Навіщо ти це зробила?
Стівен одразу замовк.
Ті безглузді слова Великого герцога наприкінці тієї спеціальної статті — про те, що вони з різних світів і що їй слід його забути, — знали лише Дженні та він.
Оскільки Стівен нікому цього не розповідав, значить, злила це саме Дженні.
— Ем, Ашилі…
— То ти вже знав, так?
— Я… ну…
Стівен намагався щось сказати, але Ашилі ледь похитала головою й перебила його:
— Я давно хотіла з тобою поговорити. Тож, Стівене, підеш зі мною? Ти ж знаєш, де живе Дженні, правда?
***
Її голос був м’яким, як завжди, але в ньому звучала незаперечна твердість.
— О, докторко Ашилі. Докторе Стівене.
— Давно не бачились, Дженні.
Повертаючись із базару, Дженні завмерла на місці, побачивши Ашилі й Стівена перед своїм будинком.
Але коли Ашилі усміхнулася, вона швидко взяла себе в руки й підійшла ближче.
Серце билося шалено з кожним кроком.
Вони знають? Але звідки? То чому ж із нею прийшов доктор Стівен? Невже він їй розповів?
У голові закрутилася купа думок, усе змішалося в суцільний шум.
— Що вас сюди привело?
— Так вийшло. Як ти, Дженні? Здається, ми ще жодного разу не зустрічались із того часу, як повернулись, правда?
— Так, здається, так і є. Ми ж тепер у різних лікарнях працюємо. Ви, мабуть, дуже зайняті. Особливо ви, докторко Ашилі.
Замість відповіді Ашилі м’яко усміхнулась. Дженні, відчуваючи дедалі більший неспокій, силувано усміхнулась у відповідь.
— Ого, ти так гарно виглядаєш. Мабуть, тому, що скоро станеш великою герцогинею? Ти така витончена тепер.
— Справді? Рада це чути. Але знаєш, Дженні, давай поговоримо не тут, а всередині?
— Так, звісно. Було б недобре, якби вас тут хтось побачив. Прошу, заходьте. Правда, вдома трохи безлад.
Дженні поспішно відчинила двері.
У будинку було тихо — молодші брати й сестри, певно, ще не повернулися зі школи.
— Сьогодні вихідний?
— Так. Учора була нічна зміна.
— Ашилі, я почекаю надворі.
Стівен не пішов услід, а зупинився на порозі.
— Чому? Заходь.
— Не годиться впускати чужого чоловіка в дім молодої панянки, Дженні.
— Але ж я не сама. Мої брати й сестри вдома.
— Тим краще, — відповів Стівен дивно спокійно й швидко вийшов за двері.
Він не хотів підслуховувати їхню розмову, але й не міг не хвилюватися за Ашилі.
Після всього, що навколо неї коїлося, було цілком можливо, що десь поруч ховається папараці. Тож він вирішив бодай вартувати зовні.
Звісно, не знаючи його мотивів, Дженні лише здивовано нахилила голову.
— Що з ним таке? Доктор Стівен зовсім не змінився.
— Йому просто незручно.
— Чого б це він став таким офіційним зі мною? Абсурд. Ах, ти хочеш чогось попити?
Ашилі не відповіла. Натомість вона заговорила спокійним, рівним тоном:
— Дженні.
— Так?
— Навіщо ти це зробила?
Джуд мав рацію.
Він сказав: якщо вона зможе спокійно вислухати причину Дженні й зрозуміти її — пробачить. Якщо ні — має право дорікати.
Ашилі здавалося, що вона зможе. Але першими словами з її вуст були саме ці.
І в ту мить, доки чекала відповіді, вона знову й знову питала себе:
Чи справді вона вчинила щось настільки жахливе?
Чи завдала Дженні болю, навіть не усвідомлюючи цього?
— Докторко, про що ви? З чого ви це взяли?
— Я знаю все, Дженні.
— Знаєте що?
— Що саме ти злила історію в газети в ніч на Новий рік.
Маска, яку Дженні тримала з останніх сил, тріснула. Її обличчя перекосилося.
Сльози бризнули одночасно.
Насправді вона й сама сильно постраждала, коли скандал набув набагато більшого розголосу, ніж вона очікувала.
Це мала бути звичайна плітка, яка швидко забудеться.
Натомість усе перетворилося на шквал критики: на адресу великого герцога, королівської родини, образу військових лікарів, спротиву медичної спільноти, запеклих суперечок про те, хто важливіший — лікарі чи командувач.
Дженні здавалося, що вона просто помре від страху й тривоги.
— Вибач, лікарко Ашилі. Я справді шкодую. Я випадково почула, як командувач розмовляв із тобою в госпіталі, й розлютилася. Ти так страждала, а він вів себе так, ніби все ідеально. Мені стало і зле, і прикро за тебе.
— Дженні.
— Я просто хотіла, щоб він хоч трохи постраждав. Я й подумати не могла, що все зайде так далеко. Справді, я зробила це заради тебе, лікарко Ашилі. Клянусь, це було для тебе.
Сльози струменіли Дженні по щоках.
Частина Ашилі відчула до неї жаль, але інша частина серця — холод.
— Справді — для мене?
— Так, так! Щиро! Я знаю, що вчинила погано. Але ж зрештою все вийшло, правда? Завдяки тому всьому ти стала нареченою великого герцога…
— Тоді тобі не слід було брати гроші.
Або принаймні не варто було казати, що зробила це "заради неї".
Навіть якщо все склалося добре — а Ашилі й досі не була в цьому впевнена — Дженні врешті-решт продала інформацію заради власної вигоди.
Обличчя Дженні побіліло, наче вона навіть не мала що заперечити.
Ашилі більше нічого не сказала. Просто дивилася на неї.
Згодом Дженні нарешті заговорила, запинаючись:
— Мій молодший брат захворів на пневмонію. Він захворів, поки мене не було вдома, і лікування затягнули. Йому загрожує небезпека. Я змогла дістати нові ліки з Буторна через знайомих, але тоді мій батько знову почав грати в азартні ігри…
Ашилі згадала той лист, який тоді так засмутив Дженні. Той, що її брат їй надіслав.
Це було не так уже й далеко від того, що вона тоді припускала.
І все ж — навіть якщо це правда — сказати «я зробила це заради тебе» було гірше, ніж не сказати нічого.
Навіть попри бажання повірити Дженні — це не здавалося правдою.
Дивне відчуття провини гризло Ашилі, ніби вона звинувачувала себе за те, що сердиться.
— Вибач, лікарко. Це моя вина.
— Тобі слід було сказати мені раніше.
Її голос зірвався. Навіть коли вона спробувала знову, він тремтів, ніби вона ось-ось заплаче.
— Якби ти хоча б натякнула… ми могли б щось придумати разом…
— Лікарко?
Побачивши, як Ашилі раптово замовкла, Дженні схвильовано наблизилась.
Її обличчя зблідло.
Дженні простягнула руку, але Ашилі відступила.
Прикривши рота однією рукою, іншою вона сперлась об стіл, намагаючись перевести подих.
— Якби ти сказала мені раніше… до того, як вирішила мене залишити…
Ах, Джуд.
— Якби ми хоч спробували знайти спосіб залишитися разом…
Вона щойно повторила ті самі слова, які колись сказав їй Джуд.
— Лікарко, вам недобре?
— …
— Ви зовсім зблідли.
Попри занепокоєний голос Дженні, Ашилі не відповіла — просто розвернулася й пішла.
Навіть коли Дженні кликала її, вона грюкнула дверима, залишивши її позаду.
— Ви поговорили? — стурбовано запитав Стівен, коли вона пройшла повз нього.
Але Ашилі лише мовчки йшла далі.
— Ей, Ашилі, з тобою все гаразд?
— Вибач, Стівене. Я повертаюсь назад.
Можливо, було наївно очікувати якогось полегшення від цієї розмови.
Стівен кинув погляд назад, у бік будинку.
Крізь вікно він побачив Дженні, що застигла всередині.
А тоді знову зосередився на Ашилі — і мовчки пішов поруч.
Він не питав, чи вона в порядку.
Не питав, що сталося.
Просто тихо йшов біля неї.
Але його очі не відпочивали — час від часу він обводив поглядом околиці, пильнуючи, чи ніхто не стежить, не знімає на камеру.
Він був до смерті втомлений від статей, журналістів, скандалів, газет.
А Ашилі, що похитувалася попереду, мабуть, була виснажена ще більше.
— Що за…?
Коли вони дійшли до вулиці, що вела до центру міста, біля них зупинилася велика чорна машина.
Стівен інстинктивно ступив перед Ашилі, закриваючи її собою.
Але коли вікно опустилося й він побачив знайоме обличчя, то одразу розслабився.
— Ваша Світлість, герцогу.
— Минуло чимало часу, лікарю.
Джуд кивнув на знак вітання.
Він був у цивільному одязі — саме тому Стівен спочатку його не впізнав.
Та тепер він усвідомив: було не так уже й багато місць, куди могла піти Ашилі.
У неї не залишилося тут родини, вона звільнилася з лікарні, а після скандалу навіть ті кілька друзів, що в неї були, віддалилися.
— Я приїхав забрати Ашилі. Виходити небезпечно, вибач, що не вийшов із машини.
— Звісно. Я й сам ситий журналістами по горло. Ашилі.
Стівен лагідно підштовхнув її ближче до авто.
Він і сам ламав голову, як доправити її до палацу, не привертаючи уваги.
І тепер, побачивши Джуда, відчув величезне полегшення.
Ашилі нарешті підняла голову.
— Я… Джуде.
— Сідай, Ашилі.
— …
— Поговоримо в дорозі.
— Ну ж бо, хутчіш, — підбадьорив Стівен, лагідно підштовхуючи її до машини.
//Коментар перекладача: ура Я дожила до нових розділів.//
