Підвал під закинутим гуртожитком, де оселилися Валера з Серожою, мав свій характер: стіни там дихали пліснявою, труби стогнали вночі, а підлога була викладена сумішшю кахлю, газет 1991 року і чийогось паспорта. Саме тут Серожа натрапив на той самий прилад.
Невелика металева коробка з антенами і мідною ручкою. У центрі — череп з шестернями замість очей. Поруч вигравірувано:
«Reichstechnische Versuchs-Einheit: Projekt Erwachen»
(Технічна експериментальна одиниця Рейху: Проєкт Пробудження)
Валера тоді якраз затягувався саморобною сигаретою і грав на розбитому баяні. А Серожа крутив перемикач на приладі з цікавістю дитини, яка ніколи не чула про інструкції безпеки.
Клац. Шурх. Трррр.
Прилад завібрував.
На мить усе навколо завмерло. Навіть щур, що тягнув шматок ковбасної шкірки, сів на дупу й дивився в бік коробки.
Підлогою прокотився легкий гуркіт. У темряві загорілись червоні вогники.
І з кута, де раніше стояла стара ванна, вийшов він — високий, худий, у гнилій уніформі Вермахту. Його очі світились тьмяним червоним, а на кашкеті темнів зламаний орел без свастики.
Нацистський мрець (по-німецьки, хрипко):
— Heil... новий фюрер?
Серожа (спершу шепоче, потім кричить):
— Валера! ВАЛЕРА! Вони вилізли!
Валера (поправляючи тапок, навіть не встаючи):
— Та скажи їм, шоб за хлібом сходили. І молока хай візьмуть, якщо виживуть…
Але Серожі було не смішно. За першою фігурою з’явилася друга. Потім ще одна. Потім — десяток. Всі — зомбовані солдати, заковані в іржаві бронежилети, з механічними кінцівками і ножами, вбудованими прямо в руки. Вони тупотіли важко й одночасно — як старий завод, що знову увімкнули.
І тут почалося.
Бомжі з верхніх поверхів — ті, хто давно жили «в енергетичних медитаціях» — побачили натовп мертвяків і сприйняли це як пробудження Ванги. Один почав кричати, що це — «пришельці з часів Ющенка», інший вилив на них банки з кефіром.
Старий Фіма, єврей з овочевого прилавку, побачивши це, витягнув арматуру:
— Вони повернулися! Я казав вам! ЯК КАЗАВ, ТО ВІРТЕ!
Цигани, які продавали батарейки за пляшку, озброїлись викрутками й пляшками.
В підвалі почалась справжня м’ясорубка.
Серожа бігав між вибухаючими лампочками й тупотінням сталевих чобіт, намагаючись вимкнути прилад. Але той, ніби живий, пульсував у нього під рукою. Шестерня на грудях хлопця засвітилась тим самим кольором, що й очі мертвих.
Валера (вперше серйозно):
— Це... почалося. Вона запускає старі протоколи. ВОНСОИД скоро прокинеться...
Серожа (в шоці):
— Що таке Вонсоїд?!
Валера (низько, майже шепочучи):
— Це не що. Це ХТО. І він... десь у тобі.
