Новорічний ексклюзив
Джуд Карлайл, гордий герцог Юпендеї та Верховний командувач Союзних сил, який привів коаліцію до перемоги.
На початку війни багато хто сумнівався у лідерстві Юпендеї як великої держави, але тепер громадськість звеличувала їхнього власного героя війни.
Королівська родина скористалася цим і почала активно виводити Джуда на публіку. Його поява на будь-якому заході викликала ажіотаж і викликала схвальні відгуки.
Він став справжньою сенсацією імперії — його ім’я й обличчя не сходили з газетних шпальт. Кожен його крок фіксували журналісти.
А для Ашилі це було нестерпно. Куди не глянь — він. У газетах, у розмовах, у випадкових згадках на вулиці.
«Це кінець, Ашилі. Я збираюся стерти тебе, і ти маєш зробити те саме. Ми з різних світів. Більше не зустрінемось».
Його слова раптово повернулися до неї. Ашилі гірко усміхнулася.
Як вона мала його стерти за таких обставин? Хіба що втекти в глухе гірське село, схоже на ту хатину, де вони колись жили. Лише там можна було спробувати сховатися.
Минуло майже пів року з того прощання. А вона й досі не змогла його стерти.
***
«Зітх…»
Утома. Так, зайнятість, але все одно — нудьга.
Джуд зняв піджак і провів обома руками по волоссю.
Який там сьогодні захід? Їх останнім часом було стільки, що він уже й не пам’ятав.
Він хотів повернутися до своєї резиденції, але на якомусь вечірньому банкеті — присвяченому чомусь там — король, добряче напідпитку, настояв на тому, щоб троє з них, батько і сини, випили разом. От і потягнув Джуда до палацу.
Як і більшість синів, ані Ендрю, ані Джуд не вирізнялися особливою теплотою до батька. У кращому разі вони слухали його тиради впіввуха.
Зрештою, п’яний король пішов спати, а два сини, обидва тверезі, розійшлися по своїх старих кімнатах — тих самих, які використовували до переїзду у власні резиденції.
Джуд щойно зайшов до своєї старої кімнати й почав послаблювати краватку, коли з’явився Ендрю.
— Уже спати?
— Я змучений.
— Хочеш іще по келиху? Просто ми.
Джуд зупинився й глянув на Ендрю.
Його старший брат зазвичай не пив. Можна на пальцях порахувати ті рази, коли вони сиділи ось так із келихами.
— Щось сталося?
— Це дивно — хотіти підняти келих за безпечне повернення свого молодшого брата?
— Гаразд. Сідай.
Вони сіли навпроти, з напоями в руках. Але ініціатор, Ендрю, був якось незвично мовчазний.
Джуд почав замислюватися, навіщо той взагалі його затримав.
Тишу порушував лише дзвін скла, м’який звук дерева об край келиха та як повільно тане лід.
— Тебе це не дратує?
— Що саме?
— Те, що вся увага — на мені.
— Тебе це не зачіпає? — прямо запитав Джуд.
Ендрю був кронпринцем. Наступним королем Юпендеї.
Хіба йому було байдуже, що Джуд, молодший брат, став героєм війни й опинився в центрі уваги?
Насправді переломним моментом у війні стало рішення Ендрю — наполягти на приєднанні Республіки Буторн до альянсу.
Хоч співпраця монархії з республікою виглядала ризиковано, справжню загрозу становила поразка.
Ендрю тоді наполягав, що потрібно думати стратегічно. І справді: багатство, армія й ресурси Буторну підсилили Об’єднані Сили.
На думку Джуда, справжнім героєм війни був саме Ендрю — хоч про це ніхто й не говорив уголос.
— Я ненавиджу перебувати в центрі уваги.
— Це ти так, майбутній король, кажеш?
Джуд пирхнув, а Ендрю лише посміхнувся й підняв келих.
— Ти ж сам знаєш — я не створений для гучних ролей.
— Тобто я — цап-відбувайло?
— Швидше так: ти і нагороду за це отримаєш. Завжди є зворотна сторона.
Обмін. Можливо, це справді так.
Усе хороше має свою ціну, і навпаки.
Джуд дивився на бурштинову рідину в келиху, спостерігаючи, як лід поступово розчиняється.
— То що ти насправді хотів сказати?
— Фелікс хвилюється за тебе.
— Через що?
Ендрю знизав плечима.
Подробиць від Фелікса він не почув. Лише щось на кшталт: «Придивись до нього. Здається, він важко це переносить».
— Цей тип… постійно в усі справи пхається.
Джуд скептично хмикнув, але розумів.
Фелікс мав тонке чуття. Мабуть, він помітив у Джуді щось напружене, надломлене, що той намагався приховати.
Він жодного разу прямо не згадав Ашилі, але частенько казав щось на кшталт: «Усі медики повернулись живими» чи «У медичному підрозділі — жодних втрат».
Все було зрозуміло і без імені. Розумний чоловік.
— Якщо й далі говоритимеш нісенітниці — йди. Я втомився.
— Якщо захочеш поговорити — я поруч.
— Ого. Відколи це мій брат став таким сентиментальним?
Навіть попри сарказм, Ендрю лише спокійно подивився на нього й підвівся.
— Відпочинь.
Після того як Ендрю пішов, Джуд нарешті розслабився і зробив ще ковток.
Коли він дозволяв собі трохи відволіктися, перед очима знову з’являвся її образ. Він переконував себе, що на забуття потрібен час, але післясмак усе одно залишався гірким.
Частина його — дріб’язкова і дитяча — усе ще потай бажала:
Щоб вона не забула його раніше, ніж він її. Щоб їй довелося трохи довше боротися з цим, ніж йому.
Він не знав, як зараз справи в Ашилі, зате вона, без сумніву, знала про нього все.
Усі газети — з його обличчям. Кожна подія, кожне інтерв’ю, кожне фото від папараці.
Йому остогидла ця увага, але, по правді кажучи, він знаходив у ній певну втіху — знаючи, що вона не може від нього сховатися.
— І досі так, га...
Тихий глузливий видих.
Можливо, як казав Фелікс, так виглядає розрив. Можливо, всі проходять через щось подібне. А можливо — ні.
Візьми себе в руки, Джуде. Урешті-решт, це твоя провина.
Він допив останній, вже розбавлений льодом ковток. На смак він був гіркий.
***
31 грудня. Останній день року.
У палаці проходив грандіозний новорічний бал. Після грандіозної перемоги все королівство святкувало в піднесеному настрої.
— Я вже на все життя наслухався вибухів під час війни.
— Це традиція. З цим нічого не вдієш.
На відміну від радісного натовпу в королівському саду, брати залишалися неприступно спокійними.
23:40. Почалися феєрверки. Спочатку маленькі, а опівночі небо освітлять дванадцять великих залпів.
Джуд подивився на кілька спалахів, а потім тихо відвернувся.
Усі були надто захоплені небом, щоб помітити його зникнення.
Він непомітно зайшов до палацових коридорів. І в той самий момент, коли небо розірвав перший опівнічний салют, на календарі настав 1 січня.
Темний коридор на мить спалахнув червоним і знову потонув у сутінках.
Джуд підвів голову. Ледь чутні вигуки святкування відлунювали між кам’яними стінами.
Цікаво, чи святкуєш ти Новий рік… так само, як усі ці люди там надворі?
Чи, може, стоїш на чергуванні в лікарні, про всяк випадок. Це так схоже на тебе…
Образ її обличчя знову піднявся з глибин пам’яті, розмиваючи думки. Як ті феєрверки, він бажав, аби спогад про неї просто зник — яскраво й швидко.
— Ваша Високосте!
Раптом через гуркіт феєрверків коридором прорвався голос Фелікса.
Він зупинився перед Джудом, задиханий, тримаючи щось у руці.
Змахнувши піт із підборіддя рукавом, він простягнув аркуш паперу — грубо надрукований, терміновий.
— Що це?
— Спецвипуск… Його щойно розкидали по вулицях.
Джуд рвучко вихопив папір. Як колись під час війни — оголошення, надруковане великими літерами лише з одним реченням:
[Ексклюзив] Військовий герой і польова медик: заборонений роман під час війни.
— Ха.
Губи Джуда скривилися в холодній посмішці. Він
зім’яв газету різким рухом.
У перший день нового року, 1 січня, вибухнув скандал, який ніхто не міг проігнорувати.
У ту ж мить дванадцятий, останній феєрверк розірвав небо гучним, сліпучим цвітом.
