Зіткнення
— Принесіть ще марлі!
— Чорт забирай, у нас що, закінчилися кровоспинні?! Медсестро!
— Негайно підготуйте операційну!
Усередині шпиталю панував справжній хаос — ні, це вже було повноцінне поле бою.
Крики лікарів гучно розносилися коридорами, медсестри метушились у всі боки. Повітря пронизували стогін, крики та запах крові, що липкою кашею вкривала підлогу й розмазувалась під чоботами лікарів, санітарів і солдатів, які несли поранених.
— Ух… —
Фелікс ошелешено озирнувся.
Він вважав себе загартованим — побачив на війні не одне. Але з подібним видовищем, з хаосом шпиталю в реальному часі, стикався вперше.
— Командире?
У цю мить головний лікар, доктор Гебескус, помітив Джуда.
Він поспіхом наблизився, як міг намагаючись поправити закривавлений халат.
— Де солдат, якого привела військовий хірург Ашилі Роза?
— А, е-е… має бути в операційній.
— У якій саме?
— Туди. Друга операційна, але… Ваша світлість, зачекайте!
Джуд рушив у вказаному напрямку, не зупиняючись ні на мить.
Доктор метнувся було, щоб його зупинити, але Фелікс перехопив його і поспішив слідом за Джудом.
Ашилі приголомшено обернулась до пораненого, що лежав на операційному столі.
Але швидко опанувала себе.
Як лікарка, вона мала рятувати життя. І не важливо, ким був пацієнт — союзником чи ворогом.
— Пане, ми як лікарі несемо обов’язок і відповідальність надавати належну допомогу кожному пацієнту.
— Хірургія для шпигуна — марна витрата ресурсів. Стабілізуйте його й передайте далі.
— Це буде проблемою. Королівство Юпендея підписало гуманітарну угоду, згідно з якою ми зобов’язані лікувати всіх, хто потрапляє до цього шпиталю. Більше того, оскільки він перебуває на моєму операційному столі, я як його лікуюча лікарка не можу виконати ваш наказ.
Ашилі говорила спокійно, але впевнено. Її позиція була беззаперечною.
Раніше вона знала Джуда лише як людину, з особистих, болючих спогадів. Але тепер — знала ще й за публікаціями та розповідями поранених.
І якщо її аргументи будуть переконливими — він їх вислухає.
Вона вірила в це.
— У такому стані він навіть не зможе говорити. Якщо його просто залишити, він помре, не прийшовши до тями.
— …Правда. Ти вже й так його розкрила.
Джуд і не збирався забирати пораненого силою.
Якщо операція провалиться — той помре. Якщо виживе — його візьмуть під нагляд і допитають.
— Тож врятуй його, докторко Ашилі Роза.
Та коли він побачив, із якою твердістю вона стоїть на своєму, всередині все скипіло.
Він не хотів відступати. Навіть якщо це виглядало дріб’язково.
Через цю жінку його вже встигли назвати божевільним, принижувати, ледь не оголосити ганьбою для родини. Ще трохи критики — йому було байдуже.
— Інакше проблеми будуть уже в тебе.
Із цим холодним попередженням Джуд вийшов з операційної, а Фелікс поспішив за ним.
Проте, перед тим як перетнути поріг, Фелікс ще раз глянув на Ашилі — із зацікавленим виразом. Її обличчя здавалося дивно знайомим.
— Пане, хіба та військова хірург не схожа на когось із знаті?
— Не вигадуй дурниць.
Брови Джуда миттєво зійшлися в сувору лінію.
— Просто… в неї дуже знайоме обличчя.
— Кліше якесь.
— Та не це я мав на увазі. За кого ви мене маєте?
— Досить пустих балачок. Перевір результати операції пізніше.
— А якщо вона облажається — кинути її в карцер?
— …
Джуд різко зупинився і кинув на нього блискавичний погляд. Фелікс лише весело всміхнувся й на крок відступив назад.
— Жартую.
— …
— Добре, добре. Немає настрою на жарти. Йдемо.
Ухиляючись від ворожого погляду начальника, Фелікс швидко попрямував уперед.
Він був поруч із Джудом уже багато років і належав до небагатьох, хто міг дозволити собі неформальний тон. Але добре знав, коли краще притримати язика.
І зараз був саме такий момент.
— Тьфу, та де ж я її бачив? Я ж точно знаю це обличчя…
Його цікавість і підозра ніяк не проходили. Він озирнувся востаннє.
— Ого…
Але натрапив поглядом на крижані блакитні очі Джуда — здригнувся і швидко відвернувся.
Він чудово розумів, чому той був у такому жахливому настрої: вороже панування в повітрі, витік інформації про пересування командування, а тепер і шпигун у лавах власного війська.
У такі дні краще було мовчати й не провокувати.
Тож Фелікс чемно повів Джуда назад до штабу.
***
— Ви кликали мене?
— Так. Як пройшла операція?
— Успішно.
Ашилі, щойно завершивши хірургічне втручання, була викликана до кабінету доктора Гебескуса.
Вона й без слів здогадувалась, чому її покликали, тож уважно спостерігала за виразом обличчя лікаря. Як і очікувалось, Гебескус виглядав стурбованим, прикриваючи стомлені очі пальцями.
— Ти, мабуть, виснажена.
— Авжеж.
Останні роки Гебескус присвятив навчанню молодих лікарів. Повернення на передову мало і свій сенс, і свою ціну — тіло вже не було таким витривалим, як колись.
І все ж найбільшою його гордістю завжди були учні. Зокрема — Ашилі, що стояла зараз перед ним.
Вона виглядала похмуро, і це лише підтверджувало його здогад: вона знала, чому її викликали. Тож він перейшов одразу до суті.
— Кажуть, ти перечила Його світлості, командиру?
— Згідно з гуманітарною угодою...
— Я знаю. Я не для того тебе викликав, щоб сварити.
— Тоді чому?
Глибоко зітхнувши, Гебескус сперся руками на стіл і подивився на Ашилі.
Через несподіваний повітряний наліт шпиталь опинився переповнений пораненими. Не вистачало ані ресурсів, ані персоналу. Лікарня працювала на межі, а командир щойно офіційно оголосив її стратегічною базою.
Відтепер кожна бюджетна заявка, кожен запит на поставки проходитиме через його рішення. І зараз — не найкращий час для конфліктів із ним.
Та це не означало, що Гебескус збирався сварити Ашилі.
Медична етика — річ благородна. Присяга Гіппократа — ще благородніша. Але на війні далеко не всі її дотримуються. Тим більше, якщо це означає відверто піти проти командування.
— Просто… Заради нормального співіснування з іншими, іноді варто зробити крок назад.
— …
— Я ж тебе знаю, Ашилі. Ти завжди спокійна. Не сперечалась би — якби не мусила. Але з огляду на твоє походження, за тебе можна хвилюватися.
— …Пробачте.
— Тобі не потрібно вибачатись переді мною. Але, можливо, варто буде… м’яко перепросити, коли звітуватимеш про результати операції?
Гебескус не примушував її до вибачень — лише натякав на спосіб зберегти мир.
А Джудові не завадило б зрозуміти: навіть вперті, принципові лікарі мають своє місце на полі бою.
— Розумію.
Ашилі кивнула — вона розуміла, про що турбується наставник.
Хоч їй і не хотілося знову бачити Джуда, вона знала, як улаштований цей світ.
— До речі, професоре, коли відправлення в польовий шпиталь?
