже, Ашилі. Давай доведемо це до кінця — наше не надто прекрасне майбутнє.
Відтоді як вона зустрілася з Дженні, минув місяць без жодних інцидентів.
Здавалося, лютий щойно почався, а вже настав останній тиждень.
Однієї ночі почав падати сніг — мабуть, останній перед березнем.
Великі, важкі сніжинки вкривали світ білою ковдрою, поглинаючи навіть звук і залишаючи ніч моторошно тихою.
У тій глибокій тиші Джуд отримав несподіваного гостя: кронпринца Ендрю.
— Що привело вашу світлість у такий пізній час?
— Повертався до палацу, але сніг занадто розійшовся. Не заперечуєш, якщо я залишуся на ніч?
— Уже так сильно намело?
— І так уже пізно. До того ж, давно не навідувався до резиденції Великого Герцога.
Було ще зарано лягати спати, тож брати сиділи з келихами в руках і мовчки дивилися, як за вікном падає сніг.
У дитинстві, коли починалося снігопад, Джуд тягнув Дану гратися надвір, а Ендрю лише дивився на них з байдужістю, не розуміючи, що такого приємного в цьому холодному й мокрому лиху.
— Яке в тебе відчуття?
— Від чого саме?
— Те, що скоро одружуєшся.
— Нічого особливого. Ти ж сам казав, що відчував те саме перед своїм весіллям.
— Моя ситуація була іншою. У мене був шлюб за домовленістю. У тебе ж — любовний шлюб.
Від цього надто спрощеного поділу Ендрю Джуд гірко всміхнувся.
Любовний шлюб?
Вони влаштували скандальну статтю без його згоди, протягнули це весілля з допомогою брехні — і тепер це називається «щирим коханням»?
Коли Джуд кинув у нього погляд, Ендрю цокнувся з ним келихом.
— Добре, уточнимо: почалося як любовний шлюб, а тепер політичний. Такий собі шлюб-половинка, га?
— Це навіть не смішно. Просто дратує.
Ендрю тихо хмикнув.
Джуд безрадісно усміхнувся і ковтнув із келиха. Терпко-солодкий, деревний присмак алкоголю дивно пасував до тихої сніжної ночі.
— А що поробиш? Якщо ти нещасливий — мені, може, скасувати весілля за тебе?
— Не варіант.
Швидка відмова Ендрю його навіть не зачепила. Він спокійно зробив ще один ковток.
Ендрю обертав келих, дивлячись, як тане лід. Холод, що стискав його зсередини, почав повільно відступати — можливо, через алкоголь.
— Ти завжди був проти цього шлюбу. Але якщо подумати, хіба це не красиво? Наче невдале кохання перетворюється на щасливе.
Яка маячня.
Кохання — це не те, що можна отак просто класифікувати як «успіх» чи «провал».
— Прямо в твоєму стилі.
Типово.
Із самого дитинства Джуд вважав Ендрю передбачуваним.
Люди не змінюються так легко. Джуд сам колись дивувався, наскільки змінився через Ашилі — але це була радше виняткова рідкість, ніж правило.
Та все ж у людях легко знаходити неочікувані сторони — як-от холодність Ашилі, яку він не помічав, засліплений коханням.
Можливо, це була його провина, що не побачив цього раніше.
Саме тому він і не міг довіряти Ашилі повністю зараз.
Можливо, зараз вона й справді старається… але хто знає, коли знову проявиться та холодність?
— Ну, так. Я й сам не можу не думати про це… — тихо додав Ендрю. — Бо пам’ятаю, у якому ти був стані тоді.
Той час, коли Джуд просто зник у своїй кімнаті на кілька днів поспіль.
Ні батьки, ні Фелікс, ні навіть Дана не змогли його вмовити вийти.
Андрю вирішив, що Джуд сам вилізе, коли буде готовий, і не турбував його — аж поки не минув цілий тиждень.
Пізно ввечері, після всіх справ, він нарешті вирушив до кімнати брата.
І знайшов Джуда, згорбленого під ліжком, у темній, неприбраній кімнаті без світла.
Андрю не був особливо співчутливим — він взагалі був не з тих. Скоріше, ним керувала проста цікавість.
Він мовчки вийшов із кімнати, а за кілька хвилин повернувся з пляшкою віскі з північних провінцій — відомого своєю жорсткою міцністю.
Без жодного слова налив повний келих, без льоду, й поставив поруч із Джудом.
Потім і сам сів на підлогу, мовчки сьорбаючи свій напій.
— Як ти взагалі до такого дійшов?
— …
— Це все… просто через розрив?
Джуд нарешті підвів голову й подивився на нього порожнім поглядом.
Андрю ніколи не кохав пристрасно і не зазнавав зради.
Романтика його ніколи особливо не цікавила. Його шлюб із принцесою Софією був влаштований батьками, і, як більшість монархів, він просто прийняв це як належне.
Мабуть, Софія теж.
— Я не засуджую. Просто… справді цікаво.
У відповідь Джуд залпом осушив келих — і без жодного слова ліг у ліжко.
Він не просто відмовився говорити — він повністю «відключився».
Андрю тоді мовчки сидів поруч, пив на самоті в тій густій тиші.
Так само, як і цієї ночі.
Єдина різниця була в тому, що тепер принаймні вони пили разом.
Та коли Андрю кинув погляд на ледь іронічний профіль Джуда, він не був певен, чи справді щось змінилося.
— Ашилі здається хорошою людиною. Доброю, відповідальною.
— Тобто ти маєш на увазі, що вона слухняна і робить усе, що їй скажуть.
— Не будь таким цинічним.
— Поклади руку на серце і подумай. Не заперечиш же.
— …
Андрю не мав на увазі саме це, але й повністю заперечити не міг.
Як не крути, коли Джуд уперше побачив Ашилі, він справді відчув полегшення — подумав, що з нею буде легко.
Жінку, яка прагне грошей чи статусу, завжди можна тримати під контролем, достатньо просто підживлювати ці бажання.
//Коментар перекладача: На якийсь там 248-й раз оновлення сайту. Коли чай уже холодний, очі квадратні, а розум починає бачити Джуда в шухляді — вийшов. Новий. Розділ.
Для тих, хто читає це майбутнього прекрасного дня, коли тут усе вже викладено, коли розділів повно, а чекати не треба — я вам заздрю. Ви не знаєте, як це — жити між двома абзацами й оновлювати сторінку з молитвою на вустах.//
