Пропозиція
— Стівене.
Він був добрим другом. Ні — більше. Незважаючи на свою гучну манеру говорити, Стефен завжди був поруч у найважчі моменти Ашилі.
Він замінював її на чергуваннях, брав на себе її обов’язки під час відпустки, приносив їжу й новини щоранку ще до того, як вона переїхала до маєтку маркіза Гоґана.
Слів подяки було замало, щоб описати, скільки вона йому завдячувала.
— Що трапилось? Ти повертаєшся?
— Ні, я…
Вона якраз збиралась сказати, що подала у відставку, коли почула шум.
Тихий гомін прокотився коридором лікарні, мов хвиля, що насувалася з освітленого сонцем центрального входу, повільно наближаючись до неї.
У дверях з’явився чоловік, спокійно крокуючи крізь цю хвилю. Вишуканий, бездоганно пошитий костюм, легкий плащ на плечах.
— Привіт, Ашилі.
Ашилі завмерла.
Зовсім не через оберемок яскраво-червоних троянд, що раптом опинився перед нею. А через нього. Джуда, який стояв перед нею з яскравою усмішкою.
— Не візьмеш? Я ж старався.
Кілька здивованих вигуків пролунало навколо, коли Ашилі нарешті отямилася й прийняла букет.
Чисті червоні троянди виявились важкими — вона ледь не оступилася.
Вона нервувала. Ймовірно, його поява застала її зненацька.
— Ваша Високосте, що ви тут робите?
— Ваша Високосте?
Блакитні очі Джуда лукаво звузилися.
Він трохи нахилив голову, завів руки за спину й прошепотів так, щоб почула лише вона:
— Уже не треба ховатись, так? Усі ж знають про нас.
— А…
Справді. Вже кілька днів їхню історію обговорювало все королівство.
Любов, що здолала класові бар’єри. Закохані, з’єднані війною. Надривні заголовки заполонили всі шпальти газет.
Це було смішно. Ще нещодавно їх засуджували за «неприпустимі стосунки», а тепер їхній роман проголошували легендарним.
І з цією ефектною появою Джуда їхнє кохання століття офіційно ставало палацовим сценарієм. Ашилі — нова Попелюшка.
Усе це — інсценування. Узгоджене з палацом, схвалене Ашилі, тепер зігране Джудом.
— Джуде.
Ашилі притисла букет до грудей, мов до останньої надії, й усміхнулась.
Джуд, здається, залишився задоволений і ніжно провів пальцями по одній із троянд, що стирчала вбік.
Але, зустрівшись поглядом із найближчими медсестрами й лікарями, раптом зашарівся.
— Насправді… я хотів поговорити з тобою наодинці.
— Га?
— Навіть я не настільки зухвалий, щоби освідчуватись перед усіма.
У коридорі знову вибухнули вигуки здивування.
Один із лікарів середнього віку замахав руками:
— Докторко Ашилі, ведіть його кудись у тишу!
— Ідіть до оглядової! Ми нікого не пустимо!
З вдячною усмішкою колегам, Джуд спокійно взяв Ашилі за зап’ястя і повів її за собою.
Вона йшла, мов уві сні, напівусвідомлюючи, що всі стежать за ними.
На мить побачила Стівена — його обличчя не світилася радістю. Він не був ані зацікавлений, ані зворушений, як інші.
Це трохи спинило її крок. Букет затремтів у руках, і вона ледь не оступилася знову.
Джуд без зайвих слів забрав у неї квіти.
— Забагато?
— Трохи.
— Вибач. Просто… я зрадів. Нарешті можна не ховатись.
Він підморгнув їй грайливо, з усмішкою, що нагадувала того Джуда з гір.
Але щойно за ними зачинилися двері оглядової, він кинув букет на стіл із глухим стуком.
Із нижньої частини випали кілька розчавлених пелюсток — яскраво-червоні плями на підлозі.
Ашилі вдивлялась у них, поки крижаний погляд Джуда не опустився на неї — холодний, безжальний.
— Якщо передумала — зараз саме час сказати. Це буде важкий шлюб для тебе.
Важкий шлюб. Ашилі мовчки погодилась.
Це не було коханням. Це був обрахований політичний крок.
Джуд — поверне собі репутацію. Ашилі — отримає титул.
Шлюб із чіткими вигодами й не менш чіткими тягарями.
— Я погоджуюсь.
— Чому?
Його голос був холодним і вимогливим. Погляд пронизував її наскрізь, і з кожною секундою в кімнаті ставало холодніше.
Але Ашилі розуміла.
Саме через неї його ім’я зганьбили. І хоча він погодився на цей шлюб, гірка історія між ними не дозволяла забути й пробачити так просто.
— Тому що…
Голос тремтів, і вона зробила паузу, щоби зібратися.
Їй потрібно було виглядати незворушною. Впевненою — якщо можливо.
— Це надто вигідна можливість, щоб її втратити.
…
— Я все життя боролася за місце під сонцем. Стати великою герцогинею — означає жити в комфорті. Чому б мені від цього відмовлятися?
Її голос став твердішим. Але його погляд залишався крижаним.
Вона стиснула руки й змусила себе не відводити очей.
— Розумію.
Ось чому його мати була так впевнена, що Ашилі погодиться. Угода вже була укладена.
У погляді Джуда на мить спалахнула зневага, перш ніж він різко схопив її за руку й смикнув на себе.
— Якщо так, то гаразд. Робімо це.
Він надів їй на палець каблучку.
Великий, сліпучий діамант. Надзвичайної краси. Дорожчий, ніж вона колись могла б собі уявити.
І все ж — вона нічого не відчула.
Усе, на чому вона могла зосередитися, — це крижаний чоловік перед нею і необхідність тримати обличчя.
Навіть якби він був теплим, вона навряд чи відчула б радість. Каблучка стискала пальця. Була важкою.
Як кайдани. Постійне нагадування про борг і ціну, яку доведеться сплатити.
— Усміхнись, Ашилі. Відтепер ми — пара, яка шалено кохає одне одного.
…
— Преса, мабуть, уже чатує зовні. Тож будь щаслива, Ашилі. Щасливіша за всіх інших.
Звісно. Так.
Зараз вона — щаслива жінка, яка щойно прийняла пропозицію руки й серця від коханого, з яким доля знову їх з’єднала.
Тож Ашилі з усіх сил намагалася усміхнутися.
***
Джуд знову підняв букет.
Озираючись назад, він розумів — той був зайвим. Лише додатковий тягар.
Коли вони вийшли з кабінету, людей стало ще більше. Не тільки персонал лікарні, а й пацієнти.
Ашилі дозволила йому вести себе крізь натовп.
Зовні на них уже чекала преса.
Камери блищали, запитання лунали з усіх боків. Це було приголомшливо.
Вона готувалася до цього, але в реальності все відчувалося набагато сильніше. Яскраве світло, запах троянд — дихання перехопило.
Помітивши, що її кроки стали невпевненими, Джуд обійняв її, закриваючи собою.
Навіть такий маленький захист дав змогу легше дихати.
Коли вони дісталися до машини, королівські охоронці стримували натовп журналістів. Джуд допоміг Ашилі сісти першою.
А перед тим як сісти сам, він обернувся до натовпу:
— Незабаром буде офіційна заява палацу. Поговоримо тоді.
— Ваше Високосте, хоча б один коментар!
— Будь ласка, погляньте сюди!
Запитання не припинялися, але Джуд більше нічого не сказав і сів у машину.
Навіть коли авто рушило з місця, спалахи камер ще довго переслідували їх.
Ашилі здригнулася. Поруч Джуд пробурмотів:
— Наполегливі.
— Доведеться звикати, Ашилі.
Її обличчя побіліло.
— Далі буде тільки гірше. І де поділася твоя впевненість, про яку ти щойно говорила?
— Це просто вперше. Я ще не звикла. Але впораюся. Я зможу.
— Добре. Так і має бути.
— Але… куди ми їдемо?
Раптом вона помітила, що краєвиди за вікном їй не знайомі.
Це був не шлях до її дому і не до маєтку маркіза Гоґана.
Ця дорога…
— До палацу. Ти залишишся там до весілля.
//Перев’язки з перекладачем
Я офіційно наздогнала англійський переклад. Тож відтепер нові розділи будуть з’являтися у перекладі одразу після виходу англомовної версії. А отже — з’являтимуться поступово, один за одним, як черги до лікаря в понеділок.
Зараз англійський переклад виходить раз на день, але майте на увазі: наразі його підтримує донатор. Донатний розділ залишився лише один — що буде після цього, поки не відомо. Сподіваюся, оновлення залишаться регулярними, хоча графік у перекладача доволі нестабільний.
Сам твір онгоїнг, і корейські розділи наразі публікуються щотижня — десь по чотири. Але англійський переклад сильно відстає від твору.
Тож ми знову вступаємо у фазу очікування. І як же це іноді злиить — коли тільки втягуєшся в історію, а тебе вже висмикує реальність.
Тому звертаюся до англійського перекладача: будь ласка, викладате швидше! (Можливо, мені й самій стати спонсором?.. Подивимося. Дуже хочеться вірити, що той, хто підтримує переклад, залишиться з нами надовго.)
