Розділ 7.2

ГЛАВА 7.2

— Гендиректоре Лу, я отримав з камер спостереження запис того, що саме сталося на місці події. Цзі Цінцін дійсно не штовхала Шень Вейвей. Та дівчина випадково перечипилася та впала з пагорба. Це ніяк не було пов’язано з Цзі Цінцін, — сказав Чжоу Ті.

По той бік телефону Лу Лісін ледь чутно гмикнув:

— Зрозуміло.

Він дійсно мимохідь доручив розслідувати комусь ситуацію довкола Цзі Цінцін. Попри те, що він знайомий з нею не більше дня, Лу Лісін бачив, що вона не така вже й погана, як її зображали в інтернеті.

— А ваше здоров’я?..

— Все добре, — лаконічно відповів Лу Лісін. — Ти зайнятий, тож я кладу слухавку.

Завершивши розмову, Лу Лісін сів за робочий стіл та увімкнув комп’ютер.

Навколо панувала нічна тиша, годинникова стрілка вже минула дванадцяту. Півгодини тому лікар провів останній огляд і, ймовірно, до ранку більш не повернеться.

Та Лу Лісін був не з тих, хто стане байдикувати. Він наполегливо працював вже понад двадцять років, і робота стала невід’ємною частиною його повсякденного життя.

Внаслідок тої автомобільної аварії справи компанії призупинені й відкладаються вже протягом місяця. Перед самим нещасним випадком він вів переговори про співпрацю з розробки нових дронів. Наразі жодні деталі не були узгоджені остаточно.

Цей проект був основою подальшого розвитку компанії, а всі важливі рішення потребували його письмового схвалення. Лу Лісіна бентежило, що цей проект може потрапити в чужі руки, тому перше, що він відчайдушно хотів зробити після того, як прокинувся, це перевірити хід виконання проекту.

Його електронна поштова скринька була захаращена робочими листами, що накопичились за останній місяць. Лу Лісін влаштувався за столом та почав один за одним відкривати листи, які не можна було делегувати підлеглим.

Екран заряснів нудними та малозрозумілими вузькоспеціалізованими термінами. Технології — це тренд майбутнього. Лу Лісін чітко розумів, що його компанія повинна захопити цей ринок, щоб потім не прогоріти. 

Щодо планування майбутнього Лу Лісін мав надзвичайний дар передбачення й завжди дивився далі за інших.

У всьому маєтку не залишилось жодного вогника, окрім лампи на його письмовому столі. Рядок за рядком Лу Лісін пробігав елекронні тексти зосередженим поглядом, його розум був максимально сконцентрований, а на обличчі не з’являлося й натяку на нетерплячку.

Годинникова стрілка оберталася, горизонт наливався світлом, яке поступово просочувалось крізь щілини у занавісах, примушуючи настільну лампу тьмянішати.

Лу Лісін подивився на годинник лише тоді, як відповів на останній лист. Було пів на сьому.

Для нього було звичним ділом пропрацювати цілу ніч. Раніше він часто працював до шостої ранку й, подрімавши дві години, повертався до офісу о восьмій.

Лу Лісін вимкнув комп’ютер. Він втомлено потер перенісся й приліг на ліжко, щоб трохи подрімати.

***

На відміну від Лу Лісіна, який сплутав день і ніч, Цзі Цінцін дотримувалась здорового розпорядку дня й прокинулась о сьомій ранку.

Коли вона проходила повз кімнату Лу Лісіна, то зупинилася. Хоча вчора вона ледь не згоріла від сорому, коли була змушена більше двадцяти разів вголос назвати його «чоловіченьку», й досі не позбулася бажання загризти цього мерзотника насмерть, та все ж Цзі Цінцін занадто добре пам’ятала слова старійшини Лу і його прохання потурбуватися про Лу Лісіна.

О сьомій йому потрібно було прийняти ліки.

Цзі Цінцін прочинила двері. Штори були щільно закриті, а в кімнаті панувала темрява. Вона навшпиньки підійшла до ліжка й побачила, що воно анітрохи не скуйовджене, а нерухомий Лу Лісін міцно спить.

Щойно вона побачила Лу Лісіна, у пам’яті Цзі Цінцін спливла вчорашня сцена. У її вухах ніби працювала потужна система стереозвуку. І все через єдине слово: «чоловіченьку».

Цзі Цінцін зиркнула на сплячого вовчим поглядом. Вона налила склянку води й принесла потрібні пігулки. 

— Гей, підйом! Пора приймати ліки.

Ці життєво необхідні ліки коштують недешево, а приймати їх треба точно за розкладом.

Побачивши, що чоловік не прокидається, Цзі Цінцін покликала ще раз:

— Пане Лу, прокидайтеся. Вам потрібно прийняти ліки.

Ніякої відповіді.

Цзі Цінцін пройняла недобра підозра. Вона відставила в сторону склянку та ліки й обережно штовхнула Лу Лісіна.

— Пане Лу?

— Лу Лісін?

— Гей... Прокидайся!

Знов жодної реакції.

Цзі Цінцін запанікувала. Вона подивилась на обличчя Лу Лісіна, що мирно спав, і її серце затремтіло. У її голові спливла страшна думка. Вона потягнулася пальцем до носа Лу Лісіна, щоб перевірити дихання.

«У критичному стані...»

«Життя добігає кінця...»

«Це справа лише кількох днів...»

Рука Цзі Цінцін тремтіла.

— Панночко, ви... — у дверях з’явилася тітонька Пей. Почувши її голос, дівчина мимоволі обернулася до дверей. Її серце шалено калатало.

Тітонька Пей побачила переляканий погляд Цзі Цінцін та її руку, простягнуту до обличчя Лу Лісіна. Ноги старої служниці підкосилися, а голос затремтів від ледь чутного плачу:

— Юний господарю, він... Що з ним?!

Оскільки її перервали, Цзі Цінцін поспіхом вирівнялася й розгублено стала осторонь.

— Тітонько Пей... Я... — Цзі Цінцін не знала, що сказати.

— Що... що трапилося? Панночко, не лякайте мене... — тітонька Пей увійшла до кімнати, все більше піддаючись паніці. А в її серці розросталося безпідставне припущення.

Зцепеніла Цзі Цінцін ніяково відійшла від ліжка на кілька кроків.

Тітонька Пей важкими кроками підійшла до ліжка.

— Ні... Не може бути! Панич не міг... — але наступної миті їй перехопило горло. Вона подивилась на Лу Лісіна, що мирно спав, і її тіло злякано затряслося, наче сито в руках пекара. — Я... Я піду покличу старшого господаря...

Вона кинулася з кімнати.

Цзі Цінцін залишилася наодинці з Лу Лісіном.

По суті, з моменту його повернення з лікарні всі морально підготувалися до цього.

Але коли вони безпосередньо зіткнулися зі смертю, то відчули себе такими нікчемними й безпорадними.

У романі автор не став витрачати багато чорнил, згадуючи смерть Лу Лісіна. Більшою мірою він жив лише у спогадах інших персонажів: такий собі загадковий і до того ж дуже могутній чоловік. Невже він справді щойно помер, ось так просто, коли вони провели разом лише один день? 

Лу Лісін дійсно... мертвий?

Почуття Цзі Цінцін змішалися.

У неї забракло мужності зробити крок, щоб стати ближчою до нього, а тепер вже пізно. Ще вчора він виглядав повним життєвих сил, ніби був у повному порядку, а тепер лежить перед нею. Невже він більше ніколи не прокинеться?

Хоча вона знала, що смерть Лу Лісіна вже наближається, вона ніколи не думала, що він помре на самоті. Тихо, вночі, непомітно для всіх.

Якою ж нещасною почувається його душа, якщо він навіть не мав можливості востаннє побачити своїх близьких?

Згадавши свою вчорашню зустріч із Лу Лісіном і їхню останню розмову, Цзі Цінцін не могла позбутися докорів сумління.

Не варто було їй вчора так гніватися.

Лу Лісін був на порозі смерті, то який сенс був так через нього перейматися?

І навіщо треба було так доскіпуватись до того звертання?

Вона подивилася на Лу Лісіна з превеликим жалем, насилу стримуючи почуття провини та скорботу в серці, й тихо промовила:

— Спи спокійно. Я подбаю про твого дідуся замість тебе. 

Після цих слів Цзі Цінцін повільно підтягнула ковдру, яка вкривала тіло Лу Лісіна, та... накрила його обличчя.

// Від автора:
Лу Лісін: Чогось мені здається, що я можу бути ще живий. Дружинонько, не хочеш перевірити
ще раз? Може, варто не трястися так й піднести руку ближче до носа?

=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті. Смакуйте улюблені новели рідною мовою!