Підготовка до ролі Великої Герцогині
— Ласкаво просимо, Ашилі.
— Ваша Величносте.
На здивування Ашилі, королева Бет сама вийшла її зустріти. Ашилі розгубилася, ступаючи з машини, тримаючись за руку Джуда.
— Я рада, що ти тут.
Королева навіть тепло поплескала її по плечу, а потім м'яко притисла до себе в короткому обіймі. Ашилі завмерла, не знаючи, як реагувати, аж поки королева тихо не засміялася й легко не взяла її під руку, ніби вони були давніми подругами або родичками.
— Тепер я залишу вас.
— О так. У мене ще чимало справ. Я про все подбаю, правда ж, Ашилі?
— Ах, так. Звісно.
Джуд без вагань пішов, а Ашилі разом із королевою увійшла до маєтку.
***
— Це гостьовий корпус, що прилягає до Палацу Королеви. Відтепер це буде твоє місце проживання. Тобі подобається?
— О так. Дуже. Дякую за турботу.
Насправді Ашилі навіть не встигла роздивитися фасад будівлі. Лише тепер вона озирнулася.
Коридор був облямований великими вікнами з одного боку, через які відкривався краєвид на сад. Взимку дерева стояли голі й чорні, але влітку сад мав би потонути в зелені.
— Я пам’ятаю твоє селище. Візит тоді був не надто приємний, але ліс був дуже мальовничим. Я спеціально спроектувала цей корпус так, щоб він нагадував його. Дивно, як доля все розставляє, чи не так?
Ашилі знову поглянула у вікно, бачачи пейзаж іншими очима.
Але важко було сказати щось напевно. Голося дерев нічим не нагадували про густу зелену крону чи м’який шелест листя в лісі біля її старої домівки.
— Ем… Я нічого з собою не привезла.
— О, люба, твої старі речі й так би не пасували до твого нового статусу. Про все необхідне подбають. А головне, Ашилі, поки ти житимеш у палаці, на тебе чекає базова підготовка.
— Підготовка?
— Так, для твоєї нової ролі Великої Герцогині. Етикет, світські навички, танці — такі речі. Я представлю тобі викладачів, щойно складемо розклад. Графине Целль.
Головна фрейліна Королеви, графиня Целль, зробила крок уперед і відчинила двері. До зали увійшло кілька людей, ввічливо вклонившись Королеві й Ашилі. Ашилі, на відміну від Королеви, у відповідь розгублено вклонилася.
— Барбаро.
На поклик Королеви вперед вийшла жінка років тридцяти з виразним білявим волоссям.
— Це Барбара Стенвуд, твоя помічниця. Вона буде найближчою людиною для тебе в офіційних справах. Якщо матимеш запитання чи щось знадобиться — звертайся до неї.
— Ой, е-е… Рада знайомству, Барбаро.
— Я допомагатиму вам у всьому, чим зможу.
Її холодний погляд трохи пом’якшували окуляри, але манера залишалася стриманою. Коли їхні очі на мить зустрілися, Ашилі відчула, як Барбара швидко й професійно оцінила її.
— Чи можемо починати, Ваша Величносте?
— Так. Часу обмаль, тож рухаймося швидко.
За згодою Королеви всі, хто прийшов разом із Барбарою, оточили Ашилі.
Що…? — здивувалася вона, але не встигла навіть поставити запитання. Усі негайно розташувалися навколо, уважно оглядаючи її з голови до ніг, щось занотовуючи.
Ніхто нічого не пояснював. А оскільки Королева спокійно попивала чай поруч, Ашилі не наважилася запитати.
— Кажуть, ви лікар?
Барбара, що сиділа поруч, заговорила першою.
— Так. Хірург.
— Тоді оберемо образ інтелектуалки.
— Гарна ідея. Якщо вона пройшла таку складну підготовку, має бути досить здібною.
— Треба, щоб виглядала елегантно й охайно, але без надмірної розкоші. Це підкреслить символізм її входження до королівської родини.
— Але й надто простою робити її не можна — має випромінювати природну шляхетність. Її не навчиш, якщо її нема.
Кожного разу, коли Королева додавала коментар, серце Ашилі стискалося дедалі більше. І не тому, що слова були злісні — навпаки, усе звучало спокійно й раціонально. Саме це й боліло.
Це, мабуть, була провина. Сильне, нестерпне відчуття того, що вона сюди не належить.
Барбара передала вказівки жінці поруч, яка старанно робила нотатки. Вони гортали товсті альбоми з чорно-білими ескізами, переглядали зразки тканин усіх кольорів і фактур, серйозно обговорюючи варіанти.
Ашилі стояла мовчки, доки хтось не торкнувся її волосся.
— Ви його зовсім не укладаєте, так?
— Так… У лікарні на це не було часу…
— Ваші руки досить шорсткі.
— Це через дезінфектанти.
— Чи не могли б ви встати?
Вона незграбно підвелася.
— Струнко, будь ласка.
Ашилі застигла, наче дерев’яна лялька. Коли їй знімали мірки сантиметровою стрічкою, вона навіть не наважувалася вдихнути глибше — боялася збити вимірювання.
— Трохи худорлява, але додаткової корекції не потрібно.
— У сукні сяде добре.
На ній була вільна блуза й довга спідниця, що приховували фігуру, але вимірювання розкрили все.
Королева подумала: не дивно, що Джуд тоді так шалено закохався.
— Утім, краще до весілля трохи відрегулювати її раціон.
— Так, Ваша Величносте. Підготувати їй щось для зустрічі з Його Величністю?
— Так. Зустріч несподівана, але виглядати належно треба.
Зустріч із Королем, батьком Джуда. Це було очікувано, звісно, але Ашилі все одно напружилася.
Вона спробувала пригадати склад родини Джуда: Король і Королева, спадкоємний принц із дружиною та дітьми, і молодша сестра. Усі добре відомі постаті… І все ж пам’ять Ашилі ніби затуманилася.
Що вони подумають про мене?
Тепер, коли вона жила у палаці, зустріч із ними була лише питанням часу.
Вона ще не бачила їх, але після першого скандалу їхнє перше враження про неї, без сумніву, мало бути жахливим.
І раптом Ашилі усвідомила: шлюб — це не лише союз двох людей, це злиття двох цілих світів і родин.
А в неї… не було нікого.
***
— То це й є наша майбутня невістка?
Раптовий гамір біля дверей перервав атмосферу.
У кімнату ввійшов сам Король, його тепла усмішка осяяла обличчя, щойно він побачив Ашилі.
Вона здивовано напівпідвелася, але Король розкрив обійми.
— Ти маєш бути Ашилі. Нарешті ми зустрілися.
— Ваша Величносте, я якраз збиралася відвідати Вас, що привело Вас сюди?
— Чому така офіційність? Навіщо церемонії, коли ми от-от станемо родиною? Знаєш, скільки я сьогодні чекав, а Королева потайки вирушила тебе зустрічати без мене?
Він голосно розсміявся, і в цій безпосередній усмішці було щось від легковажної посмішки Джуда в гірській хатині.
Його сріблясто-русяве волосся було акуратно зачесане назад, а постава залишалася жвавою та впевненою, незважаючи на вік.
Чи виглядатиме Джуд так само, коли постаріє?
Ашилі мимоволі порівняла їх і помітила, що колір їхніх очей майже ідентичний.
— Ти маєш бути Ашилі. Ласкаво просимо.
— Добридень. Для мене велика честь зустріти Вас.
Джордж ІІІ, сімнадцятий король династії Калліон, не зазнавав ані бурхливих похвал, ані гострої критики — його правління проходило рівно й спокійно.
У мирні часи цього було б достатньо. Але зараз монархія хиталася під натиском вимог рівності та зростаючої сили простого народу.
В такій обстановці присутність Ашилі стала для королівської родини символом примирення, мостом між аристократією та людьми.
І за це Король дивився на неї прихильно.
— Наш Джуд має гарний смак, бачу.
Вона була вродлива. Погляд Короля ковзнув по ній, уважно оцінюючи. І він заспокоївся.
Підняття простої дівчини до рангу Великої Герцогині звучало як казка. Але навіть у казках, Король добре знав, приховані гострі краї.
Камінь, що котиться ззовні, рідко легко вписується. А той, що вже стоїть на місці, чинить спротив змінам.
Такі історії часто завершувалися трагедією, і були інші, подібні до Ашилі, чиї долі це доводили.
//Перев'язки з перекладачем: я вже й забула, яке це відчуття — чекати кожен день на новий розділ.
Чесно? Дуже прикро.
Бо коли прив'язуєшся до історії, кожна така пауза ріже болючіше, ніж якась сюжетна рана.
І що найдивніше — мені поки що навіть немає чого особливо коментувати. Просто читаю. Просто йду за героями.
І я знову перев'язую цю нетерплячу рану і готуюся чекати.//
