Та невже не могла просто бути безсоромною?
— Мені потрібно побачити рану, щоби точно оцінити ваш стан.
— …
Джуд мовчки зиркнув на неї, потім зітхнув і відвів погляд.
Та байдуже. Все одно ледь рухаюсь.
Коли Джуд розслабився, Ашилі розстебнула решту ґудзиків лікарняної сорочки й оглянула шов та прилеглі ушкодження.
На щастя, кровотечі не було. Шви — акуратні, рана загоювалась добре. Оскільки після операції все вже було продезінфіковано, додаткової обробки не потрібно. Ашилі почала застібати сорочку назад, тихо промовляючи:
— Дякую, що врятували мене.
— …
— Але, будь ласка, не робіть цього знову. Це було не те, що мав би робити Його Високість.
— …Га?
Серйозно? Оце вона каже після того, як я її врятував?
Його розгублений погляд казав усе, але Ашилі, зосереджена на останньому ґудзику, цього не помітила.
— Ви несете важливу відповідальність. Я вдячна, що жива, але ризикувати собою заради мене було зайвим.
— Ну. Не знав, що зробив щось таке марне.
Незважаючи на холодний тон, Ашилі спокійно кивнула.
Атмосфера помітно охолола. Повисла напружена пауза.
«Та господи…»
Фелікс, що стояв позаду, закрив обличчя рукою.
Так, він казав їй бути впевненою, але ж не до такої міри!
Було настільки незручно, що він хотів просто зникнути з кімнати — але водночас не хотілося й пропустити продовження. Це вже було не просто спостереження — його щось дивно тягнуло до цієї сцени.
«Ще зранку вона була як привид, а тепер дивись на неї.»
Очі Фелікса блиснули з цікавістю, поки він дивився на Ашилі.
Та попри все, схоже, метод працював. Джуд був приголомшений, спантеличений — але не опирався. Можна сказати, просто плив за течією, але ж не пручався.
— Готово.
Після перевірки температури й тиску, Ашилі допомогла Джуду сісти, потім спокійно зібрала стетоскоп і засунула руки до кишень халата.
Вона подивилася на Фелікса.
— Ви залишитеся?
— Я? Я ж якраз робив усний звіт, коли ви зайшли, тож, мабуть, маю його завершити, хіба ні? Чи не заперечуєте, лікарко?
— Коротко.
— Як скажете, лікарко.
Фелікс театрально всміхнувся й кивнув, явно влаштовуючи шоу на очах у Джуда.
Ашилі нарешті знову звернулася до Джуда:
— Не перенапружуйтеся. Вам ще потрібно відновлюватися. Тоді я залишу вас.
Вона чемно вклонилася й рушила до дверей.
Погляд Джуда опустився до її ніг. Він помітив, що вона кульгає. З-під штанини виглядав бинт, і його брови насупились.
Напевно, вивихнула щиколотку, коли її відкинуло вибухом.
Він був упевнений, що все зробив як слід, але, виявляється, щось прогледів. І це дратувало його більше, ніж він очікував.
— Ем. Можна я продовжу звіт?
— Я ж не оглух. Говори.
Ніби мені колись була потрібна твоя згода, щоб щось сказати.
Коли Джуд відрізав таким тоном, Фелікс знову прочистив горло. Схоже, краще добирати слова — Його Високість був не в найкращому гуморі.
***
За дверима лікарняної палати Ашилі сперлася на стіну, притискаючи руку до грудей.
Серце все ще шалено калатало.
А що, як він згадає вчорашню ніч? Вона була такою напруженою… Але він вів себе холодно, як завжди. Отже, мабуть, усе минулося.
Вона сперлася чолом об стіну. Глухий туп пролунав у тихому коридорі.
«Просто будь лікаркою, Ашилі. Як сьогодні. Просто як сьогодні.»
Бути саме тим, ким він потребує — лікаркою. Ніким більше.
Вона вже й так завдала йому надто багато болю, створила проблем більше, ніж могла згадати.
Вона ж пішла саме для того, щоб не стати для нього тягарем — і зрештою, саме ним і стала.
— О, лікарко. Ви ще тут?
Вирвана з потоку тривожних думок, Ашилі різко обернулася.
Швидко взяла себе в руки й підняла голову — до неї йшов Фелікс, щойно зачинивши за собою двері.
— Так. Я вирішила трохи почекати. Йому, здається, некомфортно, коли я поруч.
— Ви справді стараєтеся. Але щойно ви поводилися чудово. Продовжуйте в тому ж дусі, гаразд?
Помітивши червоне чоло, він всміхнувся співчутливо.
Ашилі ніяково потерла лоба й ледь усміхнулась у відповідь.
***
Через три дні. Джуд нарешті міг вільно рухатися й сидів, спершись на узголів’я ліжка, застібаючи сорочку.
Ашилі стояла до нього спиною, перебираючи закривавлені бинти й використані шприци, відділяючи їх від нових медичних матеріалів.
Потім вона обернулася, засунувши руки в кишені халата.
— Вас сьогодні переведуть до Штабу.
Він закінчив застібати останній ґудзик і подивився на неї. Її очі, навіть у цю мить, уважно оцінювали поранення на його обличчі та руках.
Зустрівшись із його блакитним, запитальним поглядом, вона опустила очі, перевіряючи стетоскоп.
— Це прохання капітана Фелікса.
— Неочікувано. І не думав, що моя вперта лікарка дасть на це згоду.
— Ваше одужання відбувається швидко. Ви зможете продовжити лікування в Штабі без ускладнень. Хоча спостереження за вашим станом залишиться обов’язковим.
— Розумію.
Джуд знову відкинувся на подушки.
Зі стелі, на яку він дивився, тягнулася тиша, яку зрідка порушували легкі клацання та шерехи збоку.
Дезінфектор. Дивно, як за три дні цей запах уже став знайомим.
Але просто лежати отак… До цього він досі не звик. Бездіяльність дратувала його більше, ніж сам біль.
«Що я взагалі робив ці три дні?»
Він ніколи не почувався таким безпорадним… ну, хіба що колись у хатині Бенжаміна, поруч із Ашилі.
Але це було рідкісне виключення. Навіть хворіючи, він насилу дозволяв собі розслабитись.
Хоча зовсім без діла він не сидів.
«Сподіваюсь, Фелікс справляється.»
Наступного дня після операції той доповідав лише усно, але вже з другого дня Джуд переглядав рапорти, повідомлення, віддавав накази, слухаючи при цьому невдоволені бурчання свого ад’ютанта. Він наглядав за кореспонденцією з батьківщиною й союзниками, стежив за перебігом операції, видавав директиви.
Фелікс бурчав багато, але в його здібностях Джуд ніколи не сумнівався.
Той був навчений заміняти Джуда у разі потреби — і справлявся добре.
Джуд трохи повернув голову.
Поблизу стояла Ашилі, білий халат привертав його погляд.
Вона дійсно виглядала як справжня лікарка. Не як у тій смішній, безглуздій мрії.
«Чому саме той сон?»
Мабуть, через те, що знову її побачив.
Але… поцілунок?
Це вже було занадто.
Це було абсурдно. Він більше не був прив’язаний до неї — зовсім ні.
Навіть якби світ перекинувся догори дриґом, повертатися до таких стосунків він не збирався. Абсолютно.
Той сон лише нагадав йому, наскільки дурним він колись був.
«Ти — найцінніше для мене. Я так сильно тебе люблю, що заради тебе відмовлюсь від усього іншого.»
Тоді він був молодим, переповненим пристрастю й вірив, що кохання — найголовніше.
Яка ж це була наївність.
Але зараз — ні.
Тепер він уже не в тому віці, коли можна все кинути заради чогось такого ефемерного, як любов.
Його життя зараз складалося з надто цінних речей, щоби проміняти їх на мить почуття.
Та й взагалі — як він міг знову покохати жінку, яка одного разу його вже зрадила?
Як можна вірити, що вона цього не зробить знову?
«Хіба що я збожеволів би.»
Одна лише думка про це викликала гримасу. І дратувало те, що така думка взагалі йому спала на думку.
— Відчуваєте якийсь дискомфорт?
Десь у цей момент Ашилі помітила його вираз обличчя й запитала.
В її білому халаті, з тими зеленими очима, вона нагадувала йому ліс за вікном хатини… і той сон.
— Ні.
— Це добре.
Вона м’яко кивнула й знову відвернулась.
Як і радив Фелікс, зараз найважливіше було зосередитися на відновленні. Тому Джуд мовчки дозволяв їй проводити огляд, навіть якщо це викликало в нього внутрішнє напруження.
Особливо після того сну — стало ще гірше.
Він роками душив у собі ті спогади, а тепер вони знову спливали.
— Вам теж слід відпочити.
— А, так. Я повідомлю вас, коли прибуде капітан Фелікс.
Джуд не відповів. Просто заплющив очі.
М’яке зітхання зірвалося з його грудей.
Навіть не дивлячись, він уявляв, як Ашилі все ще стоїть на місці, вагаючись піти.
— Відпочиньте.
Її голос прозвучав тихо, нервово — як сміливість, витиснута крізь тривогу. Потім вона на пальчиках вийшла з палати, не видавши й звуку.
Незважаючи на поранену ногу, все одно здригалася, коли він кликав. І йшла, щойно він казав.
Було б легше, якби вона була безсоромною.
Після того, як вона зникла без жодного пояснення… невже в неї й досі не вистачає хоробрості?
Він не знав.
Джуд просто… не розумів цю жінку на ім’я Ашилі.
