Мапа

Розділ 11: Мапа

 

Біля вежі гуртожитку, стояла Хлоя, у яскравому вбранні. Було видно, що вона чекає на когось.

 

Дівчаче серце затріпотіло, коли вона побачила свою любу Марію, які бігла так само як і тоді, лавандовими полями, недалеко від будинку Етвудів. Старша відчувала гордість за неї, що її сестра вступила до академії. Знявши маску байдужості, Хлоя тихо видихнула і м’яко всміхнулася, ловлячи погляд Маріїї.

 

Інші студентки “Аква Софії”, які стояли біля Хлої, голосно здивувалися виразу її обличчя. Вони пали перед її миловидною усмішкою. Хлоя, яка два роки підряд посідає перше місце з комерції, стала не на жарт популярною особою в академії.

 

— Старша сестро! — Дівча помахало рукою Хлої та застрибнуло до неї на руки в обійми. Вона відчувала себе щасливою, притуляючись до найріднішої людини.

 

— Маріє!.. Уявляєш, ми в одній групі!

 

— Ти навіть уявити не можеш, яка я щаслива через те, що ми мешкаємо в одному гуртожитку. Твоя популярність виросла. Це не завжди добре, тож я маю захищати тебе!

 

Марія підняла очі на Хлою, — Я повинна багато про що запитати тебе. Декан дав мені одну мапу…

 

— І я повинна багато про що запитати.. чекай, що? Яку мапу? Ти сказала “мапу”?

 

— Угу, — коли Марія набралася сміливості кивнути, усмішка Хлої зникла з обличчя, не залишивши й сліду.

 

— Ох… все не може бути настільки погано, поки це не щось пов’язане з демонами.

 

— Сестро! А як ти здогадалася?!

 

— Що!? Господи милостивий… Невже?!.. Любонько, прошу.. віднеси її назад йому. Прямо зараз.

 

— А що там… такого? — Хлоя завжди мала рацію, і дівча це розуміло.

 

Марія стурбовано подивилася на Хлою і відсмикнула руку, яка простягалася до торбинки з наміром витягти сувій.

 

— Тут забагато чужих вух. Бери мене за руку. Ми йдемо в кімнату.

 

— Угу, — Марія легесенько стиснула долоню сестри й попрямувала вперед.

 

Здавалося, усі погляди були спрямовані на них.

 

Старшокурсниці, що чергували біля воріт, радісно волали: Вітаємо вас із зарахуванням, Убивце Драконів! Ласкаво просимо до нашої академії!! Ви – Аква Софія. Наше світле майбутнє… та ще й молодшенька Хлої!!! 

 

Це така щорічна традиція. Наступного року Марія також стоятиме біля воріт і вітатиме першокурсниць із зарахуванням.

 

Хлоя спокійно, із ніжністю в очах всміхається до Марії. Марія всміхається у відповідь і киває.

 

“Стеля така висока… інтер’єр більш схожий на замок, аніж на звичайну вежу”

 

　Кам'яна вежа має високу стелю, а гвинтові сходи в центрі прикрашені банером із зображенням Аква-Софії. Було видно, як студентки з промислового факультету спускалися вниз, тримаючись за встановлені залізні решітки, і кудись бігли. Крім того, представниці комерційного факультету тримали в руках якісь матеріали та давали вказівки індустріальному та лицарському факультетам виносити різні предмети в прохід.

 

— Це ще одна щорічна подія, чи не так? Вони готуються до вітальної вечірки.

 

— Угу. Так. Ти була останньою, тож тепер приготування до святкування йде повним ходом.

 

— Ох… вибачте за це.

 

— Це був прямий наказ декана. То ж, не хвилюйся. Ніхто навіть не думає про це.

 

Тим часом групка старшокурсниць, вітаючи Марію, пробігають повз неї та Хлою в кінець коридору. Усі дівчата, що зустрічали їх на своєму шляху обов'язково вигукували їм: “Вітаємо тебе, Вбивце Драконів!”, та продовжували свій шлях.

 

Марія сором’язливо дякувала, опускаючи голову.

 

— Твоя кімната там. Нагорі. — Швидко підійнявшись по закрученим сходам сказала старша сестра. — Треба пройти ще трохи.

 

Першокурсниць поселили на другому поверсі, тож Хлоя зупинилася перед дверима, що вели в окремий кампус.

 

— Схоже, у тебе з’явилася сусідка. Тобі під силу використати магію, яка може зробити нас непоміченими? Якось приховати нашу розмову?

 

— Угу. Звичайно. — Навіть не кліпнувши, Марія застосовує свою магію.

 

Кивнувши, Хлоя трохи відсувається до дверей і повертається обличчям до входу, усе ще тримаючи сестру за руку, — Я збираюся розповісти тобі дещо про цю мапу.

 

— Вона що, проклята?

 

— Ох.. Я не впевнена, проте…

 

— Га? Невже!? Тільки не кажи мені, що це щось на кшталт Ханако!? Або як Лорда Демона?..

 

П.п.: Ханако – привид з японських легенд, який мешкає у шкільному туалеті.

 

— Ханако? Хто це? Я ніколи не чула… — Кілька разів кліпнувши, намагаючись обробити інформацію, Хлоя втупилася в очі Марії.

 

Крізь кольорові вікна веді пробивалося вечірнє світло.

 

— Кожна учениця, яка отримує цю мапу, отримує погані оцінки протягом року!

 

— Оцінки? — Марія дурно вгледілася в ніщо.

 

— Ее… кажуть, матеріал, з якого вироблена мапа, може діяти так…

 

Марія починає трохи панікувати від того, що це бісове творіння знаходиться у неї прямо за спиною. Від однієї думки стає зле.

 

— Я чула, що сама по собі ця мапа не має жодних механізмів, схожих на прокляття. Здається, що тільки одержувач може дізнатися її істинний зміст. Навіть якщо хтось зазирне на мапу, вона здасться для них пустою. А от ті, хто отримали цю мапу від когось, не зможу розповісти, що ж там, на тій мапі.

 

— Зізнаюся, звучить лячно.

 

— Так і є. Ох, моя люба Маріє. Я така схвильована! А що, якщо з тобою щось трапиться? Заради мене, прошу, не розгортай сувій.

 

Побачивши сумні очі, на межі плачу, Марія стиснула щелепу й опустила очі.

 

“Усі люди так поводяться, коли хвилюються за когось?”

 

— Зараз у мене немає достатньо інформації про цю мапу. Але.. якщо ти дійсно хочеш, ми можемо разом поглянути на неї!.. Гаразд? — знаючи характер Марії, Хлоя вирішила піти на компроміс.

 

— Так, дякую тобі, сестричко. — Марія з полегшенням видихнула.

 

— Нічого страшного статися не має. З тобою все буде гаразд. Можеш прибрати магію.

 

— Угу. — Дівчинка спочатку послабила дію звукоізоляційної магії, а потім зовсім позбулася неї. Шум життя повертається. Хлоя плескає сестру по плечу.

 

— У нас не так багато часу до святкування. А тепер, Маріє, хутчіше! Йди підготуйся. Шарф бери не власний розсуд. Я чекатиму на тебе на цьому ж місці.

 

Кивнувши, дівчинка юркнула в кімнату і стала поспіхом вивчати кімнату поглядом.

 

У середині було чотири ліжка, письмовий стіл, і чотири стільці. А посередині красувався великий круглий стіл для світських бесід. Кімната точно була розрахована саме на чотирьох дівчат.

 

“Я мешкатиму в цій кімнаті починаючи з сьогодні. Цікаво, чи зможу я подружитися зі своїми сусідками?” — Обдумуючи можливі варіанти розвитку подій, Марія не переставала оглядати кімнату.

 

Як раптом, одна дівчинка піднялася з-за столу, та різким рухом відкрила штори, що закривали світло. Вона вже збиралася покидати кімнату, можливо, кинувши один однісінький погляд на Марію, швидко відвернувшись, а може й ні та збиралася покинути кімнату.

 

Це була висока дівчина з приголомливо-золотистим волоссям, вигадливо заплетеним у косу. Той факт, що на поясі у неї висить меч, свідчить про те, що вона новенька серед лицарок.

 

— Ееем… П-привіт?.. — “Я мала ж з нею привітатися?? Чи ні!? Господи! Ганьба мені!!..” — Мірія, та, що була в минулому світі, не звикла заводити нових друзів. Тому й гадки не мала, що має робити.

 

Дівчина прочинила рот аби щось сказати, але поспіхом відвернулася і прослизнула у дверний отвір і вискочила в коридор.

 

“Перший контакт, і такий провал…” — Марія скрючилася від нахлинувших емоцій.

 

Однак, ще не все було так погано! Той факт, що вони сусідки й житимуть в одній кімнаті надає багато можливостей. Думаючи про це, вона підійшла до столу, на якому стояла табличка з її іменем, і пов’язала собі на шию світло-блакитну стрічку. Поруч зі стрічкою лежав шарф, тож після хвилини роздумів, склала шарф і зробила собі зачіску.

 

“Так! Тепер я Аква-Софія!”

 

Тільки зараз Марія помітила ще одну дівчачу фігуру, яка стояла біля її письмового стола. На ній було, легеньке пальто, не дуже довга спідниця, білі високі гольфи та світло-блакитна стрічка на грудях. Швидко оцінивши її зовнішній вигляд, Марія вийшла з кімнати.

 

Увесь цей час Хлоя чекала на неї на одному місці. Побачивши сестру, вона не могла намилуватися нею. Трохи зніяковівша Марія взяла Хлою за руку.

 

— Ходімо до перевернутої вежі. Я покажу тобі там усе.

 

— Добре, сестро.

 

— Отже, пам’ятаєш, я хотіла тебе розпитати? Я хочу аби ти розповіла мені про себе, що з тобою сталося, як ти взагалі жила увесь цей час. Я хочу чути усе.

 

— Сестро, я б ніколи нічого не приховала від тебе…

 

— Що ж… спершу… чому мені прислали дві тисячі монет і що я робитиму з ними? Також, що було після того, як ти перемогла дракона і говорила з королевою? Як ти потрапила до столиці так швидко? Я, звісно, не могла тебе дочекатися, але це було неочікувано швидко. Чим ви займалися з Амнезією? Розкажи мені погодинно, що ти робила протягом цих усіх днів, що покинула дім. Я також хочу переконатися, що у тебе не було перевтоми, коли ти лягала спати. Що ти їла на сніданок? А обід? Вечерю? А ти…

 

Переклад: Buruliy

Редактура: Yuuiopop

Бета: Buruliy

Подякувати: 4441 1111 3516 9708

T.me/KATARNOVEL