Рішення
Насправді, це спокійно могло бути романом.
Окрім згадки про колишніх коханців, що знову зустрілися на полі бою, решта деталей у статті була вигадкою. Навіть твердження, що вони знову закохалися, — чиста фантазія.
Хто б це не написав, він був майстром оповіді. Взявши за основу кістяк реальної історії, автор створив справжню любовну епопею.
Навіть якщо це була лише вигадка, Джуду було вкрай неприємно читати статтю.
Їхню з Ашилі історію — ту, яку він найменше хотів виносити на загал.
Не тому, що вона була надто дорогою. Не тому, що вона була болючою.
А тому, що, як піщинка на сонці, вона була надто колюча і засліплююча, щоб її несли на язиках чужі люди.
***
— Джуде.
Король і королева увійшли до салону у резиденції спадкоємця престолу разом, явно вже знаючи про новини.
Судячи з їхньої спокійної поведінки, Джуд зрозумів: він єдиний, хто не був у курсі плану. Статтю погодили всі, крім нього.
Він тихо, невірячи, засміявся.
Неймовірно. Навіть без формального дозволу — просто тягнуть його ім’я в багно, як хочуть.
— Не виглядаєш задоволеним. Але що вдієш? Ти сам це спричинив, — сказав король.
— Тобто після того, як я мовчки сидів і тримався осторонь, ось результат? Це читається як дешевий роман.
— І що з того? Монархію хитало. Треба було діяти, — відповіла королева.
— Якщо однієї плітки достатньо, щоб похитнути монархію, можливо, їй і варто впасти.
— Уся ця плутанина почалася через тебе! І ти ще маєш нахабство таке говорити? Якби ти поводився як слід із самого початку, нічого б не сталося!
Голос короля зірвався на крик. Уся стримана досі лють вилилася разом із цими словами.
Королева Бет лагідно торкнулася його руки, заспокоюючи, хоча і сама зиркнула на сина з докором.
— І що тепер? Я маю й далі гнити в палаці, відбуваючи термін? Чи, може, зайнятись чимось корисним?
— Одружися з Ашилі, Джуде.
— Мамо…
Обличчя Джуда миттєво перекосилося від шоку.
Але королева спокійно витримала його погляд, усміхаючись незворушно.
— Скажу чесно. Мені подобається ця дівчина, Ашилі.
— Ви з нею зустрічались?
Він примружився, підозра прорізалась у голосі. Королева кивнула без жодного вагання.
— Так, зустрічалася. Колись я судила її занадто швидко — лише за походженням. Тоді я її не побачила по-справжньому. Але після нашої недавньої розмови я зрозуміла: вона хороша дівчина. Добра, уважна… і передусім, вона дуже за тебе хвилюється.
— Мамо…
— Я помилялася, Джуде. Мала б побачити це раніше. Але що вдієш? Час не повернеш.
— Що ви задумали, мамо?
Щось тут було не так. Він відчував це шкірою.
Його мати — м’яка, ніжна на вигляд — не з тих, хто легко визнає провину або відступає.
— Тільки послухай цей тон…
— Усе гаразд, Ваша Величносте. Джуд має повне право говорити так. Я справді сильно його образила, — знову втрутилась королева, вгамовуючи роздратованого короля, і міцно стиснула Джудову руку.
— Я знаю, ти злишся, бо ми надрукували статтю без твого дозволу. Але, Джуде, ти ризикував життям і здобув велику перемогу у війні. Це не можна стерти якимось скандалом, особливо коли він не має під собою правди.
Та для Джуда це не мало значення.
Він не воював заради похвали чи слави. Він просто виконував свій обов’язок як нащадок королівської родини — і прагнув найкращого результату.
Коли ж усе перекрила одна-єдина гучна плітка, він уперше усвідомив, наскільки марною була вся ця «слава».
Можливо, був момент порожнечі. Але він його пережив. Бо не заради визнання все це робив.
— І ваша велика ідея — шлюб?
— Ми з батьком так вважаємо. І твій брат погодився.
Джуд замовк.
Помітивши вагання, королева знову заговорила — тепер у її голосі звучав тихий смуток:
— Репутація, можливо, відновиться з часом. Але що з нею?
Ашилі.
Почувши її ім’я, обличчя Джуда враз стало абсолютно безвиразним. Ні холодне, ні тепле — просто… застигле.
Стерти когось із серця — він не очікував, що це буде так важко. Думав, що з часом спогади стануть рідкісними й терпимими. Але ось це?
І все ж турбота про неї почала повільно пробиратися в думки.
Як вона? Чи все гаразд? Чи її переслідують журналісти? Що вона подумала, прочитавши сьогоднішню статтю? Вона розгнівана тим, що їхнє минуле так публічно виставили?
— У таких ситуаціях, Джуде, найбільше страждає жінка. Особливо та, яка не має ані захисту, ані підтримки, — м’яко мовила королева.
Чи виживе вона у цьому місці, використана як щит королівською родиною, що лиш робить вигляд, ніби їй не байдуже?
Це було не озвучено, але висіло в повітрі.
— …Вона погодилася?
— Сам не запитаєш?
Звісно. Відповідь королеви була цілком однозначною: усе вже давно вирішено.
Якщо він відмовиться — удар приймуть на себе саме Ашилі.
— Добре, — нарешті буркнув Джуд.
І тоді, і зараз — Ашилі залишалася його найвразливішим місцем.
А гірку посмішку, що мимоволі з’явилася на його губах, він так і не зміг приховати.
***
— Ви зможете піти сама, докторко?
Фелікс звернувся до Ашилі, коли вона вже стояла біля дверей, готова виходити.
Минуло десять днів, відколи, за «проханням» королеви, Ашилі почала жити в маєтку маркіза Гоґана — захід безпеки, що більше нагадував нагляд.
Оскільки маркізи давно не стало, Фелікс хвилювався, що в домі, де мешкали лише чоловіки, Ашилі буде незатишно, але вона тихо все зносила.
Якщо взагалі можна вважати «успішною адаптацією» те, що її майже ніхто не помічав.
Фелікс і сам маркіз не раз наголошували, що їй не варто ховатися, але Ашилі майже не виходила зі своєї кімнати.
Іноді вона стояла на балконі, щоб подихати повітрям, але щойно чула чиїсь кроки — одразу зникала всередині.
Якось маркіз навіть попросив Фелікса перевірити, чи вона часом не втекла.
— Я впораюсь. Лише занесу заяву про звільнення й одразу повернусь.
На ній була капелюшок, насунутий аж на очі, шарф, що закривав пів обличчя, і волосся, заплетене та заховане. Її годі було впізнати.
— Ти, мабуть, і бачиш погано. Ні, я піду з тобою.
— Не треба. Я хочу піти сама.
— Фелікс має рацію, докторко. Навіть під час вашої відпустки біля лікарні могли залишитися хоча б кілька репортерів, — додав маркіз.
Ашилі вагалася.
Насправді вона хотіла побути на самоті. Попередньої ночі, коли писала заяву, в ній ворушилося надто багато думок.
Але бути спійманою журналістами — останнє, чого вона хотіла. Вона пройшла надто багато, щоби знову потрапити в скандал.
— Батько має рацію. Та й я ж тобі краща компанія, ніж якийсь сторонній тип. Пішли вже, швиденько впораємось.
Фелікс легко ляснув її по спині й усміхнувся з характерною легкістю.
***
Щойно вони дісталися лікарні, зайшли через чорний хід.
Серце Ашилі гупало з кожним кроком — вона боялася, що хтось її впізнає.
Але з обличчям, схованим під шарфом, ніхто не звертав уваги.
Добре, що зима, подумала вона. Капелюхи й шарфи зараз звичні.
Вона дісталася кабінету директора і офіційно подала заяву на звільнення.
— …Розумію. Дякую за вашу роботу, — сказав він.
Схоже, директор уже був поінформований, тому прийняв заяву без зайвих питань. В очах — цікавість, але він нічого не запитав.
Усе минуло гладко. Навіть надто. Ашилі тихо видихнула, ледь помітно всміхнувшись.
Вона затрималася в коридорі, озирнулась.
Це був короткий період, але саме тут вона наважилась повірити, що зможе побудувати життя як поважна хірургиня.
Тепер усе скінчено.
Можливо, через три роки вона знову повернеться до медицини, але точно не в столиці.
Так само, як і тоді, коли залишила Джуда вперше, вона знову почне все з нуля — там, де її ніхто не знає. Це рішення вона ухвалила давно.
А якщо хоче чистого аркуша, то має попрощатися належним чином. Після неминучого галасу довкола розлучення повернення сюди, скоріше за все, буде неможливим.
Йдучи до головного поста, Ашилі зняла капелюх і шарф.
Схоже, адміністрація лікарні справді подбала про безпеку — жодного репортера в приміщенні не було. Добре.
Та й ховати обличчя під час прощання вона не хотіла.
— Докторко Ашилі!
Стівен
одразу впізнав її й замахав рукою.
Лише згадка її імені змусила всіх озирнутись — погляди, шепіт, цікавість.
Ашилі на мить здригнулась, але потім яскраво всміхнулась і впевнено зробила крок уперед.
