Розділ 10.1

ГЛАВА 10.1
🔈Послухати озвучення Розділу 10

У романі Шень Вейвей була оспівана як бездоганна богиня.

Цзі Цінцін ще пам’ятала, як її описав автор: прекрасний лотос, що розцвів у багнюці, непорочне та водночас яскраве явище в шоубізнесі. У романі багато хто з акторів і режисерів, з якими вона працювала, казали, що Шень Вейвей була найприємнішою у спілкуванні жінкою-знаменитістю з усіх, з якими вони колись мали справу, й що не було нікого чистішого за неї.

З першого ж дня, як у Шень Вейвей був виявлений талант до індустрії розваг, вона завжди підтримувала образ юної невинної дівчини й лише на церемонії вручення нагород вперше змінила імідж, з’явившись у сексуальній червоній сукні з відкритою спиною. В одну мить вона стала улюбленицею фотографів, а згодом очолила усі пошукові запити. Й надалі її популярність лише зростала.

Після цієї церемонії люди зрозуміли, що Шень Вейвей — універсальна акторка, здатна втілювати два абсолютно протилежних образи: чистий і добрий та гарячий і пристрасний. Таким чином вона наче дала ляпаса усім своїм противникам, які говорили, що Шень Вейвей здатна грати лише ті головні ролі, які схожі на маленьку білу квіточку.

Завдяки цьому кар’єра акторки різко рвонула вгору, вона постійно отримувала запрошення від найрізноманітніших представників індустрії розваг й дуже швидко стала топзіркою.

Цзі Цінцін пошукала на Вейбо свіжі фотографії Шень Вейвей. Ось одне дорожнє фото, нібито зроблене випадковим перехожим. На ньому Шень Вейвей була одягнена в довгу білу сукню та мала вишуканий макіяж. Навіть при великому збільшенні зображення на її обличчі неможливо помітити жодних недоліків. Вочевидь, це фото було зроблене по дорозі на якусь урочистість.

— Я чи вона, як ти думаєш, хто має кращий вигляд?

Цзі Цінцін підняла телефон так, щоб зображення Шень Вейвей було поруч із її обличчям й попросила Лу Лісіна обрати.

Той перевів погляд зі свого телефону на її. Дівчина на екрані справді була красивою, на неї було приємно дивитися, до того ж вона одразу викликала у чоловіків бажання захистити її. Однак Цзі Цінцін дивилася на Лу Лісіна з очікуванням. Її погляд був зосереджений лише на ньому й вона чекала його відповіді так, наче його слово вирішувало все.

Незрозумілим чином серце Лу Лісіна пом’якшилося й мимоволі у нього з язика зірвалось:

— Ти.

— Хі-хі-хі, так і знала! — зраділа Цзі Цінцін.

Ну, звичайно, ті фанати просто сліпі базікала. Як обличчя маленької ніжної білої квіточки Шень Вейвей може бути прекраснішим за її власне?

Ніхто не зрівняється в гостроті зору з Лу Лісіном.

Цзі Цінцін не стала сперечатися з тими короткозорими коментаторами та вийшла з Вейбо в прекрасному настрої.

Вона старанно підгорнула кути ковдри Лу Лісіна й сказала:

— Ти відпочивай, а я піду подивлюся, як там старійшина Лу. Поклич мене, якщо тобі щось знадобиться.

— Зачекай, — зупинив її Лу Лісін. — Пам’ятаєш, що я говорив учора?

Цзі Цінцін розгубилася.

— Що саме?

— Називай мене «чоловіченьку» двадцять чотири рази на день.

Лу Лісін ретельно все обмірковував і між величанням краси Цзі Цінцін протягом п’яти хвилин та вислуховуванням того, як вона називає його «чоловіченьку» двадцять чотири рази поспіль, вибрав останній варіант.

Цзі Цінцін застигла. Він сказав це з вкрай серйозним виглядом — зовсім не схоже на жарт.

Згадавши, як минулого вечора вона двадцять чотири рази називала Лу Лісіна чоловіченьком, дівчина спочатку зблідла, а потім розлютилася:

— Мало тобі було глузувати з мене вчора, то ти збираєшся повторити це сьогодні?

— Я глузував з тебе? Чого б це мені таке робити?

— Звідки мені знати, чому ти вирішив покепкувати з мене? Та як ще назвати те, що ти робиш? — Цзі Цінцін справді могла не зрозуміти мерзотну натуру Лу Лісіна. Що це за дурнувата пристрасть — насолоджуватись тим, як його називають «чоловіченьку», та ще й двадцять чотири рази поспіль, ніби й одного не забагато?

Цзі Цінцін це вже справді обридло.

— Навіть якщо ти серйозно хворий, це не означає, що я повинна погоджуватись із кожною твоєю примхою. Я абсолютно точно не дозволю тобі знущатися з мене, як учора, й не стану називати тебе чоло...

У вирішальну мить Цзі Цінцін загальмувала саме вчасно, щоб не вимовити це слово до кінця.

— Як? Чолом?

— Мене не обдуриш. Я сказала, що більше так тебе не називатиму, — Цзі Цінцін підвелася. — Викинь це з голови та припини марно витрачати сили, краще поспи.

Чому він взагалі думав про такі речі? От-от помре, а тільки й мови, що про подружні стосунки. Вона справді втомилася від усього цього.

Цзі Цінцін здригнулася й вже хотіла вийти з кімнати, як Лу Лісін схопив її за зап’ясток.

Вона безпорадно подивилася на Лу Лісіна:

— Пане Лу, що знову сталося?

[Попередження про смерть! Залишились останні 5 хвилин].

Лу Лісін глибоко вдихнув, щоб заспокоїтися.

— Чи ти чула колись такий вірш?

— Який ще вірш?

— Руки її наче паросток юний,
    Шкіра гладесенька й біла, як лій,
    А шия гнучкіша червиці плетіння,
    Зубки гарненькі, що дині насіння,
    Чоло, як в цикади, брова — наче місяць.
     А що за усмішка! Сама досконалість!
     Ах, жаданий погляд очей променистих... — продекламував він, закривши очі.

// П.п.: Вірш перекладено з китайської спільними зусиллями усієї команди. Якщо хтось знає, де взяти професійний літературний переклад цього вірша українською, пишіть у коментарях, буду вдячна.

— Хіба це не уривок вірша з «Книги пісень»? І що з ним?

— Ти знаєш про що він?

— Знаю, — Цзі Цінцін здивувалася, чого це Лу Лісіну раптом закортіло обговорювати з нею стародавню поезію. — Це уривок з оди народу царства Вей, що прославляє Чжуан Цзян, дружину князя Вей Чжуана. В ньому її руки порівнюють з гнучкими молодими гілками, гладку сяючу шкіру — зі свіжовитопленим смальцем, вигини шиї — з ходами деревоточця, рівні та білі зуби — з динним насінням, широкий лоб — з цикадою...

Лу Лісін відкрив очі й перебив її:

— Думаю, цей вірш підходить також, щоб описати тебе.

=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті. Смакуйте улюблені новели рідною мовою!