Наречена, яка не щаслива
— Що ти тут робиш?
Попри різкий тон Дани, жінка, яка їй так не подобалася, залишалася спокійною.
— Я просто вийшла на прогулянку.
— Прямо аж сюди? Я думала, тобі дозволено лише біля флігеля ходити.
Королева й справді не встановлювала Ашилі чітких обмежень у пересуванні. Але вона радила залишатися в тіні, адже шлюб ще не був укладений, а в палаці вистачало очей, які за всім стежили.
Можливо, саме це вона й мала на увазі. Ашилі ніяково поправила комір пальта.
— Вибачте. Я вже повертаюся.
Ашилі розвернулася, але зрозуміла, що дорога незнайома.
Вона була надто занурена в думки, щоби звертати увагу на напрямок.
Флігель, щоправда, здавався близьким. Вона гадала, що відійшла далеко, але виявилося, ні — зворотній шлях мав бути нескладним.
Щойно вона рушила, Дана крикнула їй услід:
— Не туди. Ось сюди. —
Дана вказала на іншу доріжку.
— Не можна просто йти туди, куди здається. Це не той шлях.
— А, розумію. Дякую.
Дана залишалася такою ж колючою, як і на банкеті. Софія пояснювала це тим, що Дана дуже прив’язана до Джуда — і тому ревнує.
Ашилі відповіла стриманою усмішкою й рушила у вказаному напрямку. Дана спостерігала за її постаттю з кислим виразом.
«Чому вона виглядає такою нещасною? Має ж бути на сьомому небі.»
Та схоже, її мати все зіпсувала.
Вимагаючи досконалості навіть там, де її бути не може, вона просто вичавлює з Ашилі всі соки в підготовці до весілля.
Хай як вона до неї ставилася, Дана все ж могла співчувати її втомі.
Вона добре пам’ятала, як мати морила її дієтою перед дебютом у світ, аж поки Дана не розридалась і не сказала, що взагалі не хоче дебютувати.
Але Ашилі… Вона ніколи не досягне того рівня, якого прагне її мати.
Ніжність — це те, з чим народжуються. А манери потрібно вбирати змалку, інакше вони ніколи не виглядатимуть природними.
Що вже казати про розмову — аристократи й простолюдини навіть говорять по-різному, вживають різні вирази. Чи зможе Ашилі уловити всі ті тонкі нюанси?
— Дано, ти досі не розумієш, як влаштований цей світ?
Вона лише буркотіла, що Ашилі не пара Джуду, що не подобається їй. Та тоді батько — король, завжди такий м’який і добрий із нею — раптом насварив доньку.
— Ти хоч раз замислювалась, що можеш закінчити, як принцеса Бріжітта або принцеса Анастасія? Пам’ятаєш їх? Ти усвідомлюєш, що вбрання, коштовності, сам палац — усе це може зникнути в одну мить? Чому ти не розумієш?
А до чого тут Ашилі? Дана й справді не бачила зв’язку.
Ще болючіше було те, що ні мати, ні брат Ендрю не стали на її бік.
Коли Дана пізніше пожалілася матері, та відповіла не краще.
— Люба, подобається тобі це чи ні, але Ашилі стане дружиною Джуда. Вона буде нашою родиною.
— Але, мамо…
— Вона ж зовсім одна. А ти можеш прийти до мене будь-коли. Вона ж змушена пристосовуватись до всього сама. Хіба не наш обов’язок — підтримати її як родину?
Допомагати, бо шкода? Ну, принаймні це можна зрозуміти.
Як справжня благородна принцеса Еюпенеї, вона повинна виявляти милосердя.
— Гаразд, ходімо.
Завершивши свої думки, Дана рішуче рушила повз Ашилі, щоби показати дорогу.
Без зайвих слів вони дісталися флігеля.
— Ем… Раз ти вже тут… Може, хочеш чаю? Надворі холодно.
— Раз уже прийшла, то чому б і ні. І справді холодно.
Дана й сама не очікувала, що погодиться, та все ж злегка задерла підборіддя й увійшла першою. Вона впевнено йшла флігелем, не потребуючи ані провідниці, ані служниці — звична справа для тієї, хто добре знає королівське крило.
Невдовзі перед ними з’явилися чашки з гарячим чаєм.
Дана зробила ковток чаю після короткого вдиху аромату, але не знайшла що сказати. У них були надто різні світи, різні інтереси, різні знайомства.
Тож замість слів Дана мовчки вивчала обличчя Ашилі.
«Так, вона гарна. Але, чесно кажучи, довкола Джуда постійно в’ються жінки куди гарніші.»
То чому саме вона?
Бо лікарка? Ніби це мало значення. Лікарі — просто працівники, і навряд чи вона найкраща серед медиків столиці.
Бо мала відвагу служити в армії? Можливо. Фелікс ледь не загинув через шпигуна, ще й було бомбардування, яке вона, здається, допомогла зупинити. Для солдата, як Джуд, мужність могла бути привабливою.
Але що з того в мирному палаці?
До того ж вона не мала аристократичного вишколу. Може, й вміє зшивати рани, але вишивати не навчена. Скалель тримає впевнено, а от ножем для стейка — вже гірше.
І це не лише Дана — усе її коло не розуміло, чому саме Ашилі. І сама вона не могла їм пояснити.
Придушивши гірке роздратування, Дана нарешті озвалася:
— Ти ж уже приміряла весільну сукню, так?
— Хочеш побачити її? —
Софія запрошувала Дану піти разом на примірку, та вона відмовилась, сказавши, що їй не цікаво.
Але тепер не стрималась. Вона й сама ще незаміжня, а будь-що, що її мати назвала «ідеальним», точно варте погляду.
— Ну… непогана. —
Хоча насправді сукня була приголомшливою.
Не зовсім у стилі Дани, але вишукана й елегантна.
Серйозно, таку сукню — на неї? Наче перли на свиню.
— Мені здається, вона для мене занадто.
— Так, я теж так думаю.
Що? Вона так легко погодилась?
Дана глянула на неї гостро, але Ашилі тільки тихо всміхнулася.
Знати своє місце — краще, ніж не знати, та вона була надто спокійною. Це залишило в Дани неприємний осад.
— Ти не виглядаєш щасливою. Тобі вона не подобається?
— Навпаки, вона мені дуже подобається. Просто… вона справді трохи занадто для мене.
Знову цей спокій.
Дана ще не була заміжня, але хіба не мала б жінка, яка от-от вийде заміж за коханого, світися від щастя цілодобово?
Особливо коли на ній сукня, яку вона навряд чи могла б собі дозволити будь-коли.
«Невже Джуд справді благав її вийти за нього? Його зізнання на пресконференції — теж правда?»
Неймовірно. Просто неймовірно.
Дана й досі вірила, що десь у світі є хтось кращий для Джуда — молодша, гарніша, розумніша.
Можливо, ще не поруч, але з’явиться.
— Я піду.
— Дякую, що провели мене. А, принцесо, якщо це не надто обтяжливо, чи не могли б ви мені ще з однією річчю допомогти?
Ашилі, якій досі не дозволили звертатись до Дани на ім’я, спитала ввічливо:
— Я ще не зовсім орієнтуюся у палаці. Чи могли б ви схематично намалювати карту основних будівель і доріжок? Я б хотіла бути уважнішою наступного разу.
Вона вже питала служниць і Барбару, але ті тільки наполягали на супроводі замість пояснень.
Дана, яка не надто симпатизувала Ашилі, точно не наполягатиме супроводжувати її.
— Це не має бути детально. Просто щось схематичне буде достатньо.
— Гаразд. Маєш папір і ручку?
Краще вже так, ніж знову випадково зіштовхнутись. Дана взяла папір і ручку без особливої люб'язності.
Невдовзі вона нашвидкуруч накреслила карту з орієнтиром на анекс, покої королівської родини, центральний сад і головну браму.
Кілька днів потому. Ашилі скасувала заняття, пославшись на погане самопочуття, і потай вийшла з палацу.
Її статус лікарки допоміг переконати охорону, а карта Дани зіграла ключову роль у її втечі.
— Ашилі, що відбувається? Ти що, прийшла сама?
— Так, тільки я.
Нервово поправляючи шарф, Ашилі опустила його, щойно помітила Стівена.
Попри коротке повідомлення, той охоче погодився зустрітися й зрозумів, коли вона попросила зберегти це в таємниці.
— Ти з глузду з’їхала? Тобі ж більше не можна ось так просто ходити самій! Хоча, мабуть, це я вже з глузду з’їхав, раз так спокійно з тобою балакаю, —
— Прошу, говори зі мною як завжди. Якщо й ти змінишся, я справді цього не витримаю.
— Ну, як хочеш… Але чесно: тобі краще чи гірше?
Зовні — значно краще, без сумніву.
Живе в комфорті, добре харчується, її пестять і доглядають — обличчя світиться.
Після всіх тих ночей, коли Стівен бачив її виснаженою після чергувань і нескінченних операцій, він ледь її впізнав. Здавалося, вона народилась заново.
Але щось було не так. Атмосфера — інша, тривожніша, ніби згустилася.
Поки Стівен намагався це осмислити, Ашилі ледь усміхнулась і знову заговорила:
— Загалом, я… тримаюсь. Але, Стівене…
— Так?
— Пам’ятаєш той скандал із Великим герцогом? Я збираюся зустрітися з людиною, яка першою злила інформацію в таблоїди. Ти підеш зі мною?
