Поява цих вишитих черевичків ледь не до смерті налякала Ву Тяньї та Ю Чао. Ю Чао, який першим це помітив, відскочив назад і впав на землю, перекинувши стілець, який з гучним звуком вдарився об підлогу. У порожній кухні цей удар навіть відлунювався від стін.
Пара вишитих черевиків, здавалося, щось відчула, оскільки напрямок її гострих носків трохи змінився, вказуючи прямо на Ю Чао.
Відкоригувавши напрямок, червоні черевички знову протиснулися вперед, намагаючись проникнути на кухню крізь дверну щілину. Однак їхня верхня частина виявилася занадто широкою, тож поки цього зробити не вдавалось.
Проте це не змусило реінкарнаторів зітхнути з полегшенням, адже з безперервними зусиллями червоних черевичків тканина зверху потроху просувалася всередину. Як тільки вони успішно проникнуть на кухню, на всіх присутніх чекатиме тільки смерть. Ву Тяньї та Ю Чао були реінкарнаторами, тож як ніхто знали про це. Їм потрібно було вирішити: чи втекти, чи чекати смерті.
Порівняно зі старшими реінкарнаторами, які попри свій переляк ще мали енергію роздумувати, у молодої пари в головах було абсолютно порожньо. Після підтвердження того, що взуття перед ними справді не має ніг і рухається саме по собі, дівчина не знала, як зреагувати і просто стояла на місці з відкритим ротом, не в силах нічого сказати.
Хлопцю також було страшно, він коротко крикнув: «Аа! Це... Що це таке? Як це можливо?! В-врятуйте нас!!»
Ву Тяньї міцно схопила дівчину за плече й відтягнула її назад, притулившись до задньої стіни. Вона голосно повторювала, щоб заспокоїти себе: «Заспокойся, Ву Тяньї. Тобі треба заспокоїтися. Воно не увійде, воно не зможе увійти...»
Однак її бажання не збулося. Червоні черевички вдало втиснулися наполовину, залишалося ще трохи. Приклавши ще трохи зусиль, черевички нарешті повністю проникли до кухні.
Після того, як черевички увійшли, вони більше нікуди не рухалися, націлившись каблуком на залізні двері кухні.
Бліде світло кухні відбивалося на них, створюючи ілюзію, що вони зроблені не з тканини, вишитої червоним кольором, а з білого полотна, просоченого червоною кров'ю.
На очах чотирьох переляканих людей червоні черевички зробили кілька кроків вперед, наче до них наближалась невидимка, яка взулась у них.
«Що це, в біса, таке? Я... Як я міг зіткнутися з таким?» — молода пара, вперше побачивши привида, втратила розум. Хлопець затремтів, під страхом невідомості сильно штовхнув дівчину, до якої завжди був ніжним: «Це все твоя провина! Якби ти не хотіла повсюди блукати, чи сіли б ми на цей поїзд? Трясця, ти у всьому винна!»
Він зробив це з такою силою, що дівчину штовхнуло в інший бік. Вона недовірливо подивилася на нього.
«Що ти дивишся?!» — хлопець не наважувався дивитися в бік черевиків і просто зривав злість і страх на своїй дівчині: «Чи я не правий? Хочеш померти? Так помирай, але нащо мене тягнути за собою?!»
«Але... ти також погодився. Чи не було тобі так само цікаво?» — буркнула дівчина: «Я не змушувала тебе йти».
«Забирайся, ти у всьому винна!»
Вони продовжували сперечатися, хлопець знову налаяв дівчину, але та на цей раз не відповіла. Натомість вона потягнулась рукою до своєї шиї – в цей момент щось холодне торкнулося її потилиці. Потім повільно підняла голову й побачила пасмо довгого волосся, червону вуаль і напівпримарне обличчя.
Наречена-привид облизала губи: «Ви... ви знайшли мого чоловіка?»
«А-а...!» — дівчина скрикнула, відступила назад, впала й поповзла до виходу.
Ву Тяньї прикусила язик і завдяки болю змогла повернути собі голос: «Н-ні, ще ні. Вони ще шукають. Будь ласка, дайте нам ще трохи часу...»
«Вже не треба», — присутніх з різних сторін оточили наречена-привид і червоні черевички, після чого прозвучав слабкий голос: «Знайду всіх інших, коли з'їм вас».
Як жахливо.
Ву Тяньї зробила своє рішення, дістаючи невелику сітчасту сумку. Як тільки її витягли, утворився прозорий захисний щит, який ізолював наречену-привида.
Це був реквізит, який вона завжди зберігала на дні коробки – рятівний реквізит, отриманий у додатковому розіграші. Випустити його у продаж і він стане безцінним. Настільки дорогоцінна річ, що дівчина ним неохоче користувалася. Однак на цей раз для порятунку свого життя вона могла скористатися лише ним.
У той момент, коли з'явився захисний щит, Ву Тяньї взяла дівчину за руку і негайно побігла до дверей: «Швидше за мною, ефект триватиме недовго!»
Ю Чао негайно побіг слідом за нею, і хлопцеві теж зайві нагадування не були потрібні.
Ву Тяньї відчинила залізні двері, і вилетіла, як муха, з вагону.
Інші йшли одразу позаду неї. Хлопець вибіг останнім, тож був у самому кінці. Проходячи повз залізні двері, він послизнувся. Наступної секунди холодний дотик упав на його шию.
Тепер у його очах наречена-привид втратила свою красу, показуючи свою справжню зовнішність.
Він так злякався, що впав, дивлячись, як до нього наближається наречена-привид.
********
Пасажирський вагон.
Сяо Лі йшов попереду, Тянь Дзи слідував за ним зі зв'язкою запасних ключів у руці, відчиняючи перші двері.
Однак вони не увійшли безпосередньо до кімнати, а, за пропозицією Сяо Лі, спершу навідались до кімнати Ден Каня, щоб поглянути маршрут.
Хоча потяг досягнув другої зупинки, назва третьої станції досі не була вказана.
Чи то вона з'являється лише за певний час перед третьою зупинкою, чи... зупинки цього поїзда-привида взагалі випадкові?
Сяо Лі торкнувся свого підборіддя і вивів інших з кімнати, щоб почати пошуки чоловіка нареченої-привида.
Перша кімната, в яку вони зайшли, належала жінці. На стіні висіла сукня, а на туалетному столику стояли пляшечки й баночки з косметикою.
Тянь Дзи стояв біля дверей, зовсім не збираючись заходити. Він побачив, як Сяо Лі відкривав ящики та шафи одну за одною, ніби щось шукаючи. Тянь Дзи безпорадно промовив: «Шерлоку, у нас обмаль часу, тож не марнуй його».
Сяо Лі запитав: «Де тут марнотратство?»
«Це, очевидно, кімната дівчини. Як тут може бути чоловік привида?» — Тянь Дзи подумав, що Сяо ЛІ свідомо запитав це, і сказав: «І я впевнений, що її чоловік не ховався б у сумці пасажирки».
Сяо Лі звернувся до нього і запитав: «Ти щойно позбавив наречену-привида її права бути бісексуалкою? Тянь Дзи (жаба), від тебе я такого не очікував».
Тянь Дзи був приголомшений його запитанням.
Дзян Їдже послідував за Сяо Лі, ця особа із ніжною весняною зовнішністю весь час спостерігала за хлопцем: «Шерлоку, що ти шукаєш?»
«Одну річ... я зможу переконатися лише тоді, коли її знайду», — Сяо Лі закрив сумочку пасажирки. Він перевернув всю кімнату у пошуках, навіть нахилився, щоб зазирнути під ліжко. Він підвівся й змахнув руками пил зі свого тіла: «У цій кімнаті нічого нема. Ходімо далі».
Тянь Дзи та Дзян Їдже перезирнулися. Вони були реінкарнаторами в середині рейтингу, але в цей момент вони бачили розгубленість в очах один одного.
Підліток пройшов повз них до других дверей, а потім повернувся, щоб подати знак Тянь Дзи йти вперед.
Молодий чоловік зітхнув і підійшов, щоб відімкнути двері.
Будучи людиною, яка зазвичай була абсолютною основою команди та зіркою, Тянь Дзи тепер відчував, що став послідовником Шерлока. Йому мало бути неприємно, що Шерлок вкрав усе його місце в центрі уваги. Він не знав чому, але на серці йому було спокійно і комфортно – зрештою, йому не потрібно було важко думати про те, щоб знайти спосіб вижити чи нести на плечах відповідальність не тільки за себе, але й з інших. Це відчуття було справді... таке круте!
У глибині душі він уже таємно захоплювався Шерлоком. Якби Шерлок був зрілим, стійким і більш нормальним, тоді, можливо, Тянь Дзи боготворив би його ще більше. Однак слова і вчинки цієї людини були дещо несподіваними, як-от зараз.
На думку Тянь Дзи, окрім кімнат пасажирів-чоловіків, вони повинні обшукати спеціальні вагони, які були закриті. Можливо, десь там був прихований чоловік тієї нареченої.
Сяо Лі зайшов до наступної кімнати. Цього разу пасажиром був чоловік. Його тіло лежало під ліжком з напіврозкритим ротом.
Тянь Дзи послідував за Сяо Лі й увійшов, оглянувши спочатку тіло чоловіка, щоб отримати від нього можливі підказки.
Як і в першій кімнаті, Сяо Лі продовжував ритися в речах.
Тянь Дзи не міг не поставити кілька запитань, але Сяо Лі так і не відповів. Здавалося, він про щось думав, дивлячись на картку в руці й вагаючись, перш ніж покласти її назад.
Так по дорозі всі кімнати були оглянуті. Час минав, а вони все ще нічого не досягали, Тянь Дзи так турбувався, що хотів вже стрибати і навіть терплячий Дзян Їдже почав хвилюватися.
А Сяо Лі не поспішав. Порівняно з початком пошуку, його лоб розслабився. Сяо Лі відкрив сумочку, що висіла в кімнаті, і затиснув щось між пальцями. Він саме збирався покликати Тянь Дзи та Дзян Їдже, коли побачив, як вони напружено дивляться на двері, відступаючи.
У дверях кімнати тихо стояла пара червоних вишитих черевиків.
Криваво-червоний колір був знаком прибуття машини вбивства.
Червоні вишиті черевики зробили один крок уперед, а Тянь Дзи та Дзян Їдже відступали, поки не опинилися в кутку.
Злий привид... прийшов знову?
Під нервовими поглядами Тянь Дзи та Дзян Їдже Сяо Лі запхав предмет, який він тримав, у руку Тянь Дзи. Тянь Дзи підняв його і побачив, що це посвідчення особи власника кімнати!
【Сю Їнь, день народження: 22 вересня 1989 року.】
Поруч була фотографія чоловіка.
Що Шерлок хотів зробити з цим посвідченням?
Тянь Дзи було цікаво.
Сяо Лі підійшов до дверей, озирнувся то праворуч, то ліворуч в коридорі, а потім присів навколішки, тримаючи праву руку на стегні, щоб роздивитись пару червоних вишитих черевиків.
Червоні черевички відступили на крок.
«Шерлоку, на що ти дивишся?» — спина Сяо Лі закривала йому огляд, і Тянь Дзи не міг побачити навіть тіні від вишитих черевиків. Він став навшпиньки і витягнув шию, щоб подивитися. В цей момент він раптом відчув холодок на шиї, ніби щось торкалося його. Юнак підсвідомо зігнувся і придушив бажання негайно обернутися назад, уникаючи загрози. Натомість він дещо незграбно відштовхнувся і покотився набік, перш ніж поглянути на те місце, де щойно стояв.
Холодний дотик належав волоссю та червоній вуалі нареченої-привида.
Тянь Дзи торкнувся своєї шиї та знайшов кілька довгих волосків, які належали жіночому привиду. Він поспішно кинув їх на землю, і волоски впали на килим.
Наречена-привид дивилася прямо на людей і гикала, а потім хрипло запитала: «Ви... ви знайшли мого чоловіка?»
Цього разу наречена-привид була вже не такою елегантною, як раніше, а виявила лютість злого духа.
Дзян Їдже нервово склав долоні й підсвідомо подивився на Шерлока: «Будь ласка, дайте нам трохи часу. Давайте тимчасово...»
«Ми знайшли його», — Сяо Лі перервав слова Дзян Їдже, взяв черевики та підійшов до нареченої-привида.
«...Коли ми це знайшли? Чому я не знав?» — Тянь Дзи давно такого не відчував. Він явно був великою людиною в серцях інших реінкарнаторів і в таблиці лідерів, але перед Шерлоком він почував себе абсолютним новачком – невігласом і безпорадною людиною: «Крім того, що ти робиш з цими черевиками? Це черевики-привиди!»
Ці червоні вишиті черевички можна було назвати його кошмаром дитинства.
Дзян Їдже мовчки погодився: +1.
Сяо Лі передав нареченій-привиду червоні вишиті черевики в руках і вказав на її босі ноги: «У вас взуття загубилося».
Наречена-привид мимоволі опустила погляд у той бік, куди він показав.
На відміну від обличчя нареченої-привида, її ноги були дуже красивими. Однак через тривале бинтування вони виглядали деформованими.
Сяо Лі взув їй черевики і підняв два пальці: «Дві хвилини і я допоможу вам знайти вашого чоловіка».
Тянь Дзи: «???»
Через дві хвилини Шерлок збирався пожертвувати собою, щоб стати її чоловіком?!
Що ж, Сяо Лі точно б цього не зробив. Він не став чекати реакції нареченої-привида, а одразу присів перед трупом чоловіка, простягнувши руку до Тянь Дзи: «Ножиці».
«Звідки б вони у мене взялись? Чи думаєш, у мене є Дораемон*?» — Тянь Дзи торкнувся кишені і витяг маленький швейцарський ніж: «У мене є тільки це, будь обережним».
*Дораемон – головний герой однойменних аніме та манґи. Нобіта Нобі — десятирічний японський школяр, добрий і чесний, але водночас ледачий, невдачливий, слабкий, отримує погані оцінки та погано займається спортом. Одного разу майбутній праправнук Нобіти, Севаші Нобі, відправляє в минуле блакитного кота-робота з 22-го століття на ім'я Дораемон, щоб той попіклувався про Нобіту, аби його нащадки могли жити краще. У Дораемона є чотиривимірна кишеня, в якій він зберігає інструменти, винаходи та ґаджети з майбутнього, щоб допомогти Нобіті, коли він стикається з проблемою
Сяо Лі тримав ручку швейцарського армійського ножа, навівши лезо на волосся чоловіка. Він обережно відрізав невелике пасмо і поклав його на долоню.
Він озирнувся, вирвав сторінку з блокнота, який лежав біля ліжка, й написав на аркуші рядок слів. Це була дата народження та дата смерті чоловіка. Його день народження був вказаний у посвідченні особи, а смерть сталася вчора.
Сяо Лі зібрав волосся з папірцем, а потім підняв волосинки жінки-привида, які відкинув Тянь Дзи. Загорнувши їх разом із волоссям чоловіка, він написав на аркуші паперу "Лист із пропозицією шлюбу". Потім дістав запальничку.
Волосся та папір були занурені у полум'я, і незабаром вони згоріли та перетворилися на попіл.
Наступної миті, як ці речі спалили, "Лист із пропозицією шлюбу" та сплутане волосся з'явилися в руці нареченої-привида. Біля неї також з'явився слабкий контур чоловіка. Вираз її обличчя змінився від лютого до нескінченно сором'язливого. Вона поклала об'єднане пасмо волосся у весільну сукню і повільно зникла у вікні.
«Чому це сталося?» — щойно минула криза, Тянь Дзи поставив це запитання у своєму серці: «Ти організував жіночому привиду... шлюб? Примарний шлюб? Зачекай, дай мені розібратися з самого початку. До цього ти шукав ID-картки?»
«Не тільки ID-картки. Підходило все, що мало б дату народження», — Сяо Лі вказав на посвідчення чоловіка в руці Тянь Дзи: «Ця людина народилася в рік Змії, місяць Ґвей'юе*, день Їйов**. Це особлива дата».
*癸酉月 (Guǐ yǒu yuè) – місяць Водяної Курки, триває з 8 вересня до 7/8 жовтня
**乙酉日 (Yǐyǒu rì) – день Дерев'яної курки, 22 число будь-якого місяця
Тянь Дзи відчув біль: «А якщо сказати по-людськи?»
«...Це також широко відомо як рік їнь, місяць їнь і день їнь. Його знак зодіаку – це їнь, тому з ним все доволі просто. В попередніх кімнатах я або не знайшов посвідчення особи, або ян у них був занадто сильним і не підходив».
«Як в твоїй голові з'явилась ідея про примарний шлюб? Більшість людей подумали б про пошуки... її старого чоловіка?»
Сяо Лі подивився на Тянь Дзи з недовірою: «Хіба це не природний висновок? Наречена не дала нам жодних підказок, тож здійснити те, що ти кажеш, було неможливо. Її відповіді використовувались як димова завіса».
«Ха-ха, окей».
Він дістав свій телефон і натиснув на калькулятор. Він простягнув палець і сильно натиснув на цифру шість* – так, що механічний звук старомодного калькулятора заповнив кімнату: 6666666— повернення до нуля, 66666—
*китайською "溜" (Liū) означає "хороша робота!", "молодець", "дуже добре", це слово схоже за вимовою на цифру 6 – 六 (Liù), що стало сленґом. За значенням схоже на gg (good game, хороша гра), яке поширене в нас
Сяо Лі: «.........»
Далі
Розділ 49 - Лао Ван по сусідству
Порожній вагон. Ву Тяньї все ще тримала дівчину за руку. У цей час її спеціальний щит втратив свою ефективність – вона боялася, що наречена-привид наздожене її, тому не наважилася вийти, щоб знайти Тянь Дзи та інших. Вона щойно знайшла порожній вагон, щоб сховатися в ньому. Дівчина з пари побачила, як її хлопець послизнувся через розлиту воду на землі, і став мішенню жіночого привида. І хоча він тільки що лаяв її в критичний момент життя та смерті, вона не могла втриматися від тихого плачу: «Ч-чому це ми? А Вею, не вмирай...» Тепер вона була єдиною надією для реінкарнаторів виконати друге завдання. Якщо ця пасажирка виживе до третьої зупинки, вони зможуть покинути світ копій. Тому Ву Тяньї була особливо ніжною до неї: «Не плач, ти принаймні ще жива. Ми допоможемо тобі, і ми зможемо вибратися з цього світу разом». Сказавши це, вона подумала про Чу Чу, втілення Бі Сяня. У неї все ще була психологічна тінь щодо цього питання, і Ву Тяньї підсвідомо здригнулась. «Справді?» — дівчина схлипнула. Ву Тяньї відповіла їй: «Це має бути можливо». Ю Чао не слухав їхньої розмови. Він стояв біля дверей, звертаючи увагу на будь-який шум. Він боявся, що це може бути привид, але сподівався, що скоро прийде група Тянь Дзи. Ці дві протилежні ментальності викликали в нього почуття суперечності. У них не було ніяких новин про групу Тянь Дзи, тож їм доводилося чекати тут, поки ці люди самі їх знайдуть. У цьому вагоні було дуже тихо, тільки лунав плач дівчини. Ю Чао боявся, що цей звук привабить привидів, і запитав тихим голосом: «Ти можеш перестати плакати? Що, якщо тебе почують?» Ця дівчина явно злякалася. Чим більше вона намагалася припинити свій плач, тим складніше було зупинитися. Вона ставала все голоснішою й голоснішою, поки не почала гикати. Ву Тяньї також хвилювалась. Попри грубість Ю Чао, його слова не були безпідставними. У такій тихій обстановці голосний плач легко може бути почутим жіночим привидом. Вона обережно вмовляла дівчину, але та хитала головою, неначе була на межі емоційного краху. Ву Тяньї була стурбована та засмучена плачем, і зрештою вона змогла лише простягнути руку, щоб закрити рот дівчини. Коли Ву Тяньї це зробила, з глибини вагону долинув ледь помітний звук. Трійця напружилася, дивлячись в бік джерела звуку. Це була ручка. Ручка сама відкрила ковпачок і написала на підлозі: Ви всі тут помрете. ********************* Після того, як Тянь Дзи та інші розібралися з нареченою-привидом, вони спершу повернулися на кухню, де на них чекала калюжа крові на землі. Вони нахмурилися і миттєво зрозуміли, що щось не так. Невідомо, чи залишився взагалі хтось в живих. «Вийдемо і пошукаємо їх», — сказав Дзян Їдже. Нарешті вони зіткнулися з Ву Тяньї в шостому вагоні. Дівчина бігла, не стримуючи сліз. Коли Ву Тяньї підняла очі й побачила Тянь Дзи, вона зупинилася й видихнула, уривчасто промовляючи: «Ні, вони всі нас покинули. Наше друге завдання також...» Потім Ву Тяньї пояснила, що з нею трапилося, зокрема про зустріч із нареченою-привидом і Бі Сянем. Дзян Їдже втішно поплескав дівчину по плечу: «Можливо, ще є надія. Чи не був там ще один пасажир?» Той самий чоловік, якого не бачили відтоді, як він вийшов. Почувши це, Тянь Дзи невпевнено похитав головою: «Можливо, він і не вважається пасажиром...» «Так і є», — перервав їх чужий голос. Група озирнулась і побачила чоловіка, який сперся об стіну в пальто, що спускалося до колін: «Я не пасажир, я просто перехожий». Сяо Лі сказав: «Цілком логічно думати про тебе як про пасажира, коли ти сів до поїзду з платформи». «Так, але я – особливий випадок», — в руці чоловіка з'явилася картка: «Цей реквізит – квиток у підземний світ. Я можу сісти в поїзд з певного місця, щоб вийти з особливої ситуації, але є умова. Я не можу втручатися у світ копій, у який потрапляю. Іншими словами, можете удавати, що мене тут нема». «Маєш на увазі, що копії світу... пов'язані? Або це паралельні світи?» — запитав Сяо Лі. Чоловік засміявся: «Залежить від твоєї уяви. Я готовий сказати це, тому що я захоплююся тобою, Шерлоку». «Хто ти?» Судячи з його зовнішнього вигляду, він був реінкарнатором і, мабуть, уже потрапив до першої десятки. «Моє прізвище Ван», — на цьому чоловік зупинився. Сяо Лі побачив, що він не збирається продовжувати, і кивнув: «Лао Ван». Чоловік: «...» Він раптом пошкодував, що назвав цій людині своє прізвище. Зрозумійте, його прізвище "Ван" в очах інших людей зазвичай означало "король". Вперше до нього так приземлено звернулися*. *王 (Wáng) – перекл. як "король", однак Сяо Лі додав до цього 老 (lǎo) – префікс перед іменем людини для вказівки на старшинство, буквально означає "старий", неформальне звернення. І таким чином Сяо Лі посилається на мем, який є у назві до розділу —"Лао (Старий) Ван по сусідству". Це опис чоловіка, з яким спить ваша дружина або який є батьком вашої дитини. Ну це як приколи про "дитина на сусіда схожа", тільки по-китайськи. Найбільш поширене для цього мему прізвище "Ван", але можна підставити будь-яке інше популярне. Сяо Лі не відреагував на це прізвище, але Тянь Дзи одразу поглянув на чоловіка. Тоді ж він відчув, що занадто бурхливо відреагував, тому за окулярами приховав свою нервозність. Сяо Лі не був знайомий з рейтингом реінкарнаторів, Тянь Дзи ж дізнався статус чоловіка завдяки його імені. «Що ж, я піду до того, як ви досягнете третьої зупинки», — чоловік на прізвище Ван глянув на Сяо Лі, перш ніж піти геть і зникнути з їхнього поля зору. «Ти знаєш його?» — Сяо Лі відвів погляд і звернувся до Тянь Дзи. «Знаю», — відповів Тянь Дзи: «Він займає одне з перших місць у верхній частині таблиці лідерів. Якщо мене вважають сильним, то всі ті, хто на вершині піраміди, у багато разів сильніші за мене». Сяо Лі недовірливо запитав: «Ти? Сильний? У багато разів... сильніший за тебе?» Вираз його обличчя був природним, неначе його справді цікавило це питання. Тянь Дзи: «......» Раптом він захотів побити цю людину. Забудьте, він не міг вдарити його. Наслідки того, що такий великий хлопець затаїть на нього образу, можуть бути жахливими. Він швидко розтиснув кулаки й сказав: «Добре, ти сильний. Можеш говорити що завгодно, але все ж маю дещо уточнити. В очах інших я теж дуже сильний! Якщо ти мені не віриш, то запитай в неї». Ву Тяньї, яку раптово залучили до розмови "великих хлопців", негайно підвелась й кивнула: «Так, брат Тянь Дзи дуже сильний». Дзян Їдже усміхнувся, але невдовзі стримав свої емоції і зупинив їхнє рідкісне психологічне розвантаження: «Незалежно від того, наскільки могутнім є пан Ван, він не має до нас нічого спільного. Нам ще потрібно пройти через цей світ копій. Пасажирів більше немає, тому марно доїжджати до третьої зупинки. Залишається лише протриматися до п'ятої». На момент їхньої посадки в поїзді було близько десяти людей, а також пасажири та екіпаж. Зараз залишилося лише четверо. Цього було достатньо, щоб зрозуміти, наскільки небезпечним був поїзд, і вони не знали, як далеко ше до терміналу. З часом кількість привидів у поїзді збільшуватиметься, відповідно зростатиме і складність завдання. Ще невідомо, чи доживуть вони взагалі до кінця. Через два дні, о 19:10. За пів години до третьої зупинки розклад руху в кімнаті Ден Каня змінився. На папері з'явився рядок спотворених слів: 【 26 квітня, 19:40 до 19:45, Двостороннє місто. 】 Через пів години потяг зупинився в місті. Це місто було мертве, а разом з похмурою погодою передавалась зловісна атмосфера. Коли страх наповнив очі реінкарнаторів, здалеку наблизилася група людей. Їх було п'ятеро, кожен з них був сповнених юнацької життєвої енергії. Вони активно балакали між собою, поки заходили в потяг. Це має бути група пасажирів... Тянь Дзи визначив їхні характеристики, а потім спрямував свій погляд вдалину, чекаючи, поки піднімуться привиди цієї станції. Минула одна хвилина. Дві хвилини. Незабаром сплив час зупинки, але жоден привид так і не прибув. Тянь Дзи подивився на зачинені двері й сказав: «Ця станція... тут немає привидів?» Невже ця місія така хороша до них?! Сяо Лі повернувся набік і глянув на п'ятьох людей. Він багатозначно сказав: «Іноді невідоме страшніше відомого». Світ копій не влаштував би їм такого свята. Очевидно, це був привид, якого вони не могли побачити. Нездатність побачити означало, що вони не знали навіть елементарно зовнішності. Зробити якесь обґрунтоване припущення стало просто неможливо. «Це невидимий привид?» — Ву Тяньї закусила губу й глянула на порожній простір над головою. Вона відчувала, що невидимий привид може стояти в кожному вагоні. «Або... воно живе десь, де ми його не бачимо», — аналізував Дзян Їдже. Сяо Лі знизав плечима. Він не брав участі в розборі і пішов прямо до нових пасажирів, запитуючи їх, звідки вони прийшли: «Ви поїхали в те місто заради розваги?» У цій групі був дуже балакучий хлопець, і він тепло відповів Сяо Лі: «Так, ми студенти університету неподалік. Мене звати Льов Синянь, і це наша випускна поїздка. Ми чули чутки, що в Двосторонньому місті живуть привиди». Ву Тяньї почула це і не змогла не перервати його своїм запитанням: «Хіба не можна було відвідати звичайні туристичні пам'ятки? Чому ви обрали саме місце з привидами?» «Щоб було не так нудно?» — заявила красуня в обтягуючій міні-спідниці: «Ми хотіли поїхати до місця, де рідко бувають люди. Таким чином, ми б сфоткались там і привернули увагу в інтернеті». «Так-так-так. Тільки шкода, що Двостороннє місто занадто розпіарене, що наче володіє дивовжними силами. Може воно так і виглядає, в місті майже нема людей, але привидів там не було», — розчаровано розповів Льов Синянь. Ву Тяньї не могла не закотити очі, але, на щастя, її тон був стриманим: «Тоді що ви знаєте про Двостороннє місто?» «Кажуть, що там є багато привидів, і всі, хто туди заходив, загинули. Хіба це не смішно? Якщо це так, тоді ми єдині п'ятеро людей, які вижили», — засміявся третій з них. Тянь Дзи дивився на них із жалем. П'ятеро людей трохи поговорили з реінкарнаторами, перш ніж взятися за животи з питанням, де супроводжуючий персонал. Вони були голодні й хотіли знати, чи є тут якась їжа. За відсутності шеф-кухаря Тянь Дзи довелося самому піти на кухню, щоб готувати. Сяо Лі скористався нагодою, щоб погладити маленького чорного кота по животу. Після того, як Лао Ван пішов, котик, очевидно, став набагато активнішим. Він примружив очі, видно, що йому було комфортно. На пів дорозі цього погладжування маленька жовта книжечка не змогла всидіти на місці:【 Я теж хочу, щоб ти торкнувся мене. 】 Сяо Лі миттєво зупинився, тим часом маленька жовта книжечка написала кілька рядків поспіль:【 Торкнись мого волосся, торкнись мого живота, торкнись мого обличчя, просто будь-чого. 】 【 Ти не торкаєшся мене, але торкаєшся інших істот. 】 【...я дуже хочу тебе зв'язати. 】 Сяо Лі: «???» ────────────────────── Автору є що сказати: Через багато часу, інтерв'ю з Лао Ваном. Репортер: Ван Да*, чи було щось, про що ви глибоко шкодуєте? *大 (dà,dài,tài) – у перекл. "великий", скоріше до нього звертаються на кшталт "великий король" Лао Ван ринув у спогади: Найбільше в житті я шкодую про те, що не пішов тоді одразу, а отак привітався із Шерлоком.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!