Троянський кінь
— З поверненням на службу, Ваша Світлосте!
Щойно Джуд ступив до кабінету в штаб-квартирі командування, Фелікс розкинув руки навстіж, вітаючи його.
Та він божевільний. Джуд кинув на нього кислий погляд, але Фелікс вже метушився біля дивану, ніби чекав на похвалу.
Очі Джуда мимоволі зупинилися на дивані — хвилинку, а він завжди був такий великий?
Колись це був звичайний офісний диван для нарад, а тепер — широкий і довгий… майже як ліжко.
— Що це?
— Диван, сер. Просторий і зручний, можна вдвощоб двоє людей могли розвернутися, не наштовхуючись одне на одного".
Він точно з глузду з’їхав.
Було зрозуміло, що це мало бути проявом турботи для одужання, але хто ставить щось схоже на ліжко в кабінет командира?
Уява Фелікса працювала в абсолютно неправильному напрямку. Джуд потер чоло, стримуючи роздратування:
— А де тепер проходитимуть наради?
— Я переобладнав лаунж у переговорну.
— А лаунж?
— Перенесли до канцелярії.
— А канцелярія?
— Мій стіл тепер тут, сер. Заступник помічника залишився в лаунжі.
Раціональне використання простору — це добре. Але працювати в одному кабінеті з цим балакучим ідіотом — сумнівна перспектива.
— Відсьогодні я — ваш помічник, охоронець і медбрат. Сподіваюся на плідну співпрацю.
— Для початку зроби хоч щось як нормальний помічник.
— Ну, з таким вибагливим начальником у мене немає вибору — доводиться бути всім одразу.
— …Цкх.
— А тепер лягайте. А краще подрімайте трохи.
— …
— Хочете, я вас укрию?
Джуд кинув на нього нищівний погляд, але все ж неохоче сів на диван.
Навіть коротка дорога від військового шпиталю до штабу натягнула шви від операції — і це було неприємно.
— Склич вищий командний склад.
— Перепрошую?
— Потрібно показатися, поки не почали ширитися чутки. Мене не було три дні. Навіть якщо це тримали в таємниці — подумають, що я загинув під час вибуху.
— Ах… Ви певні, що готові?
— Скажи, що нарада щодо вибуху під час обміну полоненими. Через годину.
Джуд повністю проігнорував його занепокоєння, сам призначив тему й час, після чого повільно відкинувся на диван.
Фелікс ще кілька секунд стояв, кліпаючи очима, поки Джуд не підняв руку, затуливши нею очі, і буркнув:
— Іди вже.
— Так, сер!
— І принеси нову уніформу.
***
Коли генерали зайшли до щойно оновленої зали для нарад, Джуд уже сидів на чолі столу, переглядаючи документи.
Він наздоганяв накопичену за час перебування в госпіталі купу погоджень.
Коли всі зайняли свої місця, Джуд закрив теку.
— Ми вже почали хвилюватися, Ваша Високосте. Ви зникли після обміну полоненими, — першим заговорив генерал із Республіки Буторн.
Джуд відповів недбалою усмішкою:
— Три дні. Ну, дві з половиною, якщо точно. Просто взяв коротку паузу після завершення важливої операції. Хіба мені навіть стільки не дозволено?
— Але ж там був вибух, сер.
— Не хвилюйтесь. Навіть якби мене зачепило, я б не дозволив війні затягтися. Ми ж домовились: усе завершується до виборів у Буторні.
— Ем… Я не зовсім це мав на увазі…
— Просто жартую. Незручно було байдикувати, поки ви всі працюєте, от і мусив щось сказати.
Його невимушений тон розрядив атмосферу, і в кімнаті прокотилося кілька усмішок.
— Ми й так розуміли, що ворог спробує щось утнути. Але не очікували, що вони пошлють когось настільки дурного, що його спіймає польовий медик.
Джуд уже отримав звіт від Фелікса: щоб приховати стан командувача, героїнею затримання вибухівника зробили Ашилі.
Тож Джуд тримався невимушено.
Ашилі, сама того не знаючи, стала національною героїнею. Йому навіть було цікаво, як вона відреагує, коли про це дізнається. Чесно кажучи, йому хотілося побачити її обличчя в ту мить.
— Таки так. Вона справді зробила велике діло. Кажуть, без страху вчепилася йому в ногу й не відпускала.
— Так і було, — Джуд усміхнувся, згадуючи.
Вона вчепилася у нападника, намагаючись урятувати пораненого солдата. Намір був гідний, але з боку це виглядало трохи… кумедно.
Звісно, вона ж не знала, що то був терорист.
— Кажуть, це була жінка? Вражаюче. Нашим солдатам є чого повчитися.
— Зірке око в неї.
— Ви її знаєте, Ваша Високосте?
Навіть якщо вони служили в одній армії, Верховний командувач зазвичай не мав справи з простими медиками. Тож запитання поставили радше з цікавості.
— Красуня вона.
Нахабна відповідь Джуда викликала нову хвилю сміху серед генералів.
До війни Джуд часто ставав героєм світських скандалів, тож така легкість у відповідях виглядала цілком у його стилі.
Звісно, справжню причину його зникнення ніхто відкрито не обговорював, але сам факт, що він сидів тут — живий, здоровий і жартував, — переконав усіх: чутки про його критичний стан були перебільшені.
— Гаразд, досить балачок. Переходимо до справи.
— Відповідно до Ваших вказівок, ми надіслали різкий протест Королівству Райзен через вибух. Вони заявили, що це справа одного самозванця...
— Не варто витрачати час.
— Ваша Високосте?
— Як ви думаєте, чому вони раптом погодилися на обмін полоненими саме на цьому етапі війни? Коаліція Райзен уже розвалюється, нам навіть не потрібно нічого робити.
Джуд окинув поглядом зал.
Він щойно збирався розкрити надсекретну операцію, про яку знали лише він, Фелікс і кілька обраних розвідників.
— Минуло два роки з початку війни. Всі виснажені: війська, ресурси, навіть ви і люди, які чекають нас удома. Цю війну вже виграно. Я просто хотів пришвидшити її завершення. Саме тому я ініціював таємну операцію без попереднього обговорення. Прошу вибачення за це.
— Що це за операція?
— Троянський кінь. Гадаю, назва говорить сама за себе.
Цей стародавній код часто використовувався в історії воєн. Генерали одразу зрозуміли суть.
Джуд впровадив власних агентів-розвідників серед повернених Райзену полонених.
Оскільки Райзен бракувало живої сили, вони неодмінно кинули б у бій навіть легко поранених — і, ймовірно, саме в район їхньої останньої великої операції.
А протестація, надіслана одразу після вибуху, ще більше посилила тиск — змусила командування Райзен діяти поспіхом і перекидати сили на ключові об’єкти.
— Вибух у нашому штабі та напад під час обміну полоненими — це була публічна ганьба. Тож я маю намір відповісти тим самим. Феліксе.
Фелікс підійшов і розгорнув на столі велику оперативну мапу.
Генерали втупились у карту, відслідковуючи переміщення власних підрозділів.
— Райзен уже проковтнув нашого «троянського коня». А тепер я поясню деталі виконання операції.
— Так точно, Ваша Високосте.
— Але спершу — підтвердімо наказ, який я віддав учора Буторну. Я просив розмістити війська вздовж кордону Райзен-Буторн. Статус?
***
Після несподівано тривалої наради Джуд повернувся — Ашилі чекала.
Вона сиділа на краєчку дивана, з міцно зчепленими руками на колінах. Щойно побачила його, одразу підвелася.
Коли помітила, як він торкнувся живота з гримасою болю, зробила крок уперед, щоб допомогти, але Джуд підняв руку, зупиняючи її.
Ашилі незграбно відійшла вбік, пропускаючи його. Джуд підійшов до дивана й сів.
Виглядав зовсім не як пацієнт, але навіть ця одна довга зустріч помітно його виснажила. Він повністю відкинувся на спинку, заплющив очі, сперся потилицею.
— Чого стоїш? Якщо щось маєш робити — роби.
В нерівному ритмі, з помітною кульгавістю, її кроки наблизилися. Вивихнута щиколотка не зцілюється за кілька годин. Цей звук дратував його більше, ніж мав би.
А, чорт. Джуд нарешті розплющив очі й сів рівно.
Ашилі стояла прямо перед ним. Їхні погляди зустрілися, і вона нарешті заговорила:
— Вам нічого не болить?
— Ні.
— Ви довго сиділи…
— Трохи потягнуло живіт, але нічого страшного. Хочеш подивитися?
Він розстібнув піджак і підняв сорочку.
Напівжартома — напіввиклик. Але Ашилі, майже ніби чекала цього, одразу опустилась на одне коліно перед ним.
Джуд на мить розгубився, але Ашилі абсолютно спокійно оглянула операційну ділянку та прилеглу шкіру.
— Все в нормі.
Оскільки він сидів спокійно, рана не кровоточила, і пов’язка залишилась на місці.
Враховуючи, що обробку провели ще перед випискою, більше нічого не потрібно було робити.
Ашилі кивнула, і Джуд опустив сорочку назад, кивнувши у бік письмового столу.
