Зустріч з королевою

Зустріч з королевою

 

— Тоді залишаю вас наодинці.

 

Фелікс поглянув на Ашилі й тихо зачинив за собою двері білого салону.

 

Залишившись наодинці, королева Бет жестом запросила її сісти, і Ашилі покірно зайняла запропоноване місце.

 

— Ти знаєш, чому я тебе покликала?

 

Її голос був лагідним, але напруга висіла в повітрі. Ашилі міцно стискала руки на колінах.

 

Піднявши голову, вона зустрілася поглядом з королевою й заговорила:

 

— Стаття — неправда.

 

…

 

— Насправді Його Високість допоміг мені. Він врятував мені життя. Я не знаю, чому з’явилася така історія. І... і...

 

Голос Ашилі тремтів, але вона продовжила:

 

— Я не наближалась до нього навмисне. Я обіцяла Її Величності, що більше не побачусь із герцогом, і я дотрималась обіцянки. Ми просто випадково опинилися на одному об’єкті. Це було чисте співпадіння.

 

…

 

— Я навіть добровільно записалась у польовий госпіталь, коли дізналася, що командування переїжджає. Але почалося бомбардування, і все скасували…

 

Королева Бет, яка до того мовчки слухала, перебила:

 

— Я не для звинувачень тебе покликала, Ашилі. І я не вірю, що мій син міг повестися настільки ганебно.

 

— Тоді що мені робити? Я готова на все. Можу виступити публічно або...

 

— Ох, люба. Думаю, це буде помилкою.

 

Королева м’яко похитала головою.

 

Вона думала про такий варіант, але, чекаючи на Ашилі, зрозуміла: це не буде розумним рішенням.

 

— Навіть якщо ти все заперечиш, ніхто не повірить. Громадськість завжди стає на бік того, хто здається слабшим. Вони вирішать, що палац змусив тебе або що тебе підкупили.

 

Якби це був Ruber, вони б усе перекрутили або вигадали історію, ніби тобі заплатили за мовчання.

 

Це вже не просто скандал — це політична буря, спрямована проти королівської родини. Проста заява вже не зупинить хвилю.

 

— Тоді що мені робити?..

 

Ашилі прикусила вже й так пересохлі губи.

 

Почути, що вона нічого не може зробити, — було нестерпно. Її зір затьмарився від розпачу.

 

Королева мовчки вдивлялась у неї.

 

Хоч вони й зустрічались лише одного разу багато років тому, Бет усе ще пам’ятала її. Сільська дівчина з невинним обличчям, яку тоді привів Фелікс.

 

***

 

— Отже, ти Ашилі.

 

Королева Бет стояла біля великої чорної машини на околиці села, поруч із нею — молода жінка на ім’я Ашилі Роза, яку привів Фелікс.

 

Вона була гарною. Не в тому глянцевому стилі, як столичні леді, а чистою й ясною, мов скляна намистина — невинна, світла.

 

Таке перше враження склалося у королеви.

 

— Хто… ви?

 

Королева не підвищувала голосу й не мала суворого вигляду, але Ашилі миттєво відчула себе крихітною й безпорадною. Це була аура. Наче щось велике затіняло її.

 

Вона була впевнена — ця жінка не з цього світу. Їй не місце у таких краях.

 

— Я прийшла забрати Джуда. Мого сина.

 

— Прошу?

 

Ашилі колись питала Джуда, чи навідується до нього родина, але той казав, що самотній. Вона не тиснула, не хотіла ранити його.

 

Та тепер усе стало ясно — ця витончена жінка була його матір’ю. А отже, Джуд не був звичайним солдатом. Її серце тривожно закалатало.

 

— Судячи з твого обличчя, ти нічого не знала про його походження?

 

— Н-ні. Він лише казав, що кілька місяців тому брав участь у дрібному конфлікті…

 

— Це правда. Але він не був звичайним солдатом. Джуд — із королівської родини. Він офіцер шляхетного роду.

 

Королівської?

 

Її свідомість ніби завмерла. Думки зупинилися.

 

Отже, Джуд… був принцом?

 

Той самий чоловік, що вранці рубав дрова, заносив білизну, висушену за ніч, і просив поцілунок як винагороду — хіба він був принцем?

 

У це важко було повірити.

 

— Ем… ви раніше сказали, що прийшли забрати Джуда… тобто, Його Високість, —

 

— Можеш говорити спокійно. Я тут як мати Джуда, не як королева.

 

— Так… Ви сказали, що прийшли, щоб забрати його?

 

— Саме так. Але він відмовляється їхати без тебе.

 

— …

 

— Звісно, я розумію. Це був його перший бойовий досвід, і, мабуть, він шукав у тобі емоційної підтримки. Але, люба…

 

Голос королеви залишався спокійним і м’яким.

 

Вона могла б використати тиск чи залякування, щоб відігнати дівчину, але, побачивши, з якою люттю Джуд відреагував учора, знала — це не подіє.

 

До того ж, ця дівчина була простою селянкою.

 

Для неї принц — мов герой із казки. Хто знає, на які дурниці вона здатна, не розуміючи, у що втрутилася?

 

— Джуд не може жити в такому місці. Я його мати — я знаю.

 

— …

 

— І він надто обдарований, щоб бути похованим у глушині. Тому, Ашилі. Зникни. Їдь туди, де тебе ніхто не знає. Туди, де Джуд не зможе тебе знайти. Його майбутнє занадто яскраве, щоб ти стала кайданами на його шляху.

 

Її холодне прохання завершилось, і з очей Ашилі — очей кольору гірського лісу — потекли сльози.

 

Вона обіцяла собі, що витримає все заради Джуда. Що не зламається, якою б не була ціна.

 

Але тепер сиділа, схлипуючи, як дитина, не розуміючи, чи мала вона хоч якусь силу від самого початку.

 

Та одне було ясно: якщо скажуть, що це заради Джуда — вона піде без спротиву. І це водночас полегшило й роз’ятрило серце королеви.

 

— Я щедро компенсую тобі. Достатньо, щоб ти без труднощів почала нове життя.

 

— Не потрібно. Я все одно піду. Мені нічого не треба.

 

Ашилі витерла сльози тильним боком руки. Очі були вже червоні та припухлі. Вона похитала головою.

 

Дівчина з лісової хатини і принц із палацу — хіба не абсурдна пара?

 

Як сказала королева, це не місце для Джуда. І Ашилі це знала.

 

Вона також не хотіла брати гроші. Вона любила Джуда, і якщо прийме ті гроші — їхнє кохання здасться купленим. Вона не хотіла цього.

 

Якщо піде мовчки, Джуд, можливо, зненавидить її. Але краще так, ніж завершити все у ганьбі.

 

— Подумай. Ти лишаєш усе своє життя ні з чим, окрім гордості. Хіба це не дурість?

 

— Та я й не жила ніколи у розкоші. І мій дідусь теж не хотів би, щоб я взяла гроші за таке.

 

Попри сльози, її відмова була рішучою.

 

Королева раніше розчарувалась у Джуді — як він міг хотіти залишити все заради цієї дівчини? Але тепер бачила: принаймні смак у нього був добрий.

 

Навіть якщо Ашилі не мала належних манер у присутності монархів — що ж, чого чекати від гірської дівчини?

 

— Можна я вже піду? Хочу поговорити з дідусем.

 

Коли Ашилі підвелась, королева її зупинила. Вона дістала ручку і записник із прикрашеної дорогоцінним камінням сумки й щось написала.

 

Королева не могла просто відпустити її з порожніми руками. А що, як вона передумає, повертаючись до тієї жалюгідної хатини?

 

Зрештою, вона ж зуміла прив’язати до себе принца.

 

— Про всяк випадок. Якщо колись тобі знадобляться гроші — йди сюди. Тобі дадуть стільки, скільки попросиш.

 

— Ваша Величносте…

 

— Не відмовляйся. Хто знає, що чекає в майбутньому? Вважай це страховою заначкою.

 

Вона м’яко вклала записку в долоню Ашилі.

 

Це лише записка. Якщо не скористається — що ж, нехай так.

 

Після коротких вагань Ашилі все ж прийняла її й глибоко вклонилася.

 

— Розумна дівчина.

 

Королева чекала, що та одразу візьме гроші. Почати нове життя в чужому місці — непросто. Хто б устояв перед такою щедрістю?

 

Але минув час. Джуд, загублений у власному горі, продовжував котитися у порожнечу, і королева забула про той епізод.

 

Лише згодом вона дізналася: Ашилі так і не скористалася тими грішми.

 

***

 

Тодішня наївна дівчина з гір перетворилася на стриману, виважену жінку — і знову сиділа перед нею.

 

І все ще думала насамперед про Джуда.

 

Це здавалося майже неймовірним — що доля знову звела їх отак. Але водночас королева відчула полегшення. З усіх можливих — хоч би вже вона.

 

— Ти казала, що зробиш для Джуда все, так?

 

— Так? Казала. Чи є щось…? Скажіть мені, будь ласка.

 

— Одружись з ним.

 

— …Що?

 

Ашилі кліпнула, приголомшена, й перепитала, ошелешено.

 

//Перев’язки з перекладачем: Епізод «Мамо, я закохалась у свекруху»

 

Чесно, я думала, що королева буде неприємною. Ну от як завжди: нецікава, сіра, злобна, не харизматична. А тут... ВИРІЗАЙТЕ МЕНЕ ІЗ ЦІЄЇ ІСТОРІЇ І ВСТАВЛЯЙТЕ ЗАМІСТЬ АШИЛІ.

 

«Одружися з моїм сином». ТА Я З ТОБОЮ ОДРУЖУСЯ. Залежна від таких дам. Живу заради них.

 

Мені треба трохи полежати. //