Таємна операція Ашилі
Першим зреагував Джуд.
Він схопив Ашилі за зап’ястя й потягнув у протилежний бік.
І буквально за кілька секунд — бомба вибухнула.
У ту мить, коли Ашилі відчула, що вибухова хвиля підкинула її в повітря,
Джуд притис її до себе, закриваючи тілом.
— Х-хк—
Згори посипалися уламки, змусивши її задихнутись.
Позаду ревіло полум’я,
а їдкий запах диму обпалив легені.
Але, всупереч усьому, до чого вона вже встигла підготуватися,
приземлення — хоч і болюче — не виявилось смертельним.
Вона вдарилась об землю —
але залишилась жива.
— …Ваша Світлосте?
На неї тиснула вага. Важка, тиха, непорушна.
Руки Джуда, що захищали її, обм’якли й впали на землю.
— Ваша Світлосте!!
Цей крик був майже криком відчаю, коли Ашилі виповзла з-під нього, щоби перевірити.
Уламки пробили йому спину. З багатьох місць текла кров.
Тремтячими пальцями вона намацала пульс на шиї.
Пульс.
Він живий.
— Докторко Ашилі! Сюди!
Перед нею з гальмами зупинився чорний військовий автомобіль.
З нього вистрибнув Фелікс і кинувся до них.
— Пані Ашилі, що з ним?!
— Він живий. Але ми повинні негайно в шпиталь!
— Тоді в машину! Беріть під руку!
Фелікс закинув Джудову руку собі на плече, Ашилі — з іншого боку.
Разом вони закинули його в заднє сидіння. Ашилі сама залізла всередину.
— Їду, як скажений. Перевіряйте його дорогою!
Фелікс натиснув на газ,
авто рвонуло з місця,
і непритомне тіло Джуда кинулась уперед —
Ашилі інстинктивно підхопила його.
Його голова впала їй на плече. Її груди стисло.
Вона ледь стримувала сльози.
Зібравшись, вона почала його оглядати.
Зовнішні рани не критичні, але безліч дрібних уламків.
Цілком можливо — внутрішні ушкодження.
— Йому, скоріше за все, знадобиться операція. Але більшість персоналу зараз на проміжній базі…
— Тоді ти зробиш це сама.
— …
— Що, не можеш? Не вистачає навичок?
Питання Фелікса зависло в повітрі.
Ашилі не відповіла одразу.
Вона могла. Теоретично.
Але чи справді могла? Це було зовсім інше.
Це — Джуд.
Минулого разу, коли вона бачила навіть його незначні рани, — мало не знепритомніла.
А зараз — він лежав без тями, і її руки тремтіли так, що вона ледь тримала себе в руках.
Чи зможе вона взагалі тримати скальпель?
— Відповідай, лікарко.
— …Я зроблю це.
У неї не було вибору.
У шпиталі залишився лише один терапевт і початківець-хірург без належного досвіду.
Ніхто, крім Ашилі, не міг оперувати.
— Ти впевнена?
Запитуючи, Фелікс ще сильніше натиснув на газ.
Час ішов.
Перемога була майже в руках.
Щойно почалась секретна операція — крок до перемир’я —
і тут: центральна фігура командування — знешкоджена?
Він же просив Джуда повернутись якнайшвидше.
А той — залишився. І ось що маємо.
Фелікс був такий злий, що хотів кричати.
Але з Джудом у такому стані — це не мало сенсу.
— Я питаю, ти впевнена?! Він поранився, рятуючи тебе!
Як мінімум, це має дати тобі сили, правда?
Ця клята жінка знову…
Звісно, все сталося через неї.
Коли Джуд узагалі приймав необачні рішення, окрім випадків, де вона була поруч?
Він удавав, що все позаду. Що вона — просто минуле кохання.
А тепер подивись на нього.
Інші люди розлучаються — і живуть далі.
А це — Великий герцог. Чоловік, який мав усе.
Але чіпляється за провалене кохання — наче за порятунок.
Гіркота кипіла в грудях Фелікса.
— Докторко!!
— …Я зроблю це.
На відміну від його гніву, голос Ашилі був тепер спокійним.
Вона все ще боялась. Але вибір був зроблений.
Страх нічого не змінює.
Іншого не було. Якщо не вона — Джуд може не вижити.
Вона просто мусить встигнути.
— Я врятую його. За будь-яку ціну.
Фелікс озирнувся.
Ще мить тому вона була схожа на привида —
вся тремтіла,
очі повні сліз.
А тепер —
погляд впевнений,
голос твердий.
Нарешті. Нарешті вона виглядала як людина,
на яку можна покластися.
— Оце вже інша справа.
Можна довірити.
Розраховую на вас, докторко Ашилі.
***
Військовий шпиталь при штабі був тихим.
Більшість медиків відправили на польову базу на передовій.
А після вибуху в перший день Джуда —
більшість пацієнтів виписали.
Лише кілька залишилось.
Коли авто зупинилось при вході, Ашилі вискочила й кинулась усередину.
Фелікс пішов за нею, тримав Джуда на руках.
— Сюди.
Ашилі швидко повернулась із каталкою й допомогла перекласти Джуда.
Одразу перевірила життєві показники, стабілізувала його положення.
— Відійди.
Не встигла вона озирнутись, як Фелікс накидав на нього біле простирадло.
Від голови до п’ят.
— Капітане Феліксе!
Білі простирадла — для мертвих.
Накривати Джуда так — здавалося неправильним. Похмурим.
Ашилі хотіла зірвати його, але Фелікс її зупинив.
— Не можна, щоби хтось побачив його в такому стані.
— …Що?
— Якщо стане відомо, що командувач при смерті —
моральний дух впаде.
Лише до операційної — залиш.
— …Розумію.
Вона кивнула.
Допомогла котити каталку далі.
Але щойно вони опинились в операційній —
Ашилі одразу зірвала простирадло.
— Навіть не думала, що ти така забобонна.
— Сьогодні я не в гуморі для жартів.
Її різкий тон змусив Фелікса усміхнутись.
Добре. Ця гострота означала — вона в строю.
— Вибач, що так…
— Так?
Вона навіть не глянула на нього. Уже надягала рукавички, готувала інструменти.
Вона підготувала все, що могла сама.
Залишилось лише дочекатись асистента.
— Тобі доведеться оперувати самій.
— …Що?
Ашилі різко обернулась.
Сама?
Це ж не якесь просте втручання.
Уламки дрібні, розкидані, операція буде довга.
Оперувати самій — це…
І все ж — руки Ашилі не зупинялись.
Вона один за одним розкладала скальпелі.
— Вибору немає. З тієї ж причини, що й раніше. Вибач. Ставки зросли.
— Це не має значення.
Зараз головне — щоб операція пройшла успішно.
— Має. Але **виграти цю війну — теж важливо.
Фелікс почав обережно відступати.
Ашилі міцно стисла скальпель.
Обличчя напружене, погляд — похмурий.
А Фелікса з дитинства вчили — ніколи не стояти близько до людини з ножем.
— Тоді покладаюсь на вас, докторко Ашилі.
А я піду… прибирати наслідки.
З блискучою усмішкою, Фелікс хутко вислизнув з приміщення.
Вона залишилась наодинці.
Ну, якщо не рахувати Джуда.
Ашилі глибоко вдихнула.
Так — вона була шокована.
Але чомусь… напруга розчинилась.
Руки більше не тремтіли.
Свідомість прояснилась.
— Ти ж оперувала в ще гірших умовах, у самому пеклі бою, Ашилі.
Як і тоді:
спокій.
точність.
жодної помилки.
Вона ще раз глибоко вдихнула —
і почала.
***
— Лікарко, ви вже?
Фелікс підбіг щойно вона вийшла з операційної.
— Так. Операція пройшла добре.
На щастя, уламки не проникли глибоко,
а внутрішню кровотечу вдалося швидко зупинити.
На волосині, але вдалось.
— Я так і знав. Ви йшли звідти з таким впевненим виглядом. Ходімо, переправимо його тихо.
Разом вони вивезли каталку.
Поки тривала операція, Фелікс підготував обмежену зону — туди вони й перевезли Джуда.
— Як я й казав, доступ маєте тільки ви.
— Розумію.
— Як тільки він прийде до тями — повідомте мене. Я буду в штабі.
— Зрозуміла.
— Ви чудово впорались.
Вражаюча робота, докторко Ашилі.
Він лагідно поплескав її по плечу —
і пішов.
Залишившись сама, Ашилі притягнула стілець до ліжка
і сіла поруч.
Вона дивилась на обличчя Джуда —
спокійне, заснуле.
І тоді… накотило.
Чому?
Чому він кинувся так безрозсудно?
Чому пішов на все це —
заради неї?
Заради тієї,
що втекла.
Зрадила.
Не сказала ні слова.
Вона мала стільки сказати.
Але жодного слова не йшло з вуст.
Тож замість цього
з очей покотились сльози.
Тихо. Беззвучно.
Одна за одною.
***
— Ашилі?
Вона навіть не знала, скільки часу минуло.
Сльози вже почали підсихати,
коли вона почула це.
Тихо, ледь чутно —
але безпомилково.
Його голос.
Вона різко нахилилась уперед, поглянула на його обличчя.
Повільно, блакитні очі розплющились,
змигнули кілька разів —
і, щойно побачили її —
освітились усмішкою.
— Що, знову прикидаєшся лікаркою?
Знаєш, дідусь тебе насварить.
// Коментар перекладачки (в стані підозрілої ефективності):
Я не знаю, що мене більше насторожує:
— вибух під Джудом,
— шпигун у штанях,
— чи той факт, що я перекладаю цю історію з неприродною швидкістю і дивною легкістю.
