Минуло п’ять років.
Маленький Серожа, народжений на смітнику й загартований у підземеллях вокзалу, зростав швидко, мов бур’ян на тротуарі. Він не знав дитсадків, колискових і мультиків. Його ранковими казками були сварки алкашів, нічними колисками — ревіння електричок та матюки з ринку.
Валера, який тепер офіційно вважав себе «батяром-опікуном», водив Серожу по закутках міста: вокзальні переходи, каналізаційні колектори, теплотраси, старі базари й закинуті трансформаторні будки — усе це було їхнім домом. Коли вони зупинялись на ніч, Валера складав зі сміття барикади — «щоб не заскочили ті, хто хоче твою шестерню».
Одного разу, під мостом, де пахло мазутом і дешевим куривом, Серожа, брудний, але допитливий, сидів на старій покришці й спостерігав, як Валера ремонтує якусь залізяку.
Серожа (5 років):
— Дядь Валер, а навіщо мені вчити німецьку?
Валера (загвинчуючи гайку зубами):
— Синку, ти ж не простий. Та шестерня, що в тебе на грудях, — вона не з «Лего». Це — спадщина самого пекла. Німці в сорок третьому таке понавигадували, що й зараз не всі вчені можуть розібратись.
А ти от вивчиш їхню мову — і будеш цар смітників. Ти ж пам’ятаєш, що казав старий Шльома з ринку?
Серожа:
— Хто розшифрує рейхівське — той розшифрує світ?
Валера (з посмішкою):
— О, вже ростеш, як батя!
Серожа товаришував із місцевими циганчатами — вони ганяли разом по ринках, крали виноград, влаштовували бійки з дітьми з притулку. Ще були єврейські торгівці, що підгодовували його хлібом і навчили, як відрізняти справжнє срібло від фуфла. Чорні хлопці з сусідніх кварталів навчили його танцювати під біти з розбитих колонок і тікати від поліції по дахах гаражів.
Серожа ріс, як жива анархія — дитина, в якій змішалися культури, вулиці, техніка й легенда. І в кожній компанії він був «свій». Його шанували навіть бомжі зі станції Жовтневої — за розум, за характер, і, звісно ж, за ту дивну шестерню, яку він ніколи не знімав.
Та одного вечора сталося дещо тривожне.
У підвалі, куди Валера ніс старий мотор від холодильника «Бирюса», Серожа знайшов предмет, що змінив усе. Під шаром пилу лежав дивний прилад, схожий на кишеньковий грамофон, але з написами на німецькій та… щербатим черепом замість логотипа.
Серожа:
— А це що?
Він торкнувся перемикача. Клац.
Навколо нього повітря ніби завібрувало. Лампочка мигнула. І тоді, з темного кутка підвалу, почувся скрегіт… і перші кроки мертвих чобіт.
