ГЛАВА 13.2
Тільки-но за тітонькою Пей закрилися двері, як Цзі Цінцін вгатила кулаком по тому місці, де спав Лу Лісін, виплескуючи свій гнів. Її зазвичай чудовий ранковий настрій був ущент зіпсований цим мерзотником! Вона була аж на смерть розлючена!!!
Ранковий поцілунок?! Ранковий поцілунок, трьох чортів тобі в сраку!!!
Скажіть-но мені, який чоловік цілуватиме дружину зранку з такою демонічною гримасою на обличчі?
Й оце — ранковий поцілунок? Та Лу Лісін дивився на неї так, наче тільки й мріяв живцем зжерти!
Отже ж сволото! Вочевидь, він просто хотів принизити її перед старійшиною Лу та тітонькою Пей!
Цзі Цінцін обурено штовхнула ногою подушку Лу Лісіна. Вона так розсердилася, що здавалося, все нутро от-от геть почорніє.
Не варто було їй минулого вчора у хвилину слабкості давати прихисток цьому паскуднику Лу Лісіну!
Хай тільки потрапить ще раз їй у руки — начувайся!
***
Тим часом в кабінеті лікар Чжао, рекомендований Ченєм, головним доктором лікарні, готувався до щоденного огляду Лу Лісіна.
Директор Чень прислав лікаря Чжао, оскільки після аварії той весь час разом із ним доглядав Лу Лісіна й був прекрасно обізнаний зі станом хворого.
Травми Лу Лісіна були настільки серйозними, що почали відмовляти життєві органи. Лікарня три рази поспіль декларувала перебування пацієнта у критичному стані. Усі знали, що життя Лу Лісіна добігає кінця. Того дня, коли його виписали з лікарні, доктор Чжао прогнозував, що за такого серйозного стану пацієнт може навіть не дістатися до дому.
Однак він уже третій день залишався в маєтку родини Лу й Лу Лісін не тільки залишався досі живий, а й виглядав все краще і краще з кожним днем. Навіть якщо він цілими днями відпочиває, хіба він взагалі схожий на смертельно хворого?
Здавалося, його стан був кращим, ніж у будь-кого в родині Лу.
Вийшовши з кімнати Цзі Цінцін, Лу Лісін одразу попрямував до кабінету й сів у оглядове крісло. Хоча його фізичний стан повністю відновився, в очах медицини він усе ще вважався тяжкохворим. Оскільки Лу Лісін не міг розповісти дідусеві про існування Малюка А, йому залишалося лише погодитись на рутинні щоденні огляди лікаря Чжао.
Слідом за онуком до кабінету увійшов старійшина Лу.
— Доктор Чжао, сьогодні вам не потрібно проводити огляд Лісіна.
— Старійшино Лу, ви впевнені?..
— Я планую відвезти його до лікарні для повного обстеження.
Лікар Чжао був трохи приголомшений цією заявою, але подивившись на вигляд та настрій Лу Лісіна, зрозумів, що мав на увазі старий:
— Добре, — кивнув він, зібрав своє приладдя й покинув кабінет.
Старійшина Лу подивився на свого онука, що на вигляд аж світився здоров’ям, і проникливо запитав:
— Лісін, скажи дідусеві чесно, як ти зараз почуваєшся?
Лу Лісін кинув погляд на старого й серйозно сказав:
— Дідусю, я тобі вже казав, я почуваюся просто прекрасно.
— Коли тобі стало краще?
Лу Лісін на мить замислився і прямо відповів:
— Того дня, коли я повернувся з лікарні.
Старійшина Лу пересмикував намистини буддійських чоток в руках й думав про те, що день повернення онука з лікарні був також днем, коли Лісін «одружився» зі Цзі Цінцін.
Старий кинув на онука довгий погляд й зрештою промовив:
— Тоді давай-но сьогодні, як поїмо, відвідаємо лікарню й проведемо обстеження.
— Добре, як скажеш.
Коли раніше в лікарні старійшина Лу мав приватну розмову з головним лікарем Ченєм, той відверто визнав, що Лу Лісіну залишилося жити лише один-два дні. Було б зрозуміло, якщо здоровий вигляд Лісіна в перший день після повернення виявився лише оманою, останнім спалахом світла перед початком агонії. Але минув уже третій день і за цей час стан його любого онука не тільки не погіршився, а й з кожним днем ставав все кращим. Як не глянь, а Лісін зовсім не схожий на смертельно хворого. Цілий ряд подій останніми днями просто не міг не викликати сумнівів.
***
Лу Лісін і старійшина Лу вже доволі довго залишилися в кабінеті, тому після ранкових процедур Цзі Цінцін спустилася вниз, щоб дізнатись у тітоньки Пей, про що це вони так довго розмовляють.
Коли економка подавала сніданок, вона щось бурмотіла собі під ніс щось про те, як тіло юного пана може витримувати такий стан.
Слова тітоньки Пей дещо нагадали Цзі Цінцін.
Цзі Цінцін ретельно порахувала кількість днів, що минули з моменту їхнього прибуття сюди з лікарні. Минуло цілих три дні.
Як так сталося, що Лу Лісін досі живий?
І він не тільки не помер, а його здоров’я покращується з кожним днем, тож не схоже, що він взагалі помиратиме.
Цзі Цінцін замислилась: насправді ж неможливо, щоб «останній спалах згасаючої свічки» тривав аж три дні, чи не так?
І сила, з якою Лу Лісін схопив її обличчя під час цього так званого ранкового поцілунку — хіба здатна людина при смерті прикласти таку силу?
Однак в романі Лу Лісін точно помер. Власне, він мав померти ще два дні тому.
Що, в біса, відбувається?
Скільки б Цзі Цінцін не думала про це, вона не могла знайти логічного пояснення. Аж раптом краєм ока вона помітила як Лу Лісін спускається сходами й крокує в її напрямку.
Цзі Цінцін схилилася над їжею й удала, що повністю поглинена сніданком, оскільки не мала жодного бажання розмовляти з ним.
Лу Лісін подивився на мовчазну дівчину, яка їла, опустивши голову, й тихо сказав:
— Пізніше я поїду в лікарню, тож ти можеш приєднатися.
Цзі Цінцін згадала його «ранковий поцілунок»:
— Не хочу.
Старійшина Лу, що спустився слідом за Лу Лісіном, почув цю відповідь, але не розсердився, а запитав з ласкавою усмішкою:
— Цінцін, як щодо того, щоб разом відвідати лікарню, коли покінчимо зі сніданком?
Цзі Цінцін проковтнула молоко, яке саме набрала до рота. Неспроможна протистояти проханню пана Лу, вона могла лише люто подивитись на Лу Лісіна.
— Добре, пане старійшино.
***
Приблизно через годину вони прибули до лікарні. Старійшина Лу зв’язався з директором Ченом заздалегідь, тому одразу після прибуття Лу Лісін вирушив на повне обстеження.
Сам старий разом зі Цзі Цінцін залишився в кабінеті головлікаря чекати на результати.
Буддійські чотки безперервно крутилися в руках пана Лу, він не промовив ні слова.
— Старійшино, не хвилюйтеся. На мій погляд, пан Лу перебував у прекрасному стані протягом останніх днів. Можливо... станеться диво.
Рука старого, що перекидала намистини, зупинилася, а його добрий погляд встромився в Цзі Цінцін:
— Ти справді віриш, що з Лісіном може трапитись диво?
— Звичайно! — запевнила дівчина, подумавши: «У доброї людини вік короткий, а от лиходій і тисячу років проживе».
Старійшина Лу кивнув:
— Так, коли ти поруч, для Лісіна точно можливе диво.
Цзі Цінцін розуміла, що старійшина Лу говорить про їхнє забобонне «весілля на вдачу», але не стала нічого говорити. Краще дати старому додаткову надію, щоб заспокоїти його серце.
Приблизно за годину обстеження завершилося, й прийшла медсестра, щоб провести їх до оглядової палати.
Коли вони прийшли Лу Лісін саме одягав зняту сорочку. Один за одним він застібав ґудзики, поступово прикриваючи рельєфні м’язи живота. У
Цзі Цінцін думки колесом заходили, вона згадала те нечітке відчуття сьогоднішнього ранку.
Збоку головний лікар Чень гортав звіт про обстеження Лу Лісіна. Довгі ряди даних примушували його раз у раз здивовано супитися.
Зрештою директор Чень, кинувши погляд на Лу Лісіна, тихо звернувся до старого:
— Пане старійшино, ми можемо вийти поговорити в коридор?
Однак Лу Лісін холодним тоном розпорядився:
— Говоріть прямо тут.
Старійшина Лу глянув на Лу Лісіна й кивнув.
— Коли місяць тому пана Лу доставили до лікарні після автомобільної аварії, його травми були дуже серйозними. В особливо поганому стані були серце, легені та нирки, які попри цілий місяць лікування почали відмовляти... Але зараз, окрім невеликої слабкості, — лікар через силу глитнув, — він практично здоровий.
Й це вже не просто диво, така чудасія взагалі в голові не вкладається!
За свою багаторічну практику головний лікар Чень бачив усілякі випадки найрізноманітнішої складності, але він ще ніколи не бачив такої химерної ситуації.
Перед тим, як Лу Лісіна виписали з лікарні, всі проведені тести вказували на всебічне виснаження організму, серцеву та ниркову недостатність й поступове згасання життя в цьому тілі. Однак усього за три дні без будь-якої подальшої медичної допомоги його стан дивовижним чином покращився. Якби це стало відомо, то шокувало б усю медичну спільноту!
Одужання Лу Лісіна просто рознесло вщент усі знання про людське тіло, які директор Чень накопичив за сорок з гаком років роботи лікарем. Рука лікаря тремтіла, коли він поправив на переніссі окуляри в золотій оправі, щоб приховати, наскільки схвильований.
Однак старійшина Лу, стискаючи чотки, загадково посміхнувся Цзі Цінцін:
— Вищі сили справді існують!
Коли Цзі Цінцін почула слова головного лікаря Чена, то застигла, наче її блискавкою вдарило.
Лу Лісін житиме?
Здоровий?
Справді одужав?
Дійсно не помре?
Отже, їй не тільки не доведеться дотримуватись трауру та ставати вдовою в такому юному віці, вона ще й отримала цілком живого й здорового чоловіка?
// Від автора:
Цзі Цінцін: Краще б я стала вдовою.
Лу Лісін: ...Дружинонько, хіба не краще мати за подушку в ліжку живого чоловіка?
=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті. Смакуйте улюблені новели рідною мовою!
