Люди, яких обов’язково треба слухатися: ваш лікар і ваша дружина
— О, лікарко Ашилі.
Фелікс привітав її з теплою усмішкою.
Схоже, вона таки пройшла якесь лікування — кульгала набагато менше.
— Дозвольте оглянути місце операції.
— Не потрібно. Викличте доктора Гебескуса.
Боже, знову цей тон. Невже просто “дякую” сказати так важко?
Фелікс насупився і за спиною Ашилі лише похитав головою.
— Лікарко Ашилі. Можемо на хвильку поговорити?
Інакше ця “перевірка” ніколи не зрушить з місця.
Фелікс вивів Ашилі з палати.
— Як щодо кави? Ми обидва не спали всю ніч. Кофеїн допоможе триматися бодрячком.
Ашилі кинула погляд на зачинені двері палати.
Вона явно не хотіла залишати пацієнта — мабуть, тому, що ще не встигла як слід оглянути його після операції. Він щойно отямився і все ще потребував пильного нагляду.
— Нехай трохи поспить. Я вже отримав звіт — він точно змучений. Та й для вас це краще. Поки він спить, у вас буде шанс перепочити. Відпочине — і працювати з ним буде легше.
Зрештою, нехай і неохоче, Ашилі погодилася й пішла з ним до кімнати відпочинку на цьому ж поверсі.
Вона сама зварила каву, розлила її в армійські металеві кружки й сіла навпроти Фелікса.
— Хм. Непогано.
Фелікс сьорбнув і поставив горнятко.
Звісно, зерна не були такі вишукані, як ті, що він п’є зазвичай, але гіркота, що залишилася на язику після безсонної ночі, здавалася навіть приємною.
— А ви що? Не п’єте?
— запитав він, побачивши, що вона просто тримає кухоль у руках. Ашилі швидко сьорбнула, але гарячий напій обпік піднебіння, і вона мимоволі скривилась.
— Ей, не змушуйте себе. Я ж це запропонував, щоб ви трохи відпочили.
Ашилі підвела на нього здивований погляд, а Фелікс м’яко усміхнувся.
— Ви виглядаєте так, ніби от-от звалитесь із ніг.
— Ох…
Ашилі ніяково потерла обличчя, на якому ще залишались сліди макіяжу.
Вона дрімала всього кілька хвилин у кріслі на світанку. Навіть на власні очі виглядала виснажено, коли вмивалась.
Фелікс, спершись підборіддям на долоню, спостерігав за нею мовчки й знову усміхнувся.
— Зустріч із колишнім… У романах це звучить романтично, але в житті — не дуже, правда?
Ага. То він знав.
Обличчя Ашилі напружилось.
— Розумію. Можливо, для Його Високості це був єдиний раз у житті, коли щось пішло не так, як він хотів. Але він скоро повернеться до звичного стану. Сподіваюся, ви теж зможете.
— …Це так помітно?
— Дуже. Ви — жахлива брехуха.
І все ж, попри слова, Фелікс залишався доброзичливим і навіть жартував.
Це було мило з його боку — поводитися так спокійно, зважаючи на те, що їм доведеться часто бачитися. Але Ашилі не могла позбутися тривоги поруч із ним.
Фелікс, схоже, помітив це і здивовано нахилив голову.
— Ви й справді мене не пам’ятаєте, так?
— Перепрошую?
— Ми вже зустрічались. Я приїздив разом із Її Величністю королевою до вашого села.
Ашилі кілька разів моргнула, і тоді згадала.
— У вас є хвилинка?
Той самий чоловік, якого вона зустріла в місті, коли виконувала доручення дідуся.
— Ви тоді мали рацію. Його Високість народився аристократом. Він би не протримався там довго.
— …
— Так, тоді він був готовий відмовитися від усього заради кохання. Але навіть найпристрасніше кохання рідко триває довше трьох років. Краще розійтись, зберігши світлі спогади, ніж залишитися і знищити одне одного.
— …А ви вважаєте, що для Його Високості це теж світлий спогад?
Можливо, для неї ті дні були теплими, але вона не була певна щодо Джуда.
Ні, вона була впевнена — ні.
Усі щасливі моменти, які вони колись поділили, тепер, імовірно, отруєні зрадою, болем і розпачем через те, що вона пішла без пояснень. Йому, напевно, навіть не хотілося згадувати.
— Хто знає. Він тоді був у такому стані, що мені самому важко було на нього дивитися. Точно сказати не можу.
— Це… справді було настільки погано?
— А як щодо вас?
Коли він повернув запитання до неї, Ашилі опустила голову.
Як вона сама? Вона й справді не знала. Усе було як у тумані.
Якщо згадати, тоді все сталося водночас. Події накочували одна за одною, нічого не встигало осісти.
Після короткої паузи Фелікс знову заговорив:
— Але важливіше — коли Його Високість зможе бути виписаний? Через три дні?
— Це надто оптимістично. Йому знадобиться щонайменше тиждень.
— Я ж не очікую повного одужання. Але чим довше в лікарні зберігатиметься закрита зона, тим більше підозр це викликатиме. Було б добре, аби він повернувся до штабу до того, як повернуться інші співробітники з проміжного госпіталю.
— Так… Судячи з його стану, десь через три дні він зможе повільно почати рухатись.
— Прекрасно. Коли його випишуть, буде трохи мороки, але я хотів би, щоб ви час від часу приходили до штабу й перевіряли його стан.
— Звісно.
Фелікс, задоволений її швидкою відповіддю, широко усміхнувся.
— Як завжди, надійна. Ах, і ще… можливо, я зараз трохи перебільшую.
— Кажіть.
— Просто… будьте собою. Ви така впевнена з іншими пацієнтами, чому ж перед ним наче зменшуєтесь?
— …
— Я розумію. Але боюсь, ви можете зробити помилку. Ви ж самі розумієте, наскільки це важливо? Тіло Командувача вже не належить тільки йому.
Навіть Феліксу, який знав її з минулого, здавалося, що вона поводиться неприродно. До такого рівня, що як лікарка виглядає ненадійною.
Ашилі здригнулася, наче її хтось вдарив по потилиці.
— Він той ще вередун, але це не тільки з вами. Він завжди ненавидів лікарів. Як дитина, чесно кажучи.
Невже… через мене? Обличчя Ашилі потемніло.
— У будь-якому разі, я й далі нагадуватиму йому, що ігнорувати лікаря — погана ідея. Тож я на вас покладаюся.
Фелікс завершив, як завжди, з доброю усмішкою.
Він не виглядав так, ніби мав якісь приховані наміри. І це дало Ашилі змогу теж м’яко усміхнутись.
— Я докладу всіх зусиль.
— Думаю, вам достатньо просто бути собою. Чув, ви справді талановита. У вас же дідусь був лікарем, так? Напевно, змалку привчав.
Ашилі невпевнено засміялась і опустила погляд на кухоль із кавою.
Її поведінка поруч із Джудом не була свідомим вибором — усе просто сталося само собою.
Але вона лікарка. Незалежно від минулого, її обов’язок — допомогти пацієнту одужати. І це найголовніше.
— Я допила. Повернемося?
Визначившись із думками, Ашилі підвелася. Її обличчя виглядало трохи спокійнішим.
***
Коли вони повернулися до палати Джуда, на жаль, той не спав.
— Ми повернулись. Ну що, покажемо лікарці місце операції…
— Де доктор Гебескус?
Фелікс спеціально заговорив весело, але настрій Джуда зовсім не змінився.
Та Ашилі спокійно підійшла до ліжка.
— Його немає. Усі зараз у проміжному госпіталі. Ніхто не повернеться, доки не завершать другий етап сортування й перевірки на інфекції. Вибору немає — інших лікарів тут просто немає.
— Мені казали, що залишиться мінімальний штат.
— Один терапевт і один ординатор. Щодо досвіду та спеціалізації, я найвідповідніша.
З якого це часу ця жінка почала так упевнено відповідати?
Джуд подивився на неї з відвертим подивом.
Ашилі зустріла його погляд без страху, і Фелікс, який досі мовчки стояв у кутку, не стримався:
— Ми ж вам казали, Ваша Високосте, правда? Інформація про те, що ви були на межі смерті — засекречена. Тому ця палата під особливим доступом. І єдина, хто має право входити, — лікар, який вас оперував. Тобто доктор Ашилі.
— Що?
— Ви ж самі сказали, що правильно засекретити це. То, будь ласка, поводьтеся відповідно й прийміть лікування. Я вже повторював: кого ви повинні слухати? Дружину і лікаря. Відучора вашим лікуючим лікарем є доктор Ашилі. Робіть, що вона каже. Ігнорування порад лікаря може вам дорого коштувати.
Оцей тип. Явно просто намагається уникнути прочуханки, тараторить без зупину, аби ніхто не встиг заперечити.
Поки Джуд дивився на Фелікса з невдоволенням, Ашилі потягнулася до ґудзиків лікарняної сорочки.
Він здригнувся, але Ашилі спокійно почала її розстібати.
