Без його відома
На відміну від Ашилі, Дженні та Стівен ніколи не зустрічали Джуда й не розмовляли з ним, тож були неймовірно зацікавлені.
Вони витріщали на неї очі з таким захопленням, що Ашилі лише безпорадно всміхнулась.
— Він… добріший, ніж здається.
— О, тобто не лише зовнішність?
— Ну, я ж усе ще тут, а не в дисциплінарному ізоляторі, так?
— Справедливо.
Стівен підтягнув стілець і сів навпроти неї, нахилився, щоб оглянути рану на шиї.
Його дотик був набагато ніжнішим, ніж попередній сарказм.
— Неглибока.
— Так. Я перевірила після душу — виглядає не надто серйозно.
— Все одно оброблю. Якщо залишиться шрам — це вже клопіт.
— Та нічого страшного.
— Воно може виглядати як зморшка на шиї. Виглядатимеш старшою.
Він усміхнувся і відкотився до сусіднього столу, витягнувши з шухляди антисептик, марлю й бинт.
— Тобі треба вчитись “грати в гру”. Не чіпати тих, хто над тобою.
Поки вправно обробляв рану, Стівен бурмотів свої звичні напівсаркастичні повчання.
Ашилі тільки всміхалась — за цим тоном вона знала справжню турботу.
— В мене зовсім погано з цим “грати в гру”, так?
— Мені треба відповідати? Ти ж сперечалась із професорами ще в універсететі. І в лікарні Елмана теж.
— Але ж тоді в мене були причини.
— У всіх є причини. Але більшість — мовчать і читають кімнату.
Стівен обережно обмотав бинт навколо її шиї.
І мова була не тільки про шрам.
Трохи глибше — і якби зачепило сонну артерію, вони б уже готували похорон.
— Не висовуйся. Не виділяйся. Особливо не наближайся до Його Світлості Командира.
— …
— Кажуть, війна майже закінчилась. Тож просто доживемо — і повернемось додому живими, добре, Ашилі?
— Можливо… мені справді варто було піти на передову.
— Що? Ти про що?
— Нічого. Забудь.
Ашилі легенько похитала головою й усміхнулась.
— Ти маєш рацію, Стівене. Я мовчатиму. Стану “невидимкою”.
Вона більше не хотіла мати справи з Джудом. Поводитиметься так, ніби її не існує.
Адже вона вже давно зрозуміла: усе, що вона приносить йому — це лише проблеми.
— Розумне рішення. Це правильно. Для твого ж блага.
Стівен, не знаючи про її справжні думки, поплескав її по плечу — ніби пишався.
Його щира підтримка стала для Ашилі не втіхою, а нагадуванням.
Правильне рішення.
Єдине правильне.
Ти ж уже колись обрала. Зможеш і вдруге.
***
Упродовж наступного місяця Джуд був повністю поглинутий роботою.
Він реорганізовував тил, концентрував війська на передовій, розробляв стратегії для тиску на Райзен, віддавав накази польовим командирам, переглядав бойові зведення.
Уся розвіддана від альянсу проходила через нього.
Двадцяти чотирьох годин на добу було замало.
Він не мав часу думати — ні про Ашилі, ні про щось особисте взагалі.
І все ж, іноді — лише іноді — перед очима спливала рана на її шиї.
Як от зараз, під час нудної наради, де сперечалися через питання, що вже давно було вирішене.
— …Ваша Світлосте?
— Гм?
Він отямився — і побачив, що всі в залі дивляться на нього в очікуванні слова.
— Ми не проти самого обміну, але… чи зараз доречний час?
— Я вважаю, що демонстрація нашої готовності не кидати жодного солдата — зміцнить бойовий дух.
Серед усіх суперечок було одне, з чим погоджувались усі:
ніхто не підтримував рішення призначити Джуда офіційним представником для підписання угоди про обмін полоненими.
Райзен делегував свого наслідного принца. У відповідь альянс обрав Джуда, Великого герцога Юпендеї.
Так, стратегічно це мало сенс. Але навіщо підставляти Верховного Командувача, коли альянс і так перемагає?
— Рішення вже ухвалене. Нарікання нічого не змінять.
— Але, Ваша Світлосте...
— Це була моя пропозиція. Тож і завершити все — логічно мені.
Джуд відмахнувся від турбот, розгортаючи документи з умовами обміну, надіслані зі столиці.
— Не очікував, що Райзен погодиться так швидко.
— Для них це — шанс повернути більше солдатів. Не було причин відмовлятись.
— А Республіка Буторн взагалі активно підтримала угоду.
Погляд Джуда перемістився на офіцера з Буторну.
Серед присутніх військових він був єдиним, хто був близький до Джуда за віком.
— Наші люди хочуть бачити рідних і друзів вдома — живими, навіть на день раніше.
— Це зрозуміло.
А законодавці Буторну, зі свого боку, розраховували на голоси звільнених полонених та їхніх родин на наступних виборах.
Додайте до цього воєнну перемогу — і правляча партія гарантовано перемагає на виборах.
— З нетерпінням чекаємо. Повна перемога зробить Буторн ключовою державою в Альянсі Юпендеї.
Королівська родина Юпендеї також сподівалась, що уряд Буторну не зміниться.
Зміна політичного курсу означала би довгу перебудову дипломатичних зв’язків.
Поки що Юпендея фокусувала свою дипломатію саме на Буторні.
Система добору кадрів за заслугами, спеціалісти з різних сфер, підтримка від новозаможних громадян і щедрі податки —
Буторн перетворювався на нову континентальну силу.
Навіть побоювання, що їхня політична система може вплинути на народ Юпендеї, губилися на тлі військових, економічних і дипломатичних вигод.
— Саме тому Буторн надасть повну підтримку операції.
— З фінансуванням, певно, чимало бюрократії?
— Спеціальний бюджет уже затверджено. Буторн повністю покриє витрати на тимчасову базу для ідентифікації та лікування повернених полонених.
Усі країни хотіли перемоги. Але Буторн — потребував її.
Це був їхній перший уряд, обраний загальним голосуванням, і вони мали показати виборцям конкретний результат.
Завдяки потужному капіталу та передовим технологіям Буторн став опорою Альянсу Юпендеї, а їхня армія, переважно з добровольців, була вірною до фанатизму.
Їхній внесок у війну був вирішальним.
— Тоді деталі операції довіримо Буторну.
— Дякуємо, Ваша Світлосте.
— На цьому все.
Першим підвівся Джуд — і засідання було закрито.
Навіть ті, хто виступав проти його присутності на церемонії обміну полоненими, мовчали.
Коли Фелікс повернувся після проводів делегації, він нахилився ближче й прошепотів:
— А справді варто довірити це Буторну? Ідеальний шанс забрати славу собі.
— Хай мають своє “золоте яблуко”. Вони заслужили.
Сам король надіслав Джуду особистого листа, закликаючи зачарувати Буторн.
Дозволити їм приписати собі заслугу — мала ціна.
А якщо під час обміну на Джуда нападуть — Буторн буде у нього в боргу.
Усе вигідно. Головне — вижити.
— Тримай у секреті.
— Звісно.
Джуд не збирався віддавати саму перемогу.
Саме тому він особисто контролював операцію — ще до того, як почнуться мирні переговори.
— Певно, тепер слід кликати вас “Його Світлість Великий Герцог”, так?
— Драматизуєш.
Джуд усміхнувся й закрив договір про обмін.
Це мав стати його останній крок як Верховного Командувача.
Відтепер він більше не очолюватиме Об’єднані сили Альянсу.
Він повернеться до своєї ролі Великого Герцога — другого сина короля Юпендеї, молодшого брата наслідного принца.
***
— Перенесіть це до третього транспорту, он туди.
— Є, пані.
— Обережно! Цього не можна пошкодити!
Підготовка до обміну полоненими йшла повним ходом, і медична команда захлиналась у роботі.
Через ризик можливого спалаху хвороби з південного регіону
доктор Гебескус запропонував створити тимчасову карантинну базу.
Вона мала також слугувати пунктом невідкладної допомоги для звільнених полонених.
Надходили нові медики й величезні партії вантажів із Буторну.
Усю доступну персональну, не задіяну на чергуваннях, мобілізували.
Ашилі була поглинута перевіркою типів і кількостей отриманих поставок.
— Ах…
Її погляд мимоволі змістився — туди, де Джуд виходив із будівлі.
Вона намагалась не перетинатись із ним. Але здалеку спостерігала вже не раз.
Після обходу — коли пила каву й поглядала у вікно кімнати відпочинку.
Або коли поверталась до гуртожитку — і краєм ока бачила, як він іде попереду.
Миттєві погляди. Тихі, далекі моменти,
де вона могла бачити його, не будучи поміченою.
— Перепрошую?
Незнайомий голос раптово повернув її до реальності.
Ашилі здригнулась і обернулась.
Перед нею стояв чоловік із рудувато-каштановим волоссям.
Вона його не впізнала.
//Коментар перекладачки: Опа.
Новий персонаж.
Рудувате волосся. Не впізнаємо. Дивна поява. Я — вже насторожі.
І взагалі…
Мені здається, ця хвороба — не просто хвороба.
Там у тексті прослизнуло, що вона "може перекинутись" із південного регіону.
А я так: ага. Перекинутись. Ще й у наративний простір.
Чисто по відчуттю — це не фон. Це вже гудить, як пальне в сюжетному двигуні.
Здається, скоро щось спалахне. І не факт, що тільки метафорично.//
