Десять років тому

Голос за дверима зник, і кроки також раптово припинилися.

 

Сяо Лань не мав жодного бажання відчиняти двері, щоб переконатися в цьому; зрештою, цікавість вбиває гарматне м'ясо. Він перевернувся і зарився обличчям у хутро Лво. Хоча Лво не мав тепла тіла, його хутро могло поглинати тепло людини, коли він притулявся, йому ставало приємно і тепло.

 

Слухаючи, як дихання Сяо Ланя поступово поглиблюється, хвіст Лво ніжно обійняв його, а його бурштинові очі, не кліпаючи, дивилися на двері, він стояв на сторожі від можливої небезпеки ззовні.

 

Якби хтось спостерігав за виразом обличчя чорного кота в цей момент, то помітив би якусь глибоку і чужу таємницю в його очах, як у нещадного і безжального божества, що стоїть високо над вівтарем, охороняючи найцінніший скарб на всьому небі і землі.

 

На жаль, поруч з ним був лише Сяо Лань, чиє волосся стирчало догори від того, що він спав.

 

~~~

 

Рано вранці.

 

Сяо Лань відніс кота до їдальні. Сніданок був самообслуговуванням, і в їдальні було виставлено безліч розкішних страв на вибір гостей. Повітря було наповнене теплими запахами традиційного сніданку.

 

Він не міг вважатися таким, що прийшов рано, бо за столом вже хтось сидів.

 

Льов Ї неуважно пила чай, який вчора зневажала. Побачивши Сяо Ланя, вона знайшла час, щоб кивнути йому на знак привітання.

 

Сяо Лань подивився на чашку в її руці, а потім також кивнув їй. Вони не дуже багато спілкувалися.

 

Поки Сяо Лань снідав, інші гравці прибували один за одним. Зрештою, це не було справжнім святом, і ніхто не був у настрої спати під час гри.

 

Гравці сиділи разом і обговорювали свої припущення щодо гри. Сяо Лань поділився з ними своєю знахідкою щоденника Ґу Мо. Тим часом Льов Ї сьогодні просто мовчки слухала, і несподівано не виказувала роздратування, як це було вчора.

 

Сяо Лань ще раз придивилася до неї. Її поведінка сьогодні була надзвичайно дивною. Він боявся, що щось уже сталося...

 

Тон Цін нерішуче заговорила: «Ви... Ви не чули, як хтось говорив минулої ночі?»

 

Джао Фань похитав головою: «Я... спав як убитий.»

 

Льов Ї похитала головою.

 

Ґу Шенань: «Ти теж це чула?!»

 

Тон Цін кивнула: «Я чула чоловіка, який, схоже, розмовляв з кимось поруч, коли йшов, але... Я чула лише одну пару кроків.»

 

Після цих слів вона не могла не потерти руки.

 

«Це не так, я чув голос старої жінки, вона кашляла, коли співала дитячий віршик.» - розгублено сказав Ґу Шенань. Він повернувся до Сяо Ланя: «Наші кімнати поруч, ти, напевно, теж це чув, так?»

 

Сяо Лань опустив чашку в руці: «Я чув жінку, яка хотіла, щоб я відчинив двері і впустив її.»

 

Гравці різко затамували подих і втупилися в Сяо Ланя, чекаючи, що він розповість їм, що сталося далі.

 

Сяо Лань недбало взяв з таці булочку з начинкою: «Я сказав, що мені не потрібно ходити в туалет вночі, і попросив її повернутися раніше; потім вона пішла.»

 

Гравці: «…»

 

За логікою речей, все не повинно було так розвиватися? Чому ви так спокійно реагуєте? А ще, хіба зараз час їсти булочки з начинкою?! Мало того, чорний кіт у смарагдово-зеленій хустці, який спокійно сидів поруч із Сяо Ланем, навіть допоміг йому притримати чашку хвостом, щоб вона не впала.

 

Справжній професіонал.

 

«Ах!» - Тон Цін привернула увагу всіх, коли раптово закричала в тривозі, і всі обернулися, щоб подивитися.

 

Вони побачили лише те, що вона з недовірою дивиться на свою ліву руку; її обличчя було смертельно бліде і вкрите холодним потом: «Щойно мене схопила рука з-під столу. Вона була особливо холодною.»

 

Відчуття жорсткості і крижаного холоду все ще залишалося на її руці.

 

Всі одразу ж зазирнули під стіл — простір був порожній, там нічого не було.

 

Тон Цін насупилася, в її очах був жах.

 

«Як таке може бути? Тільки що я чітко...»

 

Хоча вони нічого не бачили, вони були у грі; гравці не запідозрили б Тон Цін у брехні, як герої фільму, і не запропонували б їй звернутися до психолога.

 

Їхні вирази обличчя стали обережними. Спочатку всі чули чужий голос минулої ночі, а тепер з'явилася рука. Небезпека вже була навколо них, але вони все ще не мали жодної зачіпки.

 

У цей момент за межами їдальні почулися кроки; прибули інші гості з вечірки випускників.

 

Вони не виглядали такими розслабленими, як учора ввечері, і йшли абсолютно безшумно. Увійшовши до їдальні, вони розділилися і пішли за їжею. Сяо Лань не побачив серед них Ду Юхвей, яка вчора так на нього витріщалася. Натомість з'явився інший чоловік, про якого згадувалося в щоденнику, Чен Лан.

 

Сьогодні Чен Лан сидів ближче до Сяо Ланя, тому Сяо Ланю було зручно скористатися можливістю роздивитися його.

 

Сидячи за сніданком, Чен Лан виглядав дуже культурно. Його волосся було акуратно зачесане, а костюм пошитий на замовлення, який не виглядав дешевим, та шкіряні туфлі відполіровані до блиску; він виглядав як успішна людина.

 

Але Сяо Лань помітив, що комір його сорочки був трохи забруднений, а краї шкарпеток були жовтими; це свідчило про те, що він не був таким акуратним і одержимим чистотою, яким здавався.

 

Сяо Лань підійшов до Чен Лана, ніби хотів поговорити: «Пан Чен виглядає як талановита людина; ви, мабуть, дуже популярні.»

 

Чен Лан подивився на Сяо Ланя у звичайній білій футболці і гордо посміхнувся, але скромно сказав: «Як це може бути? Це лише трохи.»

 

Сяо Лань продовжив: «Я чув, що популярні люди легко привертають увагу дівчат з юних років.»

 

Чен Лан подивився на нього таким поглядом, який говорив: Ти дійсно можеш сказати. Хе-хе, чи не так? Іноді це може трохи дратувати.

 

Сяо Лань скористався нагодою, щоб поставити запитання, на яке він хотів знати відповідь. «У старших класах, чи були дівчата, які були таємно закохані у вас?»

 

Чен Лан посміхнувся і вже збирався похвалитися, але, здається, раптом щось згадав і стримався. Врешті-решт, він змусив куточок своїх губ піднятися вгору: «Я подобався стільком людям, як я можу згадати? Я майже закінчив їсти, тож, мабуть, піду.»

 

З цими словами він підвівся і пішов. Встаючи, він навіть ненароком збив пару паличок для їжі на підлогу.

 

Дивлячись на його збентежені рухи і ухильну поведінку, здавалося, що слова "дівчата, які таємно закохувалися в нього в старших класах" щось означали для нього, і в них був натяк на докори сумління з цього приводу.

 

Що ж він такого зробив?

 

~~~

 

Протягом дня гравці разом шукали інформацію, лише Льов Ї займалася власними справами.

 

Лише після розслідування вони дізналися, що цей готель був відремонтований один раз десять років тому; чи було це для того, щоб щось приховати?

 

Нові працівники не могли чітко пояснити конкретні деталі, тож гравцям не залишалося нічого іншого, як знайти власника.

 

Високий і худорлявий дідусь курив сигарету біля вікна і був трохи засмучений, побачивши таких допитливих гостей: «Цей наш готель працює вже понад тридцять років, тож те, що ми відремонтували приміщення десять років тому, є цілком нормальним явищем. Ви, люди, надивилися фільмів? Тут ніхто не помер.»

 

Ґу Шенань не бажав здаватися і наполягав: «Тоді, чи сталося щось близько десяти років тому?»

 

Власник насупився, думаючи про це: «Нічого. Була школа, яка завжди приїжджала сюди на випускний приблизно в цей час; це мали бути вони десять років тому. Пам'ятаю, що, здається, була одна школярка, яка зчинила галас через непристойну справу, і навіть поліція приїжджала розбиратися.»

 

Очі Джао Фаня прояснилися: «Та дівчинка померла?»

 

Господар з силою загасив цигарку в попільничці, що стояла збоку, і незадоволеним тоном сказав: «Яка ще померла? Кажуть, що вона завагітніла і втекла з якимось нікчемою, з нею все гаразд! Наш готель понад усе цінує безпеку, якби такий випадок стався, як би наш готель працював?! Не говоріть тут дурниць!»

 

Побачивши, що власник трохи розлютився, і до того ж не схоже, що він бреше, гравцям залишилося тільки піти.

 

~~~

 

У коридорі.

 

«Схоже, власник не бреше.» - Джао Фань мав розгублений вираз обличчя. - «Невже ми помилилися, і ніхто не помер десять років тому?»

 

Ґу Шенань: «Це неможливо. Телефон — це вже дуже чіткий натяк на основний сюжет гри. Хтось точно помер десять років тому. Чи може Ґу Мо бути тією людиною, яка нібито втекла?»

 

Джао Фань: «Як таке може бути...»

 

Сяо Лань раптом сказав: «Можливо, вона мертва, але ніхто про це не знає.»

 

Один за одним вони повернулися, щоб подивитися на нього.

 

Сяо Лань продовжив: «Десять років тому вони були тими, хто приїхав сюди на випускний. Ґу Мо тоді також залишила щоденник, і її таємним захопленням був Чен Лан. Оскільки Ґу Мо тоді була таємно закохана в Чен Лана, як вона могла втекти з кимось іншим?»

 

«Більше того, я розмовляв з Чен Ланем сьогодні вранці і помітив, що він явно відчував якусь провину перед школяркою, яка була закохана в нього в старших класах.»

 

«Крім того, щось, безумовно, мало статися, судячи з реакції цих людей, коли вони побачили вчорашнє фото. Питання в тому, що сталося з Ґу Мо? Як вона померла? А також — де вона померла?»

 

Колір обличчя Ґу Шенаня різко змінився: «Ремонт десять років тому, і щось, що сталося десять років тому, про що ніхто не знає. Тільки не кажіть мені, що вона...»

 

Гравці в унісон дивилися на землю під ногами, їхні голови заніміли. Невже вони провели ніч у місці, де поховано труп? І їм ще треба було продовжувати спати тут...

 

Сяо Лань заспокоїв їх: «Подивіться на це з іншого боку: власник вже десять років спить тут.»

 

Якби господар почув це, він би захотів когось вдарити.